Рішення № 139965575, 21.09.2026, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/3542/2026 Справа № 645/3436/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ященко С.О.,

за участю секретаря судового засідання Білей Є.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 645/3436/26

позивач: ТОВ "Фінансова компанія "Ейс"

відповідач: ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ФК "Ейс" за допомогою системи "Електронний суд" звернулось до Немишлянського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 року в розмірі 32517,06 грн., та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 11.08.2019 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 8200 грн. на строк 17 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язався у визначені строки здійснювати погашення частини суми заборгованості, проценти за користування кредитом.

14.08.2019 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 711212972 від 11.08.2019 року, відповідно до якої товариство збільшило ОСОБА_1 кредит на 5000 грн.

У порушення умов кредитного договору № 711212972 від 11.08.2019 року про належне, повне і своєчасне виконання зобов`язань, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує щомісячні платежі, в результаті чого станом на 26.12.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 40649,54 грн., а саме: 13036,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 19480,90 грн. - заборгованість за процентами; 8132,48 грн. - заборгованість за штрафними санкціями.

Між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" 28.11.2018 року укладено договір факторингу № 28/1118-01, та додаткові угоди № 19 від 28.11.2019 року, № 26 від 31.12.2020, № 27 від 31.12.2021, № 31 від 31.12.2022, № 32 від 31.12.2023, відповідно до умов якого до ТОВ "Таліон Плюс" на підставі реєстру прав вимоги № 61 від 05.11.2019 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 року.

05.08.2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 року.

10.07.2025 року між ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" було укладено договір факторингу № 10/07/25-Е, відповідно до умов якого до ТОВ "ФК "ЕЙС" перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 року.

17.06.2026 року представником відповідача Калініним С.К. через систему "Електронний суд" подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, витребувати оригінали електронних доказів та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн.

В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивач не довів належними доказами, що саме до нього перейшло право вимоги за кредитним договором № 811212972, оскільки відсутні докази фактичної оплати за договорами факторингу. Протокол узгодження та акт звірки, які є у справі є неналежними доказами, оскільки вони не є первинними документами. Наданий витяг із реєстру прав вимоги відповідачем ставиться під сумнів. Відповідач заперечує укладення кредитного договору № 811212972 від 11.08.2019 року та додаткової угоди до нього від 14.08.2019 року. Матеріали справи не містять докази того, що відповідач був належним чином ідентифікований у системі «Манівео», отримував одноразовий ідентифікатор, вводив цей ідентифікатор для підписання договору, взагалі здійснював дії, спрямовані на укладення саме цього договору. Доданий до позовної заяви кредитний договір та додаткова угода до нього не містять видимого одноразового ідентифікатора/підпису, а позивач не надав технічних доказів, які б підтверджували його використання. Також відповідач ставить під сумнів підпис самого кредитодавця «Манівео», оскільки немає електронного файлу та даних, за допомогою яких можна перевірити КЕП/інший електронний підпис. Також позивачем не доведено факт перерахування коштів в розмірі 8200 грн. та 5000 грн. відповідачу. Надані платіжні доручення не є належними доказами, у них немає необхідних банківських реквізитів, підписів/електронних підписів банку тощо. Документ, який позивач називає випискою за кредитним договором, складений самим позивачем, а не банком. Розрахунок складений кредитором/його правонаступником самостійно і не є первинним документом, а тому за ним неможливо достовірно встановити: чи були фактично видані кошти, скільки саме було отримано, скільки сплачено, який реальний залишок боргу. Крім того, проценти після 28.08.2019 нараховані неправомірно. Договір передбачав строк кредитування 17 днів з 11.08.2019 до 28.08.2019. Відповідач зазначає, що доказів звернення позичальника із заявою про продовження строку кредиту немає.

18.06.2026 року представником позивача Сахаровою О.І. через систему "Електронний суд" подано відповідь на відзив, в якому вона зазначає, що відповідач сам пройшов процедуру оформлення заявки через сайт, ввів персональні дані, дані картки, обрав суму та строк кредиту. Отримав SMS-код PRD59H79 на номер 0979677775. Код був введений у системі 11.08.2019 о 16:35:08, що є належним електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Крім того, відповідач 14.08.2019 року вчинив конклюдентну дію сплативши борг в розмірі 400 грн. Особу відповідача належно ідентифіковано. Щодо перерахування грошових коштів, то ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" не є банком, тому воно лише ініціювало платіж, передавши платіжну інструкцію надавачу платіжних послуг. Також позивач посилається на електронні повідомлення ПриватБанку про успішне проведення операцій. Додатково наголошує, що відповідач не надав власної банківської виписки, яка б спростовувала отримання грошей. Щодо переходу права вимоги зазначає про те, що оплата між факторинговими компаніями не обов`язково повинна передувати переходу права вимоги. Витяг з реєстру підписаний, містить необхідні реквізити, номер договору, дату, суму заборгованості. Повний реєстр не може бути надано, оскільки він містить дані інших боржників та конфіденційну інформацію. Щодо нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування зазначає, що це вже проценти за прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України та їхній розмір був погоджений договором.

Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 22.04.2026 року цивільну справу направлено до Слобідського районного суду м. Харкова за підсудністю.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 01.06.2026 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 18.08.2026 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Представник відповідача в поданому відзиві просить проводити розгляд справи без їх участі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

З матеріалів справи судом встановлено, що 11.08.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням електронного підпису укладено договір № 811212972, відповідно до умов якого Кредитодавець ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується надати Позичальнику кредит без конкретної споживчої мети в розмірі 8200 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити. Строк кредитування 17 днів. Процентна ставка за користування кредитом складає 1,7% в день. Сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку кредитування є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦПК України.

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора № PRD59H79, який 11.08.2019 року о 16:35:08 год. відповідач увів у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи. Договір містить анкетні та персональні дані ОСОБА_1 , серію та номер паспорту, код РНОКПП, адресу, його електронну адресу, та номер телефону, що підтверджується довідкою від 01.09.2023 року щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

До матеріалів позовної заяви долучена Заявка на отримання грошових коштів в кредит від 11.08.2019 року, яка містить інформацію про анкетні та персональні дані позичальника ОСОБА_1 та номер картки НОМЕР_1 .

14.08.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 811212972 від 11.08.2019 року, відповідно до умов якої, товариство збільшило суму кредиту на суму 5000 грн.

З відповіді АТ КБ "Приватбанк" від 22.06.2026 року встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_2 , на яку було зараховано наступні суми: 8200 грн. 11.08.2019; 5000 грн. 14.08.2019.

Відповідно до складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» розрахунку заборгованості за період з 11.08.2019 по 05.11.2019, за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 у позичальника ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 32120,24 грн, з яких: 13036,16 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19084,08 грн заборгованість по відсоткам.

28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) уклали Договір факторингу № 28/1118-01. Пунктом 2.1 договору факторингу передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. У п.п.1.3 Договору визначено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору). Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1 Договору). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2).

Відповідно до укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» додаткових угод до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року: № 19 від 28 листопада 2019 року; № 26 від 31 грудня 2020 року; № 27 від 31 грудня 2021 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, № 32 від 31 грудня 2023 року, строк дії договору факторингу продовжувався, останній раз до 31 грудня 2024 року.

05.11.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» складено та підписано Реєстр прав вимоги № 51 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за яким передані (відступлені) права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 року.

Відповідно до складеного ТОВ «Таліон Плюс» розрахунку заборгованості за період з 06.11.2019 по 16.11.2019, за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 у позичальника ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 32516,16 грн, з яких: 13036,16 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19480,90 грн заборгованість по відсоткам.

05.08.2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (Фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) уклали Договір факторингу № 05/0820-01, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку (п.4.1. ) Відповідно до п.8.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього договору, та закінчується 04 серпня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Відповідно до укладених між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» додаткових угод до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року: № 2 від 03 серпня 2021 року; № 3 від 30 грудня 2022 року, строк дії договору факторингу продовжувався, останній раз до 30 грудня 2024 року включно.

31.08.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» складено та підписано Реєстр прав вимоги № 11 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, за яким передані (відступлені) права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 року.

11.07.2025 року ТОВ «ФК Онлайн фінанс» (Фактор) та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» (Клієнт) уклали Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Ейс" на підставі реєстру боржників від 14.07.2025 року, набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 711212972 від 11.08.2019 року.

Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення ТОВ "ФК "Ейс" до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 11.01.2022 року укладено кредитний договір № 811212972 та 14.08.2019 року додаткову угоду до нього, позивач умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачеві кредит на загальну суму 13200 грн. на строк 17 днів зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,7% в день.

Відносно доводів представника відповідача про недоведеність наданими позивачем доказами факту укладання кредитного договору та додаткової угоди до нього суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Аналогічні процесуальні положення закріплені у пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України та частині третій статті 100 ЦПК України.

Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див.: постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25) зазначено, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Так, згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

Згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Відповідно до частини третьої статті 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої.

Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Якщо до суду не було надано примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться та з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди. Відповідно, якщо в ході здійснення цих дій буде встановлено, до прикладу, що відповідачу було надіслано лише посилання на веб-сторінку, де міститься договір, а сам текст договору на цій сторінці викладено у простому ПДФ-форматі, то підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цього договору фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого ПДФ-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності і незмінюваності електронного документа.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора № PRD59H79, який 11.08.2019 року о 16:35:08 год. відповідач увів у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи. Договір містить анкетні та персональні дані ОСОБА_1 , серію та номер паспорту, код РНОКПП, адресу, його електронну адресу, та номер телефону, що підтверджується довідкою від 01.09.2023 року щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 для отримання кредитних коштів зазначив номер картки НОМЕР_1 . З відповіді АТ КБ "Приватбанк" від 22.06.2026 року встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_2 , на яку було зараховано наступні суми: 8200 грн. 11.08.2019; 5000 грн. 14.08.2019.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доведеність укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Однак, відповідач ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання у строк до 28.08.2019 року (дата закінчення строку кредитування) не виконав, у визначені договором строки погашення заборгованості за кредитним договором № 811212972 та 14.08.2019 року не здійснив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем станом на 28.08.2019 року (дату закінчення строку кредитного договору) склалась заборгованість у розмірі 16374,92 грн., а саме: 13036,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 236,16 грн. (8200грн.*1,7/100*3) - заборгованість за процентами нарахованими на первісну суму кредиту; 3102,60 грн. (13036,16грн.*1,7/100*14) - заборгованість за процентами нарахованими на загальну суму кредиту починаючи з 15.08.2019 року.

З розрахунку заборгованості встановлено, що відповідачем здійснено погашення процентів за користування кредитом на загальну суму 236,16 грн., яка підлягає вирахуванню з загальної суми заборгованості.

Таким чином, стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 16138,76 грн.

Щодо стягнення відсотків за період після закінчення строку дії договору № 811212972 та 14.08.2019 року суд зазначає, що після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за кредитним договором № 811212972 та 14.08.2019 року за період з 28.08.2019 року задоволенню не підлягають.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Також нарахування відсотків за ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено п. 4.3 Кредитного договору № 811212972 та 14.08.2019 року. Однак, з вимогами про стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України позивач не звертався.

Відносно доводів позивача про те, що пред`явлені до стягнення після закінчення терміну кредитування відсотки нараховані саме на підставі ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. При цьому, у позовній заяві відсутні посилання на пред`явлення до стягнення відсотків, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, що і враховується судом при визначенні розміру відсотків, що підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 відсотків у розмірі 16378,30 грн. задоволенню не підлягають.

Твердження представника відповідача про відсутність доказів перерахування кредитодавцями грошових коштів на картковий рахунок відповідача спростовуються листом АТ КБ "Приватбанк" від 22.06.2026 року та доданою до нього випискою, з яких вбачається, що на рахунок ОСОБА_1 було зараховано 8200 грн. 11.08.2019 року та 5000 грн. 14.08.2019 року.

Твердження представника відповідача про відсутність доказів переходу права вимоги від первісного кредитору до позивача спростовуються доданими до позовної заяви договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, витягом з реєстру прав вимоги № 51 від 05.11.2019 року, договором факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, витягом з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року, договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року, витягом з реєстру боржників від 14.07.2025 року.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі №759/24061/19, провадження №61-8593св21).

Матеріали справи не містять відомостей, що укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» правочин факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року оспорювався сторонами чи існує рішення суду, яким визнано їх недійсними. Клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколом судового засідання.

Позивач не був стороною укладеного 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу №28/1118-01, тобто об`єктивно був позбавлений можливості надати підтвердження оплати за цим договором.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 16.07.2020 року у справі №711/7922/17 (провадження №61-41461св18).

В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При зверненні до суду з цим позовом ТОВ "ФК "Ейс" сплачено 2662,40 грн. судового збору за подання позову, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.04.2026 року.

Приймаючи до уваги, що частка задоволених позовних вимог складає 49,63%, то суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору у розмірі 1321,35 грн. (2662,40грн.*49,63/100).

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

В обґрунтування розміру понесених позивачем ТОВ "ФК "Ейс" витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів:

договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, укладений між ТОВ "ФК "Ейс" та АБ "Соломко та партнери"; додаткову угоду № 25770908550 від 01.09.2025 року до договору № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладеної між ТОВ "ФК "Ейс" та АБ "Соломко та партнери"; акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року, підписаний ТОВ "ФК "Ейс" та АБ "Соломко та партнери" відповідно до якого АБ "Соломко та партнери" надало ТОВ "ФК "Ейс" наступні послуги: складання позовної заяви до боржника ОСОБА_1 , загальною вартістю 5000 грн.; вивчення матеріалів про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , загальною вартістю 1000 грн.; підготовка адвокатського запиту, загальною вартістю 500 грн.; підготовка та подача клопотання про витребування доказів, загальною вартістю 500 грн.

В обґрунтування розміру понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 04.05.2026 року, укладений між ОСОБА_1 та АО "Калінін і Партнери"; акт виконаних робіт, підписаний сторонами 17.06.2026, згідно якого АО "Калінін і Партнери" надано ОСОБА_1 юридичні послуги на загальну суму 7000 грн., а саме: усна консультація, вивчення та аналіз позовної заяви, складання відзиву на позовну заяву.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, доводи відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає, що розмір пред`явлених ТОВ "ФК "Ейс" до відшкодування витрат на надання йому правової допомоги є завищеним щодо іншої сторони спору.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, розмір частки задоволених позовних вимог, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи до уваги, що частка позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, складає 51,27%, з урахуванням загальних вимог щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу з урахуванням виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

При цьому, при остаточному вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне провести зустрічне зарахування витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з кожної зі сторін.

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ТОВ "ФК "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором від 11.08.2019 року станом на 28.08.2019 року у розмірі 16138,70 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1321,35 грн., а разом 17460 (сімнадцять тисяч чотириста шістдесят) грн. 05 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "ЕЙС" (адреса місцезнаходження: вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13, м. Київ, код 42986953).

Відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 21.09.2026 року.

Суддя С. О. Ященко