Рішення № 140012299, 23.09.2026, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/727/26

Провадження №: 2/343/666/26

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано - Франкiвської областi в складi:

головуючого судді Андрусіва І.М.,

з участю: секретаря судового засідання - Семків В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Долинського районного суду Івано - Франківської області, в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеконференції, цивільну справу № 343/727/26, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю: представниці відповідачки ОСОБА_1 - адвокатки Гостіщевої О.О. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін:

представниця позивача ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" - Бітнер Н.С., звернулася до суду із позовом (а.с. 1-8), до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №14.09.2025-100002276 від 14.09.2025, у розмірі 42 120 грн., та понесені судові витрати.

В обґрунтування пред`явленого позову послалась на те, що між позивачем ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" та відповідачкою ОСОБА_1 14.09.2025 було укладено кредитний договір №14.09.2025-100002276, на таких умовах, зокрема: сума кредиту 12 000 грн.; строк кредитування 181 день; денна процентна ставка 0,89%; комісія 20% від суми кредиту (за надання кредиту); кредитні кошти надаються шляхом їх перерахунку на зазначену відповідачкою банківську картку № НОМЕР_1 .

Позивач ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачці ОСОБА_2 кредитні кошти, однак останній свої зобов`язання належним чином не виконує, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість в загальному розмірі 42 120 грн., яка складається із: 12 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 21 720 грн заборгованість за відсотками; 2 400 грн комісія за надання кредиту; 6 000 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими в порядку ст. 625 ЦК України.

Представниця відповідачки ОСОБА_1 - адвокатка Шелудько О.О. подала відзив (а.с. 39-46), в якому просить відмовити у задоволенні даного позову. Суть заперечення щодо позову зводиться до того, що: кредитний договір та паспорт кредиту не було підписано відповідачкою електронним підписом, оскільки доказів використання чи накладення такого матеріали справи не містять; позивачем не доведено, що номер телефону, на який було направлено одноразовий ідентифікатор належить відповідачці; матеріали справи не містять доказів переказу кредитних коштів відповідачці; матеріали справи не містять належних доказів розміру заборгованості; нарахована комісія є незаконною, оскільки кредитний договір не містить даних про послуги, які були надані позивачем; нараховані в порядку ст. 625 ЦК України відсотки на підставі п. 18 "Прикінцевих та перехідних положень ЦК України" не підлягають стягненню з позивачки.

Представниця позивача ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" - Бітнер Н.С. подала відповідь на відзив (а.с. 56-66), в якій просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що кредитний договір було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства і всі умови такого були відомі відповідачці. Кредитні кошти були надані відповідачці на зазначену нею банківську картку. Також, оскільки відповідачці були відомі всі умови кредитного договору, розмір нарахованої заборгованості за таким є обґрунтованим та законним.

Представниця відповідачки ОСОБА_1 - адвокатка Шелудько О.О. подала заперечення (а.с. 68-74), зазначивши, що надані письмові докази позивачем не містять електронного підпису відповідачки ОСОБА_1 . Вважає, що розмір нарахованих відсотків є неспівмірним із розміром кредиту.

У судове засідання представниця позивача ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" - Бітнер Н.С. не з`явилася. Безпосередньо у позовній заяві та заявах по суті справи просила розгляд справи проводити без її участі.

Представниця відповідачки ОСОБА_1 - адвокатка Гостіщева О.О. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, пославшись на обставини викладені в поданих стороною відповідачки заявах по суті справи.

ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

07 квітня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження.

Представниця відповідачки ОСОБА_1 - адвокатка Шелудько О.О. 04.05.2026 подала клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 05.05.2026 задоволено, 07.05.2026 подала відзив, 25.05.2026 подала заперечення, 07.05.2026 і 25.05.2026 подала клопотання про відкладення судових засідань, а 20.07.2026 подала заяву про розгляд справи без її участі.

Представниця позивача ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" - Бітнер Н.С. 07.05.2026 подала відповідь на відзив.

Представниця відповідачки ОСОБА_1 - адвокатка Гостіщева О.О. 15.09.2026 подала заяву про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 15.09.2026 задоволена.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

матеріалами справи встановлено, що 14.09.2025 позивач ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір №14.09.2025-100002276 (а.с. 16-21), який підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е966, на таких умовах: сума кредиту 12 000 грн.; строк кредитування 181 день; денна процентна ставка 0,89%; комісія за надання кредиту - 20% від суми кредиту; кредитні кошти надаються шляхом їх перерахунку на зазначену відповідачкою банківську картку № НОМЕР_1 .

У паспотрі споживчого кредиту (а.с. 14-15), який підписаний відповідачкою електронним підписом - одноразовим ідентифікатором А966, також визначені умови кредитування.

Відповідно до копії квитанції до платіжної інструкції №20345-1391-278161006 (а.с. 29), відповідачці ОСОБА_1 14.09.2025 на вказану нею банківську картку № НОМЕР_2 було перераховано 12 000 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості за договором №14.09.2025-100002276 від 14.09.2025 (а.с. 24-26), розмір такої становить 42 120 грн., яка складається із: 12 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21 720 грн - заборгованість за відсотками; 2 400 грн - комісія; 6 000 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими в порядку ст. 625 ЦК України.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із неналежним виконанням відповідачкою ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань перед позивачем ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

ІV. Оцінка суду:

заслухавши представницю відповідачки, дослідивши письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд вважає, що пред`явлений позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 652 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 3 - 6, 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 вказаного вище Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із наведеного виходить, що будь - який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Так, суд встановив, що 14.09.2025 між позивачем ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №14.09.2025-100002276.

Таким чином, сторони уклали даний кредитний договір у формі електронного документу, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Водночас зобов`язання відповідачкою ОСОБА_1 належним чином не були виконані, внаслідок чого, з неї на користь позивача слід стягнути заборгованість в частині тіла кредиту, у розмірі 12 000 грн.

Стосовно стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача відсотків, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що зазначений вище кредитний договір було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі і відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов.

Кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування, а саме щодо суми та періоду надання кредиту і розміру процентної ставки, порядку надання і погашення кредиту, відповідальності за порушення умов договору.

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Таким чином, нарахування процентів за користування кредитом відповідають умовам укладеного між сторонами договору та зазначеним нормам права, а також вимогам Закону України "Про споживче кредитування".

Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак у даній справі судом не встановлено, що позивачем ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" було приховано від відповідачки об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту. Розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Сторона відповідачки не заявляла зустрічних позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору, в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", та не надала суду рішення суду, яке набрало законної сили, яким би було визнано даний кредитний договір недійсним повністю чи в частині.

Оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, вирішення питання щодо визнання положень кредитного договору несправедливими та зміну або визнання їх недійсними в межах даної справи є неможливим.

Таким чином, оскільки сторона відповідачки належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту виконання умов договору не надала, розмір нарахованих відсотків за даним кредитним договором у розмірі 21 720 грн слід стягнути з відповідачки на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача комісії, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1; ч. 2 ст. 8; ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз`яснень Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також стягувати суму несплаченої вищевказаної комісії з відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Отже, нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 20% від суми кредиту не суперечить закону, а тому комісія у розмірі 2 400 грн слід стягнути з відповідачки на користь позивача.

При цьому, що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" 6 000 грн заборгованості за відсотками нарахованими на підставі ст. 625 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

З аналізу положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та ст. 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України випливає, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) доповнити пунктом 6-1 такого змісту: "6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

На час розгляду справи в суді, положення п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).

Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

- в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

- в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

- у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки 6 000 грн заборгованості за відсотками нарахованими на підставі ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню і такі підлягають списанню позивачем.

Отже, загальний розмір заборгованості за кредитним договором №14.09.2025-100002276, який слід стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" становить 36 120 грн (12 000 грн тіло кредиту, 21 720 грн відсотки, 2 400 грн комісія).

При цьому, доводи сторони відповідачки, в частині того, що позивачем не надано доказів укладення кредитного договору, оскільки не надано підтверджень направлення одноразового ідентифікатора, суд відхиляє, адже кредитний договір та паспорт споживчого кредиту підписані відповідачкою ОСОБА_1 електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, відповідно до вимог Закону України "Про електронну комерцію".

Безпідставними є і доводи сторони відповідачки про те, що позивачем не надано належних доказів розміру заборгованості, оскільки стороною відповідачки не спростовано наявної в неї заборгованості і не надано доказів погашення такої.

Стосовно доводів сторони відповідачки про те, що стороною позивача не доведено факту належності банківської картки, на яку було перераховано кредитні кошти відповідачці, суд зазначає таке.

Кредитний договір було підписано відповідачкою електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора, що відповідає положенням ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Наведене свідчить, що відповідачка ознайомилася і погодилася з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до вимог чинного законодавства.

За умовами укладеного сторонами договору кредитної лінії, ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надало відповідачці ОСОБА_1 кредитні кошти, а остання зобов`язалася повернути такі у повному обсязі, у строк визначений в договорі.

ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" до матеріалів справи долучило квитанцію (а.с. 29) про перерахування суми кредиту, а тому, позивачем належним та допустимим доказом підтверджено факт перерахування коштів відповідачці, адже фіксує операцію "переказу коштів", що була основним об`єктом регулювання Закону України "Про платіжні послуги". Відомості про номер, суму, номер транзакції та реквізити картки отримувача є визначальними даними для ідентифікації та підтвердження здійснення платіжної операції в рамках платіжної системи. Номер картки відповідає вимогам чинного законодавства щодо захисту персональних даних при наданні платіжних послуг та не спростовує факту переказу коштів, який підтверджується даними надавача платіжних послуг. Таким чином, з боку позивача порушень не відбулося, та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.

Сторона відповідачки не надала доказів на спростування вказаної обставини, зокрема, щодо відсутності відкритого на її ім`я рахунку у відповідному банку та/або відсутності перерахування коштів кредитором чи сплати боргу у обсязі більшому ніж вказано позивачем.

Більше того, ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" не є банківською установою, а є фінансовою установою, а тому використання платіжних послуг і надані дані надавача таких послуг є достатнім підтвердженням надання кредиту.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ч. 3 ст. 2 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому, за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не вважає за необхідне давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у даній справі.

V. Розподіл судових витрат між сторонами:

відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вимогами ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №СЦ00092385 від 01.04.2026 (а.с. 9), а тому, беручи до уваги, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення з відповідачки 36 120 грн., що становить 85,8% від розміру заявлених позовних вимог, то, з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з неї на користь позивача 2 284,34 грн (2 662,40 грн х 85,8% / 100%) сплаченого судового збору, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо понесених судових витрат стороною позивача, то згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Беручи до уваги, що представниця позивача заявила про те, що докази про розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу буде надано протягом п`яти днів після ухвалення рішення, суд на підставі п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України, вважає за необхідне у резолютивній частині вказати про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

На підставі викладеного, ст. 2, 12 ЦПК України, ст. 205, 207, 638, 639, 652, 1054 ЦК України, ст. 3, 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", ст. 1, 8, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" заборгованість за кредитним договором №14.09.2025-100002276 від 14.09.2025, у розмірі 36 120 (тридцять шість тисяч сто двадцять) гривень та 2 284 (дві тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні 34 копійки сплаченого судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, представник позивача, протягом п`яти днів після ухвалення рішення, а саме до 28.09.2026 (включно), має право подати докази щодо розміру понесених судових витрат.

Для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання на 02 жовтня 2026 року о 15.00 годині у приміщенні Долинського районного суду Івано - Франківської області, що знаходиться за адресою: м. Долина, вул. Обліски, 115 Калуського району Івано - Франківської області (зал судових засідань №1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано - Франківського апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя: І.М.Андрусів