Ухвала суду № 140004851, 23.09.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9979/25

1-кп/569/645/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне клопотання прокурора про продовження обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у кримінальному провадженні №62024240030000045 від 12.01.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пеньки, Старокостянтинівського району, Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , полковника, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 425 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1. Суть клопотання

На розгляді Рівненського міського суду Рівненської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62024240030000045 від 12.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 425 КК України.

Прокурор подав клопотання про продовження строку обов`язків, покладених на обвинуваченого. Звертаючись до суду із вказаним клопотанням, прокурор дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують покладення обов`язків на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме: 1) переховуватися від суду; 2) незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. При визначенні ймовірності переховування обвинуваченого від суду прокурор просив врахувати тяжкість покарання. Ризик незаконного впливу на свідків прокурор обґрунтовував можливістю впливати на свідків, оскільки обвинувачений ознайомившись із матеріалами кримінального провадження усвідомлений про місце проживання, що дає йому підстави незаконно на них впливати.

2. Позиція учасників судового засідання

Прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав з наведених у ньому мотивів.

Обвинувачений ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання про покладення обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, з огляду на те, що сторона обвинувачення на підтвердження обґрунтованості обвинувачення та ризиків не надала жодних належних та допустимих доказів, крім того, обвинувачений ОСОБА_4 просив, у разі здоровлення клопотання прокурора, розширити межі областей з яких йому не можна буде відлучатися без дозволу суду, а саме з не відлучатися за межі Івано-Франківської, Закарпатської, Хмельницької та Рівненської областей

3. Мотиви суду

Вирішуючи вказане клопотання суд прийшов до наступних висновків.

Ухвалою Рівненського міського суду від 27.05.2026 обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, а також встановлено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, строком на 2 (два місяці). Строк дії обов`язків закінчився 27.07.2026, а тому вони вважаються скасованими внаслідок закінчення строку їх дії (ч. 7 ст. 194 КПК України).

У відповідності до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту суд має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно зі ст. 194 КПК України обов`язки покладаються на підозрюваного, обвинуваченого у випадку, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, ризиків кримінального провадження та неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу. Такі обов`язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.

Суд зауважує, що вказана норма пов`язує покладення обов`язків із запобіжним заходом, який не пов`язаний з триманням під вартою. Посилання законодавця на закріплений у ст. 199 КПК України порядок продовження строку тримання під вартою, який є ідентичним для продовження строку дії обов`язків, орієнтує на процесуальний порядок розгляду відповідних клопотань, а не на вид запобіжного заходу, який супроводжується продовженням обов`язків.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 200 КПК України прокурор має право звернутися в порядку, передбаченому ст. 184 КПК України, до суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про покладення додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу.

Наведена норма означає, що прокурор наділений повноваженнями подати суду клопотання, яке може містити вимогу, а саме: покласти додаткові обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Тобто подання до суду клопотання, яке містить вимогу про покладення на обвинуваченого одного або кількох обов`язків із передбаченого ч. 5 ст. 194 КПК України переліку, є окремим, самостійним правом прокурора.

При цьому суд виходить не з назви документу, а його змісту, який свідчить про те, що прокурор звернувся до суду з клопотанням саме про покладення на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а не про їх про продовження. А тому саме в цьому контексті суд вирішуватиме клопотання прокурора.

Згідно ч. 1 ст. 179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Це кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, ОСОБА_4 вручено обвинувальний акт і він має процесуальний статус обвинуваченого.

Щодо наявності обґрунтованої підозри суд враховує, що положення кримінального процесуального законодавства не містять визначення «обґрунтована підозра», а тому під час розгляду даного клопотання суд користується практикою Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ), яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. Вказана норма узгоджується також з ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення ( рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Суд, з метою вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінює докази не в контексті їх достатності і допустимості для встановлення наявності чи відсутності вини особи у вчиненні злочину, доведення чи не доведення її винуватості, тобто не з метою отримання висновків, які є необхідними для ухвалення вироку, а лише з метою визначення вірогідності та достатності підстав для висновку про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення.

Суд, з огляду на доводи клопотання і досліджені в ході судового розгляду докази, не даючи остаточного висновку про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 425 КК України, дійшов висновку про можливу причетність обвинуваченого до вказаних кримінальних правопорушень, а тому вважає, що підозра є обґрунтованою.

Крім того, суд надасть оцінку питанню продовженню існування заявлених прокурором ризиків.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.

Суд враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України», «Войкін проти України»).

На думку суду, ризик переховування обвинуваченого від суду досі є реальним з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , та суворість можливого покарання. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 425 КК України, які зважаючи на санкцію відносяться до тяжких кримінального правопорушення, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду.

Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув`язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.

Оцінюючи можливість впливу на свідків суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України).

Відтак, ризик впливу на свідків існує не лише на етапі досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідка та дослідження їх судом.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, та те, що на даний час свідки в судовому засіданні не допитані, існує реальна можливість безпосереднього впливу ОСОБА_4 на свідків з метою схилити їх до зміни показань чи відмови від дачі показань.

Беручи до уваги обставини належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 під час судового розгляду справи, відсутність нарікань на його поведінку з боку суду та сторони обвинувачення, відсутність фактів затягування судового розгляду зі сторони останнього, суд дійшов висновку, що клопотання обвинуваченого щодо зміни обов`язків в частині збільшення кількості областей, з яких ОСОБА_4 не зможе відлучатися без дозволу суду, підлягає задоволенню.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора про покладення на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язків у цьому кримінальному провадженні, підлягає частковому задоволенню.

На переконання суду, покладені обов`язки не є такими, що надмірно або негативно впливають на життєвий уклад обвинуваченого, а таке втручання є розумним і співмірним для цілей цього кримінального провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 179, 194, 196, 331, 376, 392 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про покладення обов`язків на обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , строком на 2 (два) місяці, обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі Івано-Франківської, Закарпатської, Хмельницької, Рівненської областей без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватись від спілкування безпосередньо та опосередковано із свідками у кримінальному провадженні з приводу обставин кримінального правопорушення.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що у випадку невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону з групи прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024240030000045 від 12.01.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_6