Рішення № 139976195, 23.06.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

23.06.2026

Справа № 331/7511/25

Провадження № 2/331/1343/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

23 червня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Яцун О.О.,

за участю секретаря судового засіданні Красан І.Л.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні Олександрівського районного суду міста Запоріжжя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 , яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1279264 від 23.12.2025 року (з.б.а.с.4), звернулася до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 25.06.2009 року вона зареєстрована і фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира неприватизованою та перебуває у власності Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради.

Згідно корінця ордеру на житлове приміщення № 244 серії «М», виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради 20.05.2009 року, на підставі рішення міськвиконкому № 149 від 23.04.2009 року, ордер виданий позивачу ОСОБА_2 на право на зайняття житлового приміщення разом із сім`єю із чотирьох чоловік. Житлова площа приміщення становить 32,6 кв.м., приміщення складається з трьох кімнат, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . До складу сім`ї ОСОБА_2 входять: чоловік ОСОБА_1 , 1953 року народження (на день звернення до суду з позовною заявою помер); донька ОСОБА_4 , 1977 року народження (проживає і зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 ) і онука ОСОБА_5 , 2001 року народження (проживає разом з мамою ОСОБА_4 та зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 ).

У вказаній квартирі, окрім позивача зареєстрований також відповідач ОСОБА_3 , який являється пасинком її сина ОСОБА_6 , та якого вона погодилась зареєструвати у вищевказаній квартирі на прохання свого сина.

Позивач стверджує, що з 2010 року відповідач ОСОБА_3 не проживає у вказаній квартирі.

Водночас, факт реєстрації відповідача у спірній квартирі призводить до надмірного нарахування вартості комунальних послуг і унеможливлює її подальшу приватизацію. Отже, єдиним способом захисту законних прав та інтересів позивача є звернення до суду з даним позовом.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12 січня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання (а.с.20-21).

У судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена судом своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Представник позивача адвокат Булдигіна М.С. у судовому засіданні підтримала позов, з підстав зазначених у ньому, та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та на надані докази, просила суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку. Проте, жодних документів на підтвердження поважності причин неявки відповідач суду не надав, відзиву на позов, заперечень проти заявлених ОСОБА_2 позовних вимог на адресу суду також не надходило.

Представник третьої особи Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради Набока А.В., яка діє на підставі довіреності від 09.09.2025 року, будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, при цьому, надіслала до суду через підсистему «Електронний суд» пояснення щодо позову, відповідно до яких у разі встановлення достатніх та належних доказів, що підтверджують викладені у позовній заяві доводи, просить ухвалити рішення на розсуд суду в межах діючого законодавства (а.с.35-37).

За клопотанням сторони позивача у судовому засіданні 18 червня 2026 року було допитано свідка ОСОБА_7 , яка проживає в одному будинку із позивачем ОСОБА_2 , пояснила суду, що ОСОБА_3 тривалий час не проживає у квартирі, що належить ОСОБА_2 , а також те, що витрати на утримання квартири, де проживає ОСОБА_2 , остання несе особисто.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За правилами ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення свідка, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі корінця ордеру № 244 на житлове приміщення серії «М», яке було видано виконавчим комітетом Запорізької міської ради 20.05.2009 року, на підставі рішення міськвиконкому № 149 від 23.04.2009 року, на ім`я ОСОБА_2 , було надано право на зайняття житлового приміщення разом із сім`єю із чотирьох чоловік, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Житлова площа приміщення становить 32,6 кв.м., загальна площа складає 53,07 кв.м. До складу сім`ї ОСОБА_2 входять: чоловік ОСОБА_1 , 1953 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.); донька ОСОБА_4 , 1977 року народження, і онука ОСОБА_5 , 2001 року народження (а.с.10).

Відповідно до інформації, наданої Департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради № 06.4-04/02/1411 від 11.05.2026 року на виконання ухвали суду від 12.01.2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 25.06.2009 року по теперішній час; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.12.2009 року по теперішній час (а.с.55).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2025/018390391 від 09.12.2025 року, позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 25.06.2009 року (з.б.а.с.9).

Із змісту довідки голови будинкового комітету Грунвальдс Л.І. від 22.12.2025 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована і проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також зареєстрований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не проживає за вище вказаною адресою з 2010 року (з.б.а.с.10).

15 лютого 2026 року набув чинності Закон України «Про основні засади житлової політики», підпунктом 1 п. 2 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність Житловий кодекс України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Згідно з п. 4 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, дія цього Закону поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності. До правочинів про заселення у житлові приміщення, службове житло та житлові приміщення у гуртожитках, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.

Суд враховує зміни житлового законодавства, зокрема, набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення відповідача ОСОБА_3 до спірного житлового приміщення та подальшого фактичного проживання у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом приватного житлового фонду.

Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про основні засади житлової політики» житлові відносини є суспільними відносинами щодо реалізації особами права на житло, володіння, користування і розпоряджання житлом, формування, наповнення та використання житлового фонду України. Суб`єктами житлових відносин є, зокрема, фізичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 6, 7 цього Закону, кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, а також має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування. Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про основні засади житлової політики» держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом. Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону. Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством.

Згідно зі статтею 40 Закону України «Про основні засади житлової політики» спори, пов`язані із захистом права на житло незалежно від форми власності, вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.

Суд враховує, що спірне житлове приміщення було надано на підставі ордера у період дії Житлового кодексу України, а тому при оцінці походження житлових правовідносин, правового статусу членів сім`ї наймача та тривалого користування житлом суд бере до уваги положення Житлового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення та тривалого існування відповідних житлових правовідносин.

Відповідно до статті 61 Житлового кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення відповідних житлових правовідносин, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснювалося відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладався в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За правилами частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 Житлового кодексу України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Статтею 107 Житлового кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення відповідних житлових правовідносин, визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Разом з тим суд зазначає, що наведені положення Житлового кодексу України враховуються судом не як чинна на момент ухвалення рішення матеріально-правова підстава для безпосереднього визнання позивача наймачем, а як законодавство, що регулювало виникнення та тривале існування відповідних житлових правовідносин, у межах яких сторони вселилися, були зареєстровані і тривалий час користувалися спірним житловим приміщенням.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду від 31.08.2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20) зазначено наступне: «Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому».

Системне тлумачення статей 71, 72 Житлового кодексу України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19) вказано, що «у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР). Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. Зазначені правила статей 71 та 107 ЖК Української РСР є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову, оскільки перше з них регулює збереження житла за тимчасово відсутніми громадянами, а правило другої статті передбачає втрату членом сім`ї наймача права користування цим житловим приміщенням у разі його вибуття на постійне проживання в інше житлове приміщення.

За вказаних вище обставин, приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_3 тривалий час не проживає у спірній квартирі, за зареєстрованим місцем проживання, і матеріалами справи це підтверджено, відповідачем обрано інше постійне місце проживання, тобто встановлено, що відповідач постійно і тривалий час відсутній за зареєстрованим місцем проживання, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп. (а.с.11).

Між тим, позивач ОСОБА_2 не заявляє вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на її користь судових витрат, понесених нею при зверненні до суду з позовною заявою, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно статті 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа: Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_3 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Жовтневим районним судом міста Запоріжжя за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Інформація про учасників справи, відповідно до п. 4) ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

представник позивача: адвокат Булдигіна Марія Сергіївна, місцезнаходження: місто Запоріжжя, вулиця Незалежної України, будинок № 68 А;

відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

третя особа: Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, місцезнаходження: місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок № 206, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04053915.

Суддя О.О. Яцун