Рішення № 140021992, 23.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 вересня 2026 р. Справа № 120/13309/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась з позовною заявою ОСОБА_1 (далі позивач) до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби безпеки на транспорті (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування постанови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що відповідачем винесено постанову №ОПШ 000325 від 26.06.2025 про застосування до неї адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн. При цьому, позивач зазначила, що вона є лише власником транспортного засобу, натомість автомобільним перевізником є ТОВ "Поділля-Автотранс", тобто при складанні оскаржуваної постанови відповідач зосередив увагу на реєстраційних документах на транспортний засіб й відомостях акта перевірки, в наслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена.

З огляду на зазначене, вищезазначені постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області позивач вважає протиправними, тому звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначив, що

Свою позицію відповідач мотивував тим, що водій перевіряємого транспортного засобу не був забезпечений товарно-транспортною накладною на вантаж, якай він перевозив, що є порушенням абз. 3 ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт». Також зазначив, що до перевірки не було надано належних доказів перебування перевіряємого транспортного засобу в користуванні іншої особи, зокрема е надано тимчасового реєстраційного талону.

З огляду на викладене, відповідач вважає оскаржувану постанову правомірною та такою, що не підлягають скасуванню.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що 03.06.2025 на а/д М-30, 253 км., старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області з безпеки на транспорті проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом марки МАN, SDC реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію СТР № НОМЕР_3 , СТР №876712, що перебував під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами перевірки складено акт від 03.06.2025 № ОАР 067536 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якого під час перевірки встановлено відсутність товарно-транспортної накладної на вантаж. Порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідальність за вказане правопорушення передбачена абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Водій з актом ознайомився, про що свідчить особистий підпис.

За наслідками розгляду Акту від 03.06.2025 № ОАР 067536 Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницької області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 000325 від 26.06.2025 у розмірі 17000 грн. за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із такого.

Перевіряючи правомірність вказаної постанови, суд виходив з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт".

Частинами 14, 17 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (надалі - Порядок №1567).

Цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку №1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Згідно з пунктами 25, 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону №2344 та п. 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством (ст. 48 Закону № 2344).

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Як стверджує позивач, що належний їй транспортний засіб разом із причепом, реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , СТР № НОМЕР_5 , дійсно належать ії на праві власності, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів. При цьому, відповідно до договору оренди транспортних засобів від 01.01.2025, сторонами якого є ФОП ОСОБА_1 орендодавець та ТОВ "Поділля-Автотранс" - орендар, зазначені транспортні засоби були передані орендарю в оренду, який, за твердженнями позивачки, здійснював перевезення вантажу.

Аналізуючи зазначені твердження позивача, суд зауважує, що під час проведення перевірки водій ОСОБА_2 не надав перевіряючим копію договору оренди транспортних засобів від 01.01.2025 та в усній формі не повідомив їх про існування укладеного договору. Крім того, в акті перевірки у графі "Пояснення водія про причини порушень" зазначив: "Забув забрати ТТН в бухгалтерії".

Отже, із зазначеного можна зробити висновок, що будь-якої інформації про те, що ОСОБА_1 не є перевізником у розумінні Закону, під час перевірки 03.06.2025 контролюючі органи не мали.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що за наявності доказів належності автомобіля позивачці, беручи до уваги відсутність товарно-транспортної накладної на товар, що перевозився, за відсутності пояснень в акті з приводу того, що ОСОБА_1 не є перевізником, за відсутності під час перевірки документів, які позивач подала лиши з адміністративним позовом, до суду, суд вважає, що відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області в складі Державної служби України з безпеки на транспорті при прийнятті оскаржуваного рішення від 26.06.2025 за № ОПШ 000325 діяв у спосіб, визначений законом та врахував усі докази та обставини, а тому штраф у сумі 17000 грн. до позивача в зв`язку з цим застосував правомірно.

При цьому судом взято до уваги, що позивач не була позбавлена права під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт надати пояснення та додаткові докази щодо складання документів відносно належної особи та зазначити належного автомобільного перевізника, оскільки була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи. Чого позивачем здійснено не було.

Також суд акцентує увагу, що в межах розгляду справи по суті, судом враховано висновки Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 340/4637/22 (адміністративне провадження № К/990/21205/2349), скасовуючи рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року, яким визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за відсутність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа, а також скасовуючи постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року, якою рішення першої інстанції залишено в силі, вказав:

"В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

У цій справі в основу оскаржених судових рішень покладено висновок про те, що наданий позивачем доказ (товарно-транспортна накладна, договір оренди та інше, які надані ним вперше вже під час розгляду цієї справи судом) оформлені належним чином і враховуються судами, а доказ, який наданий відповідачем (зокрема, товарно-транспортна накладна, реєстраційні документи на автомобіль, які були надані Укртрансбезпеці водієм транспортного засобу в момент оформлення протоколу відповідного порушення), містить недоліки в її оформленні, у зв`язку із чим судами не враховується.

Зазначивши такий висновок, суди не з`ясували хто є суб`єктами, які заповнюють відповідний відхилений судами документ, і хто несе тягар наслідків, зокрема, за недоліки в заповненні такого документу, який було надано відповідачу як контролюючому органу водієм транспортного засобу.

При цьому, суди залишили поза увагою і без належного аналізу надані учасниками справи докази в їх сукупності, а також не оцінили належним чином: обґрунтування учасників справи щодо реальності таких доказів (виконання умов договору оренди транспортного засобу з екіпажем щодо щомісячної сплати орендної плати); суперечності у договорі перевезення в частині вантажу, який перевозився (цегла, насіння соняшника чи пшениця); відсутність заперечень водія транспортного засобу в момент оформлення порушення щодо визначеного посадовими особами відповідача особи перевізника у спірних правовідносинах; інших доводів учасників справи."

Беручи до уваги позицію Верховного Суду при розгляді подібних справ даної категорії, суд оцінив поданий суду договір оренди транспортних засобів від 01.01.2025 та взяв до уваги те, що позивач передала 24 автомобілі в оренду з орендною платою 500 грн в місяць за кожен транспортний засіб, при цьому, можливостей врегулювання взаємовідносин з ТОВ «Поділля-Автотранс» з приводу відповідальності, в тому числі, і фінансової, за наслідками експлуатації автомобіля іншою особою, не передбачила, пунктів щодо обов`язкового повідомлення про підставу використання автомобіля у подібних до даної ситуаціях, договір не містить. Порядок передачі транспортних засобів передбачено на підставі акту прийому -передачі, ні до суду, ні під час здійснення перевірки 03.06.2025 надано не було.

Крім того, суд враховує, що ані під час проведення перевірки, ані до позовної заяви позивачкою не було надано документального підтвердження наявності станом на дату проведення перевірки оформленого тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який згідно договору оренди від 01.01.2025 передавався в користування іншій юридичній особі.

Тому, оцінивши всі обставини в сукупності, суд вважає, що автомобільним перевізником за таких обставин є саме ОСОБА_1 .

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови відповідача про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до положень ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши ключові доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні вимог адміністративного позову належить відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач: Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Василя Порика, 29, м. Вінниця, 21021, код ЄДРПОУ 39816845)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна