Рішення № 140019258, 27.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2026Справа № 910/6858/26Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Корпорації ТСМ Груп

до Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом

про стягнення 2973171,61 грн.

за участі представників:

від позивача: Мельниченко С.С.

від відповідача: Руденко І.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація ТСМ Груп звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом про стягнення 2 973 171,61 грн. пені, нарахованої за договором № 17/18 від 25.10.2018 у зв`язку з простроченням оплати виконаних робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 09.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив на наявності надзвичайних обставин, що вплинули на можливість відповідача своєчасно розрахуватися за надані позивачем послуги. Також, відповідач звернув увагу на нарахування позивачем пені за період більший, ніж передбачено законом, заявив про пропуск строку спеціальної позовної давності та просив зменшити розмір нарахованої пені на 99 %.

У відповіді на відзив позивач наголосив на недоведеності відповідачем важкого фінансового стану. При цьому, сума нарахованої пені виникла внаслідок тривалого порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2018 між позивачем (Генеральний підрядник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» (Замовник) укладено договір на виконання комплексу робіт № 17/18 (надалі Договір), відповідно п. 1.1 якого Замовник доручив та зобов`язувався оплатити, а Генеральний підрядник прийняв на себе зобов`язання по виконанню робіт з теми «Технічне переоснащення комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту північної частини периметра «Южно-Української АЕС». Розробка технічної документації.

У пункті 2.1. Договору сторони визначили, що вартість робіт за цим договором відповідно до протоколу угоди про договірну ціну та кошторису, що є невід`ємними частинами Договору, становить 6 994 620,00 грн в т.ч. ПДВ 20% - 1 165 770,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. Договору розрахунки за виконані роботи проводитимуться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Генерального підрядника протягом 30 банківських днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

Договір набуває чинності з дати підписання договору та скріплення його печатками і діє до 31.12.2019 (п. 11.5. Договору).

На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 6 989 219,41 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками актами, а саме: Акт № 1-ПВР від 20.06.2019 на суму 683 640,00 грн; Акт № 2-ПВР від 20.06.2019 на суму 468 180,00 грн; Акт № 3-ПВР від 20.06.2019 на суму 106 920,00 грн; Акт № 4-ПВР від 20.06.2019 на суму 421 200,00 грн; Акт № 5-ПВР від 20.06.2019 на суму 139 320,00 грн; Акт № 6-ПВР від 20.06.2019 на суму 197 639,41 грн; Акт № 7-ПВР від 30.09.2019 на суму 93 960,00 грн; Акт № 8-ПВР від 30.09.2019 на суму 46 980,00 грн; Акт № 10-ПВР від 26.12.2019 на суму 393 660,00 грн; Акт № 11-ПВР від 26.12.2019 на суму 320 760,00 грн; Акт № 12-ПВР від 26.12.2019 на суму 142 560,00 грн; Акт № 13-ПВР від 26.12.2019 на суму 223 560,00 грн; Акт № 14-ПВР від 26.12.2019 на суму 194 400,00 грн; Акт №15-ПВР від 26.12.2019 на суму 241 380,00 грн; Акт № 16-ПВР від 26.12.2019 на суму 21 600,00 грн; Акт № 17-ПВР від 26.12.2019 на суму 1 389 960,00 грн; Акт № 18-ПВР від 26.12.2019 на суму 999 540,00 грн; Акт №19-ПВР від 26.12.2019 на суму 604 260,00 грн; Акт №20-ПВР від 26.12.2019 на суму 90 720,00 грн; Акт № 9-ПВР від 26.12.2019 на суму 208 980,00 грн.

Водночас, відповідач оплату виконаних робіт здійснив частково на суму 2 157 839,41 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. Так, роботи за Актами №№1-6 від 20.06.2019 на загальну суму 2 016 899,41 грн. оплачені відповідачем лише 03.02.2020 (при кінцевій даті оплати 02.08.2019); роботи за Актами №№7, 8 від 30.09.2019 на загальну суму 140 940,00 грн. оплачені відповідачем 10.12.2020 (при кінцевій даті оплати 11.11.2019).

Рішенням Господарського суду міста від Києва від 02.12.2021 у справі № 910/12285/21 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" заборгованість у розмірі 4 831 380 грн. за Актами №№9-20 ПВР від 26.12.2019, 568 976 грн. 15 коп. - інфляційних втрат, 245 203 грн. 08 коп. - 3 % річних.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 рішення Господарського суду міста від Києва від 02.12.2021 у справі №910/12285/21 залишено без змін.

Надалі, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/12277/23 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 3 % річних в сумі 216419,35 грн., інфляційні втрати в сумі 1489321,20 грн. за період із 01.08.2021 по 26.01.2023 року.

При розгляді вказаної справи судом установлено, що рішення суду від 02.12.2021 у справі № 910/12285/21 фактично виконане 27.01.2023, що підтверджується довідкою від 19.05.2023 № 01-42180.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (виконавець) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 853 ЦК України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

У статті 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Пунктом 7.7. Договору передбачено, що у разі невиконання Замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт, він зобов`язаний сплатити Генеральному підряднику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому, частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Отже, за арифметичним перерахунком суду з відповідача підлягає стягненню нарахована пеня в сумі 2973171,61 грн., а саме: за актами № 1-6 від 20.06.2019 на суму 2016899,41 грн. за період із 04.01.2020 до 02.02.2020 у розмірі 43809,48 грн.; за актами № 7, 8 від 30.09.2019 на суму 140940 грн. за період із 04.01.2020 до 09.12.2020 у розмірі 20983,94 грн.; за актами № 9-20 від 26.12.2019 на суму 4831380 грн. за період із 11.02.2020 до 26.01.2023 у розмірі 2908378,19 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою статті 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину".

Одночасно, відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває й наразі.

Згідно з пунктом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі, Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

04.09.2025 набув чинності Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 № 4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).

Із матеріалів справи слідує, що за актами № 1-6 від 20.06.2019 на суму 2016899,41 грн. кінцевий строк оплати становив до 02.08.2019, та пеня нарахована за період із 04.01.2020 до 02.02.2020 (у межах шестимісячного строку нарахування), що могла бути пред`явлена до стягнення в періоди до 04.01.2021 та до 02.02.2021, в який вже діяв карантин. Таким чином, станом на 02.04.2020 строк позовної давності за цими вимогами не був пропущений, а в подальшому був продовжений та зупинений.

Також, позивачем дотримано строки позовної давності за вимогами про стягнення пені за актами № 7, 8 від 30.09.2019 на суму 140940 грн. із кінцевим строком оплати до 11.11.2019, у зв`язку з чим шестимісячний строк нарахування пені становив із 12.11.2019 до 12.05.2020, тобто припадав на дію карантину, як і річний строк спеціальної позовної давності (12.11.2020-12.05.2021). Одночасно, позивачем не пропущено спеціальний строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за актами № 9-20 від 26.12.2019 на суму 4831380 грн., що мали бути оплачені до 10.02.2020, тобто нарахування пені могло бути здійснено з 11.02.2020 до 11.08.2020, проте припало на дію карантину, внаслідок чого строк нарахування був продовжений, а строк спеціальної позовної давності - продовжений і потім зупинений.

З огляду на зазначене, після поновлення 04.09.2025 перебігу строку позовної давності, пред`явлення позивачем даного позову 08.06.2026 здійснено в межах залишеного строку позовної давності.

Поряд із цим, відповідач просив зменшити розмір нарахованої пені на 99 %, посилаючись на те, що на здатність відповідача своєчасно розрахуватись за надані позивачем послуги вплинула сукупність обставин у період 2019 2023 років, зокрема, покладення на відповідача спеціальних обов`язків для забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, відсутність передбаченої законом компенсації фінансових витрат, продаж електричної енергії за фіксованими цінами, що нижчі за ринкові.

Крім того, наразі відповідачем втрачено значну частину виробничих потужностей внаслідок тимчасової окупації Запорізької АЕС, на відповідача в умовах воєнного положення покладено додатковий фінансовий тягар у вигляді спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу та необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської). Дані надзвичайні обставини перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов`язання перед позивачем.

За наведених обставин, відповідач наголосив, що стягнення з відповідача пені у заявленому розмірі може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

У свою чергу, позивач проти зменшення розміру пені заперечував, вказавши що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження наявності в нього важкого фінансового становища. При цьому, наведені ним обставини не можуть вважатись такими, що впливали на здатність відповідача виконувати свої договірні зобов`язання, у той час як наявна у відкритих джерелах інформація спростовує його твердження про важкий фінансовий стан.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Як зауважено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи до уваги особливий статус відповідача, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, ураховуючи фактичне погашення основної заборгованості, суд дійшов висновку зменшити розмір пені на 90 %, тобто до суми 297 317,16 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50000 грн., суд дійшов висновку про наступне.

На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021, специфікацію № 171 від 05.06.2026, платіжну інструкцію № 2077 від 08.06.2026 на суму 50 000,00 грн.

Із наданих доказів убачається, що 05.08.2021 між Корпорацією «ТСМ ГРУП» (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «ВіннерЛекс» укладено договір про надання правничої допомоги.

05.06.2026 між Клієнтом та Адвокатським об`єднанням укладено Специфікацію № 171, як додаток до Договору від 05.08.2021, згідно якої Сторони дійшли згоди про надання професійної правничої допомоги Корпорації «ТСМ Груп» під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» неустойки за Договором №17/18 від 25.10.2018 р., в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів. Вартість послуг з надання професійної правничої допомоги визначена сторонами в сумі 50 000,00 грн. як фіксований гонорар.

Дана сума сплачена позивачем згідно з платіжною інструкцією № 2077 від 08.06.2026 на суму 50 000,00 грн.

У клопотанні про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, відповідач просив зменшити такі витрати до 1000 грн., оскільки участь адвоката в даній справ не потребує значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, не вимагає додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 123 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, суд виходить з того, щоб відповідні витрати не мали надмірний характер, а також відповідали критеріям співмірності, розумності та обґрунтованості такого розміру з урахуванням обставин справи.

Судом також прийнято до уваги складність та об`єм справи, кількість та обсяг підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів, кількість засідань та тривалість розгляду справи судом.

Таким чином, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги заперечення відповідача та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5000 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Корпорації ТСМ Груп задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації ТСМ Груп (03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 72; ідентифікаційний код 37034171) 297317 (двісті дев`яносто сім тисяч триста сімнадцять) грн. 16 коп. пені, 5000 (п`ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 35678 (тридцять п`ять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 06 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 23.09.2026 року.

Суддя К.В. Полякова