Рішення № 139978937, 23.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3428/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали заяви

за позовом Одеської міської ради

до відповідача 1 - фізичної особи-підприємця Архіпової Катерини Миколаївни

відповідача 2 - фізичної особи-підприємця Мусат Василя Васильовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради

про стягнення 32842,96 грн

До суду через підсистему Електронний суд надійшла позовна заява Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця Архіпової Катерини Миколаївни та фізичної особи-підприємця Мусат Василя Васильовича про стягнення 32842,96 грн штрафу, нарахованого у зв`язку з несвоєчасною сплатою орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 25.02.2026.

Ухвалою від 21.08.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань, встановлено відповідачам строк для подання відзиву 15 днів з дня отримання ухвали. Залучено третю особу до участі у справі.

Третя особа подала письмові пояснення, в яких просить позов задовольнити.

Оскільки на час відкриття провадження у справі у відповідачів не було електронних кабінетів, то суд надіслав їм ухвалу поштою.

ФОП Мусат В.В. отримав ухвалу 03.09.2026, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Ухвала, надіслана ФОП Архіповій К.М. на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 , повернулась до суду з відміткою пошти «адресат відсутній».

Однак, після відкриття провадження у справі, відповідачі зареєстрували електронні кабінети та подали 23.08.2026 через них відзиви, в яких просять врахувати, що прострочене зобов`язання щодо сплати орендної плати становило 390,99грн, а позивач просить стягнути 32842,96грн штрафу, тобто приблизно в 84 рази більше, і просить зменшити розмір штрафу відповідно до ст. 551 ЦК України. Також просять врахувати, що не мали наміру ухилятись від сплати орендних платежів та наразі заборгованість відсутня.

Позивач подав відповіді на відзиви, в яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

25.02.2026 між Одеською міською радою та фізичною особою підприємцем Мусатом Василем Васильовичем (далі також ФОП Мусат В.В., Орендар 1) та фізичною особою підприємцем Архіповою Катериною Миколаївною (далі також ФОП Архіпова К.М., Орендар 2) (разом відповідачі) укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:31:002:0003 загальною площею 0,0160 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 88-А, для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Строк договору, відповідно до п. 3.1договору, 10 років.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 25.02.2026 р. та зареєстрований в реєстрі за № 365.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.01.2026 р. № НВ-9916788602026 датою державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:31:002:0003 є 13.10.2025 р.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору в оренду передається земельна ділянка, площею 0,0160 га, у тому числі по угіддях: землі під соціально культурними об`єктами 0,0160 га.

Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Договору на вказаній земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна, а саме: будівля кафе-бару, що належить Мусату В.В. та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності в рівних частках кожному, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.02.2018 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., номери записів про права власності: 24720024 та 24720042 відповідно (РНОНМ: 1479562651101).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.06.2026 р. № 481496764 право власності на будівлю кафе-бару загальною площею 104,00 кв.м зареєстровано на праві спільної часткової власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2018 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 147, технічного паспорту від 04.02.2025 р. № ТІ01:4288-6663-5871-1748, отриманого з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, та розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 27.01.2025 р. № 59 «Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна».

Відповідно до п. 4.3 розділу 4 Договору орендна плата сплачується Орендарем у порядку та в строк відповідно до чинного законодавства на визначений у Договорі рахунок НОМЕР_1 .

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. .

Згідно із п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Приписами ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім того, у ст. 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно із п. 4.4 розділу 4 Договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця, зокрема, право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Вказане також кореспондується з п.п. 9.1.2 п. 9.1 розділу 9 Договору, в якому встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

При цьому, у п. 4.7 розділу 4 Договору визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, у 10-денний строк, зокрема, сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною/ ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з п. 287.3 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

В п. 4.1 договору зазначено, що орендна плата розрахована в розмірі 5% нормативної грошової оцінки цієї ділянки та становить 32842,96грн на рік.

Згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 20.01.2026 № НВ-5100055742026 нормативна грошова земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:31:002:0003 складає 656859,26грн.

Відповідно до листа Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (далі також Департамент) від 26.05.2026 р. № 365/01 12/26 ФОП Мусат В.В. та ФОП Архіповій К.М. нараховано орендну плату: за лютий 2026 р. (з 25.02.2026 р.) у сумі 390,99 грн, кінцевий термін сплати 30.03.2026 р.

Однак, відповідно до виписки по рахунку № 888999980334139815000015744 від 01.05.2026 р. кошти у сумі 2 933,00 грн надійшли 30.04.2026 р.

Таким чином, ФОП Мусат В.В. та ФОП Архіпова К.М. порушили умови п. 4.3 розділу 4 Договору, а саме сплатили орендну плату за лютий 2026 р. лише 30.04.2026 р., хоча строк виконання зобов`язання сплив ще 30.03.2026 р.

Так, листом від 16.04.2026 р. № 01-12/1090 Департамент повідомив Орендаря 1 та Орендаря 2 про прострочення сплати орендної плати та необхідність сплати штрафу.

В свою чергу ФОП Мусат В.В. та ФОП Архіпова К.М. у відповідь на звернення Департаменту листом від 30.04.2026 р. повідомили про помилкове перерахування орендної плати за Договором на відповідні реквізити зі сплати земельного податку та звернулися з проханням розглянути можливість незастосування штрафних санкцій.

Позивач зауважує, що Договором, укладеним між Одеською міською радою та відповідачами, чітко визначені реквізити для перерахування коштів орендної плати, що залишено поза увагою відповідачів і це призвело до прострочення сплати орендної плати за Договором. Таким чином, Орендар 1 та Орендар 2 порушили умови п. 4.3 розділу 4 Договору, а саме сплатили орендну плату за лютий 2026 р. лише 30.04.2026 р., тобто з порушенням строку, встановленого Договором, внаслідок чого Департаментом на підставі п. 4.7 розділу 4 Договору нараховано штраф у сумі 32 842,96 грн.

На підставі вищевикладеного, суд констатує, що ФОП Мусат В.В. та ФОП Архіпова К.М. не виконали належним чином обов`язок за Договором щодо своєчасної сплати орендної плати, що прямо суперечить вищенаведеним положенням законодавства, Договору та зумовило звернення Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області з даним позовом.

Відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Позивач зауважує, що Договір, укладений між Одеською міською радою та ФОП Мусат В.В. та ФОП Архіповою К.М., відповідає Типовому договору оренди землі, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 (далі Типовий договір).

Так, Типовий договір є чинним актом, який затверджений державним органом саме для забезпечення однакових, чітко прописаних умов для орендодавців і орендарів та для захисту прав обох сторін договору та є обов`язковим для застосування як основа під час укладення договорів оренди, зокрема, земель комунальної власності.

Також Типовий договір є еталоном договірного оформлення однотипних правовідносин, які вироблені з врахуванням практичного застосування положень такого договору, форма, зміст та істотні умови якого затверджені відповідним органом державної влади.

При цьому, типові умови договору в силу їх імперативності є обов`язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов`язань і не підлягають зміні ними.

У п. 14 Типового договору передбачено наступне: «У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі ___ відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення».

Суд враховує наступне.

Відповідачі додали до відзивів докази того, що вони здійснювали платежі за землю у період з 30.03.2026 по 30.04.2026 на загальну суму 8060 грн на рахунок НОМЕР_2 (а.с. 67-68), тобто не той рахунок, який зазначено в договорі.

30.04.2026 відповідачі сплатили по 2933грн орендної плати кожен (а.с. 69) на правильний рахунок НОМЕР_1 , який зазначено в п. 4.3 договору.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що йому не могло бути відомо, що відповідачі сплачували плату за землю за неправильними реквізитами, і до того ж відповідачі не довели наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій.

Суд зазначає, що за своїм змістом та призначенням здійснені платежі були спрямовані саме на виконання Відповідачами обов`язку зі сплати орендної плати, в т.ч. і за лютий 2026 року.

Позивачем не доведено, що сплачені відповідачами кошти на неправильний рахунок мали інше призначення платежу.

Отже, допущена Відповідачем помилка у зазначенні реквізитів платежу, незважаючи на очевидність його призначення як орендної плати за лютий 2026 року в тому числі, призвела до здійснення оплати за іншими реквізитами, ніж ті, що були погоджені сторонами Договором, а тому фактично Відповідачами не було сплачено оренду плату за Договором оренди у порядку та терміни, як того вимагає вказаний Договір, що не заперечується Відповідачами.

Разом з тим як було встановлено судом пунктом 9.1 Договору оренди передбачено, що орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (підп. 9.1.2).

Крім того умовами Договору оренди, а саме Пунктом 4.7 передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором; стягується пеня у розмірі, розмір якої визначається Податковим кодексом України.

Враховуючи те, що Відповідачами орендну плату за лютий 2026 року у строк, визначений пунктом 4.3 Договору оренди, належним чином внесено не було, оскільки платіж здійснено на інший рахунок, ніж передбачений умовами Договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування передбачених пунктом 4.7 Договору наслідків порушення строків внесення орендної плати.

Таким чином, розмір заявленого до стягнення штрафу у сумі 32842,96 грн визначений відповідно до погодженого сторонами порядку його обчислення та відповідає розміру річної орендної плати, встановленої пунктом 4.1 Договору оренди.

Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити, що частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначеної норми свідчить про те, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов та на розсуд суду.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18 вказано, що суд з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (пені) до розумного розміру, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості й пропорційності.

Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України).

Так, стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Разом з тим, у даній справі наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Доказів того, що порушення зобов`язання завдало збитків позивачу, матеріали справи не містять.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, є обмеження розміру санкцій які присуджені до стягнення.

Така позиція суду відповідає висновку, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що відповідачі мали умисел на ухилення від виконання обов`язку зі сплати орендної плати за Договором оренди або мали намір уникнути виконання відповідного грошового зобов`язання перед позивачем. Навпаки, як встановлено судом, відповідачами було фактично здійснено перерахування коштів в рахунок сплати орендної плати за лютий 2026 року в тому числі, що підтверджується квитанціями за період 30.03.2026 по 30.04.2026.

При цьому під час оформлення платіжних інструкцій відповідачами було допущено помилку у зазначенні реквізитів рахунку одержувача, а саме помилково зазначено декілька цифр номера рахунку, внаслідок чого кошти були перераховані на інший рахунок Казначейства України. Отже, характер допущеної помилки та зміст платіжних інструкцій свідчать про те, що воля відповідачів була спрямована саме на виконання обов`язку зі сплати орендної плати, в тому числі і за лютий 2026 року, а не на ухилення від його виконання.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до наданих до матеріалів справи платіжних інструкцій від 30.04.2026 відповідачі сплати заборгованість, в т.ч. і за лютий 2026 року.

Зазначена обставина, на переконання суду, додатково свідчить про належне ставлення відповідачів до виконання своїх договірних зобов`язань та відсутність у їх діях систематичного або свідомого ухилення від сплати орендної плати.

Також суд враховує, що відповідачі повністю виконали основне грошове зобов`язання зі сплати оренди за лютий 2026 року, а допущене прострочення сплати орендної плати становило лише 29 календарних днів. При цьому прострочення мало разовий характер, відповідні кошти були сплачені до місцевого бюджету, а доказів завдання позивачу збитків унаслідок такого порушення матеріали справи не містять.

За таких обставин суд при вирішенні питання щодо співмірності нарахованого штрафу враховує характер допущеного порушення, тривалість прострочення, розмір простроченого зобов`язання, поведінку відповідачів щодо виконання своїх договірних зобов`язань, а також відсутність доказів настання для позивача негативних майнових наслідків у зв`язку з таким порушенням.

Зокрема, прострочення сплати орендної плати за Договором оренди землі мало місце протягом незначного проміжку часу та становило 29 календарних днів, розмір простроченого зобов`язання був незначним, при цьому відповідачами кошти в рахунок сплати орендної плати були фактично перераховані, а допущена при оформленні платіжної інструкції технічна помилка не свідчила про намір ухилитися від виконання відповідного грошового зобов`язання. Крім того, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків або інших негативних майнових наслідків унаслідок допущеного прострочення.

Водночас нарахований штраф у розмірі 32842,96 грн майже у 84 разів перевищує суму простроченого зобов`язання. З огляду на сукупність наведених обставин, суд дійшов висновку, що зазначений розмір штрафу є явно неспівмірним із наслідками допущеного відповідачами порушення.

З огляду на викладене, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідачів, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми штрафу на 90 %, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачами зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту Позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідачів уникнути відповідальності.

Щодо посилань позивача на те, що договір оренди землі, який укладений між сторонами відповідає умовам Типового договору, яким передбачено штраф за несвоєчасну сплату орендної плати, і тому має виконуватись сторонами, то суд зауважує, що це не впливає на право суду зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до ст. 551 ЦК України.

Таким чином, суд зменшує розмір штрафу, у зв`язку з чим з відповідачів підлягає стягненню 3284,30 грн штрафу, по 1642,15грн з кожного.

Щодо витрат позивача, понесених на сплату судового збору в сумі 2662,40грн, то суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даній справі суд врахував, що у разі зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено на підставі клопотання про зменшення суми пені.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17 (п. 4.30).

Крім того, в постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23 викладено такі висновки:

"3.3 Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін (пункт 1); у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2).

3.4 Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

3.5 Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

3.6 За результатами розгляду справи по суті (постанова Верховного Суду від 06.11.2024) вбачається, що спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.

…3.8 Отже, справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідача сплаченого позивачем судового збору до суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, оскільки спір у даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача".

В постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23 зазначено (п. 5.40, 5.42), що розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Водночас Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.

Таким чином, з відповідачів підлягає стягненню по 1331,20грн судового збору з кожного.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Архіпової Катерини Миколаївни (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 26597691) 1642,15грн штрафу за наступними реквізитами: населений пункт Одеська міська територіальна громада, отримувач ГУК в Одеській області/м. Одеса/, код отримувача 37607526, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 278 9999 8031 4080 544 0000 15744, код класифікації доходів бюджету 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету «Інші надходження».

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Мусат Василя Васильовича (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) 1642,15грн штрафу за наступними реквізитами: населений пункт Одеська міська територіальна громада, отримувач ГУК в Одеській області/м. Одеса/, код отримувача 37607526, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 278 9999 8031 4080 544 0000 15744, код класифікації доходів бюджету 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету «Інші надходження».

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Архіпової Катерини Миколаївни (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 26597691) 1331,20грн судового збору (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради за наступними реквізитами: код 26302537, р/р UA 198 2017 2034 4290 2130 0003 4995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172).

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Мусат Василя Васильовича (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи: 26597691) 1331,20грн судового збору (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради за наступними реквізитами: код 26302537, р/р UA 198 2017 2034 4290 2130 0003 4995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172).

6. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23 вересня 2026 р.

Суддя В.В. Литвинова