Вирок № 140033407, 24.09.2026, Куликівський районний суд Чернігівської області

Номер провадження 1-кп/737/54/26 Справа № 737/597/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року с-ще Куликівка

Куликівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

представника потерпілої

юридичної особи ОСОБА_5

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Куликівського районного суду Чернігівської області кримінальне провадження за №42026272130000037 від 12.06.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чернігів, з професійно-технічною освітою, приватного підприємця, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля являється об`єктом права власності Українського народу.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки вникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Згідно ст. 53 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Незважаючи на вищевказані норми чинного законодавства, ОСОБА_4 , з метою збільшення площі земель для вирощування сільськогосподарської культури та отримання прибутку, маючи корисливий мотив, діючи умисно та протиправно, у власних інтересах, достовірно знаючи про відсутність у нього відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки з кадастровим номером 7422781000:02:001:0949, загальною площею 31,7789 га, а також за відсутності будь-якого правочину щодо використання даної земельної ділянки, розташованої за адміністративними межами с. Вересоч, Чернігівського району Чернігівської області, яка відноситься до особливо цінних земель державної форми власності, у проміжок часу з початку квітня 2026 року по червень 2026 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, особисто, усвідомлюючи протиправність своїх дій, та з використанням сільськогосподарської техніки невстановленої в ході досудового розслідування особи, здійснив обробіток частини вказаної земельної ділянки площею 1,7707 га, яка є пам`яткою археології місцевого значення поселення «Вересоч-3» IIІ-ІІ тис. до н.е., ІІІ-V, XI-XIII ст. ст. н.е., та відповідно до Закону України «Про охорону археологічної спадщини» перебуває під охороною держави, шляхом розорювання та посіву культури родини айстрових, чим фактично вчинив її самовільне зайняття, після чого самовільно використовував шляхом вирощування сільськогосподарської культури соняшник.

Внаслідок вказаних неправомірних дій ОСОБА_4 державі в особі Куликівської селищної ради заподіяно шкоду у сумі 42 652,34 грн. (сорок дві тисячі шістсот п`ятдесят дві гривні 34 копійки).

Своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК України, а саме самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель.

16 вересня 2026 року між потерпілою стороною Куликівською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області, інтереси якої представляє ОСОБА_5 та обвинуваченим укладена угода про примирення, у якій ОСОБА_4 беззастережно визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України в обсязі оголошеної йому підозри. Заподіяну матеріальну шкоду у сумі 42652 грн. 34 коп. обвинуваченим відшкодовано. Сторони дійшли згоди щодо істотних для даного кримінального провадження обставин та узгодили покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 197-1 КК України, з урахуванням положень ст.ст. 65, 66 КК України та із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу у розмірі 2600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 44200 грн.

Обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав, підтвердив, що здійснив самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель за обставин, які викладені у обвинувальному акті, погодився на призначення покарання, узгодженого з потерпілою стороною та усвідомив наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК України.

Прокурор із запропонованою мірою покарання ОСОБА_4 погодився.

Шкода, завдана кримінальним правопорушенням державі в особі Куликівської селищної ради Чернігівської області обвинуваченим відшкодована ним в повному обсязі. Інші дії, які обвинувачений повинен вчинити на користь потерпілої сторони, угодою не передбачені.

Обвинувачений та представник потерпілої сторони розуміють, що відповідно до ст. 473 КПК України наслідком укладення угоди та затвердження даної угоди про примирення для сторін є для обвинуваченого обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК України та відмова від здійснення прав, передбачених п.1 ч.1 ст.474 КПК України; для потерпілого обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК України та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.

Обвинувачений, представник потерпілої сторони розуміють, що у разі невиконання угоди про примирення виконання зобов`язання іншою стороною в рамках цієї угоди цілком залежить від дотримання нею Закону і будь-якого положення укладеної угоди. У разі невиконання угоди про примирення відповідно до ст.476 КПК України потерпілий чи прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутись до суду з клопотанням про скасування вироку та на судовий розгляд кримінального провадження в загальному порядку. Обвинувачений ОСОБА_4 розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Виконавши вимоги ст.ст. 342 348 КПК України, з`ясувавши в учасників судового провадження їх думку щодо можливості затвердження угоди, суд вважає, що угода підлягає затвердженню з ухваленням вироку і призначенням узгодженого сторонами покарання з наступних підстав.

Суд переконався в добровільності укладення сторонами угоди і правильності правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Суд вважає правильною кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 , які полягали у самовільному зайнятті земельної ділянки особливо цінних земель за ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Перед затвердженням угоди про примирення, суд згідно з вимогами ч.5, 6 ст. 474 Кримінального процесуального кодексу України з`ясував, що обвинувачений розуміє права, надані йому законом, наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, характер обвинувачення, вид покарання, наслідки укладення та затвердження угоди передбачені ст. 473 КПК України.

У зв`язку з викладеним відповідно до ст. 469 КПК України встановлено, що угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого. Угода про примирення може ініціюватися в будь який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Судом перевірено, що за своїм змістом укладена угода про примирення між обвинуваченим та представником потерпілої сторони відповідає вимогам ст. 471 КПК України, а також відсутні підстави для відмови в її затвердженні, передбачені ч.7 ст.474 КПК України.

Також судом встановлено, що умови даної угоди про примирення відповідають вимогам КПК України та КК України а тому вона підлягає затвердженню. На умовах цієї угоди може бути ухвалено вирок, оскільки правова кваліфікація кримінального правопорушення вчинена обвинуваченим ОСОБА_4 зазначена вірно. Умови цієї угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права та інтереси сторін, або інших осіб, укладення угоди було добровільним, очевидна можливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань, наявність фактичних підстави для затвердження угоди про примирення.

При затвердженні угоди виконані умови, передбачені ч.7 ст.474 КПК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, стан його здоров`я, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 є добровільне відшкодування останнім завданого збитку, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Враховуючи особу обвинуваченого, визнання ним вини, відшкодування завданої шкоди в повному обсязі, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність претензій з боку потерпілої сторони, суд вважає сукупність таких обставин такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а тому приходить до висновку, що покарання за інкриміноване йому кримінальне правопорушення можливо призначити із застосуванням ст. 69 КК України, а саме призначити більш м`який вид основного покарання, не передбачений в санкції ч. 2 ст. 197-1 КК України у виді штрафу в розмірі, узгодженому сторонами кримінального провадження, а саме в розмірі 2600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 44 200 грн.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.314, 374, 474, 475 КПК України, суд -

у х в а л и в:

Затвердити угоду про примирення від 16 вересня 2026 року, укладену між потерпілою стороною Куликівською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області, інтереси якої представляє ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України та призначити йому покарання за ч.2 ст. 197-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 2600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 44 200, 00 грн. (сорок чотири тисячі двісті гривень 00 коп.).

Вирок на підставі угоди може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Куликівський районний суд Чернігівської області протягом 30 днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку після постановлення ухвали апеляційним судом про відхилення апеляційної скарги.

У разі невиконання угоди про примирення представник потерпілої сторони та прокурор має право звернутись до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Суддя ОСОБА_6