Рішення № 139971264, 21.09.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/3359/26 2/335/2328/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого судді Геєць Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Перетятко С.С.,

представника позивача Демченко Н.М.,

представників відповідача Сугири В.С., Тараненка В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» про усунення перешкод у користуванні власністю, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2026 позивач ОСОБА_1 звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позов мотивувала тим, що позивач та відповідач є спільними частковими власниками об`єкту нерухомості нежилого приміщення, що розташоване в підвалі, на І та ІІ поверсі, проміжному поверсі літ. А2-10, А3-2 за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження права власності позивачем надано суду інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав № 470099188 від 26.03.2026.

Належне позивачу приміщення з 01.02.2026 було передано орендарю для розміщення офісу та здійснення оптово-роздрібної торгівлі оздоблювальними матеріалами. Під час виконання договору оренди орендар зіткнувся з обмеженням доступу до орендованого приміщення з боку відповідача. Зокрема, у необхідний орендарю період часу (з 08:00 до 20:00) доступ до орендованих приміщень другого поверху є обмеженим через односторонньо встановлені відповідачем часи роботи головного входу до об`єкту нерухомості з боку АДРЕСА_2 , а саме, у період часу з 10 до 18 годин. Відповідач одноособово відчиняє о 10-тій годині ранку та зачиняє о 18-тій годині вечора двері тамбуру № 49? єдиного головного входу до об`єкту нерухомості з боку АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що оскільки об`єкт нерухомості знаходиться у спільній частковій власності, то рішення про встановлення режиму роботи об`єкта нерухомості повинно прийматися за згодою всіх співвласників. Встановлений відповідачем на власний розсуд режим роботи головного входу об`єкта нерухомості з 10 до 18 годин, перешкоджає позивачу у здійсненні права розпорядження та користування належною позивачу власністю на власний розсуд у будь-який період часу протягом доби та у будь-який день тижня.

Також позивач звертає увагу суду, що представники позивача та його орендаря зверталися особисто до керівництва відповідача з пропозицією вирішити зазначене питання забезпечення доступу до об`єкту нерухомості у зручному для всіх співвласників режимі. Усі звернення було залишено відповідачем без розгляду. Позивач вважає, що відповідач протиправно чинить йому перешкоди у користуванні головним входом до об`єкту нерухомості, та головною сходовою клітиною № 55, яка веде до приміщень позивача, розташованих на другому поверсі об`єкту нерухомості. Таким чином, відповідач обмежує право позивача на розпорядження та користування вказаним майном.

За таких обставин, позивач просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні власністю та забезпечити цілодобовий доступ до нежитлового приміщення ІІа за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення ІІ через тамбур № 49? головного входу з боку АДРЕСА_2 та прохід через приміщення № 49 до сходової клітини № 55.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 03.04.2026 прийнято до розгляду позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» про усунення перешкод у користуванні власністю та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, встановлено учасникам справи строк на подання заяв по суті справи.

17.04.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позові посилаючись на наступне.

На підставі свідоцтва про право власності індексний номер 8369020 від 22.08.2013 він є власником на праві спільної часткової власності 29/100 частки об`єкту нерухомості, а саме приміщення ІІ загальною площею 2208,5 кв.м., яке розташоване в підвалі, на І та ІІ поверсі, проміжному поверсі літ. А2-10, А3-2 за адресою: АДРЕСА_1 .

У вказаному об`єкті нерухомості на І поверсі, у приміщенні № 49 щоденно з 10:00 до 19:00 годин функціонує торгівельний магазин, що належить відповідачу «Будинок Взуття».

Звертає увагу суду, що приміщення торгівельної зали № 49 площею 296,6 кв.м. та приміщення тамбуру № 49? площею 12,3 кв.м. належать відповідачу на праві власності і відповідач є одноособовим власником вказаних приміщень, що підтверджується договором купівлі-продажу державного майна шляхом викупу № 827 від 03.12.2003.

Вказує, що будь-які перешкоди з боку відповідача відсутні, оскільки позивач має доступ до свого нерухомого майна на 2-ому поверсі, здійснюючи прохід через торгівельну залу № 49, приміщення тамбуру № 49?, щоденно у будні дні з 10 до 19 год., у вихідні з 10 до 18 год. Будь-які факти не допуску позивача у ці години відсутні.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що позивач вимагає цілодобовий доступ до свого приміщення, фактично, через чуже нерухоме майно, яке належить відповідачу і задоволення позовної вимоги в тому вигляді, в якому вона є, порушить право власності відповідача на вищевказане нерухоме майно.

Також відповідач вказує, що в позові слід відмовити з таких підстав

Нерухоме майно до якого позивач вимагає цілодобовий доступ, а саме приміщення торгівельної зали № 49 площею 296,6 кв.м. та приміщення тамбуру № 49? на першому поверсі приміщення ІІ за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю відповідача.

Позивач обрала помилковий спосіб захисту інтересів, як то усунення перешкод у користуванні власністю. Відповідач не перешкоджає позивачу у період часу з 10 до 19 годин, щоденно, у користуванні її нерухомим майном, яке знаходиться у приміщенні ІІа другого поверху вказаного об`єкта.

Підставами позову повинно бути ні ст. 391 ЦК України, а ст.ст. 401-404 ЦК України, тобто звернутись до суду з за встановленням сервітуту.

24.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач безпідставно стверджує, що приміщення торгівельної зали № 49 площею 296,6 кв.м та приміщення тамбуру № 49? площею, 12,3 кв.м. є одноособовою власністю відповідача, оскільки в Державному реєстрі речових прав відсутня будь-яка інформація, стосовно того, що відповідачу належать приміщення № 49 та № 49?. Відповідно, право власності відповідача на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення ІІ визнано державою Україна, як вид спільної часткової власності з часткою відповідача у розмірі 29/100.

Також у відповіді на відзив від 24.04.2026 позивач зазначає, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 470099188 від 26.03.2026 об`єктом речових прав, щодо яких у сторін виникло право спільної часткової власності, є нежитлове приміщення, загальною площею 2208,5 кв.м., розташоване в підвалі, на І та ІІ поверсі, проміжному поверсі літ. А2-10, А3-2 за адресою: АДРЕСА_1 . Цей об`єкт речових прав складається з внутрішніх приміщень, площа та функціональне призначення яких вказані у технічному паспорті на приміщення ІІ. Виділ частки відповідача в натурі із майна, що є у спільній частковій власності, не відбувався. Також не відбувався поділ приміщення ІІ в натурі між співвласниками. Отже, тамбур № 49? та торгівельний зал № 49 є складовими частинами одного спільного об`єкту речових прав, а не окремими виділеними приміщеннями (об`єктами нерухомості, речами) в натурі. Речові права на приміщення № 49 та № 49? не зареєстровані одноособово за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За таких обставин зазначені приміщення № 49 та № 49? є спільною частковою власністю, а, відповідно, на таке майно неможливо встановити сервітут для особи, яка є співвласником такого майна. Будучи співвласником приміщення ІІ позивач має право користування приміщеннями, які є складовими частинами спільного об`єкту нерухомості відповідно до їх функціонального призначення згідно технічної документації. Зокрема, позивач зазначає, що має право користування місцями загального користування, а саме: входом до приміщення ІІ через тамбур № 49? та проходом до сходової клітини № 55 через приміщення № 49, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

29.04.2026 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач підтвердив, що у його свідоцтві про право власності серія та номер НОМЕР_1 від 22.08.2013 на об`єкт нерухомості, зазначено, що відповідач є власником на праві спільної часткової власності частки у розмірі 29/100 приміщення ІІ загальною площею 2208,5 кв.м., яке розташоване в підвалі, на І та ІІ поверсі, проміжному поверсі літ. А2-10, А3-2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, відповідач у запереченні зазначив, що 03.12.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Запорізькій області, та відповідачем, було укладено договір купівлі-продажу державного майна шляхом викупу № 827 від 03.12.2003, відповідно до п. 1.1. якого відповідач прийняв у власність державне майно приміщення магазину «Будинок взуття», яке включає в себе: торговельну залу № 22(1) площею 101,5 кв.м., кімнату № 32 площею 22,2 кв.м., кімнату № 33 площею 32,1 кв.м., коридор №34 площею 4,1 кв.м., кімнату № 35 площею 9,2 кв.м., кладову № 35а площею 23,9 кв.м., кімнату №37 площею 10,0 кв.м., кладову № 37а площею 23,9 кв.м., коридор № 38 площею 3,7 кв.м., кімнату №40 площею 25,3 кв.м., кімнату № 41 площею 17,2 кв.м., душову № 45 площею 1,4 кв.м., вмивальню №46 площею 1,4 кв.м., вбиральню № 47 площею 1,3 кв.м., коридор № 48 площею 29,3 кв.м., загальною площею 338,0 кв.м., що складає 3/20 частини приміщення, та торгівельну залу № 49 площею 296 кв.м., тамбур № 49(1) площею 12,3 кв.м. загальною площею 308,9 кв.м., що складає 7/50 частин приміщення ІІ, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідач у запереченні зауважив, що позивач має два безперешкодних способи доступу: у період часу з 10 до 19 годин у будні, а з 10 до 18 годин у вихідні дні через центральний вхід та приміщення тамбуру № 49(1) та торгівельну залу № 49, які належать відповідачу та входять в його частку (29/100), цілодобово 24/7 через, дійсно спільне майно - сходові клітини № 51 і № 57.

З урахуванням зазначених у запереченні обставин, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.05.2026 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» про усунення перешкод у користуванні власністю.

Ухвалою суду від 01.07.2026 клопотання представника відповідача про призначення судової будівельно - технічної експертизи, залишено без задоволення.

01.07.2026 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Ухвалою суду від 02.07.2026 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» зустрічну позовну заяву від 01.07.2026 разом із доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 09.09.2026 клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» про усунення перешкод у користуванні власністю, залишено без задоволення

В судовому засіданні представник позивача адвокат Демченко Н.М. просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та просила стягнути понесені позивачем судові витрати.

Представники відповідача Сугира В.С. та Тараненко В.Д. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили у позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.03.2026 (номер інформаційної довідки 470099188) за позивачем ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: 3130, виданий 14.08.2007, видавник Нароха О.В., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, зареєстровано право власності на 3/20 часток у праві власності на нежитлове приміщення, що розташоване в підвалі, на І та ІІ поверсі, проміжному поверсі літ. А2-10, А3-2 за адресою: АДРЕСА_1 . Вид спільної власності: спільна часткова. А за товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 22.08.2013, видавник реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції, зареєстровано право власності на 29/100 часток у праві власності на вищезазначене приміщенні ІІ. Вид спільної власності: спільна часткова. Виникнення у позивача та відповідача права спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення ІІ за вищевказаною адресою підтверджується наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами: договором дарування нежитлового приміщення від 14.08.2007 та свідоцтвом про право власності від 22.08.2013. Записи, що містяться у інформаційній довідці 470099188 від 26.03.2026 відповідають відомостям, що містяться в наданому позивачем договорі дарування нежитлового приміщення від 14.08.2007 та наданим відповідачем свідоцтві про право власності від 22.08.2013.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач та відповідач є спільними частковими власниками приміщення ІІ за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно, між сторонами спору існують правовідносини спільної часткової власності.

Згідно наявної в матеріалах справи технічної документації на приміщення ІІ (планів підвалу, І та ІІ поверхів), складовими частинами приміщення ІІ є торговельні, складські, підсобні, технічні, комунікаційні та інші приміщення, які у сукупності за своїм конструктивним, архітектурним та функціональним призначенням є об`єктом торгівлі. З пояснень сторін встановлено, що нежитлове приміщення ІІ є вбудовано-прибудованим у багатоповерховий житловий будинок. Належна позивачу ОСОБА_1 частка в праві власності на нежитлове приміщення ІІ у розмірі 3/20 згідно договору дарування від 14.08.2007 складається з приміщення ІІа, розташованого на другому поверсі приміщення ІІ, що підтверджується планом другого поверху технічного паспорту на нежитлове приміщення ІІ. Згідно договору дарування від 14.08.2007 приміщення ІІа включає в себе торгівельні зали № 1 та № 2, склади № 3 та № 5, роздягальню № 4 та туалет № 6. Склад частки відповідача у розмірі 29/100 документом, на підставі якого було проведено державну реєстрацію прав власності відповідача, а саме, свідоцтвом про право власності від 22.08.2013, не визначений.

Отже, за своїми технічними характеристиками нежитлове приміщення ІІ є вбудовано-прибудованим приміщенням до житлового багатоквартирного будинку. Відповідно, режим використання внутрішніх приміщень та комунікаційних зон приміщення ІІ імперативно регулюється державними будівельними нормами.

Предметом позову у даній справі є усунення перешкод у користуванні власністю ОСОБА_1 та забезпечення відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» цілодобового доступу позивача до нежитлового приміщення ІІа, яке розташоване на другому поверсі об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , через тамбур головного входу з боку АДРЕСА_2 ? та приміщення № НОМЕР_2 до сходової клітини № 55, що веде до приміщень другого поверху об`єкту нерухомості.

Відповідач у якості заперечення проти позову посилається на те, що тамбур № 49? та торговельний зал № 49 першого поверху приміщення ІІ є одноособовою власністю відповідача, а позивач має можливість здійснювати вхід до своїх приміщень на другому поверсі через наявні ізольовані сходові клітини другого поверху № 51 та № 57.

Суд вважає заперечення відповідача безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною 1 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта.». У Постанові ОП КЦС ВС від 10.10.2019 у справі № 295/4514/16-ц Верховним Судом висловлено наступні висновки про застосування норм права: Аналіз глави 26 ЦК України дозволяє зробити висновок, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна.». Аналогічна позиція Верховного Суду міститься у Постанові КЦС ВС від 16.09.2020 у справі № 344/5437/17.

Оскільки спірний об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення ІІ, належить сторонам справи на праві спільної часткової власності, позивач , так само як і відповідач, має абсолютне право доступу до приміщення ІІ для здійснення свого права користування внутрішніми приміщеннями. З наявних в матеріалах справи планів підвалу, поверху І та поверху ІІ технічного паспорту на приміщення ІІ та з оригіналу технічного паспорту, дослідженому в судовому засіданні 09.09.2026, вбачається, що внутрішня сходова клітина № 55, яка веде на другий поверх приміщення ІІ є єдиним внутрішнім архітектурним шляхом повсякденного сполучення між першим та другим поверхами приміщення ІІ.

Відповідно до вимог пункту 5.42 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», приміщення громадського призначення, крім приміщень громадського призначення гуртожитків і житлових будинків для осіб літнього віку та осіб з інвалідністю, повинні мати окремі входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини будинку.

Пунктом 6.1.3 ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будівлі та споруди» визначено, що у громадських будівлях, а також у приміщеннях громадського призначення, вбудованих у будівлі іншого призначення, крім розташованих у IV кліматичному районі, при кожному зовнішньому вході слід передбачати тамбури для теплового та вітрового захисту. Тамбури допускається не влаштовувати на виходах із будівель та приміщень, якщо ці виходи є лише евакуаційними, а також при входах до неопалюваних приміщень. Відповідно до вимог п. 6.5.3.6 ДБН В.2.2-23:2009 «Підприємства торгівлі» при всіх зовнішніх входах у будівлю торговельно-розважальних центрів або комплексів слід передбачати тамбури з параметрами, які відповідають вимогам ДБН В.2.2-9.

На плані першого поверху приміщення ІІ чітко зафіксована наявність приміщення № 491, яке виконує функцію тамбуру на вході до об`єкту нерухомості приміщення ІІ. Цей факт не заперечує і сам відповідач. Таке архітектурне рішення юридично класифікує даний вузол як елемент вхідної групи, що виконує теплозахисну та вітрозахисну функції для об`єкту нерухомості, згідно вимог встановлених державними будівельними нормами для вхідних вузлів та комунікацій. Сходова клітка № 55 конструктивно інтегрована з вищевказаним тамбуром та проходом через приміщення 49 до другого поверху об`єкту нерухомості приміщення ІІ. Ця сходова клітина № 55 розрахована на нормативну пропускну спроможність для відвідувачів та персоналу і функціонує окремо від технологічних коридорів завантаження та складських зон. Даним входом до об`єкту нерухомості, забезпеченим вхідним тамбуром, є вхід з боку вулиці Патріотичній, який забезпечує доступ до приміщень другого поверху об`єкту спільної власності сторін.

Отже, приміщення тамбуру № 491 (вхід до приміщення ІІ з боку АДРЕСА_2 ), прохід від тамбуру № 491 через приміщення № НОМЕР_2 до сходової клітини № 55 є єдино можливим основним комунікаційним зв`язком, передбаченим технічною документацією, який безпосередньо поєднує головний вхід приміщення ІІ (тамбур 491) та приміщення другого поверху об`єкту нерухомості приміщення ІІ.

Згідно з положеннями ДБН В.2.2-23:2009 «Підприємства торгівлі» (зокрема, розділ «Об`ємно-планувальні та конструктивні рішення») планувальна структура будівлі повинна чітко розмежовувати шляхи руху покупців від шляхів переміщення товарів та персоналу.

Відповідно до вимог п. 6.5.3.4 ДБН В.2.2-23:2009 «Підприємства торгівлі» функціонально-планувальні компоненти торгівельних центрів можуть бути поєднані горизонтальними та вертикальними комунікаціями (переходами, сходами тощо), але при цьому повинні бути функціонально та планувально відособлені та мати окремі сходові клітки для евакуації і виходи згідно з протипожежними вимогами.

Сходова клітка № 55 забезпечує виключний вертикальний зв`язок між вхідною групою приміщень першого поверху (тамбуром № 491 та приміщенням № 49) з торговельними залами приміщення ІІ на другому поверсі. Ця вхідна група приміщень (тамбур № 491, прохід від тамбуру № 491 через приміщення № 49 до сходової клітини № 55) є ізольованою від житлової частини будинку, що повністю виключає перетин потоків мешканців будинку та відвідувачів приміщення громадського призначення (приміщення ІІ), задовольняючи вимогу автономності громадського об`єкта.

Судом встановлено, що з приміщень другого поверху, якими користується позивач, існує один шлях евакуації по сходовій клітині № 51, який веде до приміщень першого поверху, крізь які здійснюється доступ у внутрішній двір багатоквартирного житлового будинку. За своїми технічними характеристиками, розташуванням та шириною сходових маршів цей шлях є евакуаційним. Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2. ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» передбачено, що з кожного поверху будівлі слід передбачати не менше двох евакуаційних виходів по самостійних (окремих) шляхах евакуації, які ведуть назовні. Як вбачається з відомостей технічного паспорту приміщення ІІ на другому поверсі об`єкту нерухомості існує також другий евакуаційний вихід по самостійному шляху евакуації через сходову клітину № 57, прохід до якої здійснюється через приміщення, до яких позивач не має доступу.

Таким чином, з планів поверхів технічного паспорту приміщення ІІ вбачається наявність одного входу та двох самостійних шляхів евакуації з другого поверху через сходові клітини № 51 та № 57, які ведуть назовні до дворової території багатоповерхового житлового будинку. Ці евакуаційні виходи не обладнані тамбуром.

Отже, за своїми технічними характеристиками шлях, який веде з приміщень позивача на другому поверсі по сходовій клітині № 51 до приміщень першого поверху крізь які здійснюється доступ у внутрішній двір багатоквартирного житлового будинку, є евакуаційним виходом. Використання евакуаційного виходу комерційного об`єкта у житловому будинку, як повсякденного основного входу для відвідувачів та персоналу, прямо суперечить функціональному призначенню евакуаційного виходу, порушує протипожежний режим роботи будівлі та не відповідає приписам будівельних норм та правил.

Судом встановлено, що відповідач обмежив доступ позивача та його орендаря до приміщень другого поверху через односторонньо встановлені відповідачем часи роботи входу до приміщення ІІ. Вказаний факт підтверджується листом позивача від 24.02.2026, актом комісії від 10.03.2026 р., листами позивача від 11.03.2026 та від 18.03.2026, відеозаписом факту відсутності доступу, що містяться в матеріалах справи. Допитана в якості свідка директор магазину «Будинок Взуття» ОСОБА_2 показала, що магазин «Будинок взуття» розміщується на першому поверсі об`єкту нерухомості та працює з 10 годин ранку до 19 годин вечора. Свідок зазначила, що вхід до приміщення до приміщення магазину відвідувачів та персоналу здійснюється виключно через вхід з боку вулиці Патріотична. Двері тамбуру єдиного входу магазину зачиняє черговий - працівник магазину, ключі від цих дверей є лише у неї та чергового працівника магазину. Також свідок повідомила, що позивачу та його орендарю ключі від вхідний дверей до приміщення ІІ з вулиці Патріотична ніколи не передавалися. За показаннями свідка, відвідувачі магазину не мають доступу до магазину з інших входів, бо іншого входу немає, а є лише єдиний центральний вхід. Факт недопуску позивача у період часу з 19 годин вечора та до 10 години ранку, ані керівник магазину, ані відповідач не заперечують, що підтверджується змістом відзиву відповідача від 17.04.2026, поясненнями представників відповідача та свідка.

Докази наявності у відповідача згоди позивача на встановлення графіку роботи входу до приміщення ІІ з боку вулиці Патріотична з 10 годин ранку до 19 годин вечора суду не надано. Отже, наявними в матеріалах справи доказам підтверджується, що доступ позивача через єдиний вхід до приміщення ІІ з боку вулиці Патріотична поза режимом графіку роботи магазину відповідача є обмеженим відповідачем в односторонньому порядку.

Встановлення відповідачем без згоди позивача режиму доступу до спільного майна -приміщення ІІ лише в часи роботи магазину відповідача «Будинок Взуття» порушує право позивача. Зачинення відповідачем вхідних дверей приміщення тамбуру № 491, який є єдино можливим комунікаційним зв`язком, передбаченим технічною документацією між входом до приміщення ІІ та приміщеннями позивача на другому поверсі спільного об`єкту нерухомості, виключає можливість цілодобового доступу позивача до нежитлового приміщення ІІа. Оскільки відповідач має можливість (за необхідності) отримати доступ до приміщення магазину у бідь-який час доби, але відмовляє у такій можливості позивачу, то це є прямим порушенням ст. 319, ч. 1 ст. 358 ЦК України. Отже, позивач позбавлений можливості здійснювати свої права власності на рівних з відповідачем умовах та не може користуватися своїм майном на власний розсуд в будь-який час доби.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно сторін даної справи, то, позивач як співвласник приміщення ІІ, що належить сторонам на праві спільної часткової власності, має передбачене законодавством України право на його захист в порядку статті 391 ЦК України.

Твердження відповідача, що він є одноособовим власником приміщення № 491 та приміщення № 49 на підставі договору купівлі-продажу державного майна шляхом викупу № 827 від 03.12.2003 суд вважає помилковим з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Документом, який встановлює право власності відповідача на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , є свідоцтво про право власності від 22.08.2013, індексний номер 8369020. Це свідоцтво є підставою виникнення права власності відповідача за відомостями, внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 470099188 від 26.03.2026.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, належним та допустимим доказом на підтвердження права власності відповідача на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 є свідоцтво про право власності від 22.08.2013, а не договір купівлі-продажу державного майна шляхом викупу № 827 від 03.12.2003. Згідно змісту свідоцтва про право власності від 22.08.2013 р. об`єктом права спільної часткової власності відповідача є нежитлове приміщення ІІ, а не приміщення № 491 та/або приміщення № 49. Таким чином, відповідач є спільним частковим власником нежитлового приміщення ІІ за адресою: АДРЕСА_1 , а не одноособовим власником приміщення № 491 та приміщення № 49, що підтверджується наявним в матеріалах справи та наданим самим відповідачем правовстановлюючим документом - свідоцтвом про право власності від 22.08.2013.

Таким чином, твердження відповідача про те, що він є одноособовим власником приміщення № 491 та приміщення № 49 не підтверджується належними і допустимими доказами та є помилковим. Оскільки у відповідача відсутнє одноособове право власності на приміщення № 491 та приміщення № 49, норми статей 401404 Глави 32 ЦК України (Право користування чужим майном) до спірних правовідносин застосуванню не підлягають. Згідно зі статтею 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут за своєю правовою природою застосовується для набуття нового (додаткового) права на використання чужої речі, якого у особи раніше не існувало. Приміщення ІІ (спільне майно) належить позивачу та відповідачу на праві спільної часткової власності, яке поширюється на все спільне майно, що виключає правові підстави вважати внутрішні приміщення, з яких складається приміщення ІІ, чужим майном для сторін справи та, відповідно, виключає підстави для встановлення сервітуту щодо користування спільним майном.

З огляду на встановлені судом обставини, положення норм права, які регулюють правовідносини спільної часткової власності, та наявні в матеріалах справи докази, позовна заява ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 в справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 21.10.2021 в справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.04.2021 у справі № 757/60277/18-ц.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц вказав на те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06 12.2019 у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Позивачем понесені витрати на правничу допомогу, пов`язані з підготовкою і складанням позовної заяви, відповіді на відзив, заперечень на заяву та клопотання відповідача, а також витрати на представництво позивача в судових засіданнях, всього на загальну суму 32000 грн. Розмір понесених витрат на правничу допомогу, підтверджується наданими суду документами: договором про надання правничої допомоги 09/03-26ф від 09.03.2026, актами приймання-передачі наданих послуг від 10.03.2026, від 30.03.2026, від 24.04.2026, від 28.04.2026, від 12.05.2026, від 30.06.2026, від 01.07.2026, від 02.07.2026, від 17.07.2026, квитанціями від 10.04.2026, від 03.06.2026, від 01.07.2026, від 16.07.2026, від 14.08.2026 про оплату послуг адвоката.

Надаючи оцінку вказаним доказам, суд вважає встановленим, що адвокатом Демченко Н.М. надавалась правова допомога позивачу ОСОБА_1 в даній справі, а умови договору про надання правової допомоги та визначені у вищезазначених актах приймання-передачі наданих послуг, стосуються і пов`язані з даною справою, надана правнича допомога була необхідною, тобто є обґрунтованою.

Суд зазначає, що відповідач клопотання про зменшення витрат на правову допомогу не надавав, не заявляв про їх неспівмірність.

З огляду на вищевикладене, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 32 000 (тридцять дві тисячі) грн.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» (ЄДРПОУ 01554516) про усунення перешкод у користуванні власністю задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» (код ЄДРПОУ 01554516) усунути перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та забезпечити цілодобовий доступ до нежитлового приміщення ІІа за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення ІІ через тамбур № 49? та приміщення № 49 до сходової клітини № 55.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття» (ЄДРПОУ 01554516) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. та 32000 (тридцять дві тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення складено в повному обсязі 21.09.2026.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізька оптово-роздрібна фірма «Взуття», адреса: 69068, м. Запоріжжя, вул. Фонвізіна, 8, ЄДРПОУ 01554516.

Суддя Ю.В. Геєць