Рішення № 140037211, 23.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5519/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Бенца К.К.,

при секретарі - Майор Ю.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача - Зоркін Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про стягнення 3-х відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання з страхової виплати та інфляційних втрат,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про стягнення 3-х відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання з страхової виплати та інфляційних втрат.

Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача вказує на те, що 22.02.2021 внаслідок гострого професійного захворювання помер лікар КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» Закарпатської обласної Ради ОСОБА_3 (чоловік позивача). Встановлена паталогоанатомом причина смерті: гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2.

12.12.2023 комісією із спецрозслідування гострого професійного захворювання, створеною наказом директора КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» Закарпатської обласної Ради, було складено акт за формою №Н-1/П (затверджено директором 14.12.2023), згідно з висновком якого летальний випадок з лікарем ОСОБА_3 , що помер внаслідок гострого професійного захворювання, вважається пов`язаним з виробництвом.

Представник зазначає, що у таких випадках ст. 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та прийнятою на його виконання постановою КМ України «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» №498 від 17.06.2020 передбачається здійснення на користь членів сім`ї померлого страхової виплати у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому помер медичний працівник (у даному випадку - 1702500 грн. (750 * 2270 грн.)). Для отримання страхової виплати член сім`ї повинен надати до органів Пенсійного Фонду України (які уповноважені нараховувати і здійснювати відповідну виплату) заяву і пакет документів, передбачений п. 7 Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів

Зазначає, що 29.12.2023 позивач на підставі вищезазначених нормативних актів подала відповідачу заяву за формою Додатку №2 до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України №283-од від 22.06.2020 (з доданими документами) на виплату одноразової допомоги як члену сім`ї лікаря, що помер внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19), отриманого при виконанні трудових обов`язків.

Вказує, що таким чином, подання позивачем 29.12.2023 заяви з доданим комплектом документів відповідачу спричинило початок спливу 1-місячного строку для проведення відповідачем нарахування і здійснення страхової виплати, а отже, відповідно до ст. 253, 254 ЦК України така виплата повинна була бути здійснена відповідачем позивачу не пізніше 29.01.2024.

Натомість, 10.01.2024, за результатами попереднього розгляду вищевказаної заяви, відповідачем було надіслано в адресу позивача листа №0700-0312-8/2070, в якому відповідач повідомив про оскарження в судовому порядку Акту розслідування нещасного випадку, гострого професійного захворювання за формою Н-1/П від 12.12.2023 та наказу директора КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» Закарпатської обласної Ради №52-о від 24.10.2023 про створення комісії із спецрозслідування гострого професійного захворювання, що призвело до летального випадку. В листі відповідач зазначив, що питання про призначення страхової виплати буде розглянуто після завершення судового процесу.

Представник зазначає, що 11.02.2025 рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/1000/24 було відмовлено у задоволенні вищевказаного позову відповідача до позивача та КНП «ЗОКЛ ім. А. Новака». Зазначене рішення було залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11.09.2025 та постановою КЦС / ВС від 11.02.2026.

Зазначає, що 27.10.2025 відповідачем була проведена виплата позивачу страхової суми 1702500 грн. на рахунок позивача в АТ КБ Приватбанк, реквізити якого були надані позивачем разом із заявою про страхову виплату.

Представник позивача зазначає, що таким чином, передбачений законом строк здійснення страхової виплати завершився 29.01.2024 і з наступного дня, 30.01.2024, почалася прострочка платежу з боку відповідача, яка тривала аж до 27.10.2025. За цей час зрештою сплачена відповідачем сума суттєво знецінилася через інфляційні процеси (за час від летального випадку вона знецінилася ще суттєвіше, але до 29.12.2023 затримка у розгляді питання мала місце не з вини відповідача, а з вини ТУ Держпраці, рішення якого позивачу довелося оскаржувати в суді в рамках справи №308/7457/21).

Представник зазначив, що внаслідок невиконання відповідачем грошового зобовязання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, і право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Вказує, що за період з 30.01.2024 року по 27.10.2025 року - 3 % річних становлять -88868,80 грн., а інфляційне збільшення за період з 30.01.2024 року по 27.10.2025 року становить 321304,31 грн. Всього до відшкодування = 88868,80 + 321304,31 = 410173,11 грн.

Представник зазначає, що Позивач листом від 15.02.2026 (відправлено поштою 16.02.2026, отримано відповідачем 17.02.2026) звернулася до відповідача з вимогою про здійснення виплати заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, тобто про проведення додаткової оплати (до раніше здійсненої) у сумі 410173 грн. 11 коп. 18.03.2026 відповідач листом №2970-2233/М-02/8-0700/26 (відправлено відповідачем 19.03.2026) відмовив позивачу у вказаній виплаті з посиланням на її разовий характер, що на думку відповідача перешкоджає у здійсненні компенсаційної виплати за затримку проведення страхової виплати відповідно до ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З посиланням на викладене, позивач вважає, що вправі звернутися до суду за захистом порушеного майнового права та просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 410173,11 (чотириста десять тисяч сто сімдесят три гривні 11 копійок) грн. за затримку призначення і здійснення страхової виплати у зв`язку із смертю ОСОБА_3 (лікаря КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А. Новака» Закарпатської обласної Ради) внаслідок гострого професійного захворювання - гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в тому числі:- 321304,31 (триста двадцять одну тисячу триста чотири гривні 31 копійку) грн. втрат від інфляції за період 30.01.2024 - 27.10.2025;- 88868,80 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят вісім гривень 80 копійок) грн. 3% річних за період 30.01.2024 - 27.10.2025; Стягнути на користь позивача судові витрати по справі.

04.05.2026 року через систему " Електронний суд " від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_2 не погоджується з позовними вимогами з огляду на наступне.

Щодо стягнення індексу інфляції та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання повідомляє наступне.

Зазначає, що Пенсійний фонд України, як суб`єкт владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та такими, що виникли з приводу соціальних гарантій.

Вказує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2018 по справі № 2а-11853/10/1570, вбачається, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України , тому положення статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції - відсутні.

Окрім того, звертає увагу Суду, що вказаний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З посиланням на викладене просив суд закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов`язання.

11.05.2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, згідно якої зазначив, що вважає викладену у відзиві правову позицію відповідача помилковою та просив розглядати справу в порядку цивільного судочинства.

Позиція сторін справи:

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що вказаний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заяви, клопотання.

04.05.2026 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву.

11.05.2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив.

В ході розгляду справи проведені наступні процессуальні дії:

20.04.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

25.05.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

08.06.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження по даній справі.

Заслухавши вступне слово представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору,з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 14.07.1984 року було зареєстровано шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 14.07.1984 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 про що складено відповідний актовий запис №284, що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 23.02.2021 року.

Судом встановлено, що згідно Акту розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося) 04 лютого 2021 року (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 12.12.2023 року вбачається, що комісія утворена наказом КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А.Новака» Закарпатської обласної ради від 24.10.2023 №52-0 та наказом щодо продовження роботи комісії та внесення змін №55-0 від 03.11.2023, №58-0 від 06.11.2023, №62-0 від 29.11.2023, №67-0 від 11.12.2023 провела розслідування нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії із смертельним наслідком, що стався ІНФОРМАЦІЯ_3 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з лікарем -хірургом стоматологом отоларингологічного відділення КНП «Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А.Новака» Закарпатської обласної ради ОСОБА_3 , 1962 р.н., згідно якого було встановлено, що розглянувши зібрані матеріали розслідування гострого професійного захворювання (отруєння) інфікування на COVID-19, із смертельним наслідком, що стався 4.02.2021 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ) із лікарем-хірургом стоматологом отоларингологічного відділення КНП «ЗОКЛ ім.А.Новака» 30Р ОСОБА_3 , 1962 р.н., враховуючи епідеміологічне та додатково проведене спідеміологічне обстеження (копії додаються) консультативне заключення лікаря-профпатолога, консультації лікаря-інфекціоніста, кандидата медичних наук ОСОБА_5 та відповіді на запит ПП «Астра-Діа», однозначно, встановити фактор передачі із за відсутності джерела збудника інфекції не можливо. В умовах інтенсивного поширення захворювання COVID-19. (2020-2021) інфікування могло відбутися будь-де. Тому класифікувати події, умови та обставини, які слугували би точному підтвердженню місця інфікування та джерела інфекції не було можливим навіть на момент проведення епідеміологічних обстежень та проведення комісією розслідування даного нещасного випадку із смертельним наслідком, на підставі зібраних матеріалів. Інфікування лікаря-хірурга стоматолога отоларингологічного відділення ОСОБА_3 могло відбутися як при виконані професійних обов`язків так і в побуті. Комісія на черговому засіданні (протокол N? 2 від 12.12.2023) більшістю голосів «за» прийшла до висновку, що інфікування відбулося під час виконання професійних обов`язків в період підвищеного ризику зараження вірусом COVID-19. Відповідно до п.15. п.52 «Порядку розслідування і обліку нещасних випадків професійних захворювань та аварій на виробництві» затверджених постановою КМУ від 17 квітня 2019 р. N? 337 (однократний вплив на працівника шкідливих чи небезпечних виробничих факторів, внаслідок яких у нього виникло гостре професійне захворювання) даний нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом.

Судом встановлено, що 29.12.2023 року ОСОБА_2 звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на підставі ст.39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 17.06.2020 №498 «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» про виплату їй одноразової допомоги як члену сім`ї померлого ОСОБА_3 внаслідок захворювання коронавірусногою хворобою COVID-19.

Судом встановлено, що 10.01.2024 року листом №0700-0312-8/2070 ГУ ПФ України в Закарпатській області повідомлено ОСОБА_2 про те, що ГУ ПФ України в Закарпатській області подано позовну заяву про скасування Акту розслідування нещасного випадку. Питання про призначення строхових виплат буде розглянуто після завершення судового процесу.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.02.2025 року у справі №308/1000/24 у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до комунального некомерційного підприємства «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказу та акту відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11.09.2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2025 року, залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.02.2026 року Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року залишено без змін.

Судом встанволено, що 23.09.2025 року адвокат Логойда В. звернувся до відповідача з письмовою вимогою поновити розгляд заяви позивача від 29.12.2023 про призначення та здійснення страхової виплати у відповідності до ст. 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

02.10.2025 року відповідач ГУ ПФ України в Закарпатській області листом повідомив адвоката позивача, що питання знаходиться на стадії опрацювання.

Судом встановлено, що згідно виписки по рахунку ОСОБА_2 в АТ КБ «ПриватБанк» за період 27.10.2025-27.10.2025 вбачається, що 27.10.2025 року на рахунок ОСОБА_2 було зараховано виплату в розмірі 1 702 500,00 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 15.02.2026 року звернулася до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з заявою про виплату їй 410173,11 грн. за затримку виплати їй передбаченої законом суми на її поточний рахунок.

18.03.2026 відповідач листом №2970-2233/М-02/8-0700/26 відмовив позивачу у вказаній виплаті з посиланням на її разовий характер, що на думку відповідача перешкоджає у здійсненні компенсаційної виплати за затримку проведення страхової виплати відповідно до ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Нормативно-правове обґрунтування:

Предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України, а саме 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період невиконання грошового зобовязання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, які виникли на підставі ст.39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 17.06.2020 №498 «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2».

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України - Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Зобовязання виникають з правочинів, результатів діяльності, заподіяння шкоди, юридичних фактів, актів цивільного законодавства, актів відповідних органів, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, зобов`язання можуть виникати з рішення суду (ст.11 ЦК України).

Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період невиконання грошових зобов?язань, які виникли на підставі актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року №420/2411/19.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. Боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

У справі, що розглядається судом встановлено , що 29.12.2023 року ОСОБА_2 звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на підставі ст.39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 17.06.2020 №498 «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» про виплату їй одноразової допомоги як члену сім`ї померлого ОСОБА_3 внаслідок захворювання коронавірусногою хворобою COVID-19.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Держава забезпечує страхові виплати в таких розмірах медичним працівникам закладів охорони здоров`я: у разі смерті працівника - у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у разі настання обставин, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується разово та в рівних частинах членам сім`ї, батькам та утриманцям померлого працівника протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату. Члени сім`ї та батьки померлого працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

Судом встановлено, що згідно виписки по рахунку ОСОБА_2 в АТ КБ «ПриватБанк» за період 27.10.2025-27.10.2025 вбачається, що 27.10.2025 року на рахунок ОСОБА_2 було зараховано виплату в розмірі 1 702 500,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15 (провадження № 61-14973св18) зазначено, що: «правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Отже, правовідносини із страхових виплат, які склалися між сторонами у даній справі на підставі акту цивільного законодавства, є грошовим зобовязанням.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі, актах цивільного законодавства строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених законом, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання грошового зоюов`язання, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17виснувала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За таких обставин позивач, має право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на його користь 3% річних за прострочення виконання останнім грошового зобов`язання та суму інфляційних втрат за весь час прострочення.

Отже, суд приймає до уваги, що позивач ОСОБА_2 29.12.2023 року звернулася з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на підставі ст.39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 17.06.2020 №498 «Деякі питання надання страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2» про виплату їй одноразової допомоги як члену сім`ї померлого ОСОБА_3 внаслідок захворювання коронавірусногою хворобою COVID-19. У зв`язку з поданням 29.12.2023 року позивачем даної заяви у відповідача у відповідності до приписів ст.39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», виник обов`язок здійснити страхову виплату ОСОБА_2 протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату, а саме до 29.01.2024 року.

Водночас встановлено, що Страхова виплата в розмірі 1 702 500,00 грн., була виплачена позивачу лише 27.10.2025 року. що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Таким чином, суд не погоджується з наданим розрахунком представника позивача в частині визначення періоду прострочення виконання зобов`язання та вважає, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми та суму інфляційних втрат необхідно обраховувати за період з 29.01.2024 року по 26.10.2025 року включно.

Враховуючи ту обставину, що заборгованість за виплатою була здійснена з порушенням строків та була погашена у повному обсязі, а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача три проценти річних від простроченої суми та суму інфляційних втрат за весь час прострочення, передбачених ст. 625 ЦК України.

Судом встановлено несвоєчасне виконання зобов`язання з грошової виплати, що в свою чергу наділяє позивача, як кредитора, правом звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення 3% річних, як з боржника у простроченому зобов`язанні, адже відповідно до змісту статті 625 ЦК України нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За наведеного, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Згідно наданого позивачем розрахунку: 3% річних від 1 702 500,00 грн. як суми прострочення грошового зобов`язання за період з 30.01.2024 року по 27.10.2025 рік становить 88868,80 грн.

Здійснивши перерахунок відповідних нарахувань 3% річних, за період з якого виникло у позивача право на їх стягнення, а саме з 29.01.2024 по 26.10.2025 року включно судом встановлено суму 3 % річних в розмірі 89007,14 грн.

Водночас суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених позовних вимог , а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 88868,80 грн. за період з 29.01.2024 по 26.10.2025 року, яка була заявлена позивачем.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 88868,80 грн.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2021 року по справі №910/3077/20 зазначає наступне:

«Колегія суддів зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов`язання відповідача, як поручителя сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а відтак позивач, як кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до повного та фактичного виконання грошового зобов`язання. Отже, висновки судів попередніх інстанцій, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов`язання. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.»

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, cуд, перевіривши розрахунок трьох процентів у розмірі 88868,80 грн. визнає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 88868,80 грн. трьох процентів річних за період з 29.01.2024 року по 26.10.2025 року включно підлягають повному задоволенню.

Щодо розрахунку інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, то суд виходить з наступного.

Позивач зазначив, що розмір інфляційних втрат, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення суду за період з 30.01.2024 по 27.10.2025 року становить 321 304,31 грн.

Водночас, суд не погоджується з наданим розрахунком представника позивача в частині визначення періоду та вважає, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат необхідно обраховувати з 29.01.2024 року по 26.10.2025 року включно.

На виконання рекомендацій Верховного Суду України (лист "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 р. № 62-97р) вважається, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця. І за аналогією: якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа відповідного місяця інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Здійснивши перерахунок відповідних нарахувань інфляційних втрат, за період з якого виникло у позивача право на їх стягнення, а саме з 29.01.2024 по 26.10.2025 року судом встановлено суму інфляційних втрат в розмірі 335 266,27 грн.

Водночас суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених позовних вимог , а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 321 304,31 грн. за період з 29.01.2024 по 26.10.2025 року, яка була заявлена позивачем.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір в розмірі 3281,38 (за подання позовної заяви).

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 3281,38 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст.22, 23, 625 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про стягнення 3-х відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання з страхової виплати та інфляційних втрат задовольнити.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 відсотка річних за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 88868,80 гривень (вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят вісім гривень 80 коп) та суму інфляційних втрат в розмірі 321 304,31 грн. (триста двадцять одна тисяча триста чотири гривні 31 коп.) гривні за період з 29.01.2024 року по 26.10.2025 року в порядку ч.2 ст.625 ЦК України.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 3281,38 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) ;

Відповідач Головне Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) .

Дата складання повного тексту рішення 23.09.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца