Рішення № 140030318, 23.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/21396/25

Провадження № 2/357/1371/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В.П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В :

1. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2025 року позивач Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

06.02.2024 року ОСОБА_1 встановила мобільний додаток monobank, пройшла дистанційну ідентифікацію та верифікацію, після чого підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг «Monobank» та Запевнення клієнта шляхом накладення електронного підпису в мобільному застосунку.

Відповідно до змісту Анкети-заяви вона разом з Умовами і правилами обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank | Universal Bank (далі - Умови), таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту та Тарифами складає Договір про надання банківських послуг (далі - Договір).

Згідно з п. 2 Анкети-заяви відповідач просила встановити кредитний ліміт на суму, зазначену у мобільному застосунку. У разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит нараховується процентна ставка 3,1% на місяць з першого дня користування кредитом.

На підставі укладеного Договору відповідач отримала кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка № НОМЕР_1 .

Відповідач своєчасно не вносила щомісячні мінімальні платежі. Станом на 27.09.2024 року прострочення сплати щомісячного мінімального платежу сягнуло понад 90 днів, у зв`язку з чим, на підставі п. 5.17 розділу II Умов, відбулося Істотне порушення зобов`язань, про що банк 27.09.2024 року направив відповідачу повідомлення. Оскільки відповідач порушення не усунула, на підставі пп. 5.18, 5.19 розділу II Умов кредит 27.10.2024 року став у формі «на вимогу».

На залишок простроченої заборгованості банк нараховував неустойку, передбачену Тарифами. Крім того, відповідно до п. 8.20 розділу I Умов, за несвоєчасне виконання клієнтом Вимоги про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом клієнт несе відповідальність шляхом сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 74,4 процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Станом на 21.10.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за Договором становить 31396,80 грн., з яких:

загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 12185,51 грн.;

заборгованість за пенею - 4910,45 грн.;

заборгованість за порушення грошового зобов`язання - 14300,84 грн.

З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 06.02.2024 року у розмірі 31396,80 грн. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Рух справи. Позиції сторін.

20.02.2026 року ухвалою суду відкрито провадження по справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 51).

27.03.2026 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просила суд позов задовольнити частково, стягнути з неї на користь позивача заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 06.02.2024 року у розмірі 10000,00 грн., у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Зазначила, що не заперечує проти стягнення з неї тіла кредиту в сумі 10000,00 грн., яке вона не повернула у зв`язку з важким матеріальним становищем. Водночас позивач надав їй кредит у вигляді кредитного ліміту в розмірі 10000,00 грн., однак просить стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 12185,51 грн., при цьому належного розрахунку різниці в сумі 2185,51 грн. із зазначенням підстав та періоду таких нарахувань не надав, а тому вимога в цій частині є необґрунтованою та не доведеною. Вимоги про стягнення пені в сумі 4910,45 грн. та заборгованості за порушення грошового зобов`язання в сумі 14300,84 грн. задоволенню не підлягають, оскільки згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування за порушення грошового зобов`язання, передбачене п. 8.20 розділу I Умов, за своєю правовою природою є відповідальністю, передбаченою частиною другою статті 625 ЦК України, при цьому до позовної заяви позивачем долучено лише витяг з Умов, який не містить вказаного пункту. Послалася на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №758/5318/23 (а.с. 60-64).

06.04.2026 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначив, що Договір укладено в електронній формі, а відповідач підписанням Анкети-заяви погодилась з Умовами та Тарифами, які на момент укладення Договору діяли в редакції від 11.01.2024 року, копію якої долучено до відповіді на відзив. Згідно з випискою кредитний ліміт відповідача складає 10000,00 грн., баланс рахунку - мінус 21396,80 грн., тобто заборгованість складається з повністю використаного кредитного ліміту та суми овердрафту. Овердрафт виник у зв`язку з тим, що за відсутності на рахунку власних коштів клієнта банк відповідно до п. 5.23 розділу II Умов надає кредит у розмірі заборгованості за відсотками та неустойкою та направляє кредитні кошти на її погашення, внаслідок чого заборгованість за тілом кредиту зростає. Проценти за користування кредитом не є штрафною санкцією, тому пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на них не поширюється. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних за статтею 625 ЦК України банком не здійснювалося. Пеня, погоджена сторонами в договорі, є спеціальним видом забезпечення виконання зобов`язання, а не штрафною санкцією за прострочення, з посиланням на постанову Верховного Суду у справі №910/14706/22 (а.с.68-72).

У судові засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі (а.с. 6, зворот).

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував частково, а саме в частині стягнення тіла кредиту в розмірі в сумі 2185,51 гривень, пені в сумі 4910,45 гривень, а також заборгованості за порушення грошового зобов`язання в сумі 14300,84 гривень. Проти задоволення позовних вимог в іншій частині не заперечував. Надав пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву. Не оспорював факту існування між сторонами кредитних відносин.

16.09.2026 року, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, сторони у судове засідання не з`явилися, до канцелярії суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та її представника, у якій останній відзив на позовну заяву підтримав у повному обсязі (а.с. 161).

У судове засідання відповідач та її представник не з`явилися.

У зв`язку з тим, що сторони не з`явилися в судове засідання, згідно із ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

2. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

06.02.2024 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг, якою просила відкрити їй поточний рахунок в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» у гривні № НОМЕР_2 та встановити кредитний ліміт на суму, зазначену у мобільному застосунку (а.с. 13).

Згідно з формою підтвердження електронного документа Анкета-заява підписана електронним підписом клієнта ОСОБА_1 06.02.2024 року о 14:00:08 та кваліфікованим електронним підписом представника банку, результат перевірки електронних підписів - успішний (а.с. 8, 14-15).

Відповідно до п. 2 Анкети-заяви у разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит нараховується процентна ставка 3,1% на місяць з першого дня користування кредитом.

Запевненням клієнта до Договору про надання банківських послуг monobank, підписаним відповідачем в мобільному застосунку, відповідач підтвердила отримання примірника Договору, ознайомлення та згоду з його умовами (а.с. 16).

Відповідно до Паспортом споживчого кредиту Чорної картки monobank кредит надається у вигляді поновлювальної кредитної лінії (ліміту) з пільговим періодом. Пільгова процентна ставка становить 0,00001%, базова - 3,1% на місяць (37,2% річних), а у разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується ставка 6,2% на місяць. У розділі про наслідки прострочення виконання зобов`язань щодо пені зазначено «не передбачено», а як інший платіж передбачено відповідальність за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 74,4% річних від 121 (211) дня прострочення (а.с. 16, зворот, 18).

Згідно з довідкою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» про розмір встановленого ліміту від 21.10.2025 року відповідачу за карткою № НОМЕР_1 06.02.2024 року о 14:10:46 встановлено кредитний ліміт у сумі 10000,00 грн., який станом на 21.10.2025 року не змінювався (а.с. 21).

Відповідно до виписки про рух коштів по картці за період з 06.02.2024 року по 21.10.2025 року кредитний ліміт відповідача становить 10000,00 грн., заборгованість - 31396,80 грн., сума зарахувань за період - 1176,00 грн., сума витрат за період - 32572,80 грн. Серед операцій, що відображені у виписці як витрати, містяться, зокрема, операції «% за кредитом» та «Штрафи / Пені» (а.с. 12).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором від 06.02.2024 року станом на 21.10.2025 року заборгованість відповідача становить 31396,80 грн., з яких: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 12185,51 грн., загальний залишок заборгованості за відсотками - 0,00 грн., заборгованість за пенею - 4910,45 грн., заборгованість за порушення грошового зобов`язання - 14300,84 грн. (а.с. 10).

Відповідно до пояснень позивача до виписки про рух коштів на рахунку заборгованість у сумі 31396,80 грн. складається з повністю використаного відповідачем кредитного ліміту у сумі 10000,00 грн. та суми овердрафту у сумі 21396,80 грн., який виник у зв`язку з тим, що за відсутності на рахунку клієнта власних коштів банк надає кредит у розмірі заборгованості за відсотками та неустойкою та направляє кредитні кошти на її погашення (а.с. 11).

Норми матеріального та процесуального права України, якими керується суд.

Згідно ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Висновки суду.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 р. у справі № 127/33824/19.

Як встановлено судом та не оспорювалося відповідачем, 06.02.2024 року між АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір про надання банківських послуг «Monobank» шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви та Запевнення клієнта електронним підписом у мобільному застосунку.

На підставі вказаного Договору відповідачу 06.02.2024 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 10000,00 грн., який відповідачем використано, що підтверджується довідкою про розмір встановленого ліміту та випискою про рух коштів по картці.

Отримання кредитних коштів у межах встановленого кредитного ліміту в сумі 10000,00 грн. та їх неповернення позивачу відповідач у відзиві на позовну заяву визнала. Доказів погашення указаної заборгованості матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн. є законними та обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Водночас позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 12185,51 грн., тобто на 2185,51 грн. більше, ніж розмір встановленого відповідачу кредитного ліміту.

Відповідно до наданої самим позивачем довідки розмір кредитного ліміту відповідача за весь період дії Договору становив 10000,00 грн. і не збільшувався . Отже, заборгованість за тілом кредиту понад суму 10000,00 грн. не може бути сумою кредитних коштів, фактично отриманих відповідачем у межах кредитного ліміту.

Як вбачається з пояснень позивача, сума, що перевищує кредитний ліміт (овердрафт), утворилася внаслідок того, що за відсутності на рахунку власних коштів відповідача банк самостійно списував нараховані відсотки за користування кредитом, неустойку та інші платежі за рахунок кредитних коштів, внаслідок чого заборгованість за тілом кредиту зростала.

Таким чином, сума 2185,51 грн., яку позивач включив до складу тіла кредиту, за своєю природою є не сумою наданого відповідачу кредиту, а сумою нарахованих банком процентів, неустойки та інших платежів, які банк в односторонньому порядку перевів у розряд основного боргу.

Разом з тим, позивачем не надано суду розрахунку, з якого було б видно, з чого саме складається сума 2185,51 грн. З наданих документів неможливо встановити, яка частина цієї суми є процентами за користування кредитом, а яка - штрафом, пенею чи комісією. Також позивачем не зазначено, за який період, з якої суми та за якою ставкою проводились такі нарахування і на підставі якого пункту Договору.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості зазначених відомостей не містить. Із розрахунку та виписки неможливо встановити, яким чином сформувалася сума заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12335,51 грн. станом на 02.07.2024 року, яка частина цієї суми є сумою отриманого кредиту, а яка - сумою капіталізованих процентів чи штрафних санкцій, а також правову природу таких нарахувань. Не зрозуміло також, чи включалися до складу тіла кредиту неустойка (штраф, пеня), нарахована в період дії воєнного стану, стягнення якої прямо заборонено пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити, на підставі яких саме положень Договору позивач збільшував заборгованість за тілом кредиту понад встановлений кредитний ліміт, і чи відповідали такі нарахування умовам, погодженим сторонами.

Суд зауважує, що саме на позивача, як на сторону, яка звернулася до суду з вимогою про стягнення заборгованості, покладено обов`язок довести її розмір та підстави виникнення (ст.ст. 12, 81 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може самостійно здійснювати розрахунок заборгованості замість позивача та встановлювати природу нарахувань, яка не розкрита у поданих ним доказах.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2185,51 грн. (12185,51 грн. - 10000,00 грн.), а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення заборгованості за пенею.

Позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 4910,45 грн. за період з 01.06.2024 року по 01.12.2024 року.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Законом №2120-ІХ від 15.03.2022року внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до п. 6-1 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Пеню позивачем нараховано за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором, яким їй надано споживчий кредит, у період дії в Україні воєнного стану, а тому відповідач звільняється від обов`язку її сплати в силу прямої вказівки закону.

Крім того, у Паспорті споживчого кредиту Чорної картки monobank, у розділі 6 «Додаткова інформація» щодо наслідків прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, щодо пені прямо зазначено - «не передбачено» (а.с. 18), а розрахунку, з якого можна було б встановити базу, ставку та порядок нарахування пені в сумі 4910,45 грн., позивачем не надано.

Доводи позивача про те, що нарахована пеня не є штрафною санкцією за прострочення, а є спеціальним видом забезпечення виконання зобов`язання, суд відхиляє, оскільки за визначенням ч. 3 ст. 549 ЦК України пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, тобто є саме наслідком прострочення, від обов`язку сплати якого позичальник звільнений пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 року у справі №910/14706/22 суд не бере до уваги, оскільки у вказаній справі предметом спору було стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК України за несвоєчасне повернення орендованих повітряних суден, тобто правовідносини у сфері оренди між юридичними особами, які не є подібними до правовідносин споживчого кредитування за участю фізичної особи - споживача, питання застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Верховним Судом у цій справі не вирішувалося. Більше того, у зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що санкція за частиною 2 статті 785 ЦК України є різновидом неустойки відповідно до визначення частини 1 статті 549 ЦК України, що не підтверджує, а спростовує доводи позивача про те, що погоджена сторонами пеня не є неустойкою.

Відтак суд відхиляє позовні вимоги про стягнення з позичальника пені в розмірі 4910,45 грн.

Щодо стягнення заборгованості за порушення грошового зобов`язання.

Позивачем також нараховано відповідачу заборгованість за порушення грошового зобов`язання в розмірі 14300,84 грн. за період з 01.01.2025 року по 01.10.2025 року.

Як зазначає позивач у позовній заяві, вказане нарахування здійснено на підставі п. 8.20 розділу I Умов, згідно з яким, з урахуванням положень частини 2 статті 625 ЦК України, за несвоєчасне виконання клієнтом Вимоги про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом клієнт несе відповідальність за порушення грошового зобов`язання шляхом сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 74,4 процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Отже, за своєю правовою природою заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 14300,84 грн. є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченою частиною другою статті 625 ЦК України, у вигляді процентів річних, розмір яких встановлено договором.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані статтею 1048 ЦК України, тоді як наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17).

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №758/5318/23 зазначив, що до правовідносин, які виникли у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення в період дії воєнного стану.

Оскільки нарахування за порушення грошового зобов`язання здійснено позивачем за період з 01.01.2025 року по 01.10.2025 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, відповідач звільнена від обов`язку їх сплати на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Твердження позивача у відповіді на відзив про те, що нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, банком не здійснювалися, суперечать змісту самої позовної заяви, в якій позивач обґрунтовує нарахування 74,4% річних за порушення грошового зобов`язання саме з урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України. Якщо ж, як стверджує позивач у відповіді на відзив, указані нарахування є процентами за користування кредитом, то позивачем не надано розрахунку, з якого вбачалися б база, період та ставка їх нарахування, а також не доведено право на нарахування процентів за користування кредитом після того, як кредит 27.10.2024 року, за твердженням самого позивача, став у формі «на вимогу». Крім того, у позовній заяві позивач зазначає ставку 74,4% річних, тоді як у розрахунку заборгованості у графі «Відсотки за порушення грошового зобов`язання» вказана ставка 37,2%. До того ж, до позовної заяви позивачем долучено лише витяг з Умов (додаток №15 до позовної заяви), який не містить п. 8.20 розділу I, на який позивач посилається як на підставу нарахування.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за порушення грошового зобов`язання в розмірі 14300,84 грн. задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню. Із відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 06.02.2024 року у розмірі 10000,00 грн., що становить заборгованість за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених сторонами позовних вимог, з урахуванням обраного ними способу захисту права, на підставі наданих сторонами доказів.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3028,00 грн., які документально підтверджені (а.с. 44).

Позовні вимоги задоволено частково на суму 10000,00 грн., що становить 31,85% від розміру заявлених вимог.

Підсумовуючи викладене, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, із Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог - у сумі 964,42 грн. (3028,00 грн. х 31,85%).

3. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 06.02.2024 року у розмірі 10000,00 гривень (десять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» судовий збір у розмірі 964,42 гривень (дев`ятсот шістдесят чотири гривні 42 копійки).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК», ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження: вулиця Оленівська, буд. 23, місто Київ, 04080.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 23.09.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров