Рішення № 140003794, 16.09.2026, Тетіївський районний суд Київської області

16.09.2026 Провадження по справі № 2/940/129/26

Справа № 940/2463/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16 вересня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Манзюка Т.Ю.

представника відповідачки Шалько О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення спільної опіки над дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини,

встановив:

ОСОБА_2 в особі представника адвоката Манзюка Т.Ю. звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить: встановити режим спільної фізичної опіки батьків над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місце проживання ОСОБА_4 почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з матір`ю - ОСОБА_5 , два тижні з батьком - ОСОБА_2 ; двотижневий період проживання дітей з кожним з батьків починається з 10:00 години неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із 05.08.2022 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час проживання у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 19.06.2024 у справі №940/543/24 шлюб між сторонами у справі розірвано. Питання про визначення місця проживання сина під час розірвання шлюбу не вирішувалось. Сторони спору виховували сина за домовленістю сторін.

Водночас зазначено, що відповідачка час від часу вдавалася до шантажу побачень позивача з дитиною в обмін на забезпечення можливості побачень з сином, потім відносини знову налагоджувались, вдавалось досягнути домовленості щодо способу виховання дитини. Проте, протягом останнього року відносини з відповідачкою погіршились і це прямо вплинуло на можливість позивача брати участь у вихованні його дитини. Відповідачка постійно змінює місце проживання, відмовляє позивачу у побаченнях з сином, створює перешкоди у спілкуванні сина з батьком.

У зв`язку з цим, позивач ОСОБА_2 вважає, що єдиним правильним способом вирішення цього спору, з метою дотримання найкращих інтересів дитини, є встановлення спільної опіки над дитиною судовим рішенням, яке буде обов`язковим для виконання для кожної зі сторін спору.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 26.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

12.01.2026 представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Шалько О.А. надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі, вказуючи, що: дитина проживає в комфортних, звичних умовах, і різка зміна таких умов проживання та постійне переміщення може викликати у хлопчика почуття нестабільності, втрати розуміння власного житла, що не свідчить про забезпечення найкращих інтересів дитини при вирішенні цього спору; батько хлопчика проявляє агресію та систематично вчиняє домашнє насильство стосовно матері дитини, у тому числі у присутності дитини; позивач проходить службу у Національній гвардії України, а тому виникає питання, з ким буде знаходитись дитина на думку позивача у період проходження ним служби. Також зауважено, що відповідачка заперечує заявлений позивачем розмір судових витрат, які позивач вже поніс у зв`язку з розглядом справи, а саме заявлені витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи (а. с. 67-74 т. № І).

12.01.2026 представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Шалько О.А. надіслала до суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини, в прохальній частині якої просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з його матір`ю ОСОБА_3 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 19.06.2024 у справі №940/543/24 шлюб між сторонами було розірвано. З квітня 2024 року сторони разом не проживають, спільна дитина проживає разом з матір`ю. Причиною розірвання шлюбу між сторонами та відповідно зміна місця проживання разом з дитиною стало систематичне вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 за присутності дитини.

Наразі дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_3 у будинку її нового чоловіка ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним актом про встановлення факту проживання на території Фонтанської сільської територіальної громади від 12.01.2026. У дитини є окрема кімната, ліжко, місце для відпочинку, в достатній кількості є продукти харчування, речі за сезоном та іграшки. Тобто, дитина проживає разом з матір`ю у стабільному та звичному для нього середовищі.

Водночас зауважено, що відповідач за зустрічним позовом проходить службу у Національній гвардії України, а тому проживання дитини разом з батьком, за умови його служби (незважаючи на усі інші факти, що мають значення при вирішенні цього спору) викликає питання, так як незрозуміло з ким на думку відповідача за зустрічним позовом буде знаходитись дитина у той час, коли відповідач за зустрічним позовом буде на службі.

З огляду на зазначене, ОСОБА_3 вважає, що у якнайкращих інтересах дитини буде визначення місця її проживання разом з нею (а. с. 115-123 т. № І).

20.01.2026 представник позивача адвокат Манзюк Т.Ю. надіслав до суду відповідь на відзив, вказуючи, що викладені у відзиві на позов заперечення не спростовують право його клієнта на участь у вихованні сина у спосіб, який він просить обрати суд. Стосовно вчинення домашнього насильства, то позивач повідомив, що він ніколи не вчиняв домашнього насильства стосовно своєї колишньої дружини та свого сина. Між ним та його колишньою дружиною дійсно наявний конфлікт, проте всі адміністративні матеріали складені за її викликом, при цьому про деякі позивачу нічого не відомо.

Водночас зазначено, що відповідачкою не надано доказів наявності власного житла та доходів, не спростовано факти перешкоджання спілкуванню та участі позивача у вихованні сина. Також повідомлено, що місцем військової служби позивача є місто Одеса. Фактично, зранку він «йде на роботу» та «повертається з роботи» до вечора цього ж дня, що є звичайним розкладом дня для будь-якої дорослої людини.

Крім того представником позивача зауважено, що позивач переконаний у тому, що мінімізація контакту з відповідачкою особисто та його участь у вихованні сина на умовах 50/50 сприятиме дотриманню якнайкращих інтересів дитини (а. с. 214-218 т. № І).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 21.01.2026 зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення спільної опіки над дитиною, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

26.01.2026 представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Шалько О.А. надіслала до суду заперечення (на відповідь на відзив), в яких зазначено, що представник позивача за первісним позовом не надає обґрунтовані заперечення на поданий відзив на позовну заяву, а дає пояснення з емоційним забарвленням подій, які вже сталися та є доведеними (а. с. 1-7 т. № ІІ).

10.02.2026 представник відповідача за зустрічним позовом адвокат Манзюк Т.Ю. надіслав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_2 вважає, що викладена у зустрічній позовній заяві версія обставин справі не відповідає дійсності, доводи позивачки не підтверджені достатніми доказами та допустимими, а вимога позивачки за зустрічним позовом порушує його право на участь у вихованні їх спільної дитини. У зв`язку з цим, суд має відмовити у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви та задовольнити первісний позов, що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини (а. с. 63-66 т. № ІІ).

13.02.2026 представник позивачки за зустрічним позовом адвокат Шалько О.А. надіслала до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач за зустрічним позовом не надав жодного обґрунтування того, що надані позивачкою за зустрічним позовом докази є недопустимими. Матір дитини лише скористалась своїм правом на подання зустрічного позову з вимогами, що передбачені законодавством, та надала докази разом з цим позовом, що обґрунтовують той факт, що задоволення викладених вимог враховують найкращі інтереси дитини (а. с. 85-89 т. № ІІ).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 31.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

01.07.2026 представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Манзюк Т.Ю. надіслав до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що встановлення режиму спільної фізичної опіки є оптимальним для обох батьків рішенням, яке відновлює рівну участь батька у вихованні сина, усуває підґрунтя для подальших перешкод і конфліктів та найповніше враховує принцип «найкращих інтересів дитини» - її право знати обох батьків, зберігати з ними міцні зв`язки та розвиватися у стабільному середовищі. Тому, позивач просить первісний позов ОСОБА_2 про встановлення режиму спільної фізичної опіки над дитиною - задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини - відмовити (а. с. 218-221 т. № ІІІ).

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Манзюк Т.Ю. позовні вимоги за первісним позовом підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі. Водночас за зустрічним позовом - позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Шалько О.А. просила у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі. Водночас за зустрічним позовом - підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Одеської міської ради у судове засідання не прибула, надіслала до суду заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника служби у справах дітей Одеської міської ради.

Представник третьої особи служби у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області у судове засідання не прибула, надіслала до суду заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника служби у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із 05.08.2022 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час проживання у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 16 т. № І).

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 19.06.2024 у цивільній справі № 940/543/24 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів шлюб між сторонами у справі розірвано, ОСОБА_5 відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_7 » та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття (а. с. 12-15 т. № І).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.06.2020, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем (а. с. 30-31 т. № І).

Згідно з договором безкоштовного використання нерухомого майна від 01.01.2025, ОСОБА_2 прийняв у безоплатне строкове користування квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 33-35 т. № І).

Із акта обстеження умов проживання, наданого службою у справах дітей Одеської міської ради з метою підготовки висновку про ВМП, встановлення спільної опіки, встановлено, що ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , в однокімнатній квартирі з співмешканкою ОСОБА_8 . Умови проживання задовільні, косметичний ремонт, наявна необхідна побутова техніка. Загальна площа квартири становить 30 кв. м, житлова - 18,5 кв. м. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: для дитини є іграшки, полиця для речей, письмовий стіл для навчання (а. с. 103 т. № ІІ).

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.01.2026 та інформацією АТ «Універсал банк» про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця від 09.03.2026, ОСОБА_3 з 19.01.2026 є фізичною особою-підприємцем та має доходи (а. с. 48, 214 т. № ІІ).

Згідно з актом про встановлення факту проживання/не проживання на території Фонтанської сільської територіальної громади від 12.01.2026, ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та чоловіком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будинку, який належить чоловіку (а. с. 156, 154-155 т. № І).

Згідно з актом та висновком оцінки потреб сім`ї, наданими Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області від 14.01.2026 № 90/01/03.1-09/26/243, під час відвідування фахівцями ЦНСП про складання акта оцінки потреб сім`ї ОСОБА_3 та малолітнього сина ОСОБА_4 встановлено, що в будинку чисто, тепло, присутні всі зручності, продукти харчування в достатній кількості, у дитини окрема кімната, забезпечена всім необхідним відповідного віку. Порушень санітарно-гігієнічних норм при перевірці не встановлено (а. с. 42-45, 46-47 т. № ІІ).

Згідно з довідкою про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин №597506, наданою КНП «Одеський обласний медичний центр психіатричного здоров`я» Одеської обласної ради від 09.01.2026, у ОСОБА_3 ознаки психіатричних та наркологічних захворювань відсутні (а. с. 166 т. № І).

Згідно характеристик, наданих на ОСОБА_3 сусідами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ОСОБА_3 характеризується з позитивної сторони (а. с. 157-164 т. № І).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 гривень. З цієї постанови встановлено, що ОСОБА_2 19.01.2024 року о 20.00 год, знаходячись за адресою: АДРЕСА_4 , вчинив домашнє насилля психологічного характеру, а саме вчинив психологічний тиск та виражався нецензурною лайкою до ОСОБА_5 (а. с. 79-80 т. № І).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень за ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП та на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 гривень. З цієї постанови встановлено, що 02.01.2025 року о 15:28 год. за адресою: АДРЕСА_5 , гр. ОСОБА_2 висловлювався образливою лайкою та штовхав свою колишню дружину гр. ОСОБА_5 , чим своїми діями вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, тим самим могла бути завдана шкода фізичному та психічному здоров`ю потерпілої гр. ОСОБА_5 у присутності малолітньої дитини ОСОБА_4 , чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Крім того, 02.01.2025 року о 15:28 хв., гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 , вчинив відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_5 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, що висловлювалось у образах, погрозах, приниженні, штовханні у присутності малолітньої дитини ОСОБА_4 , 2022 року народження, та вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно малолітнього гр. ОСОБА_4 , внаслідок чого його психічному здоров`ю могла бути завдана шкода, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 11-14 т. № ІІ).

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.04.2025 залишено без змін постанову Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2025 (а. с. 15-23 т. № ІІ).

Із листа відділення поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області від 13.01.2026 № 14467-2026 на адвокатський запит ОСОБА_12 встановлено, що відповідно до Інформаційно - комунікаційної системи ІПНП до відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області від громадянки ОСОБА_13 , за адресою: АДРЕСА_6 , в період з 25.09.2022 по 14.02.2025 надійшло 7 повідомлень, а саме: ЄО №10512 від 31.07.2023 кваліфікація події: домашнє насильство; ЄО №1778 від 09.02.2024 кваліфікація події: інша подія; ЄО №1791 від 09.02.2024 кваліфікація події: домашнє насильство; ЄО №3421 від 16.03.2024 кваліфікація події: домашнє насильство; ЄО №4838 від 11.04.2024 кваліфікація події: домашнє насильство; ЄО № 59 від 02.01.2025 кваліфікація події: домашнє насильство; СО №133 від 03.01.2025 кваліфікація події: інша подія (а. с. 24, 25-40 т. № ІІ).

Крім того, до справи долучені довідки відділення поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУ НП в Одеській області про результати розгляду матеріалів щодо повідомлень ОСОБА_14 про вчинення чоловіком ОСОБА_2 домашнього насильства (а. с. 89, 90, 91, 92-93, 96 т. № І).

Згідно з висновком про недоцільність встановлення між батьками спільної опіки та доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 16 березня 2026 року № 128, комісія з питань захисту прав дитини, в ході розгляду матеріалів справи прийшла до висновку, що при затвердженні спільної опіки батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є ризик продовження конфліктів між батьками, що спричинить погіршення психоемоційного стану їх сина ОСОБА_4 . Відповідно до вищенаведених фактів, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини від 15.10.2025 року, виконавчий комітет Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, як орган опіки та піклування вважає недоцільним встановлення між батьками спільну опіку, вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та рекомендувати батьку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернутись із заявою щодо затвердження графіку спілкування із сином (а. с. 241-243 т. № ІІ).

Також, у ході судового розгляду за клопотанням позивача ОСОБА_2 були допитані судом свідки.

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , повідомила, що непорозуміння у сина з ОСОБА_3 почалися вже після народження дитини. Протягом трьох місяців син з невісткою проживали у її житловому будинку. Син постійно був з дитиною, піклувався про нього, возив на море. У середині липня 2025 року ОСОБА_3 з онуком поїхала до м. Одеса. ОСОБА_3 постійно змінює місце проживання, відмовляє їй, як бабусі, та синові у спілкуванні з дитиною ОСОБА_16 . Також зазначила, що дитина повинна бачитися з батьком та родиною, однак ОСОБА_3 здійснює перешкоди у цьому.

Свідок ОСОБА_17 , яка є бабою ОСОБА_2 , повідомила, що ОСОБА_3 приблизно 4-5 разів змінювала місце проживання, у зв`язку з чим онук ОСОБА_2 не знав місцезнаходження дитини. ОСОБА_3 не відповідає на телефонні дзвінки та на повідомлення в месенджерах. Крім того ОСОБА_3 вимагала гроші в обмін на фото дитини. Також зазначила, що дитина повинна бачитися з батьком та родиною, однак ОСОБА_3 здійснює перешкоди у цьому.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини), зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права та прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20).

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20)).

Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.

З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 (провадження № 61-7187св22), від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20 (провадження № 61-6229св23), від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 (провадження № 61-10119св22), від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 (провадження № 61-13463св23), від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23) Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.

Верховний Суд зауважував, що під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної батьківської опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться відносно недалеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо.

У частині першій статті 81 ЦПК України закріплене загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повертаючись до суті справи, суд констатує, що сторони у справі перебувають у неприязних стосунках, що підтверджується, зокрема, долученими до справи скріншотами з особистої переписки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Водночас сторони не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітній син.

Після припинення сторонами фактичних шлюбних відносин малолітній син сторін фактично проживає разом із матір`ю ОСОБА_3 , на теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Водночас у цій справі суд бере до уваги, що кожен з батьків любить свого сина, бажають займатися його вихованням, дбати про фізичний та духовний розвиток дитини.

За місцем проживання без реєстрації в обох батьків, створені належні умови для проживання та виховання малолітньої дитини.

Оцінюючи надані сторонами у справі докази, суд дійшов висновку, що матеріально-побутове забезпечення сторін, їхнє ставлення до дитини дають підстави для твердження, що кожний із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання малолітньої дитини.

Разом з тим, звертаючись до суду, а саме з позовом про встановлення спільної опіки над дитиною, позивач ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 почергово з кожним з батьків, зокрема по два тижні.

Натомість, відповідачка ОСОБА_3 заперечує проти такого режиму спільної фізичної опіки, оскільки це передбачає переміщення малолітньої дитини раз на два тижні з його постійного місця проживання і не сприятиме дотриманню звичних для дитини умов щодо організації і розпорядку її повсякденного життя.

Також зазначено, що з урахуванням агресивної поведінки позивача ОСОБА_2 та систематичного вчинення домашнього насильства, у тому числі і за присутності спільної дитини, на думку ОСОБА_3 , визначення місця проживання з батьком не буде відповідати найкращим інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 127/20368/21 зазначено, що у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності.

Так, встановлено, що ОСОБА_2 вчиняв щодо ОСОБА_3 домашнє насильство фізичного і психологічного характеру у присутності малолітнього сина ОСОБА_4 , що підтверджується, зокрема, постановою суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП у справі № 522/358/25.

Наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, підтверджено доказами, яким суд дав належну оцінку.

Отже, твердження ОСОБА_2 про те, що жодного факту дійсного вчинення ним домашнього насильства ніким ніколи не зафіксовано, не повною мірою відповідає дійсності та фактично спростовується наданою постановою про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 у присутності дитини ОСОБА_4 .

Між тим суд не бере до уваги твердження представника ОСОБА_3 - адвоката Шалько О.А. щодо здійснення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства, оскільки сам по собі факт звернення ОСОБА_3 до поліції із повідомленнями про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства без ухвалених відповідних судових рішень, не може слугувати доказом вчинення ОСОБА_2 протиправних дій.

Крім того, суд враховує висновок органу опіки та піклування Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, у якому зазначено про недоцільність встановлення між батьками спільної опіки, оскільки є ризик продовження конфліктів між батьками, що спричинить погіршення психоемоційного стану їх сина ОСОБА_4 .

З огляду на зазначене, судом встановлено, що між сторонами у справі дійсно склалися тривалі неприязні відносини, що виражаються у звинуваченні один одного у неправомірній поведінці, недовірі, конфліктах, відсутності порозуміння з приводу виховання та розвитку дитини.

Крім того, суд бере до уваги те, що ОСОБА_3 на теперішній час є фізичною особою- підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність онлайн вдома, тобто має гнучкий графік роботи, що дозволяє їй приділяти більшу увагу вихованню сина.

Водночас ОСОБА_2 , який натепер перебуває на військовій службі в Національній гвардії України, не зазначено, чи є в нього можливість корегувати графік перебування на службі для забезпечення догляду за малолітнім сином.

Більш того, суд не може залишити поза увагою і те, що майже щодня із початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, оголошуються повітряні тривоги, які, щонайменше, потребують оперативного переміщення дитини в укриття, її постійного супроводу та підтримки, в першу чергу зі сторони батьків.

Крім того суд враховує заперечення матері малолітньої дитини щодо проживання малолітнього сина почергово разом із кожним з батьків.

До того ж сторонами не зазначено наявність у кожного часу та можливостей, у тому числі фінансових, що дозволять належним чином спільно опікуватися дитиною.

Зрештою, суд критично оцінює пояснення свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , допитаних у ході судового розгляду справи, оскільки ці свідки є родичами ОСОБА_2 , та вони безпосередньо чи опосередковано заінтересовані у вирішенні справи на користь позивача ОСОБА_2 , що викликає обґрунтовані сумніви у їх достовірності.

Крім того, суд зазначає, що спільна опіка вимагає щоденної, злагодженої комунікації та здатності батьків домовлятися про виховання та навчання дитини. Якщо між батьками триває конфлікт, постійна зміна місця проживання перетворить життя дитини на стрес. Для багатьох дітей «життя на валізах» та постійна зміна обстановки кожні кілька днів або тижнів є психологічною травмою, яка викликає тривожність.

З огляду на зазначене, суд вважає недоцільним визначати місце проживання малолітньої дитини з обома батьками почергово, оскільки, щонайменше на десятки кілометрів, це передбачає переміщення дитини раз на два тижні з її постійного місця проживання і не сприятиме дотриманню звичних для дитини умов щодо організації і розпорядку її повсякденного життя. Так, дитина буде знаходитися в постійній зміні обстановки, вести певною мірою кочовий спосіб життя, у такій ситуації, говорити про спокійне та стійке середовище не доводиться. З врахуванням малолітнього віку дитини, таке постійне переміщення може викликати у дитини почуття нестабільності, втрати розуміння власного житла, куточка, де знаходиться саме його ліжко та особисті предмети побуту, звичного для нього розпорядку дня та призвести до порушення його звичайного укладу життя.

Більш того, враховуючи, що на теперішній час дитина проживає з матір`ю у селі Фонтанка Одеського району Одеської області, а батько у місті Одеса, таке почергове проживання виключає стабільне відвідування у подальшому і дошкільного закладу та відповідних гуртків для дитини, що не зможе забезпечити дотримання найкращих інтересів дитини.

Отже, беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів саме дитини, на переконання суду, постійний переїзд малолітнього ОСОБА_4 з одного місця проживання до іншого, принаймні поки що, з огляду на малолітній вік, не буде сприяти забезпеченню стабільного та звичного середовища для нього, не буде враховувати і його усталеного способу життя, що в сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу.

Відтак, на переконання суду, відсутні підстави для застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною ОСОБА_4 .

Отже, оцінивши у сукупності надані докази, встановивши фактичні обставини справи, в контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, враховуючи вік дитини, яка потребує у цьому віці, насамперед, материнської любові та турботи, встановивши відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, суд дійшов висновку, що встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_3 буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Водночас визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю зовсім не позбавляє батька ОСОБА_2 батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Твердження представника ОСОБА_18 про те, що відповідачкою ОСОБА_3 не надано доказів наявності власного житла, суд оцінює критично, оскільки наявність у власності ОСОБА_3 житла не є необхідною та вирішальною підставою для визначення місця проживання дитини.

Водночас сам факт проживання ОСОБА_3 з іншим чоловіком не є обставиною, яка унеможливлює визначення місця проживання дитини з нею чи обставиною, яка надає перевагу батькові у встановленні спільної опіки.

Щодо тверджень ОСОБА_2 про відсутність можливості спілкуватися із сином через перешкоди, які чинить ОСОБА_3 , суд зазначає, що у випадку існування таких перешкод він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, проте такого позову не пред`являв, доказів про звернення до органу опіки та піклування із відповідними заявами щодо усунення перешкод суду не надав.

Суд наголошує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Визначаючи місце проживання малолітньої дитини та розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд повинен надати першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

Крім того, суд не може залишити поза увагою той факт, що мати та батько мають рівні права і обов`язки щодо дитини, а спільна участь обох батьків у вихованні дитини сприяє її гармонійному розвитку.

ОСОБА_2 має право брати участь у вихованні дитини, безперешкодно спілкуватися із сином, брати першочергову участь у вирішенні всіх питань, пов`язаних із життям та здоров`ям дитини (освіта, лікування, дозвілля тощо).

Також суд звертає увагу обох батьків малолітнього ОСОБА_4 на необхідність пошуку компромісу та взаємних поступок у питаннях, пов`язаних з вихованням їх спільної дитини, та націлює обидві сторони у їх відносинах на максимальне врахування інтересів дитини. Суд рекомендує батькам приборкати прояви своєї неприязної поведінки один до одного та усвідомити свою відповідальність за подальшу долю їхньої спільної дитини, її розвиток та психічне здоров`я.

У разі зміни обставин у відносинах сторін, в першу чергу, відносин як між батьками, встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною тощо, місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

У випадку ж недосягнення між батьками згоди щодо способів участі у вихованні дитини, вони вправі звернутися до органу опіки та піклування або суду для визначення такого порядку.

Окремо суд звертає увагу, що матір дитини не повинна перешкоджати батьку у здійсненні його батьківських прав щодо сина, а вчинення таких дій може свідчити про намагання поставити свої особисті інтереси та бажання вище найкращих інтересів дитини.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 необхідно попередити про неприпустимість створення перешкод у здійсненні ОСОБА_2 його батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 .

Відтак, враховуючи наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши надані докази, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову та наявність підстав для задоволення зустрічного позову.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відтак, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 141, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 19, 142, 159, 160, 161 Сімейного Кодексу України, статтею 51 Конституції України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення спільної опіки над дитиною - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду: 25 вересня 2026 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК