Рішення № 140008025, 22.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/5657/26

Провадження № 2/127/1551/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді СичукаМ.М., озглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1456-5570 від 06 жовтня 2024 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 жовтня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту credos.com.ua укладено електронний договір про надання кредиту № 1456-5570.

Позивач зазначає, що кредитний договір було укладено в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора A0473.

За умовами кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 30 днів, базовий період становив 15 днів, комісія за видачу кредиту визначена у розмірі 28,00 % від суми кредиту, процентна ставка за користування кредитом становила 0,01 % на день.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти. На підтвердження цього до позовної заяви додано документи щодо перерахування кредитних коштів, зокрема довідку про перерахування суми кредиту та квитанцію про перерахування коштів.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, свої зобов`язання щодо їх повернення належним чином не виконала.

За розрахунком позивача станом на 20 січня 2026 року заборгованість за кредитним договором № 1456-5570 від 06 жовтня 2024 року становить 8 915,00 грн, з яких: 5 000,00 грн заборгованість за кредитом; 15,00 грн заборгованість за нарахованими процентами; 1 400,00 грн заборгованість за комісією; 2 500,00 грн заборгованість за штрафами.

Посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору, позивач просить стягнути з неї зазначену заборгованість у повному обсязі, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням за адресою її зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судового повідомлення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її зареєстрованого місця проживання чи перебування, якщо така особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на повернення поштового відправлення з відповідною відміткою та направлення судової кореспонденції за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, суд вважає відповідача належним чином повідомленою про розгляд справи.

Відзиву на позовну заяву відповідач до суду не подала, будь-яких заяв, клопотань чи заперечень щодо позовних вимог суду не надала.

Враховуючи положення частини п`ятої статті 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення суду є дата його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд не бере до розгляду докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 06 жовтня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання кредиту № 1456-5570.

За змістом договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти, а позичальник повернути кредит та сплатити передбачені договором платежі.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладення електронних правочинів врегульовано Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається та підписується сторонами з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно зі статтею 12 зазначеного Закону електронний правочин вважається підписаним, зокрема, якщо використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, укладення кредитного договору в електронній формі саме по собі не свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами.

У матеріалах справи міститься кредитний договір № 1456-5570 від 06 жовтня 2024 року, у якому зазначені істотні умови кредитування, а також зазначено одноразовий ідентифікатор A0473, використаний для його підписання.

При цьому позивачем також надано документи, які підтверджують перерахування відповідачу кредитних коштів.

Отже, сукупність наданих доказів підтверджує факт укладення між сторонами кредитного договору та виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5 000,00 грн, однак відповідач належним чином обов`язок щодо повернення отриманих кредитних коштів не виконала.

Доказів повернення відповідачем суми кредиту в повному обсязі або доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором матеріали справи не містять.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 5 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладеним між сторонами кредитним договором встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,01 % на день.

Позивачем заявлено до стягнення 15,00 грн заборгованості за нарахованими процентами.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині відповідачем не спростований, доказів іншого розміру заборгованості або сплати зазначеної суми суду не подано.

Отже, вимога про стягнення 15,00 грн процентів за користування кредитом також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим суд не погоджується з вимогою позивача про стягнення 1 400,00 грн комісії за надання кредиту.

Позивач посилається на те, що комісія у розмірі 28 % від суми кредиту прямо передбачена умовами кредитного договору, а тому підлягає стягненню.

Однак сама по собі наявність у договорі умови про сплату комісії не звільняє суд від обов`язку перевірити зміст такої умови на відповідність імперативним нормам законодавства та встановити, за яку саме послугу стягується відповідний платіж.

Згідно із Законом України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб.

Водночас наведене законодавче регулювання не означає, що будь-який платіж, названий у договорі «комісією», автоматично є платою за фактично надану споживачу послугу та підлягає стягненню судом.

З матеріалів справи не вбачається, що за сплату 1 400,00 грн позивач надавав відповідачу окрему, самостійну та фактично спожиту послугу, яка не охоплювалася самим наданням кредиту.

Фактично заявлена до стягнення комісія визначена як 28 % від суми кредиту та пов`язана безпосередньо з фактом видачі кредитних коштів.

При цьому позивачем не наведено конкретної економічної сутності цієї комісії, не зазначено, яку саме окрему послугу було надано відповідачу за відповідну плату, та не надано доказів фактичного надання такої окремої послуги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 звернула увагу на необхідність оцінки умов договору щодо комісій у контексті фактичного змісту та правової природи відповідного платежу.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення 1 400,00 грн комісії задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення 2 500,00 грн штрафу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з тим спірні правовідносини виникли за договором про споживчий кредит, укладеним 06 жовтня 2024 року, тобто після набрання чинності змінами до законодавства щодо максимального розміру денної процентної ставки та обмежень платежів, пов`язаних із порушенням виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Закон № 3498-IX, зокрема, встановив спеціальне регулювання щодо таких платежів.

При цьому суд має оцінити не лише формальне посилання позивача на умову договору, а й конкретний механізм нарахування штрафу, його правову природу, підстави виникнення та відповідність спеціальним нормам Закону України «Про споживче кредитування».

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що 2 500,00 грн заявлено саме як штраф за порушення відповідачем грошового зобов`язання.

Однак матеріали справи не містять достатнього обґрунтування конкретної події, з настанням якої у відповідача виник обов`язок сплатити саме 2 500,00 грн штрафу, а також детального розрахунку цієї суми із зазначенням періоду прострочення, передбаченого договором порядку її визначення та співвідношення із встановленими законом обмеженнями.

Самого лише зазначення у розрахунку заборгованості суми «штрафу 2 500,00 грн» недостатньо для висновку про доведеність цієї вимоги.

Крім того, відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» спеціальне законодавство встановлює обмеження щодо сукупного розміру неустойки та інших платежів, які підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань за договором про споживчий кредит. Закон № 3498-IX прямо змінив відповідне регулювання, поширивши його на сукупність неустойки та інших платежів за порушення зобов`язань.

За таких обставин, з огляду на недоведеність позивачем правових та фактичних підстав для стягнення саме 2 500,00 грн штрафу, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Таким чином, документально підтвердженою та такою, що підлягає стягненню з відповідача, є заборгованість у розмірі 5 015,00 грн, яка складається з 5 000,00 грн основного боргу за кредитом та 15,00 грн процентів за користування кредитом.

У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення 1 400,00 грн комісії та 2 500,00 грн штрафу, суд відмовляє.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме на суму 5 015,00 грн із заявлених 8 915,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 497,69 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76-81, 89, 128, 133, 141, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, статтями 526, 530, 549, 610, 611, 626, 627, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1456-5570 від 06 жовтня 2024 року в розмірі 5 015 (п`ять тисяч п`ятнадцять) гривень 00 копійок, з яких 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок заборгованість за кредитом; 15 (п`ятнадцять) гривень 00 копійок заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 1 497 (одна тисяча чотириста дев`яносто сім) гривень 69 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: Україна, 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлений 22 вересня 2026 року.

Суддя: