Рішення № 139977966, 16.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 Справа № 914/2262/25

За позовом: Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап, с. Зелів Львівської області

про витребування земельної ділянки

Суддя Никон О.З.

Секретар судового засідання Свистун П.О.

За участю представників:

від прокуратури: Машталяр Ю.А. прокурор;

від позивача: Пилип`як Х.І. представник;

від відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває позовна заява керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про витребування з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0112, площею 0,1073 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2203085646101, номер запису про право власності: 39297100.

Хід розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2025 відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.10.2025 провадження у справі зупинено.

Провадження у справі поновлено ухвалою суду від 16.02.2026.

Ухвалою суду від 27.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 05.08.2026.

Розгляд справи по суті ухвалою від 05.08.2026 відкладено на 16.09.2026.

У судовому засіданні 16.09.2026 прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Доводи прокурора.

Позов обґрунтовано обставинами незаконної безоплатної передачі Рясне-Руською сільською радою земельної ділянки із кадастровим номером кадастровий номер 4610137500:12:005:0112 у приватну власність відповідачу.

Прокурор ствердив, що відповідач отримав земельну ділянку з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки:

- містобудівна документація міста Львова не передбачала можливості передачі ділянок для будівництва гаражів. При цьому ділянки не входили в межі опрацювання містобудівної документації села Рясне-Руське, а тому не розроблялися ні план зонування, ні детальний план території, що виключало передачу ділянок для будівництва гаражів;

- ділянки передано у власність не за рахунок земель житлової та громадської забудови, а земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно КВПЦЗ 12.04. для розміщення та експлуатації споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- відповідач жодним чином не обґрунтовував, що для задоволення мінімальних потреб членів гаражного кооперативу у паркомісці (гаражі) йому необхідна ділянка площею 0, 1073 га, а Рясне-Руська сільська рада не перевіряла обґрунтованості відповідного звернення відповідача. Оскільки учасниками кооперативу є три особи, то відповідач міг претендувати на отримання ділянки площею не більше 0,03 га.

Прокурор зазначив, що статутні види діяльності відповідача суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспорту. Крім того, просив врахувати, що відповідач безоплатно набув у власність декілька земельних ділянок, що суперечить встановленому законом обмеженню про право скористатись безоплатним набуттям у власність землі лише один раз.

На думку прокурора, відповідач є недобросовісним набувачем, на що вказує порушення ним імперативних норм права. Відповідач знав про встановлені законом обмеження щодо розміру ділянок, які можуть безоплатно передаватися у власність, проте звернувся до органу місцевого самоврядування з заявою про надання 13 земельних ділянок загальною площею 7,1597 га. Він отримав земельні ділянки не для задоволення соціальних потреб, а для протиправного збагачення всупереч закону та інтересам суспільства.

Зважаючи на це, прокурор просив суд витребувати з незаконного володіння відповідача у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (далі Міської ради) земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0112.

Доводи позивача.

Міська рада підтримала заявлений позов і просила задовольнити його у повному обсязі.

Доводи відповідача.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги ствердив, що спірна ділянка не належала до земель міста Львова, а відносилася до Рясне-Руської сільської ради, тому він мав законні підстави вважати, що сільська рада є належним суб`єктом, наділеним повноваженнями розпоряджатись спірною земельною ділянкою; недобросовісність відповідача прокурором не доведена; відповідач не повинен виправляти помилки органу, до компетенції якого віднесено повноваження розпорядження землями комунальної власності; законом не заборонено надання земельної ділянки кооперативу у власність для будівництва гаражів за рахунок (категорії) земель транспорту з КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; використання земельної ділянки для розміщення та експлуатації гаражів у складі гаражно-будівельного кооперативу відповідає функціональному призначенню земельної ділянки, планування території у межах містобудівної документації є необхідним у випадку створення об`єкта; статут відповідача не містить положень про порядок розподілу прибутків між засновниками (учасниками) обслуговуючого кооперативу, тому помилковим вважає твердження прокурора про те, що відповідач створений не з метою гаражного будівництва, а з метою отримання прибутку; безпідставною вважає оцінку площі переданої кооперативу земельної ділянки на відповідність вимогам ст. 121 Земельного кодексу України, оскільки відповідна норма регулює норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам; обраний прокурором спосіб захисту вважає неналежним, оскільки витребування від особи майна, яке передано власником з власної волі є неможливим; на день подання позовної заяви у липні 2025 році трирічний строк позовної давності минув, незалежно від того, з якої календарної дати обчислювати початок його перебігу - 23.08.2019 (момент первинного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності Львівської міської ради у державну власність) чи 12.11.2020 (момент передання цієї ділянки у власність відповідача).

Обставини справи.

14 лютого 2019 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №11 площею 19,6396 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0016), у тому числі площею 0,9322 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.10).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначені землі комунальної власності Львівської міської ради, в тому числі передбачену у пункті 1.10 цієї ухвали земельну ділянку № 11 площею 19,6396 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0016), до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендовано Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0016.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 916/0/5-19 від 23.08.2019 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку площею 19,6396 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0016, КВЦПЗ - 16.00) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

29 листопада 2019 року зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0016, що відображено в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 1483/0/5-19 від 13.12.2019 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0016.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3365 від 18.12.2019 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0016, а 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.

03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:12:005:0016 на 8 земельних ділянок.

Надалі рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3692 від 28.04.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 19,6396 га на 8 земельних ділянок, серед яких і земельна ділянка №1 площею 12,3188 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0034).

13.05.2020 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0034.

11.09.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:12:005:0034.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4381 від 19.10.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 12,3188 га на земельні ділянки, серед яких і спірна земельна ділянка площею 0,1073 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0112, а 21.10.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на зазначену земельну ділянку.

12 листопада 2020 року за результатами розгляду звернень відповідача Рясне-Руська сільська рада передала земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112 у власність відповідача для будівництва та обслуговування гаражів і зобов`язала кооператив забезпечити зміну виду використання земельних ділянок з КВЦПЗ 16.00 Землі запасу, на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу). Зазначене відображене у рішенні №4818 від 12.11.2020.

Відповідач 20.11.2020 зареєстрував право приватної власності на спірну земельну ділянку та змінив вид їх цільового призначення на 12.04. Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Спірна земельна ділянка із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112 площею 0,1073 га відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10 000), затвердженого ухвалою Міської ради №3924 від 30.09.2010, розташована в межах території малоповерхової житлової забудови (2-4 поверхи), садибної житлової забудови (1-3 поверхи). Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Міської ради №4657 від 21.05.2015, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Ж-1 зони садибної забудови. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району земельна ділянка розташована в межах підзони VІ периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0,37, а також згідно з іеженерно-геологічним регламентом в межах карстонебезпечних ділянок (1-2 кат. Дуже нестійки) та поза межами підзон за природно-заповідним та санітарно-гігієнічним регламентом. В межі опрацювання містобудівної документації села Рясне-Руське земельна ділянка не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

Наведене підтверджується листом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Міської ради №2401-вих-75208 від 20.09.2022 та доданими до нього фрагментами містобудівної документації.

У грудні 2020 року Міська рада прийняла ухвалу №6 від 29.12.2020, якою визначила Львівську міську територіальну громаду правонаступником всього майна, прав і обов`язків, серед іншого, Рясне-Руської територіальної громади, а також ухвалу №7 від 29.12.2020, якою припинено Рясне-Руську сільську раду шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Щодо обґрунтованості підстав звернення прокурора з позовом.

Згідно з абзацом 1-2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У даній справі прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає у необхідності задоволення суспільної потреби у відновленні правомочностей Міської ради як власника спірної земельної ділянки та захист суспільних інтересів загалом.

Суд звертає увагу на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

У спірних правовідносинах компетентним органом, уповноваженим захищати інтереси держави, є Міська рада, як правонаступник майна, прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради, яка приймала рішення про передачу земельних ділянок у власність відповідача, відповідно до статей 140, 142, 145 Конституції України, статей 10, 16, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, статей 12, 83, 90, 122 Земельного кодексу України (надалі ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Суд встановив, що прокурор звертався до Міської ради із листом, у якому, серед іншого, просив повідомити чи вживала Міська рада заходів з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

У відповідь на цей лист Міська рада повідомила, що позбавлена можливості самостійно звертатися до суду із позовом про витребування земельної ділянки, з огляду на те, що рішення Рясне-Руської сільської ради про передачу у власність земельних ділянок не скасоване у встановленому законом порядку.

В подальшому, прокурор направив позивачу повідомлення про звернення до суду в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» із віндикаційним позовом.

Таким чином, направляючи відповідні звернення позивачу, прокурор фактично повідомляв його про порушення інтересів держави та надав можливість відреагувати на стверджуване порушення шляхом вчинення відповідних дій. Міська рада володіла інформацією про допущені порушення. Разом з цим, попри наділені на законодавчому рівні повноваження, компетентний орган не вживав жодних заходів спрямованих на усунення таких порушень, зокрема не звертався до суду за захистом інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.

Тому суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у цих правовідносинах.

Щодо суті позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У цій справі прокурор заявив позовну вимогу про витребування з незаконного володіння відповідача, як недобросовісного набувача, земельної ділянки із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112 площею 0,1073 га (далі спірна земельна ділянка).

Фактичні підстави позову викладені судом у доводах прокурора, а правовою підставою позову слугує норма статті 387 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), положення якої передбачають, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає, що за змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння користування, розпорядження майном. В позадоговірних відносинах, які мають місце в даній справі, особа чиє право власності порушено має право захистити його, зокрема за допомогою такого речово-правового способу захисту права, як віндикація.

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Він належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

У цій справі спірним майном є земельна ділянка із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112 площею 0,1073 га, формування якої стало результатом:

- поділу Рясне-Руською сільською радою земельної ділянки площею 19, 6396 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0016, за результатами якого сформовано земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:12:005:0034 (перший поділ);

- поділу Рясне-Руською сільською радою земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0034 площею 12,3188 га, серед іншого, на земельну ділянку площею 0,1073 га, кадастровий номер 4610137500:12:005:0112 (другий поділ).

Міська рада виступає неволодіючим власником у спірних правовідносинах, адже визначена правонаступником майна, прав та обов`язків Рясне-Руської сільської ради, яка після проведення другого поділу прийняла рішення №4818 від 12.11.2020 про відчуження земельної ділянки площею 0,1073 га, кадастровий номер 4610137500:12:005:0112 на користь відповідача.

Суд відхиляє доводи відповідача на те, що Міська рада не може бути позивачем через те, що не є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, які обґрунтовані посиланням на рішення адміністративних судів у справі №640/15962/20.

При формулюванні відповідних висновків суд враховує, що ухвалою Міської ради №6 від 29.12.2020 Про функціонування Львівської міської територіальної громади, Львівську міську територіальну громаду визначено правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до Львівської міської територіальної громади, зокрема, Рясне руської громади.

Згідно із ухвалою Міської ради №7 від 29.12.2020, яка прийнята з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України №718-р від 12.06.2020, Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради. Відомості про припинення відповідної сільської ради внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Станом на дату ухвалення цього рішення відповідні ухвали є чинними та не скасовані судовим рішенням, яке б набрало законної сили.

Зважаючи на це, у матеріалах справи наявні докази того, що Міська рада є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, а отже вона має право заявляти віндикаційний позов у спірних правовідносинах з тим, щоб повернутися у володіння майном, якого була незаконно позбавлена.

Водночас, оскільки нею допущено бездіяльність в частині захисту інтересів Львівської міської територіальної громади, судову вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння заявив прокурор.

Щодо володіючого суб`єкта спірним майном, то таким виступає відповідач, який 20.11.2020 зареєстрував право приватної власності на спірну земельну ділянку.

Факт володіння спірною ділянкою відповідачем підтверджується державною реєстрацією за ним права власності на це майно (вказане відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Надавши оцінку законності передачі та перебування у володінні відповідача спірної земельної ділянки, суд зазначає, що відповідно до положень статей 40, 41 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Таким чином, право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок для гаражного будівництва мають гаражно-будівельні кооперативи.

Відповідач вважає, що підстави для застосування статті 41 ЗК України відсутні, адже він є обслуговуючим, а не гаражно-будівельним кооперативом.

Суд відхиляє відповідні доводи, позаяк обслуговуючий кооператив це один із типів кооперативів, який може провадити діяльність за напрямком гаражного будівництва. Зазначене випливає із положень статей 1, 6 Закону України Про кооперацію, згідно із якими кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, житлово-будівельні (житлові), обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Обслуговуючий кооператив кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності (стаття 1 Закону України Про кооперацію).

Матеріали справи містять Статут відповідача, в якому зазначено, що відповідач за організаційно-правовою формою належить до обслуговуючих кооперативів, а одним із напрямків його діяльності визначено організацію будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах. Одним із завдань кооперативу зазначено будівництво та експлуатація гаражних комплексів.

Отже, наявні підстави для висновку, що відповідач за напрямком діяльності є гаражно-будівельним кооперативом (що вбачається також з його повного найменування), а тому має право звертатися до органу місцевого самоврядування з метою безоплатного отримання земельних ділянок у власність в порядку статті 41 ЗК України.

Важливо, що передання гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок безоплатно у власність на підставі статті 41 ЗК України можливе лише у виняткових випадках. Воно має бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому - задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - та конкретного предмету (напрямку) його діяльності. Коли йдеться про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок, то такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою.

Сама по собі наявність у суб`єкта звернення статусу гаражно-будівельного кооперативу не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність земельної ділянки будь-якого розміру. Заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація землеустрою повинна містити в тому числі належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17, та у постанові від 13.09.2022 у справі № 906/260/21.

Екстраполюючи викладене на обставини цієї справи, суд дійшов висновку, що відповідач, звертаючись до Рясне-Руської сільської ради, не доводив існування виняткового випадку для передачі йому земельних ділянок безплатно у власність.

Суд дослідив зміст звернень, у яких відповідач обмежився проханням передати йому земельні ділянки. Жодних інших відомостей звернення не містять. Будь-яких документів до звернення відповідач не долучав.

Відповідач не наводив та не обґрунтовував наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних потреб членів кооперативу у паркомісцях (гаражах); не повідомляв сільську раду про кількість членів кооперативу; не зазначав про наявність у них потреби у гаражних боксах; не надавав розрахунку площі земельних ділянок, необхідної для задоволення таких потреб; не надавав інформацію про те, скільки гаражів планується встановити на земельних ділянках.

У зверненні відсутня, наприклад, інформація про те, що (1) більшість членів кооперативу не мають гаражів чи місць для зберігання автомобілів; (2) члени кооперативу проживають у будинках, де відсутні гаражі, стоянки або можливість облаштувати місця для паркування; (3) члени кооперативу є власниками автомобілів, які вони щоденно використовують, і існує реальна потреба у їх зберіганні; (4) запитувана площа земельної ділянки відповідає фактичній потребі, а не є значно більшою, ніж необхідно для будівництва гаражів; (5) члени кооперативу використовують транспорт для професійної діяльності (перевезення, робота, підприємництво), що об`єктивно зумовлює потребу у гаражі тощо.

Попри очевидну безпідставність звернення відповідача, Рясне-Руська сільська рада прийняла рішення та передала спірну земельну ділянку відповідачу для будівництва і обслуговування гаражів.

Приймаючи відповідні рішення, сільська рада фактично поклала в їх основу лише звернення відповідача, яке не містило будь-якого обґрунтування необхідності безоплатної передачі земельних ділянок у власність кооперативу та не супроводжувалося подачею документів, які б підтверджували існування підстав застосування статті 41 ЗК України.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття рішень Рясне-Руська сільська рада керувалася будь-якими іншими документами, які стосувалися планування розміщення гаражів на земельних ділянках, визначали заплановану кількість гаражів для розміщення та площу такого розміщення та дозволяли б встановити співвідношення між кількістю членів кооперативу та кількістю гаражних боксів, які передбачалося спорудити, а також вказували на необхідність задоволення мінімальних потреб членів ОК «ГБК «Пікап» у гаражах.

Таким чином, прийняття сільською радою рішень про безоплатне відчуження земельних ділянок в умовах відсутності фактичного підґрунтя для перевірки обґрунтованості поданого відповідачем звернення свідчить про незаконність таких рішень, їх невідповідність приписам земельного законодавства щодо можливості безоплатної передачі земельних ділянок для гаражного будівництва лише у виняткових випадках, а не за самим тільки фактом наявності у суб`єкта звернення статусу гаражно-будівельного кооперативу.

Суд наголошує, що земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі №923/196/20, від 14.12.2022 у справі №477/2330/18).

Водночас у статті 143 Конституції України унормовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Зміст права комунальної власності пролягає у праві територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Рухоме і нерухоме майно становить матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування (стаття 1, частина 3 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

З урахуванням викладеного, при вирішенні питання про відчуження земельної ділянки, сільська рада, як представницький орган місцевого самоврядування, повинна особливо відповідально підходити до дослідження підстав для вчинення відповідних юридично значимих дій, які безпосередньо позначаються на усій територіальній громаді, інтереси якої вона представляє, а також здійснювати правомочності власника майна на основі принципів доцільності, економності та ефективності.

У спірних правовідносинах Рясне-Руська сільська рада цього не забезпечила, внаслідок чого відчужила земельні ділянки за відсутності для того належних, достатніх і обґрунтованих підстав.

Слід також зазначити, що норма статті 41 ЗК України передбачає передачу земельної ділянки не лише у власність, але й в оренду. Зважаючи на це, приймаючи відповідні рішення, Рясне-Руська сільська рада повинна була оцінити, чи буде передача земельних ділянок саме у власність відповідача необхідною та виправданою, з огляду на те, що оренда, на відміну від безоплатного відчуження, не позбавляє територіальну громаду статусу власника земельної ділянки і водночас здатна забезпечити задоволення потреб і мешканців громади, і самого кооперативу. Обрання більш обтяжливого для громади способу розпорядження майном без існування для того належних підстав суперечить принципам доцільного, економного та ефективного здійснення правомочностей власника, а тому свідчить про незаконність відчуження земельних ділянок.

В обґрунтування позову прокурор також посилається на те, що за статтею 41 ЗК України гаражно-будівельним кооперативам можуть надаватися у власність земельні ділянки лише з категорією: землі житлової та громадської забудови. Водночас, сільська рада прийняла рішення про відчуження земельних ділянок за категорією: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно КВПЦЗ 12.04. для розміщення та експлуатації споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

З цього приводу варто зазначити, що категорія земель це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України, їх вичерпний перелік містить стаття 19 цього Кодексу, згідно із якою землі України за основним цільовим призначенням поділяються, серед іншого, на такі категорії: землі житлової та громадської забудови; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Суд вважає за необхідне наголосити, що згідно із частиною 1 статті 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент безоплатного відчуження земельної ділянки із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112 відносилася до земель запасу (КВЦПЗ 16.00), оскільки до цього не надавалися у власність громадян чи юридичних осіб. При цьому їх передача відбулася за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Особливості правового режиму відповідної категорії земель передбачені Главою 13 Розділу ІІ ЗК України. Відповідно до частини 1 статті 67 та статті 71 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту. До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження.

Зміст процитованих норм підтверджує, що поняття землі транспорту не охоплює земельні ділянки, надані кооперативам для будівництва та обслуговування гаражів.

Важливо, що Глава 13 Розділу ІІ ЗК України не встановлює права органу місцевого самоврядування безоплатно передавати у власність земельні ділянки із земель запасу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам (обслуговуючому кооперативу), для будівництва та обслуговування гаражів.

Для відчуження таких ділянок мають застосовуватися приписи статті 134 ЗК України, що встановлюють обов`язковість продажу земельних ділянок комунальної власності на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Аналіз зазначених норм дає підстави стверджувати, що Рясне-Руська сільська рада не мала права передати земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112 безоплатно у власність відповідача поза межами процедури оплатного відчуження на земельних торгах.

Можливість застосування органом місцевого самоврядування положень статті 41 ЗК України до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення виключається, позаяк відповідна стаття закріплена у Главі 6 Розділу ІІ ЗК України, що регулює іншу категорію земель зі своїм специфічним правовим режимом земель громадської та житлової забудови.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України). Земельні ділянки, які надаються юридичним особам у власність для гаражного будівництва, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови (вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.06.2024 у справі №917/516/23).

Суд також звертає увагу на те, що передача (надання) земельних ділянок із земель комунальної власності у власність юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель; детальний план території (частина 3 статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності).

У матеріалах справи відсутня містобудівна документація Рясне-Руської сільської ради, затверджена у встановленому законом порядку, яка б підтверджувала факт планування забудови гаражами земельних ділянок із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112. Відсутність такої документації унеможливлювала передачу земельних ділянок для будівництва гаражів безоплатно у власність відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про незаконність рішення Рясне-Руської сільської ради №4818 від 12.11.2020.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19). Суд незалежно від того, чи оскаржене відповідне рішення органу місцевого самоврядування, чи ні, має самостійно дати йому правову оцінку та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Правові висновки суду касаційної інстанції у поєднанні зі встановленими обставинами справи й наданою їм судом оцінкою переконливо свідчать про те, що рішення Рясне-Руської сільської ради №4818 від 12.11.2020 не призвело до реального набуття відповідачем права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112.

Перебування спірної ділянки у незаконному володінні відповідача не відповідає приписам земельного законодавства, порушує права Міської ради на використання земельної ділянки відповідно до визначеної категорії, а також на оплатне відчуження ділянки на конкурентних засадах.

Тому встановлені судом обставини зумовлюють наявність підстав для витребування у відповідача земельної ділянки із кадастровим номером 4610137500:12:005:0112 на користь Міської ради, а отже для задоволення заявленої позовної вимоги прокурора.

Щодо недобросовісності набуття відповідачем спірної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зазначила, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця цього майна.

Витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також оцінки пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 27.04.2026 у справі №678/1041/24).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19 зазначено, що добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Суд дійшов висновку, що відповідач у цій справі є недобросовісним набувачем, адже мав намір набути безкоштовно право власності на земельну ділянку не для задоволення соціальних потреб членів кооперативу, на що вказують такі обставини.

Установчими зборами та Статутом ОК «ГБК «Пікап» визначено лише 3 (трьох) засновників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які після державної реєстрації кооперативу автоматично набули статусу його членів відповідно до пункту 1.8.1. Статуту. Будь-яких інших доказів, які б вказували на те, що учасниками кооперативу є інші особи матеріали справи не містять. Відповідач не подав суду документів, які б вказували на те, що окрім 3 (трьох) засновників членами кооперативу є також інші особи.

Кількість членів кооперативу та їх потреби у гаражах визначають граничну площу земельних ділянок, на безоплатне отримання яких відповідач міг претендувати для реалізації статутної мети із задоволення соціальних й інших потреб членів кооперативу, оскільки площа земельної ділянки має перебувати у розумному та обґрунтованому співвідношенні із кількістю осіб, потреби яких вона покликана забезпечити.

Однак відповідач і не доводив, а сільська рада відповідно не перевіряла на безоплатне набуття якого розміру земельної ділянки міг добросовісно розраховувати кооператив.

Також суд враховує, що порядок набуття у власність гаражно-будівельними кооперативами за рішенням органів місцевого самоврядування земельних ділянок для гаражного будівництва є законодавчо регламентованим, а тому відповідач, звертаючись до органу місцевого самоврядування, мав можливість та повинен був ознайомитись із відповідними законодавчими нормами.

Окрім того, як зазначав суд, у ст. 41 Земельного кодексу України у відповідній редакції передбачалось, що у власність гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись безоплатно у власність у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Містобудівна документація є загальнодоступною, зокрема на вебсайті Львівської міської ради в онлайн доступі розміщено Генеральний план м. Львова, тощо. Отже відповідач міг ознайомитись із відповідною документацією, маючи намір набути у власність земельну ділянку у порядку, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України.

Натомість, як встановив суд, відповідач, звертаючись до Рясне Руського сільського голови із зверненнями про розгляд можливості передачі земельних ділянок жодних обґрунтувань розміру земельних ділянок, що мав на меті набути у власність, мету землекористування (задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу, тощо), не зазначив.

Оскільки відповідач, звертаючись до органу місцевого самоврядування, мав можливість встановити обставину відсутності затвердженого плану зонування та детального плану території, в межах якої розташована сірна земельна ділянка, набуття земельної ділянки у власність відбулось всупереч визначеному у ст. 41 Земельного кодексу України порядку, поведінка відповідача, у розумінні сформованих підходів до оцінки суб`єкта на відповідність критерію добросовісності, не може вважатись добросовісною.

Підсумовуючи, суд зазначає, що встановлені у цій справі обставини набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки, підтверджують недобросовісність відповідача, що є передумовою для захисту прав власника земельної ділянки в особі Львівської міської ради та витребування з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» у комунальну власність спірної земельної ділянки на підставі ст. 378 Цивільного кодексу України.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Водночас відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, яким доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

Велика Палата Верховного Суду 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану).

Пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, водночас на момент звернення прокурора до суду з позовом у справі строк позовної давності був зупиненим з 02.04.2020.

Тому твердження відповідача про те, що незалежно від того, з якої саме календарної дати обчислювати початок перебігу позовної давності - 23.08.2019 (момент первинного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності Львівської міської ради у державну власність) чи 12.11.2020 (момент передання цієї ділянки у власність відповідача), на день подання позовної заяви у липні 2025 році трирічний строк, установлений статтею 257 Цивільного кодексу України, сплинув є необґрунтованими.

Наслідки спливу строку позовної давності не підлягають застосуванню у цій справі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню, тому відповідач повинен повернути земельну ділянку Міській раді як недобросовісний набувач.

Судові витрати.

Судовий збір на підставі приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Витребувати з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (місцезнаходження: 81083, Львівська обл., Яворівський р-н, село Зелів, вул. Центральна, будинок 347; ідентифікаційний код: 43815360) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (місцезнаходження: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код: 04055896) земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:12:005:0112, площею 0,1073 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2203085646101, номер запису про право власності: 39297100.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (місцезнаходження: 81083, Львівська обл., Яворівський р-н, село Зелів, вул. Центральна, будинок 347; ідентифікаційний код: 43815360) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, буд. 17/19; ідентифікаційний код: 0291003) 7 730, 10 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 23.09.2026.

Суддя Никон О.З.