Рішення № 140001081, 23.09.2026, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/1043/26

Рішення

Іменем України

23 вересня 2026 року м.Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області у складі :

головуючого судді Малярчука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Пазірович Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рукавця Олександра Володимировича до Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про припинення трудових відносин,

встановив :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рукавець О.В. звернувся в суд із позовом до відповідача ДП "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", в якому просить визнати припиненими трудові відносини між сторонами.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач ОСОБА_1 з 18 квітня 2016 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, виконуючи роботу у його структурному підрозділі Філії «Іванівський райавтодор». Відповідно до записів у трудовій книжці(запис №57 від 18.04.2016), позивача було прийнято на посаду дорожнього робітника. Згодом, з 12 січня 2021 року (запис №59), його було переведено на посаду сторожа. Після повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року та швидкої окупації частини Херсонської області, позивач у березні 2022 року був змушений припинити виконання трудових обов`язків. Об`єктивна загроза життю змусила його евакуюватися з небезпечної зони та переїхати до Тернопільської області (с. Тютьків Чортківського району), де він наразі проживає як внутрішньо переміщена особа. З березня 2022 року фактичні трудові відносини припинилися: позивач не виконує роботу, а відповідач не виплачує заробітну плату. Проте належного юридичного оформлення цього факту не відбулося. Наказу про звільнення не видано, запис до трудової книжки не внесено, остаточний розрахунок не проведено. Такий стан речей штучно блокує право позивача на подальше працевлаштування та отримання соціальних гарантій. Оскільки Філія «Іванівський райавтодор» є лише відокремленим підрозділом і не має статусу юридичної особи, належним відповідачем у справі є материнська компанія ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», а тому просить суд визнати припиненими з березня 2022 року трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Ухвалою судді Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У позовній заяві представник позивача просить позов задовольнити.

Представник відповідачка, будучи повідомленою про дату, час та місце судового засідання правом на подання відзиву не скористався та не подав заяву про розгляд справи без її участі, тому суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 з 18 квітня 2016 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, виконуючи роботу у його структурному підрозділі Філії «Іванівський райавтодор». Відповідно до записів у трудовій книжці(запис №57 від 18.04.2016), позивача було прийнято на посаду дорожнього робітника. Згодом, з 12 січня 2021 року (запис №59), його було переведено на посаду сторожа.

З відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 08.10.2025 вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Філією «Іванівський Райавтодор» ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та з її заробітної плати здійснювалися відрахування до пенсійного фонду за період з квітня 2016 року по грудень 2021 року (а.с.5-6).

Після повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року та швидкої окупації частини Херсонської області, ОСОБА_1 у березні 2022 року був змушений припинити виконання трудових обов`язків. Об`єктивна загроза життю змусила його евакуюватися з небезпечної зони та переїхати до Тернопільської області (с. Тютьків Чортківського району), де він наразі проживає як внутрішньо переміщена особа, що піддтверджується довідкою від 06.10.2022 року № 6113-7001552897 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 4).

З березня 2022 року фактичні трудові відносини припинилися і ОСОБА_1 не виконує роботу, а відповідач ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» не виплачує заробітну плату. Проте належного юридичного оформлення цього факту не відбулося.

Наказу про звільнення ОСОБА_1 не видано, запис до трудової книжки не внесено, остаточний розрахунок не проведено, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно із статтею 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ст. 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору якими, крім іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40, 41).

Так, згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Трудовий договір припиняється тільки за наявності підстав для його припинення. Підставою припинення договору є юридичний факт або сукупність юридичних фактів, закріплених у законі та необхідних для припинення трудового договору. Вони поділяються на два види: 1) дії (життєві ситуації, що відбуваються за волею людей; вольові акти їх поведінки) сторін трудового договору або осіб, які не є його сторонами; 2) події (життєві обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людей: закінчення строку трудового договору; смерть працівника або роботодавця - фізичної особи тощо).

У законодавстві про працю України встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у статті 36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи: припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку); розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.38,39 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (ст.40,41 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (п. 3, 7 ст. 36, ст. 45 КЗпП України та ін.).

Отже, розірвання трудового договору стосується лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.

За положеннями статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За будь-яких умов припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2016 року працював у ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в якої отримувала заробітну плату до грудня 2021 року.

Окрім того, встановлено, що ОСОБА_1 , користуючись своїм правом на розірвання трудового договору з ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», у встановленому законом порядку, 18.06.2026 на адресу зареєстрованого місцезнаходження відповідача направив рекомендованим листом з інформацією про відправлення заяву про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, тобто висловив своє бажання щодо припинення роботи у з ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (а.с. 20-21), проте будь-якої відповіді на свою заяву не одержав.

Відповідач ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», всупереч вимогам закону та у порушення прав позивача на припинення трудових відносин і звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, жодних дій не вчинило, наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи не видано.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, відповідачем не прийнято рішення відповідно до вимог діючого трудового законодавства у встановлені строки.

Оскільки заява про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 залишилась без належного реагування, сторони не домовились про день звільнення працівника, тому суд при визначенні дати звільнення виходить з загальної норми частини першої статті 38 КЗпП України, тобто два тижні від подання заяви про звільнення. Таким чином, оскільки заява про звільнення направлена відповідачу 18.06.2026, датою звільнення позивача слід вважати 01.07.2026.

Згідно із положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи та факт порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 у справі №757/61865/16-ц.

У зв`язку з вищенаведеним, суд доходить переконання, що позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рукавця Олександра Володимировича слід задовольнити та визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з ДП «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з 01.06.2026 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1064,90 грн за позовну вимогу про припинення трудових відносин.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 263-265,280-283, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Дочірнім підприємством «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з 01.07.2026 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Дочірнім підприємством «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (ЄДРПОУ: 31918234) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 1064 гривень 90 копійок, сплачений при зверненні до суду із позовом.

Заочне рішення може бути переглянуто Теребовлянським районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів здати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Малярчук В.В.