Рішення № 139982830, 23.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року справа № 320/52571/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватної науково - виробничої компанії «Інтербізнес» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась Приватна науково - виробнича компанія «Інтербізнес» (далі позивач, ПНВК «Інтербізнес») із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві від 26.03.2024 №048352 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова про застосування стосовно нього адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн є неправомірною та такою, що не відповідає вимогам закону. Позивач посилається на те, що перевезення вантажу 14.02.2024 здійснювалося філією «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», яка є безпосереднім організатором перевезення, використовувала транспортний засіб та перебувала у трудових відносинах із водієм. На думку позивача, саме філія здійснювала перевезення вантажу, тоді як ПНВК «Інтербізнес» фактично не здійснювала перевезення зазначеним транспортним засобом, а тому не може вважатися автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та не є належним суб`єктом адміністративно-господарської відповідальності.

Крім того, позивач вказує, що на момент проведення рейдової перевірки на території України діяв правовий режим воєнного стану, який, на його переконання, є надзвичайною ситуацією у розумінні Кодексу цивільного захисту України. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідно до пункту 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, вимоги цього Положення, зокрема щодо ведення індивідуальної контрольної книжки водія або графіка змінності водіїв, на спірні правовідносини не поширювалися.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову.

24.12.2024 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли документи по справі, дослідивши які суд дійшов висновку про виконання позивачем вимог ухвали суду від 16.12.2024 та усунення недоліків позовної заяви у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; витребувано докази у сторін.

20.02.2025 представником позивача через підсистему «Електронний Суд» подано клопотання про приєднання доказів на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2025.

28.02.2025 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача через підсистему «Електронний Суд», у якому останній позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні повністю.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що 14.02.2024 уповноваженими посадовими особами Укртрансбезпеки на підставі направлення на рейдову перевірку №014292 від 08.02.2024 та відповідно до затвердженого графіка проведення рейдових перевірок проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки ISUZU АВ230, державний номерний знак НОМЕР_1 , який використовувався для перевезення вантажу.

За результатами перевірки складено акт №АР044549 від 14.02.2024, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність у водія індивідуальної контрольної книжки.

Відповідач зазначає, що відповідно до статей 1, 48, 49 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, водій транспортного засобу, який здійснює внутрішні вантажні перевезення транспортним засобом, не обладнаним тахографом, зобов`язаний вести індивідуальну контрольну книжку водія або мати копію графіка змінності водіїв, а відсутність зазначених документів під час перевірки утворює склад порушення, передбаченого абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, відповідач вказує, що позивач є належним суб`єктом адміністративно-господарської відповідальності, оскільки філія «Городищенська» не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом ПНВК «Інтербізнес», який діє від імені юридичної особи. На думку відповідача, саме юридична особа є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та несе відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт незалежно від того, що перевезення фактично здійснювалося її філією.

Також відповідач заперечує доводи позивача щодо незастосування Положення №340 у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Відповідач зазначає, що пункт 1.4 цього Положення не звільняє автомобільних перевізників від обов`язку дотримуватися вимог щодо режиму праці та відпочинку водіїв лише з підстав запровадження воєнного стану. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 19.10.2023 у справі №640/27759/21, від 14.12.2023 у справі №340/5660/22 та від 31.07.2024 у справі №440/5873/23.

Окрім цього, відповідач зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт шляхом направлення відповідного повідомлення рекомендованим листом, а після прийняття постанови її копію також було направлено позивачу поштовим відправленням відповідно до вимог Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567.

Посилаючись на наведені обставини, відповідач вважає, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №048352 від 26.03.2024 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, а тому відсутні правові підстави для її скасування.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Приймаючи до уваги відсутність таких клопотань з боку учасників справи, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області в період з 12.01.2024 по 18.02.2024 та направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №014292 від 08.02.2024, 14.02.2024 о 14 год. 23 хв. була здійснена рейдова перевірка транспортного засобу марки ISUZU АВ230, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Місце перевірки транспортного засобу - а/д М30 «Стрий-Умань-Дніпро- Ізварине» км 716.

Зупинений транспортний засіб перебував під керуванням водія ОСОБА_1 , що здійснював перевезення товару на підставі товарно-транспортної накладної №YY00-042751 від 14.02.2024.

За результатами перевірки старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Шинкаревичем Я.Д. складено Акт №АР044549 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2024, яким встановлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», Наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, а саме: відсутня індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_1 .

У графі «Пояснення водія про причини порушень» відсутні будь-які відомості.

Акт №АР044549 від 14.02.2024 підписаний водієм ОСОБА_1 .

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем, останній був належним чином повідомлений листом «Щодо повідомлення про розгляд справи про порушення» №16515/28/24-24 від 27.02.2024 про призначення на 26.03.2024 з 08:00 до 12:00 год розгляду справи.

За результатами розгляду Акта №АР044549 від 14.02.2024, що відбувся 26.03.2024 у Відділі державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті, начальником відділу Ігорем Кравчуком винесено Постанову №048352 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача у сумі 17 000,00 грн за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту, відповідальність, за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: «порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», які зафіксовані в акті №АР044549».

Копія постанови №048352 від 26.03.2024 направлена позивачу 28.03.2024 рекомендованим поштовим відправленням №0600903798049 з повідомленням про вручення, що підтверджується копіями листа Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті №26483/28/24-24 від 27.03.2024 та списку згрупованих поштових відправлень від 28.03.2024.

Не погоджуючись із зазначеною постановою №048352 від 26.03.2024, позивач звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті із відповідною скаргою від 05.04.2024.

Листом Державної служби України з безпеки на транспорті №5248/3.1/15-24 від 18.04.2024 скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову №048352 від 26.03.2024 без змін.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу необґрунтованою, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103).

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-III) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 5 Закону №2344-III визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частиною сьомою статті 6 Закону №2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону №2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно із частинами сімнадцятою двадцятою статті 6 Закону № 2344-III, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №1567).

Пунктом 20 Порядку №1567 встановлено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 (чинним на момент виникнення спірних відносин), у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до пунктів 25, 26, 27 у редакції на час виникнення спірних відносин, Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше, ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

На підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до Акта №АР044549 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2024, під час рейдової перевірки на а/д М30 «Стрий-Умань-Дніпро- Ізварине» км 716 було зупинено транспортний засіб марки ISUZU АВ230, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності позивачу.

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що на момент проведення перевірки транспортним засобом керував ОСОБА_1 , який пред`явив посадовим особам Укртрансбезпеки посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Транспортний засіб марки ISUZU АВ230, державний номерний знак НОМЕР_1 має масу 4,14 т, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

За результатами рейдової перевірки, проведеної 14.02.2024, відповідачем встановлено відсутність у водія транспортного засобу індивідуальної контрольної книжки водія, що стало підставою для прийняття постанови №048352 від 26.03.2024 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.

Відповідно до статті 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є:

для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг;

для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством. Тобто перелік документів, зазначених у Законі №2344-III не є вичерпним.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку встановлені Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340).

Відповідно до пункту 1.3 Положення №340, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Приписами пункту 1.4. Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 1.5 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340) відпочинок - безперервний період часу, який водій може використовувати на свій розсуд. Графік змінності - документ, який визначає початок та кінець робочої зміни на кожний день календарного місяця, а також вихідні дні.

Відповідно до пункту 6.1 Положення №340 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 6.3 Положення №340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника (пункт 6.4 Положення №340).

Згідно з приписами пункту 7.1 Положення №340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі Інструкція №385).

Згідно із пунктом 1.3 Інструкції №385 її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).

Відповідно до пункту 3.6 Інструкції №385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Пунктом 3.3 розділу ІІІ Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що саме на автомобільних перевізників покладено обов`язок забезпечити, а на водіїв пред`явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються перевезення.

Крім того, водії повинні допускати до перевірки тахографів посадових осіб ДС України з безпеки на транспорті, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Отже, з огляду на зміст наведених приписів Закону №2344-III, Положення №340 та Інструкції №385, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. У ситуації, коли тахограф у транспортному засобі був відсутній, водій мав право вести облік режиму праці та відпочинку водіїв за допомогою індивідуальної контрольної книжки або мати при собі копію графіка змінності водіїв. Ненадання під час перевірки таких документів свідчить про невиконання автомобільним перевізником, вимог, визначених статтею 48 Закону №2344-III.

Cуд звертає увагу, що позивачем не заперечується факт відсутності у водія на момент проведення рейдової перевірки індивідуальної контрольної книжки водія, а також те, що транспортний засіб не був обладнаний тахографом.

Отже, відсутність індивідуальної контрольної книжки водія на момент перевірки, фактично підпадає під перелік інших документів, передбачених законодавством, який відповідно до статті 48 Закону №2344-ІІІ повинен мати водій для здійснення внутрішніх перевезень, і пред`являти його особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті саме на момент здійснення перевірки, адже його наявність прямо передбачена пунктом 6.3 Положення №340.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що за приписами пункту 1.4 Положення №340, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

Враховуючи те, що в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, на переконання позивача, відповідач не мав права застосовувати до спірних правовідносин норми Положення №340.

Надаючи правову оцінку доводам позивача суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі також - КЦЗ України) надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно приписів КЦЗ України та Закону №389-VIII вбачається, що і воєнний стан, і режим надзвичайної ситуації є особливими режимами, що виникли через визначені законом обставини. Такі режими потребують посилення взаємодії органів управління, сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами задля ліквідації можливих наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та задля проведення рятувальних та відновлювальних робіт через військову агресію. Саме задля безпечної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій законодавцем передбачено певні обмеження дії нормативно-правових актів.

У свою чергу, із системного аналізу положень пункту 1.4. Положення №340 вбачається, що дія вказаної норми поширюється на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.

Водночас, під час розгляду справи не встановлено, що перевізник у даній справі здійснював перевезення з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків, також позивачем не наведено обставин, які б унеможливлювали або перешкоджали виконанню вимог пункту 6.3 Положення №340.

Таким чином, суд дійшов висновку про поширення дії Положення №340 на спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 06.06.2024 у справі №440/5921/23, від 25.07.2024 у справі №440/2334/23, від 31.07.2024 у справі №440/5873/23 та від 14.11.2024 у справі №440/8156/23.

Щодо твердження позивача, що саме філія «Городищенська» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» є автомобільним перевізником, суд зазначає наступне.

Відповідно до товарно-транспортної накладної №YY00-042751 від 14.02.2024 перевізником вантажу зазначена філія «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», код ЄДРПОУ 41943199.

Статтею 60 Закону №2344-III встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників.

Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників, визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі Правила №363).

Відповідно до глави І Правил №363 перевізник це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, приватне підприємство «Приватна науково -виробнича компанія «Інтербізнес» (ПНВК «Інтербізнес»)» ідентифікаційний код юридичної особи: 01200244, місцезнаходження: Україна, 57440, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Калинівка, Березанська ТГ, вул. Центральна, будинок 1 - має відокремлені підрозділи юридичної особи, зокрема, філію «Городищенська» приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес», ідентифікаційний код ВП: 41943199, місцезнаходження: Україна, 19511, Черкаська обл., Черкаський р-н, село Мліїв, вул. Кушніра Данила, будинок 245.

Відповідно до пункту 1.2 Положення про Філію «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», затвердженого Рішенням власника №2 від 03.02.2022 (далі - Положення), філія входить до складу ПНВК «Інтербізнес» (далі - Компанія) на правах структурної одиниці (філії) і діє на підставі даного Положення.

Філія діє з метою забезпечення виконання завдань і функцій, передбачених статутом Компанії та цим Положенням (пункт 1.5. Положення).

Майно Філії відображається на її балансі, який є складовою частиною загального балансу Компанії (пункт 4.4. Положення).

Філія зобов`язана діяти в інтересах Компанії, сприяти розвитку Компанії. Філія підпорядкована у своїй фінансовій та господарській діяльності Компанії (підпункт 1 пункту 3.2, пункт 5.1 Положення).

Отже, Філія «Городищенська» є відокремленим підрозділом ПНВК «Інтербізнес», яка згідно вищевказаного Положення наділена відповідними правами і обов`язками, зокрема щодо обліку та звітності, фінансово-господарської діяльності та управління.

Згідно з статтею 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Правовими нормами статті 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Суд акцентує увагу, що сторонами по справі не заперечується, що філія не має статусу юридичної особи.

Отже, на підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що діяльність філій та представництв, як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики, як майнового, так і немайнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що Філія «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», як відокремлений структурний підрозділ ПНВК «Інтербізнес», без статусу юридичної особи, у розумінні визначення наведеного у абзаці вісімнадцятому статті 1 Закону №2344-III не є автомобільним перевізником, самостійним суб`єктом господарювання, а тому відносно філії не може бути застосована відповідальність, передбачена нормами статті 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

У спірних правовідносинах, саме позивач ПНВК «Інтербізнес», який є юридичною особою, в структурі якої без статусу юридичної особи перебуває Філія «Городищенська», є перевізником і, відповідно, може нести відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, незалежно від того хто у товарно-транспортній накладній із числа структурних підрозділів (одиниць, філій) юридичної особи зазначений автомобільним перевізником.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті від 26.03.2024 №048352 про застосування до Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (ідентифікаційний код 01200244) адміністративно-господарського штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Решта доводів позивача не мають вирішального значення та висновків суду по суті справи не змінюють.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, враховуючи докази позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат у відповідності до положень статті 139 КАС України, не здійснюється.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.