Ухвала суду № 139982820, 23.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

23 вересня 2026 року м. Київ № 320/26821/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

за позовомПриватного підприємства СІВЕР-НАФТАдо1. Головного управління ДПС у Київській області; 2. Державної податкової служби Українипровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2026 року через підсистему Електронний суд Приватне підприємство СІВЕР-НАФТА (позивач / ПП СІВЕР-НАФТА) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області; Державної податкової служби України в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення комісії Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 28.11.2024 року № 12119816/44710471, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної № 76 від 08.12.2023 року в ЄРПН.

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 76 від 08.12.2023 року, що подана ПП СІВЕР-НАФТА.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу в десятиденний термін з моменту отримання зазначеної ухвали усунути виявлені недоліків позову, шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску процесуального строку;

- документа про сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. (Отримувач коштів ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989; Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.); Рахунок отримувача UA718999980313151206084010001; Код класифікації доходів бюджету 22030101; Призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Київський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

16 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника Приватного підприємства СІВЕР-НАФТА надійшла заява про усунення недоліків до якої було долучено квитанцію про сплату судового збору та заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із позовною заявою.

В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення зазначено, що ПП «СІВЕР НАФТА» обґрунтовано вважає, що пропуск шестимісячного строку звернення до суду із позовом про оскарження рішень контролюючого органу щодо відмови у реєстрації податкових накладних у ЄРПН зумовлений об`єктивними, непереборними та незалежними від волі позивача обставинами, які фактично унеможливлювали своєчасну реалізацію права на судовий захист.

Повно та всебічно оцінивши викладені в заяві твердження та надані на їх підтвердження докази, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано одне із основоположним прав людини право на справедливий суд, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.

В національному законодавстві дане право випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.

Практикою Європейського суду з прав людини, сформованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 р. у справі "Пелевін проти України" (п. 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 31) визначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Так, законодавцем встановлені відповідно обмеження щодо права звернення на суду, які, зокрема, полягають в дотриманні процесуальних строків звернення до адміністративного суду.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Частинами першою другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як вже зазначено, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України (далі також ПК України, в редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, спеціальними нормами, які встановлюють порядок оскарження рішень контролюючих органів, є норми статті 56 ПК України. Зі змісту цієї статті вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків у першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору.

Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

За пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 уже сформував правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Отже, в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року в справі №500/2276/24.

Предметом цього позову є рішення регіональної комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН про реєстрацію/ відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийняте 28 листопада 2024 року.

Разом з тим, з матеріалів справи не встановлено, що заходи досудового врегулювання спору позивачем вживалися, тобто скарга до контролюючого органу вищого рівня не подавалася.

Отже, з урахування вище викладеного, останнім днем звернення для позивача з цим адміністративним позовом до суду було 01 березня 2025 року, водночас, позивач звернувся до суду 01 червня 2026 року, отже із значним пропуском передбаченого процесуальним законодавством терміном звернення до адміністративного суду, що ПП «СІВЕР-НАФТА» не заперечують.

Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Згідно зі статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску звернення з цим позовом до суду позивач зазначає, що на момент прийняття оскаржуваних рішень ПП «СІВЕР НАФТА» було незаконно позбавлено статусу платника податку на додану вартість на підставі рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника ПДВ та незаконно віднесено до критеріїв ризиковості платника податку на підставі рішення контролюючого органу.

Позивач наголошує, що відсутність статусу платника ПДВ фактично позбавило можливості повноцінно реалізовувати свої процесуальні права у спорах, пов`язаних із ПДВ, зокрема щодо реєстрації податкових накладних. Більше того, включення ПП «СІВЕР НАФТА» до переліку платників, що відповідають критеріям ризиковості, призвело до системного блокування податкових накладних, постійного податкового моніторингу та фактичного паралічу господарської діяльності. Контрагенти відмовлялися від співпраці, що унеможливлювало належне формування первинних документів та доказової бази. У таких умовах підприємство перебувало у стані правової невизначеності та об`єктивної неможливості ефективного захисту своїх прав у судовому порядку.

За таких обставин, як вказує представник позивача, ПП «СІВЕР НАФТА» було змушене спрямувати всі ресурси на першочергове оскарження незаконних рішень контролюючого органу, які безпосередньо впливали на саму можливість існування підприємства як платника податку, а саме: визнання протиправним та скасування рішення про відповідність критеріям ризиковості та скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ.

Представник позивача наголошує, що зазначені спори мали пріоритетний характер, оскільки без їх вирішення та відновлення податкового статусу будь-яке подальше судове оскарження ПП «СІВЕР НАФТА» відмов у реєстрації податкових накладних було б формальним та позбавленим практичного змісту, а також не могло призвести до реального поновлення порушених прав позивача.

З огляду на зазначене, на переконання позивача, лише після набрання законної сили судовим рішенням про поновлення реєстрації платника ПДВ (зокрема, постановою ШААС від 25 листопада 2025 року у справі №320/19068/25), а виконано ДПС України зазначене рішення та поновлено свідоцтво платника ПДВ ПП СІВНР НАФТА» 05.03.2026 року у ПП «СІВЕР НАФТА» виникла реальна та фактична можливість реалізувати своє право на звернення до суду з позовом про оскарження рішень щодо відмови у реєстрації податкових накладних.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).

Так, положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску строку, які можна визнати поважними чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 зазначила, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Отже, усталеною є практика Верховного Суду, яка вказує на те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Фактично поважність причин порушення строку звернення до суду з цією позовною заявою, викладені в заяві від 16.07.2026, зводять до оскарження ПП «СІВЕР-НАФТА» інших рішень контролюючого органу (рішення про відповідність критеріям ризиковості та рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ).

Однак, на переконання суду, зазначені твердження ПП «СІВЕР-НАФТА» не свідчать про наявність об`єктивно непереборних обставин, які б зумовили неможливість своєчасного звернення до суду з цією позовною заявою та, відповідно, дотримання процесуальних строків звернення, встановлених законодавством.

Суд наголошує, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Водночас, зазначені обставини, не є беззаперечними підставами для недотримання процесуального строку звернення до суду, встановленого з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій.

Варто зазначити, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті викладеного, суд наголошує, що оскаржуючи рішення контролюючого органу про відповідність критеріям ризиковості та про анулювання реєстрації платника ПДВ, позивач жодним чином не був позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення комісії Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 28.11.2024 року № 12119816/44710471, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної № 76 від 08.12.2023 року.

Сам по собі факт прийняття контролюючим органом зазначених вище рішень, які в подальшому оскаржувались позивачем, не зупиняє перебігу (зупинення) процесуального строку звернення до суду та не свідчить про поважність причин пропуску звернення до суду з цією позовною заявою.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Підсумовуючи викладене, зважаючи на тривалість строку, який пропущений позивачем, враховуючи відсутність об`єктивних та непереборних обставини які б завадили позивачу вчасно звернутися з цією позовною заявою, суд дійшов до висновку про неповажність підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Положеннями пункту 9 частини 4 статті 171 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Частиною другою статті 123 КАС України встановлено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовну заяву Приватного підприємства СІВЕР-НАФТА до Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії належить повернути позивачу.

Керуючись пунктом 9 частини четвертої статті 169, частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

2. Позовну заяву Приватного підприємства СІВЕР-НАФТА до Головного управління ДПС у Київській області та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії повернути.

3. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу.

4. Довести до відома позивача, що у відповідності до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Жукова Є.О.