Рішення № 139979154, 14.07.2026, Господарський суд Тернопільської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 липня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/221/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури, вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації, вул. М. Грушевського, 8, м. Тернопіль

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів:

1. Державний історико - архітектурний заповідник у м. Бережани, вул. Вірменська, 4, м. Бережани, Тернопільська область

2. Міністерство культури України, вул. Івана Франка, 19, м. Київ

до відповідача Бережанської міської ради, вул. Банкова, 3, м. Бережани, Тернопільська область

про усунення перешкоди власнику - державі у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з припиненням такого права та про зобов"язання повернути земельну ділянку.

За участю учасників судового процесу:

від прокуратури: Безкоровайна О.А. прокурор,

від позивача: Федун М.І. представник,

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Бережанської міської ради про усунення перешкоди власнику - державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га, шляхом:

- скасування державної реєстрації права комунальної власності Бережанської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 за № 53237375 від 04.01.2024, з припиненням такого права;

- зобов`язання Бережанської міської ради повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0, 2631 га, державі в особі Тернопільської обласної військової (державної) адміністрації.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026, для розгляду справи №921/221/26 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.04.2026 відкрито провадження у справі №921/221/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.05.2026.

Також ухвалою суду від 13.04.2026 залучено до участі у справі №921/221/26 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державний історико - архітектурний заповідник у м. Бережани, вул. Вірменська, 4, м. Бережани, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 26103387 та Міністерство культури України, вул. Івана Франка, 19, м. Київ, код ЄДРПОУ 43220275.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 13.05.2026.

Ухвалою суду від 13.05.2026 підготовче засідання відкладено на 02.06.2026 з підстав, викладених в ній.

Протокольною ухвалою від 02.06.2026 підготовче засідання відкладено на 23.06.2026.

Ухвалою суду від 23.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/221/26 до судового розгляду по суті на 07.07.2026.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 07.07.2026 розпочато розгляд справи по суті.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог прокурора та представника позивача, їх вступне та заключне слово, пояснення третьої особи - Міністерства культури України, її вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 07.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив перерву до 14.07.2026.

14.07.2026 оголошено скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 12.05.2026 заяву представниці Міністерства культури України Олексієнко Валентини Миколаївни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Аргументи сторін

Правова позиція прокурора.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на неправомірну реєстрацію за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування Бережанською міською радою земельної ділянки за кадастровим номером 6120410100:04:005:0171 площею 2,7838 га з цільовим призначенням для розміщення історико-культурного призначення, як і розташована на ній пам`ятка культурної спадщини національного значення, що не підлягає приватизації, оскільки остання має статус обмежених в обороті земель та в силу закону повинна перебувати у державній власності. Зокрема зазначає, що об`єкт культурної спадщини громадський будинок Ратуша, споруджений упродовж 1803-1811 років, розташований в межах комплексної охоронної зони центральної історичної частини міста Бережани, є пам`яткою архітектури та містобудування національного значення. Відповідно до Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР" громадський будинок Ратуша за адресою: пл. Ринок, 1 м. Бережани, перебував на обліку як пам`ятка архітектури та містобудування національного значення (охоронний номер 638). Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 295 громадський будинок Ратуша включений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка культурної спадщини національного значення (охоронний номер 190006). Окрім того, зазначену споруду включено до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 23.09.2008 № 574 VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації". Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єктів нерухомого майна за №312965301 власником нерухомого майна громадський будинок Ратуша, за адресою площа Ринок,1 м. Бережани, Тернопільська область є держава, в особі Міністерства культури України. Відповідно до Інформаційної довідки № 446706617 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га, 09.01.2024 зареєстровано за Бережанською міською радою; право постійного користування земельною ділянкою для розміщення та обслуговування музейних закладів за Державним історико-культурним заповідником у м. Бережани. Прокурор вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га розташована в межах пам`ятки культурної спадщини національного значення, внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, належить до державної власності в силу Закону України "Про охорону культурної спадщини", а тому не може перебувати у комунальній власності та вказана реєстрація речового права на спірну земельну ділянку в межах міста Бережани в особі Бережанською міської ради здійснено з порушенням вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, а тому вважає, що слід усунути перешкоди власнику - державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га, шляхом: скасування державної реєстрації права комунальної власності Бережанської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 за № 53237375 від 04.01.2024, з припиненням такого права; зобов`язання Бережанської міської ради повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0, 2631 га, державі в особі Тернопільської обласної військової (державної) адміністрації.

В якості правових підстав позову зазначено приписи Конституції України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У судовому засіданні прокурором підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Правова позиція позивача.

Представник позивача позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у поясненнях (вх.№8798 від 16.12.2025), просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився. Однак надіслав заяву (вх.№4767 від 18.06.2026) про розгляд справи без участі Бережанської міської ради.

У даній заяві, відповідач позов не визнає та вважає безпідставним, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні позивача, що забезпечує його безперешкодне право та можливість володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном державної власності, яке розміщене на земельній ділянці. У свою чергу, Бережанська міська рада жодних перешкод щодо реалізації права позивача не чинила.

Пояснення третьої особи - Державного історико - архітектурного заповідника у м. Бережани.

Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила. Однак, надіслала пояснення по суті спору, зі змісту яких вбачається, що позов підтримує повністю (вх. №3644 від 12.05.2026).

Зокрема зазначає, що об`єкт культурної спадщини громадський будинок Ратуша за адресою пл. Ринок,1 м. Бережани перебуває на обліку як пам`ятка архітектури національного значення (новий охоронний номер 19006, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 295) та включений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником такого майна є держава в особі Міністерства культури України. Земельна ділянка площею 0,2631 га, відведена для забезпечення охорони зазначеного об`єкта культурної спадщини, зареєстрована на праві постійного користування за Державним історико-архітектурним заповідником у м. Бережани (Державний акт на право постійного користування серії ЯЯ № 297383 від 16.02.2011). Право власності на вказану земельну ділянку, відведену для забезпечення охорони зазначеного об`єкта культурної спадщини, зареєстровано за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування Бережанської міської ради. Відповідно до положень ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, використання пам`ятки неможливе без належного використання земельної ділянки, яка функціонально пов`язана з об`єктом нерухомості. А тому, земельна ділянка площею 0,2631 га з цільовим призначенням для розміщення та обслуговування музейних закладів, як і розташована на ній державна пам`ятка архітектури національного значення, повинна перебувати у державній власності. Вважає, що з метою поновлення порушених прав держави та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою історико - культурного призначення, на якій розташована пам`ятка архітектури національного значення, державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га за Бережанською міською радою, яка не може бути власником земельної ділянки історико-культурного призначення і на якій розташована пам`ятка - повинна бути скасована.

Крім того, просить суд розглядати справу без участі Державного історико - архітектурного заповіднику з підстав, викладених у заяві (вх.№3645 від 12.05.2026).

Пояснення третьої особиМіністерства культури України.

Представник третьої особи в судовому засіданні 07.07.2026 підтримала позицію прокурора та позивача, просить суд позов задоволити, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Щодо наявності підстав прокурора для представництва інтересів держави в суді.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Межі повноважень прокурора передбачені як Господарським процесуальним кодексом України так і Законом України "Про прокуратуру".

Статтею 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (ч.3).Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч.4).

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави".

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Оформлення права комунальної власності на земельну ділянку, яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки воно зачіпає інтереси Українського народу та становить загрозу безповоротної втрати пам`ятки археології як невідтворного джерела інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає у тому числі в запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема в результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок незаконної реєстрації права комунальної власності на спірну ділянку державі створено перешкоди в розпорядженні землею, на якій розташовані об`єкти культурної спадщини.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Отже, державні органи та інші суб`єкти владних повноважень зобов`язані вживати (реалізовувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, в межах визначених законодавством повноважень.

Щодо підстав для звернення прокурора в інтересах держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації.

Відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, саме Тернопільська обласна державна адміністрація, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації є розпорядником земель історико-культурного призначення фонду державної власності.

Відповідно до частини 5 статті 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Тернопільською обласною прокуратурою листом від 02.01.2026 повідомлено Тернопільську обласну державну адміністрацію, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації про встановлення факту перебування земельної ділянки історико-культурного призначення під об"єктом культурної спадщини - пам"ятки архітектури національного значення громадський будинок Ратуша у власності органу місцевого самоврядування. Також, просила повідомити про вжиті заходи щодо усунення порушень та чи пред"являвся відповідний позов до суду.

Тернопільською обласною військовою листом/відповіддю повідомлено прокуратуру, що у зв"язку з відсутністю коштів просить здійснити у суді захист законних інтересів держави в особі Тернопільської обласної військової адміністрації.

Таким чином, Тернопільською обласною військовою адміністрацією як органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, не здійснено захист таких інтересів.

При цьому відсутність бюджетних коштів, не виправдовує бездіяльність установи, яка фінансується з бюджету.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять, вказаним уповноваженим органом у даних спірних правовідносинах жодних дієвих заходів з метою усунення порушень, вказаних прокуратурою, не вжито.

Наведене утворює передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Тернопільська обласна державна адміністрація, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації.

За вказаних мотивів суд погоджується з доводами прокурора, що Тернопільська обласна державна адміністрація, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації є компетентним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 20.09.2018 у справі №924/1237/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 встановила, що сам факт не звернення до суду уповноваженого органу, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити порушені інтереси свідчить, що такий орган неналежно виконує свої повноваження.

Внаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними.

На виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратурою лисом від 03.04.2026 повідомлено Тернопільську обласну державну адміністрацію, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації про представництво інтересів держави шляхом подання позову до суду.

Оскільки позивач був обізнаний про відповідне порушення прав держави, не вчинив належних дій на усунення таких порушень та захист прав та інтересів держави, суд вважає, що у даному випадку прокуратурою доведено наявність підстав для здійснення представницьких функцій шляхом звернення до суду з позовом у цій справі в інтересах держави.

Фактичні обставини.

З`ясовано, що об`єкт культурної спадщини громадський будинок Ратуша, споруджений упродовж 1803-1811 років, розташований в межах комплексної охоронної зони центральної історичної частини міста Бережани, є пам`яткою архітектури та містобудування національного значення.

Відповідно до Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР" громадський будинок Ратуша за адресою: пл. Ринок, 1 м. Бережани, перебував на обліку як пам`ятка архітектури та містобудування національного значення (охоронний номер 638).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 295 громадський будинок Ратуша включений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка культурної спадщини національного значення (охоронний номер 190006).

Окрім того, зазначену споруду включено до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 23.09.2008 № 574 VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації".

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єктів нерухомого майна за №312965301власником нерухомого майна громадський будинок Ратуша, за адресою площа Ринок,1 м. Бережани, Тернопільська область є держава, в особі Міністерства культури України.

Право власності на нерухоме майно громадський будинок Ратуша оформлено за державою, в особі Міністерства культури України, форма власності державна, про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.05.2014, індексний номер 21573297.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником нерухомого майна громадський будинок Ратуша, за адресою площа Ринок,1 м. Бережани, Тернопільська область є держава, в особі Міністерство культури України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1032-р від 20.10.2011 "Про передачу цілісних майнових комплексів історико-культурних заповідників до сфери управління Міністерства культури" прийнято пропозицію Міністерства культури та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства про передачу до сфери управління Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережанах.

Актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани на праві управління Міністерства культури від 26.11.2011 зазначено, що до складу об"єкта передачі входять пам"ятки архітектури національного значення, в тому числі Ратуша 1811 р. (інвентарний номер 000001-90, охор. №638) за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область.

Наказом Міністерства культури України № 1236/0/16-11 від 26.12.2011 затверджено Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани на праві оперативного управління.

Пунктом 2 даного Наказу закріплено за Державним історико-архітектурним заповідником у м. Бережанах на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережанах у складі, згідно з Актом приймання - передачі.

У обліковій картці об"єкта культурної спадщини, наведено опис об`єкта та межі його території.

Право власності на земельну ділянку, відведеної для забезпечення охорони об`єкта культурної спадщини за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291, площею 0,2631 га, 04.01.2024 зареєстровано за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування Бережанської міської ради.

Державним історико-культурним заповідником у м. Бережани виготовлено Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291, площею 0,2631 га, за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область, на підставі рішення Бережанської міської ради від 26.05.2005 за №717.

27.01.2010 рішенням Бережанської міської ради за №964 затверджено Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Державному історико-культурному заповіднику у м. Бережани для обслуговування пам"ятки архітектури Ратуші 1811 р., площею 2631 кв.м., за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область із земель міста не наданих у власність чи користування. Надано Державному історико-культурному заповіднику у м. Бережани дозвіл на виготовлення Державного акту на право постійного користування земельної ділянки - історико-культурного призначення.

16.02.2011 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 297383 Державному історико-культурному заповіднику у м. Бережани, за яким зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291, площею 0,2631 га, за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область, з цільовим призначенням (використання) земельної ділянки історико-культурне призначення.

Прокурор вказує, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, передбачений положеннями ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, використання пам`ятки неможливе без належного використання земельної ділянки, яка функціонально пов`язана з об`єктом нерухомості.

Як зазначено у позові, що земельна ділянка за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га з цільовим призначенням для розміщення та обслуговування музейних закладів, як і розташована на ній державна пам`ятка архітектури національного значення, що не підлягає приватизації, має статус обмежених в обороті земель та в силу закону повинна перебувати у державній власності.

Згідно з відомостями Інформаційної довідки № 446706617 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га, 09.01.2024 зареєстровано за Бережанською міською радою; право постійного користування земельною ділянкою для розміщення та обслуговування музейних закладів за Державним історико-культурним заповідником у м. Бережани.

За доводами прокурора, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га розташована в межах пам`ятки культурної спадщини національного значення, внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, належить до державної власності в силу Закону України "Про охорону культурної спадщини", а тому не може перебувати у комунальній власності та вказана реєстрація речового права на спірну земельну ділянку в межах міста Бережани в особі Бережанською міської ради є протиправною, що підлягає скасуванню з припиненням такого права та слід повернути земельну ділянку державі.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єктами права власності на землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (стаття 80 Земельного кодексу України).

Нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі зі сторони органів державної влади, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави ( стаття 1 Земельного кодексу України).

Згідно статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 Земельного кодексу України).

Як визначено статтею 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу (стаття 20 Земельного кодексу України).

Згідно статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 54 Конституції України визначено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається Земельним кодексом України, Законом України "Про охорону культурної спадщини", постановами Кабінету Міністрів України та рішеннями органів місцевого самоврядування.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

За видами об`єкти культурної спадщини поділяються на археологічні, історичні, об`єкти монументального мистецтва, об`єкти архітектури, об`єкти містобудування, об`єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об`єкти науки і техніки (стаття 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини (стаття 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Згідно статті 4 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері охорони культурної спадщини належить: занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення.

Статтею 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки, зокрема пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання (стаття 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті (стаття 16 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що об`єкт культурної спадщини громадський будинок Ратуша, споруджений упродовж 1803-1811 років, розташований в межах комплексної охоронної зони центральної історичної частини міста Бережани, є пам`яткою архітектури та містобудування національного значення.

Відповідно до Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР" громадський будинок Ратуша за адресою: пл. Ринок, 1 м. Бережани, перебував на обліку як пам`ятка архітектури та містобудування національного значення (охоронний номер 638).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 295 громадський будинок Ратуша включений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка культурної спадщини національного значення (охоронний номер 190006).

Окрім того, зазначену споруду включено до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 23.09.2008 № 574 VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації".

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єктів нерухомого майна за №312965301 власником нерухомого майна громадський будинок Ратуша, за адресою площа Ринок,1 м. Бережани, Тернопільська область є держава, в особі Міністерства культури України.

Право власності на нерухоме майно громадський будинок Ратуша оформлено за державою, в особі Міністерства культури України, форма власності державна, про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.05.2014, індексний номер 21573297.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником нерухомого майна громадський будинок Ратуша, за адресою площа Ринок,1 м. Бережани, Тернопільська область є держава, в особі Міністерство культури України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1032-р від 20.10.2011 "Про передачу цілісних майнових комплексів історико-культурних заповідників до сфери управління Міністерства культури" прийнято пропозицію Міністерства культури та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства про передачу до сфери управління Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережанах.

Актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани на праві управління Міністерства культури від 26.11.2011 зазначено, що до складу об"єкта передачі входять пам"ятки архітектури національного значення, в тому числі Ратуша 1811 р. (інвентарний номер 000001-90, охор. №638) за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область.

Наказом Міністерства культури України № 1236/0/16-11 від 26.12.2011 затверджено Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани на праві оперативного управління.

Пунктом 2 даного Наказу закріплено за Державним історико-архітектурним заповідником у м. Бережанах на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережанах у складі, згідно з Актом приймання-передачі.

У обліковій картці об"єкта культурної спадщини, наведено опис об`єкта та меж його території.

Право власності на земельну ділянку, відведеної для забезпечення охорони об`єкта культурної спадщини за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291, площею 0,2631 га, 04.01.2024 зареєстровано за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування Бережанської міської ради.

Державним історико-культурним заповідником у м. Бережани виготовлено Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291, площею 0,2631 га, за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область, на підставі рішення Бережанської міської ради від 26.05.2005 за №717.

27.01.2010 рішенням Бережанської міської ради за №964 затверджено Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Державному історико-культурному заповіднику у м. Бережани для обслуговування пам"ятки архітектури Ратуші 1811 р., площею 2631 кв.м., за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область із земель міста не наданих у власність чи користування. Надано Державному історико-культурному заповіднику у м. Бережани дозвіл на виготовлення Державного акту на право постійного користування земельної ділянки - історико-культурного призначення.

16.02.2011 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 297383 Державному історико-культурному заповіднику у м. Бережани, за яким зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291, площею 0,2631 га, за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область, з цільовим призначенням (використання) земельної ділянки історико-культурне призначення.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Як визначено статтею 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації (стаття 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток культурної спадщини та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває в державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 04.03.2026 у справі № 922/264/24.

Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність). Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

З огляду на це, нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі зі сторони органів державної влади, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності

Зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

У Державному реєстрі нерухомих пам`яток України, який розміщено на вебсайті Міністерства культури України (https://mincult.gov.ua/wp-content/uploads/2026/04/ternopilska-obl.-stanom-na-03.03.2026.pdf міститься інформація про пам"ятку культурної спадщини національного значення - громадський будинок Ратуша 1803-1811рр. за адресою площа Ринок,1 м. Бережани, Тернопільська область (охоронний номер 190006), яку взято на облік постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 за №295, що є публічною інформацією.

У обліковій картці об"єкта культурної спадщини, наведено опис об`єкта та меж його території.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 розташована в межах пам`ятки культурної спадщини національного значення громадський будинок Ратуша за адресою: пл. Ринок, 1 м. Бережани, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2025 № 295, охоронний номер пам`ятки 190006.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об`єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони. Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зони охорони приймається: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо зон охорони пам`яток національного значення, історико-культурних заповідників державного значення, історико-культурних заповідних територій; органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення; історико-культурних заповідників місцевого значення. Режим використання зон охорони встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Порядок визначення меж і режимів використання зон охорони, затвердження науково-проектної документації та внесення змін до неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перебування земельної ділянки в межах пам`ятки культурної спадщини виключає можливість її перебування у комунальній або приватній власності.

Умовою належності земельної ділянки за кадастровим номером 6120410100:04:005:0291, площею 0,2631 га, за адресою пл. Ринок, 1, м. Бережани, Тернопільська область до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст. ст. 53,54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: пам`ятки культурної спадщини національного значення.

Як визначено статтею 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться, в тому числі і землі історико-культурного призначення.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (стаття 54 Земельного кодексу України).

Статтею 31 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що топографічно визначені території чи водні об`єкти, в яких містяться об`єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Отже, землями історико-культурного призначення визнаються, зокрема, території, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність, зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

Спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки культурної спадщини національного значення, отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Бережани.

Відповідно до частини 7 статті 20 Земельного кодексу України зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій (крім зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення для розміщення лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, для розгортання, експлуатації електронних комунікаційних мереж на таких земельних ділянках площею до 0,05 гектара), а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, - здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи не містять документів стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Щодо усунення власнику перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Статтею 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, охороною пам`яток історії та культури.

Згідно до статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Статтею 17 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (стаття 84 Земельного кодексу України).

Отже, повноваження щодо здійснення правомочностей власника стосовно земель історико-культурного призначення, належать відповідним обласним державним адміністраціям.

Відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №68/200 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено Тернопільську обласну військову адміністрацію.

Отже, Тернопільська обласна державна адміністрація, що набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації є розпорядником земель державної власності, які за цільовим призначенням є землями історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Як встановлено статтею 391 Цивільного кодексу України, саме власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації ( стаття 182 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/264/24 зазначено:

Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Як слідує з визначення поняття об`єкт культурної спадщини, для таких об`єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об`єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об`єкти потребують особливої правової охорони.

Отже, як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини.

Ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Отже, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов. Такий позов, спрямований на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.

Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства, яке є чітким, однозначним і зрозумілим, а також до відкритих джерел наказу Міністерства культури України, Державного реєстру нерухомих пам`яток України та науково-проектної документації, і в силу об`єктивних, явних причин, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення і не може перебувати в комунальній чи приватній власності, з огляду розташування на ній пам`ятки культурної спадщини.

Отже, держава як власник спірної земельної ділянки вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права користування та розпоряджання цією земельною ділянкою, у тому числі шляхом скасування в судовому порядку реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Зокрема, скасуванню підлягає державна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки така реєстрація суперечить Закону України "Про охорону культурної спадщини" і створює перешкоди для реалізації державою прав законного власника.

Спірна земельна ділянка розташована в межах міста Бережани, однак належить до державної власності в силу статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за фактом розташування на ній пам`ятки культурної спадщини національного значення.

Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, суд зазначає таке.

Так, відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4 статті 182 Цивільного кодексу України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина 4 статті 334 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, п. 3 ч.1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

За змістом статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України, частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Як визначено статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності, інші речові права, похідні від права власності, зокрема право оренди, на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (ч. 4 стаття 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Отже, статтею 26 Закону визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Згідно з відомостями Інформаційної довідки № 446706617 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0,2631 га, 09.01.2024 зареєстровано за Бережанською міською радою.

Вказаний факт створює перешкоди належному власнику та розпоряднику Тернопільській обласній державній адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації у володінні та розпорядженні землями історико-культурного призначення.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (стаття 152 Земельного кодексу України).

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 передана з державної власності у комунальну поза волею належного власника Міністерства культури України, тому належним способом відновлення порушеного законного права є припинення незаконно набутого речового права на спірний об`єкт нерухомого майна .

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

У розумінні положень чинного законодавства судове рішення про скасування державної реєстрації речових прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів держави та їх поновлення.

Тобто, скасування державної реєстрації права власності Бережанської міської ради на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 - призведе до повернення спірного нерухомого майна, у стан, що існував до реєстрації права власності за міською радою, що узгоджується з приписами ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Водночас, за численними висновками, які послідовно робив Верховний Суд, "реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи" (пункт 4. 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17), "державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи" (пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Такимм чином, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Спірна земельна ділянка належить до державної власності в силу ст.ст.53, 54 Земельного Кодексу України, ст.ст.1, 17, 18, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", отже, спірна земельна ділянка не може перебувати у комунальній власності, а тому вказана реєстрація речового права комунальної власності на цю ділянку є незаконною.

Належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, а також скасування державної реєстрації прав (постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 645/3067/19, від 17.08.2022 № 450/441/19, від 22.08.2022 у справі № 597/977/21).

З урахуванням наведених обставин, суд приходить до переконання, що проведена реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства, не відповідає правовому режиму земель історико-культурного призначення на яких розміщені пам`ятки архітектури національного значення, оскільки вказані землі можуть бути виключно в державній власності.

Частиною 1 статті 167 Цивільного кодексу України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 стаття 170 Цивільного кодексу України).

У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність, відповідне порушення, враховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Таким чином, за Бережанською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка архітектури національного значення, з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0, 2631 га.

Наявність зазначеної державної реєстрації прав створює перешкоди державі в особі Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації в користуванні та розпорядженні пам`яткою архітектури та земельною ділянкою, на якій така пам`ятка розташована.

Отже, віднесення такої земельної ділянки до земель комунальної власності та, відповідно її реєстрація за Бережанською міською радою, відбулося за відсутності для цього правових підстав.

Враховуючи викладене, з метою поновлення порушених прав держави та для забезпечення держави в особі Тернопільської обласної військової адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 необхідно усунути перешкоди власнику державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0, 2631 га, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності Бережанської міської ради, код ЄДРПОУ 05058491 на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 за № 53237375 від 04.01.2024, з припиненням такого права.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Бережанської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 за № 53237375 від 04.01.2024, з припиненням такого права, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки, суд зазначає таке.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями статей 15,16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведену з цивільного обороту земельну ділянку, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається не припиненим.

Отже, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Спірна земельна ділянка на цей час перебуває у комунальній власності Бережанської міської ради, проте в силу наведених вимог законодавства ця спірна земельна ділянка не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

Землі на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини національного значення повинні перебувати виключно в державній власності.

Оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки культурної спадщини національного значення та не може перебувати в комунальній власності, держава як її законний власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права користування та розпоряджання цією земельною ділянкою в порядку ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України, і як наслідок, зобов`язання повернути її державі в особі Тернопільської обласної державної (військової) адміністрації.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовна вимога щодо зобов`язання Бережанську міську раду повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0, 2631 га, державі в особі Тернопільської обласної військової (державної) адміністрації є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо обраного прокурором способу захисту при зверненні до суду.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Суд відзначає, що особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові.

У свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном державної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/264/24 (п.п.184, 322) зазначено, що ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

При цьому, повернення земельних ділянок історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки архітектури, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідних земельних ділянок. Суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок історико-культурного призначення для гарантування збереження культурної спадщини у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні права користування земельною ділянкою, яка має використовуватися за цільовим призначенням, виконувати свої важливі функції.

Враховуючи, що земельна ділянка вибула з власності держави незаконно, і така розташована в межах пам`ятки археології та не може перебувати в комунальній власності, держава як її законний власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права користування та розпоряджання цією земельною ділянкою в порядку ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексуУкраїни передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 5 324,80 грн.

Як передбачено частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Суд звертає увагу на те, що позовна заява подана за допомогою підсистеми "Електронний суд".

Зважаючи на це, при зверненні до суду із позовом позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 5 324,80 грн, з урахуванням коефіцієнту пониження розміру ставки судового збору - 0,8.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого прокуратурою при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 5 324,80 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області (міститься в матеріалах справи).

У силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у розмірі 5 324,80 грн покладається на відповідача - Бережанську міську раду.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 53, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 5 324,80 грн покласти на відповідача Бережанську міську раду.

3. Усунути перешкоди власнику державі в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, яка набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації, вул. М. Грушевського, 8, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 00022622 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0, 2631 га, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності Бережанської міської ради, код ЄДРПОУ 05058491 на земельну ділянку з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 за № 53237375 від 04.01.2024, з припиненням такого права.

3. Зобов`язати Бережанську міську раду, вул. Банкова, 3, м. Бережани, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 05058491 повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6120410100:04:005:0291 площею 0, 2631 га, державі в особі Тернопільської обласної військової (державної) адміністрації, вул. М. Грушевського, 8, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 00022622.

4. Стягнути з Бережанської міської ради, вул. Банкова, 3, м. Бережани, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04058491 на користь Тернопільської обласної прокуратури, вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, на р/р UA 498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910098, код економічної класифікації видатків бюджету 2800 судовий збір у розмірі 5 324,80 грн.

5. Видати накази стягувачам після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України: прокурору, позивачу, відповідачу та третім особам.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "23" вересня 2026 року (з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. перебував у відпустці з 20.07.2026 по 14.08.2026).

Суддя Я.Я. Боровець