Ухвала суду № 140011080, 23.09.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/4871/25

н/п 1-кп/766/1124/26

У Х В А Л А

про зміну запобіжного заходу та

продовження строку дії покладених обов`язків

23.09.2026 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області колегіально в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2

ОСОБА_3

за участю секретаря: ОСОБА_4

прокурорів: (в режимі відеоконференції) ОСОБА_5

ОСОБА_6

обвинувачених (в режимі відеоконференції): ОСОБА_7

ОСОБА_8

ОСОБА_9

захисників (в режимі відеоконференції): ОСОБА_10

ОСОБА_11

представника потерпілої особи: ОСОБА_12

під час відкритого судового засідання в залі суду м. Херсона, проведеного в режимі відеоконференції з Державною установою «Миколаївський слідчий ізолятор», з розгляду кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 07.02.2023 під № 42023230000000055 за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України

в с т а н о в и в:

На розгляді Херсонського міського суду Херсонської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.02.2025 відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави в розмірі 4 542 000 гривень, який востаннє було продовжено ухвалою суду від 23.06.2026 строком до 21.08.2026, визначено розмір застави у розмірі 998 400 гривень. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12.08.2026 продовжено строк застосованих обов`язків у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у виді застави строком до 12.10.2026.

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.02.2025 відносно ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави 605 600 гривень, який було зменшено на підставі ухвали ленінського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2025 до 302 800 гривень, востаннє було продовжено ухвалою суду від 12.08.2026 строком до 10.10.2026.

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.02.2025 відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, який було змінено у зв`язку із внесенням відповідно визначеної слідчим суддею суми, строк дії обов`язків, покладених у зв`язку із застосуванням застави, які востаннє було продовжено ухвалою суду від 12.08.2026 строком до 12.10.2026.

І. Доводи клопотання сторони обвинувачення

Так прокурором під час судового засідання було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою» стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , на обґрунтування якого зазначено про продовження існування ризику переховування обвинуваченого від суду, а також можливість його впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, оскільки їх допит не розпочато. Обґрунтовуючи клопотання щодо продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у зв`язку із розміру «застави», прокурор зазначив про існування таких ризиків як переховування від суду, ризик незаконного впливу на свідків.

ІІ. Доводи сторони захисту

Захисник ОСОБА_10 заперечив проти клопотання прокурора щодо наявності підстав для подальшого перебування ОСОБА_9 в умовах слідчого ізолятора. Заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, вважаючи необхідним врахувати рішення Конституційного Суду України, в якому наголошено на необхідності врахування майнового стану особи при визначенні розміру застави, який має бути не занадто обтяжуючим. Просив врахувати, що ОСОБА_9 протягом тривалого часу перебуває під вартою, а тому навіть заставу в мінімально визначеному розмірі, враховуючи тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, не має фінансової можливості оплатити. Обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, а також постійне зареєстроване місце проживання, що у своїй сукупності надає можливість застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_9 клопотання захисника підтримав, просив змінити раніше застосований запобіжний захід, врахувавши його майновий стан та тривале перебування в умовах слідчого ізолятора.

Захисник ОСОБА_11 та обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в цілому не заперечуючи проти подальшого застосування запобіжного заходу у виді застави, вважали відсутніми підстави для подальшого покладення обов`язків, оскільки за весь час обвинувачені своїми діями не дали сумнівів в можливості дотримуватись належної процесуальної поведінки. Крім того захисник зауважив на безпідставному обмеженні прав обвинувачених у разі обмеження пересування територією України.

ІІІ. Оцінка та висновки суду

Заслухавши думки учасників судового засідання, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд, враховуючи характер інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, мету і підстави застосування запобіжних заходів, визначені ст. 177 КПК України, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора та продовження обраних раніше запобіжних заходів, тоді як наявні підстави для зменшення обсягу обов`язків обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ..

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення (ч. 3 ст. 331 КПК України). Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч. 1 ст. 197 КПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на існування таких ризиків:

- ризик переховування обвинувачених від суду;

- ризик незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку «тримання під вартою» обвинуваченому ОСОБА_9 , визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинувачених 1) переховування від суду. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000). Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Так, останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжких корупційних злочинів, якими за твердженням органу досудового розслідування завдано матеріальної шкоди на загальну суму більше 9 мільйонів гривень, та могло бути завдано матеріальної шкоди на суму більше 11 мільйонів гривень, а тому звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення такого характеру злочинів загальні правила КК України виключають. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинувачених переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Наведене створює обґрунтовані побоювання, що обвинувачений ОСОБА_9 зможе переховуватись від суду.

2) незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Оцінюючи наявність цього ризику суд бере до уваги той факт, що судовий розгляд перебуває на початковому етапі, тому суду потрібно буде допитати ряд свідків для встановлення обставин у цьому кримінальному провадженні. Анкетні дані допитаних під час досудового розслідування свідків обвинуваченим відомі, що не виключає можливість їх подальшого спілкування, за наслідками якого останні можуть змінити свої покази на користь обвинувачених. При оцінці існування цього ризику суд також виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них це об`єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. За таких умов суд доходить висновку про достатню вірогідність ризику впливу на свідків, оскільки не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами ОСОБА_9 може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до відмови від надання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.

Таким чином суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для подальшого застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 , на даному етапі провадження не зменшились, проте вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу саме у виді «тримання під вартою», суд зауважує таке.

Пункт 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом.

Так відносно обвинуваченого ОСОБА_9 з 13.02.2025 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою у зв`язку з підозрою у вчиненні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Разом з цим, тривале тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принципи поваги до свободи особистості. Також згідно з п. 3 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.

Крім того, суд враховує, що сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча неодноразово і визначалась як слідчим суддею, так і судом як визначаючий елемент при оцінці ризику ухилення від суду, однак на думку суду на даному етапі кримінального провадження не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою або самостійною підставою для тримання особи під вартою чинним законодавством України не визначається, а повинна враховуватися з іншими обставинами, які вказані в ст. 177, ст. 183 КПК України.

Відповідно до вимог п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це необхідно робити з урахуванням низки відповідних факторів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Так, у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 у справі «Марченко проти України» зазначено: «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м?якого запобіжного заходу», про це ж вказується у п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 по справі «Хайреддінов проти України».

Відповідно ж до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, національні суди повинні з`ясувати, чи є тримання особи під вартою до судового розгляду справи єдиним запобіжним заходом, який забезпечив би належну процесуальну поведінку особи та виконання нею процесуальних обов`язків, а також чи є можливість обмежитися в даному випадку застосуванням менш суворого (альтернативного) запобіжного заходу.

При цьому береться до уваги, що «ризик втечі або уникнення правосуддя» зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув`язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти. При цьому на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (справа ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії»).

Згідно правової позиції ЄСПЛ у рішенні в справі «Харченко проти України» «розумність» строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, щодо можливості його звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості» (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).

Так з матеріалів кримінального провадження, на чому неодноразово наголошував і захисник, дійсно вбачається, що ОСОБА_9 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів-нарколога або психіатра не перебуває, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, офіційно працевлаштований, має постійне зареєстроване місце проживання, одружений.

Заснований відповідно до Пакту Комітет з прав людини Організації Об`єднаних Націй на сесії 7-31 жовтня 2014 року ухвалив Загальний коментар № 35 щодо статті 9 Пакту, у якому, зокрема, зазначив, що тримання під вартою до суду має ґрунтуватися на індивідуальному визначенні того, що воно є виправданим і потрібним з урахуванням усіх обставин задля запобігання втечі, втручанню в збирання доказів або ж вчиненню повторного злочину; відповідні фактори мають бути визначені приписами права та не мають містити нечітких і широких стандартів, таких як «суспільна безпека»; суди повинні перевіряти, чи альтернативи попередньому ув`язненню, такі як застава, електронні браслети або інші умови, роблять ув`язнення непотрібним у конкретній справі; після того як було ухвалено первинне рішення щодо потреби досудового тримання під вартою, слід періодично перевіряти, чи є воно виправданим і потрібним з урахуванням можливих альтернативних видів (пункт 38).

Комітет Міністрів Ради Європи в Рекомендації від 27.09.2006 № Rec (2006) 13 державам-членам щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, умов, у яких воно має відбуватися, та про заходи забезпечення гарантій проти зловживань зазначає, що з погляду на презумпцію невинуватості та презумпцію на користь звільнення тримання під вартою особи, що підозрюється у вчиненні правопорушення, має бути винятком, а не правилом; не повинно бути обов`язкової вимоги тримати під вартою особу, підозрювану у вчиненні правопорушення (або окрему категорію таких осіб); у окремих випадках тримання під вартою має застосовуватися у разі, якщо воно вкрай потрібне, і як останній захід; воно не повинне застосовуватися з каральною метою (пункт 3).

Таким чином з огляду на сукупність наведених обставин можна констатувати, що тривале перебування в умовах слідчого ізолятора нівелює можливість дотримання основоположних прав обвинуваченого.

Не зважаючи на обґрунтованість заявлених стороною обвинувачення ризиків, станом на день розгляду клопотання, враховуючи тривалість судового провадження, кількість його учасників, а також складність, з метою сприяння забезпечення в тому числі оперативності судового провадження, на тривалість якого серед іншого впливає і значне погіршення безпекової ситуації в м. Херсоні та пошкодження основної будівлі суду внаслідок атаки БПЛА, що має своїм наслідком неможливість конвоювання обвинуваченого до зали судових засідань у приміщенні суду, враховуючи усталену практику ЄСПЛ щодо необхідності можливості забезпечення застосування альтернативних видів запобіжних заходів щодо особи обвинуваченої навіть у вчиненні особливо тяжкого злочину, враховуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимоги та практику кримінального судочинства на гуманізацію та підвищення гарантій захисту прав особи, з огляду на об`єктивну тривалість судового провадження, суд, вважає недоцільним подальше тримання ОСОБА_9 під вартою.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 із тримання під вартою на домашній арешт з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, що у своїй сукупності може забезпечити виконання процесуальних обов`язків обвинуваченим ОСОБА_9 та сприятиме оперативності судового провадження.

При вирішенні клопотання щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 суд також зважає на таке.

З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави (ч. 6 ст. 182 КПК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

Суд, враховуючи характер інкримінованих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, мету і підстави застосування запобіжних заходів, визначені ст. 177 КПК України, дійшов висновку про необхідність продовження строку дії обов`язків щодо останніх.

У той же час, враховуючи тривалість обмеження права обвинувачених на вільне пересування в межах України, відсутність відомостей щодо допущених порушень раніше застосованих обов`язків у зв`язку із застосуванням застави, суд вважає за можливе не збільшувати обсяг останніх.

Отже, запобіжні заходи були обґрунтовано застосовані з урахуванням даних про особи обвинувачених, тяжкості злочинів, які їм інкримінуються та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 181-183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинувачених запобіжних заходів і не перестали існувати.

Керуючись ст. ст. 176-178, 181-183, 193, 194, 199, 331, 369, 372, 376 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів щодо обвинувачених задовольнити частково. Клопотання захисника ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 задовольнити.

2. Запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Бутівське Олександрійського району Кіровоградської області) у виді тримання під вартою змінити на домашній арешт.

Заборонити ОСОБА_9 залишати житло за адресою зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , в період часу з 20:00 години до 06:00 години наступного дня.

Строк дії ухвали до 23 листопада 2026 року.

Покласти на ОСОБА_9 наступні процесуальні обов`язки:

1) прибувати до суду, із визначеною періодичністю;

2) не відлучатися із м. Олександрія Кіровоградської області, окрім днів судових засідань в Херсонському міському суді Херсонської області, без дозволу суду;

3) повідомляти суд та орган внутрішніх справ за місцем проживання про зміну місця проживання;

4) утримуватися від спілкування зі свідками та обвинуваченими у даному кримінальному провадженні;

5) здати на зберігання до Олександрійського відділу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України (пр. Соборний, 126-а, м. Олександрія Кіровоградської області, e-mail: 3512@dmsu.gov.ua) усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд до України;

4. На підставі п. 1 ч. 3 ст. 202 КПК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_9 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Бутівське Олександрійського району Кіровоградської області) з-під варти негайно.

5. Роз`яснити ОСОБА_9 , що працівники органів внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтись в його житло, вимагати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних з виконанням покладених на них обов`язків.

6. Виконання ухвали доручити Олександрійському відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області.

7. Покладені обов`язки довести до відома обвинуваченого ОСОБА_9 та роз`яснити, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на них може бути покладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2-х розмірів мінімальної заробітної плати.

8. Продовжити строк дії покладених обов`язків у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у виді застави на ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, на 2 (два) місяці до «23» листопада 2026 року включно, а саме:

1) прибувати за вимогою до суду;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

3) здати на зберігання до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Державної міграційної служби України (вул. Березняківська, 4-а, м. Київ, 02152, e-mail: kyiv@dmsu.gov.ua) усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд до України;

4) утримуватися від спілкування із свідками та обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.

9. Продовжити строк дії покладених обов`язків у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у виді застави на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обвинувачену у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, на 2 місяці до «23» листопада 2026 року включно, а саме:

1) прибувати за вимогою до суду;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

3) утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , спеціалістами, експертами у кримінальному провадженні;

4) за наявності, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

10. Попередити ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про наслідки невиконання обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, роз`яснивши, що в разі їх невиконання до них може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід, із зверненням застави у дохід держави, а також накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_16

Судді: ОСОБА_17

ОСОБА_18