Рішення № 140018858, 10.09.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 26/12/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 Справа № 908/3941/25 (905/329/25)

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, за участю секретаря судового засідання Лісовик Олени Валеріївни, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, код ЄДРПОУ 44070187 (87515, Україна, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59),

до відповідачів:

1/ Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», код ЄДРПОУ 40673300 (69006, Україна, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 14);

2/ Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАНТОМ ФОРС», код ЄДРПОУ 45160145 (84313, Україна, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Академічна, буд. 84-А),

про визнання недійсним договору,

в межах справи № 908/3941/25

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», код ЄДРПОУ 40673300 (69006, Україна, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 14),

представники сторін не з`явилися,

УСТАНОВИВ:

Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАНТОМ ФОРС» про визнання недійсним договору № 21/11-2024 від 21.11.2024.

Позов обґрунтований тим, що, на думку контролюючого органу, договір № 21/11-2024 укладено відповідачами без наміру реального здійснення передбачених ним господарських операцій, фактичного руху товару за оформленими первинними документами не відбулося, а складені документи використано з метою створення документальних підстав для формування податкового кредиту.

Позивач посилається на статті 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та вважає, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків і суперечить інтересам держави та суспільства.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.08.2025 у справі № 905/329/25 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2025 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2026 рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 скасовано, а справу № 905/329/25 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено всі зібрані у справі докази та не надано належної оцінки доводам контролюючого органу щодо реальності господарських операцій, походження товару, його транспортування, зберігання, наявності у ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» необхідних ресурсів для здійснення відповідних операцій та обставинам укладення договорів із третіми особами.

Верховний Суд указав на необхідність під час нового розгляду справи всебічно, повно та об`єктивно встановити обставини справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином встановити наявність чи відсутність обставин, якими позивач обґрунтовує підстави для визнання спірного договору недійсним, зокрема щодо реальності та товарності здійснення господарських операцій між сторонами, реального руху активів, а також дослідити положення як спірного договору, так і договорів, укладених ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» з третіми особами.

Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Після повернення справи на новий розгляд Господарським судом Донецької області провадження у справі поновлено та здійснювалися процесуальні дії з урахуванням висновків Верховного Суду.

У подальшому встановлено, що Господарським судом Запорізької області розглядається справа № 908/3941/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ».

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.05.2026 матеріали справи № 905/329/25 направлено до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи № 908/3941/25 про банкрутство ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ».

16.06.2026 матеріали справи № 905/329/25 надійшли до Господарського суду Запорізької області.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.06.2026 єдиному унікальному номеру судової справи визначено № 908/3941/25 (905/329/25), справу передано судді Юлдашеву О.О., у провадженні якого перебуває справа № 908/3941/25 про банкрутство ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ».

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.06.2026 справу № 908/3941/25 (905/329/25) прийнято до провадження судді Юлдашева О.О.

У судове засідання 10.09.2026 представники сторін не з`явилися.

Учасники справи про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до частини третьої статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у їх сукупності та взаємному зв`язку, перевіривши доводи сторін з урахуванням обов`язкових вказівок Верховного Суду, суд встановив наступне.

21.11.2024 між ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» як постачальником та ТОВ «ФАНТОМ ФОРС» як покупцем укладено договір № 21/11-2024.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався передати покупцеві будівельні матеріали, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Передача товару мала здійснюватися партіями.

Покупець відповідно до пункту 3.1 договору зобов`язувався здійснювати 100-відсоткову попередню оплату вартості товару, визначеної у відповідному рахунку.

Пунктом 4.1 договору передбачено обов`язок постачальника передати товар покупцеві після виконання останнім умов щодо попередньої оплати.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками підприємств.

ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» виставляло ТОВ «ФАНТОМ ФОРС» рахунки на оплату, на підставі яких оформлялися платіжні інструкції.

На підтвердження передачі товару сторонами оформлено 33 видаткові накладні за період з 02.12.2024 по 30.12.2024.

Зокрема, протягом першої половини грудня 2024 року оформлялися поставки орієнтовною вартістю від 4 до 5,7 млн грн кожна, а починаючи з 16.12.2024 поставки орієнтовною вартістю понад 10 млн грн кожна.

Загальний обсяг операцій, за якими оформлено податкові накладні, становив 186 270 620,20 грн без ПДВ, сума ПДВ 37 254 124,03 грн.

За результатами оформлених операцій ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» складено та направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних 33 податкові накладні.

Отже, формально матеріали справи містять договір, рахунки, видаткові накладні, платіжні документи та податкові накладні.

Разом із тим предметом доказування у цій справі, з огляду на підстави позову та вказівки Верховного Суду, є не лише факт документального оформлення операцій, а передусім питання, чи відбувся фактичний рух будівельних матеріалів, який відповідав змісту оформлених сторонами документів.

За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказування не може зводитися виключно до встановлення факту існування документа.

Господарська операція як юридичний факт передбачає реальну зміну майнового стану учасників господарських правовідносин.

Тому наявність належним чином оформленої видаткової накладної сама по собі не виключає необхідності встановлення фактичного переміщення товару, якщо реальність відповідної операції обґрунтовано поставлена під сумнів іншою стороною та така обставина входить до предмета доказування.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у цій справі прямо звернув увагу, що визначальною ознакою господарської операції є реальний рух активів, у зв`язку з чим суд має досліджувати не тільки оформлення первинних документів, а й обставини перевезення, зберігання та використання товару.

Таким чином, суд при новому розгляді не обмежується перевіркою зовнішніх реквізитів видаткових накладних та платіжних документів, а оцінює їх у взаємозв`язку з доказами походження, фактичного отримання, транспортування, розвантаження, зберігання та подальшого руху будівельних матеріалів.

На підтвердження походження будівельних матеріалів ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» посилалося на договір № 2211-2024 від 22.11.2024, укладений із ТОВ «ЕЛЕМАТІК».

За цим договором ТОВ «ЕЛЕМАТІК» оформило на адресу ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» значну кількість видаткових накладних протягом грудня 2024 року.

Водночас контролюючий орган заперечував реальність такого джерела походження товару, посилаючись, зокрема, на те, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ЕЛЕМАТІК» було анульовано 04.06.2020, а реалізація відповідного товару на користь ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» не відображена ТОВ «ЕЛЕМАТІК» у поданій контролюючому органу звітності.

При цьому самі по собі договір із ТОВ «ЕЛЕМАТІК» та складені на його виконання видаткові накладні підтверджують документальне оформлення придбання, але не усувають необхідності встановлення фактичного надходження товару до ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ».

Доказів, які дозволяли б безперервно простежити фізичний рух саме відповідних будівельних матеріалів від попереднього постачальника до ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», а надалі до ТОВ «ФАНТОМ ФОРС», у достатній сукупності не надано.

Суд при цьому не покладає на ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» обов`язок здійснювати податковий контроль за своїм контрагентом та не робить висновку про нереальність операції виключно через особливості податкового статусу ТОВ «ЕЛЕМАТІК».

Зазначені обставини оцінюються лише у сукупності з іншими доказами, оскільки для вирішення спору визначальним є не дотримання податкової дисципліни третьою особою саме по собі, а можливість встановити реальний рух товару, який став предметом наступної поставки.

Предметом договору № 21/11-2024 є будівельні матеріали у значних обсягах.

За оформленими документами поставки здійснювалися систематично протягом грудня 2024 року, в окремі дні оформлялося декілька поставок, а вартість окремих партій у другій половині місяця перевищувала 10 млн грн.

За такого масштабу господарських операцій фактична передача товару об`єктивно передбачала його фізичне переміщення, навантаження, перевезення, розвантаження та приймання.

Разом із тим матеріали справи не містять достатньої сукупності документів, які дозволяли б встановити транспортні засоби, якими перевозився товар, перевізників, конкретні маршрути перевезень, пункти навантаження та розвантаження, осіб, відповідальних за відпуск та приймання відповідних партій товару.

Позивач також посилався на відсутність заявок на перевезення та відвантаження товару, товарно-транспортної документації та документів щодо якості товару.

Суд виходить із того, що відсутність окремої товарно-транспортної накладної сама по собі не є безумовною та самодостатньою підставою для висновку про відсутність поставки.

Однак у цій справі йдеться не про одиничний недолік оформлення однієї поставки.

Йдеться про 33 документально оформлені операції зі значними обсягами будівельних матеріалів загальною вартістю понад 223 млн грн з ПДВ, здійснення яких протягом одного місяця мало залишити сукупність об`єктивних слідів фактичного руху товару.

Відсутність переконливої сукупності доказів такого руху у взаємозв`язку з іншими встановленими судом обставинами істотно знижує доказову вагу самих видаткових накладних.

Особливе значення для оцінки реальності спірних операцій має питання про місце зберігання товару.

Під час первісного розгляду цієї справи ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» на підтвердження реальності господарських операцій посилалося, зокрема, на договір оренди майна № 02-12/2024-КЛ від 02.12.2024, укладений із ТОВ «КРЕАКОН».

За твердженням ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», на підставі цього договору воно орендувало нежитлове приміщення площею 993,6 кв. м за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Сергія Москаленка, 16, а також навантажувачі, необхідні для вантажно-розвантажувальних робіт.

До матеріалів подавалися договір оренди, акт приймання-передачі майна від 02.12.2024, акт надання послуг, рахунок на оплату та платіжна інструкція від 10.12.2024 на суму 99 360,00 грн.

Саме на цей комплекс документів відповідач-1 посилався як на підтвердження наявності матеріально-технічної бази для зберігання значного обсягу будівельних матеріалів.

Разом із тим контролюючим органом наведено обставини, які ставлять під обґрунтований сумнів реальність відповідних орендних правовідносин.

Зокрема, за даними, на які посилається позивач, банківський рахунок ТОВ «КРЕАКОН», зазначений безпосередньо в тексті договору оренди від 02.12.2024, було відкрито лише 04.12.2024, тобто після дати, якою датовано та підписано договір.

Крім того, у договорі та акті приймання-передачі щодо навантажувачів не зазначено індивідуалізуючих відомостей, достатніх для однозначного встановлення конкретної техніки: року випуску, державних номерних знаків, VIN-номерів, відомостей про реєстрацію відповідних технологічних транспортних засобів.

Окремо суд ураховує, що договір оренди № 02-12/2024-КЛ став предметом самостійного судового спору у справі № 905/300/25.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2025 у справі № 905/300/25 договір оренди майна № 02-12/2024-КЛ від 02.12.2024 визнано недійсним.

При цьому суду відомо, що на певній стадії нового розгляду цієї справи відсутнє було підтвердження набрання зазначеним рішенням законної сили. Тому суд у цій справі не покладає висновок про нереальність спірної поставки виключно на преюдиційність рішення у справі № 905/300/25 та не підміняє власне дослідження доказів висновками іншого суду.

Натомість суд оцінює безпосередньо ті обставини та документи, на які учасники посилалися у цій справі для підтвердження наявності у ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» відповідних складських та технічних ресурсів.

При цьому ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», посилаючись на склад площею 993,6 кв. м та навантажувальну техніку як на основну матеріальну базу для здійснення операцій, не надало такої сукупності доказів фактичного використання відповідного об`єкта, яка б узгоджувалася з масштабом оформлених у грудні 2024 року операцій.

Відсутні переконливі докази фактичного надходження конкретних партій товару на цей склад, їх складського обліку, розміщення, відпуску зі складу та подальшого перевезення покупцю.

Таким чином, документи щодо оренди самі по собі не усувають сумнівів щодо фактичного місця знаходження та зберігання товару.

ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» також посилалося на договір суборенди № 05/11-24 від 05.11.2024, укладений із ФОП Демчиком В.М., щодо офісного приміщення площею 85 кв. м у м. Добропілля.

Матеріали справи містять документи щодо відповідної суборенди та оплати послуг.

Суд не заперечує, що ці документи можуть підтверджувати використання відповідачем офісного приміщення.

Водночас наявність офісу площею 85 кв. м не підтверджує фізичної можливості прийняти, розмістити, зберігати та відвантажувати будівельні матеріали в обсягах, відображених у 33 видаткових накладних.

Тому зазначені докази не спростовують доводів позивача в частині відсутності належного підтвердження фактичного руху саме товарно-матеріальних цінностей.

Суд ураховує, що матеріали справи містять платіжні документи, які свідчать про рух грошових коштів між сторонами.

Наявність таких платежів є доказом, який має оцінюватися на користь версії про здійснення господарської діяльності, та не може бути проігнорована судом.

Однак факт руху коштів не є тотожним факту фізичного переміщення товару.

У спорі, предметом якого є встановлення спрямованості договору на реальну поставку конкретного товару, платежі повинні оцінюватися разом із доказами придбання, транспортування, приймання, зберігання та подальшого використання цього товару.

За відсутності належного підтвердження ключових етапів фізичного руху будівельних матеріалів платіжні документи та видаткові накладні самі по собі не утворюють достатньої та несуперечливої сукупності доказів реального виконання поставки.

Судом також враховано, що рішеннями адміністративних судів у справі № 200/1471/25 визнано протиправними та скасовано рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації відповідних податкових накладних та зобов`язано здійснити їх реєстрацію.

Разом із тим предмет адміністративної справи № 200/1471/25 та предмет цієї господарської справи є різними.

У межах адміністративної справи перевірялася правомірність рішень контролюючого органу, прийнятих у процедурі зупинення та відмови у реєстрації податкових накладних.

Натомість предметом цієї справи є дійсність договору № 21/11-2024 та встановлення того, чи був він спрямований на реальне настання передбачених ним правових наслідків.

Сам адміністративний суд зазначав, що під час вирішення питання щодо реєстрації податкових накладних контролюючий орган не здійснює повного аналізу господарської операції на предмет її реальності.

Отже, висновок про протиправність відмови в реєстрації податкової накладної не є тотожним висновку про фактичне переміщення товару.

Відповідно до частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у цій справі безпосередньо вказав, що суди попередніх інстанцій фактично не здійснили самостійного дослідження доказів, надавши невиправдано визначального значення адміністративній справі.

Саме на усунення цього недоліку спрямований новий розгляд.

Тому суд не переглядає рішення адміністративного суду та не ставить під сумнів його законність, а самостійно вирішує інше питання чи підтверджено наявними у господарській справі доказами реальний рух активів та спрямованість договору поставки на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт вірогідності доказів вимагає від суду не механічно підраховувати кількість поданих документів, а зіставити конкуруючі версії фактичних обставин та визначити, яка з них є більш переконливою з урахуванням усієї сукупності доказів.

Суд ураховує на користь відповідачів:

наявність підписаного договору № 21/11-2024;

наявність рахунків;

оформлення 33 видаткових накладних;

наявність платіжних документів;

наявність договору з ТОВ «ЕЛЕМАТІК» та документів, оформлених на його виконання;

наявність договору суборенди офісного приміщення;

наявність документів, оформлених щодо оренди складського приміщення та навантажувальної техніки.

Однак цим доказам протистоїть сукупність обставин, які стосуються саме фізичного виконання операцій:

відсутність достатньої сукупності доказів фактичного транспортування значних обсягів будівельних матеріалів;

відсутність документально простежуваного безперервного руху товару від ТОВ «ЕЛЕМАТІК» до ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» та від останнього до ТОВ «ФАНТОМ ФОРС»;

відсутність достатніх доказів навантаження та розвантаження конкретних партій;

відсутність належного складського обліку відповідного товару;

відсутність переконливого підтвердження фактичного зберігання товару, що відповідає масштабам документально оформлених операцій;

суттєві суперечності щодо матеріально-технічної бази, на яку ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» посилалося як на доказ можливості виконання договору;

відсутність достатнього підтвердження походження товару поза формально оформленими між суб`єктами документами;

значний обсяг та інтенсивність документально оформлених операцій протягом надзвичайно короткого проміжку часу.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачі, які є безпосередніми учасниками господарських операцій і тому об`єктивно мають найбільші можливості надати докази фактичного транспортування, приймання, розвантаження та зберігання товару, не надали такої сукупності доказів, яка б переконливо пояснювала фактичний механізм здійснення 33 поставок.

Суд не виходить із презумпції, що відсутність одного певного документа автоматично означає відсутність операції.

Висновок суду ґрунтується саме на сукупності встановлених обставин та відсутності взаємоузгодженої системи доказів, яка б підтверджувала фізичний рух товару в масштабах, відображених у документах сторін.

З огляду на зазначене версія позивача про документальне оформлення операцій без підтвердженого реального руху відповідного товару є більш вірогідною, ніж версія відповідачів про фактичне здійснення всіх 33 поставок.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

Отже, саме на позивача покладено обов`язок довести передбачені законом підстави для спростування такої презумпції.

Частиною п`ятою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені.

За змістом частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину вимог, передбачених, зокрема, частиною п`ятою статті 203 цього Кодексу, може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

За приписами частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Разом із тим для застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України недостатньо самого встановлення порушення вимог законодавства або недоведеності певної господарської операції.

Суд повинен встановити спрямованість правочину на мету, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та наявність відповідного умислу.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у цій справі зазначив, що саме на позивача, який не є стороною спірного договору поставки, покладається обов`язок доведення того, що наміри сторін за договором були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Отже, суд окремо перевіряє наявність відповідної мети та умислу.

Укладення договору поставки саме по собі є правомірною господарською дією.

Так само сам факт складання податкових накладних, їх зупинення чи віднесення платника до категорії ризикових не доводить протиправної мети правочину.

Тому зазначені обставини не використовуються судом як самостійна підстава для задоволення позову.

Водночас у цій справі має місце сукупність інших обставин.

Відповідачі документально оформили протягом короткого періоду значний обсяг операцій із будівельними матеріалами.

За такими операціями складено 33 податкові накладні на загальну суму ПДВ 37 254 124,03 грн.

Водночас доказова база, яка повинна підтверджувати фізичну сторону цих операцій походження, перевезення, приймання, складське зберігання та подальший рух відповідного товару, не відповідає масштабу оформлених господарських операцій.

ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» для підтвердження можливості зберігання товару посилалося на договір оренди № 02-12/2024-КЛ, щодо реальності якого встановлено істотні суперечності, а сам цей договір у подальшому став предметом окремого спору та був визнаний судом першої інстанції недійсним.

При цьому використання документів за спірним договором не обмежилося внутрішнім бухгалтерським оформленням відносин між двома юридичними особами.

За наслідками оформлених операцій було складено податкові накладні на суму ПДВ 37 254 124,03 грн, тобто документи за договором безпосередньо використовувалися для виникнення податкових наслідків.

Відповідачі як сторони договору не могли не усвідомлювати, чи відбувається фактична передача будівельних матеріалів у задекларованих обсягах.

Обставина фактичної передачі товару перебуває безпосередньо у сфері сприйняття та контролю обох сторін договору: постачальник повинен фактично передати товар, а покупець фактично його прийняти.

Отже, за встановленої судом відсутності належного підтвердження реального руху активів системне оформлення обома сторонами значної кількості первинних документів щодо таких операцій та використання цих документів для створення податкових наслідків не може бути пояснено лише випадковими недоліками документообігу.

Сукупність цих обставин свідчить про невідповідність зовнішнього документального оформлення внутрішній господарській сутності операцій.

Суд доходить висновку, що дійсна спрямованість дій сторін полягала не у здійсненні реального товарообігу в обсягах, відображених у документах, а у створенні документального оформлення господарських операцій, здатного породити відповідні наслідки у податковому обліку.

При цьому суд не ототожнює встановлення цивільно-правового умислу для цілей застосування статті 228 Цивільного кодексу України із встановленням кримінальної вини посадових осіб.

Відсутність обвинувального вироку сама по собі не виключає можливості встановлення судом спрямованості правочину та умислу його сторін на підставі сукупності доказів у господарській справі.

З огляду на характер, кількість, послідовність та масштаб оформлених операцій, відсутність переконливих доказів їх фізичного здійснення та використання оформлених документів для формування податкових наслідків суд вважає доведеним, що сторони усвідомлювали невідповідність документального оформлення фактичному руху товару та свідомо допускали настання відповідних податкових наслідків.

Формування податкового кредиту за операціями, які не мають підтвердженого реального економічного змісту, безпосередньо впливає на розмір податкових зобов`язань та, відповідно, на надходження до Державного бюджету України.

Саме в цьому у спірних правовідносинах полягає суперечність мети правочину інтересам держави та суспільства.

Суд також оцінює доводи про те, що контролюючим органом не проведено документальну податкову перевірку відповідачів.

Відсутність податкової перевірки сама по собі не позбавляє контролюючий орган права звернутися до господарського суду з позовом про визнання правочину недійсним та не звільняє господарський суд від обов`язку оцінити докази, подані сторонами у межах конкретного господарського спору.

Предметом цього судового розгляду є не визначення грошового податкового зобов`язання відповідачів та не перевірка законності податкового повідомлення-рішення, а дійсність цивільно-правового договору.

Тому відсутність результатів документальної податкової перевірки оцінюється судом разом з іншими обставинами, але не є процесуальною перешкодою для вирішення заявленого позову.

Підсумовуючи наведене, суд установив:

- спірний договір № 21/11-2024 формально передбачав реальну поставку будівельних матеріалів;

- на виконання договору оформлено значний масив первинних та розрахункових документів;

- водночас доказами не підтверджено з необхідним стандартом вірогідності фактичний рух будівельних матеріалів у тому обсязі, який відображено у 33 видаткових накладних;

- не підтверджено безперервного ланцюга походження, транспортування, приймання, зберігання та подальшого руху відповідного товару;

- докази щодо матеріально-технічної бази ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», на яку воно посилалося як на підтвердження можливості здійснення операцій, містять суттєві суперечності та не підтверджують фактичного зберігання товару в заявлених обсягах;

- за результатами документально оформлених операцій ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» складено 33 податкові накладні на загальну суму ПДВ 37 254 124,03 грн;

- сукупність доказів є достатньою для висновку про те, що документальне оформлення операцій не відповідало їх фактичному економічному змісту.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що договір № 21/11-2024 від 21.11.2024 не був спрямований на реальне настання тих правових наслідків, які формально ним обумовлювалися, а тому при його укладенні не дотримано вимоги частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України.

Встановлені судом обставини у своїй сукупності також свідчать про спрямованість оформлених сторонами правовідносин на створення документальних підстав для отримання податкової вигоди за відсутності підтвердженого реального руху товару, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, наявні передбачені статтями 203, 215 та частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України підстави для визнання спірного договору недійсним.

При цьому суд підкреслює, що висновок про задоволення позову ґрунтується не на:

самому факті віднесення ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» до категорії ризикових платників податків; самому факті зупинення реєстрації податкових накладних; самому факті відсутності певної товарно-транспортної накладної; самому факті порушення податкової дисципліни будь-яким попереднім контрагентом; самому факті ухвалення рішення в іншій господарській справі.

Висновок суду є результатом оцінки всієї сукупності доказів щодо реального руху активів, походження товару, його транспортування, зберігання, матеріально-технічної спроможності постачальника, характеру та масштабу операцій, змісту договорів із третіми особами та податкових наслідків оформлених операцій.

Таким чином, під час нового розгляду судом виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2026 у справі № 905/329/25, та здійснено самостійну оцінку саме тих обставин, які не отримали належного дослідження під час попереднього розгляду справи.

За правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що Головним управлінням ДПС у Донецькій області доведено наявність передбачених законом підстав для визнання договору № 21/11-2024 від 21.11.2024 недійсним.

Отже, позов підлягає задоволенню.

При зверненні до Господарського суду Донецької області з цим позовом Головним управлінням ДПС у Донецькій області сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн за платіжною інструкцією № 255 від 14.03.2025.

Факт зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено відповідною випискою від 17.03.2025.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідачів.

Враховуючи характер заявленої немайнової вимоги та те, що спірний договір укладений між обома відповідачами, суд вважає за необхідне покласти витрати зі сплати судового збору на відповідачів у рівних частинах по 1 211,20 грн з кожного.

Керуючись статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 2, 13, 14, 73 79, 86, 123, 129, 202, 222, 232 233, 236 241, 316 Господарського процесуального кодексу України, статтями 202 204, 215, 228 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАНТОМ ФОРС» про визнання договору недійсним задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 21/11-2024 від 21.11.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», код ЄДРПОУ 40673300, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАНТОМ ФОРС», код ЄДРПОУ 45160145.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», код ЄДРПОУ 40673300 (69006, Україна, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 14), на користь Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, код ЄДРПОУ 44070187 (87515, Україна, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59), 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАНТОМ ФОРС», код ЄДРПОУ 45160145 (84313, Україна, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Академічна, буд. 84-А), на користь Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, код ЄДРПОУ 44070187 (87515, Україна, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59), 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 24 вересня 2026 року.

Суддя О.О. Юлдашев

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.