Рішення № 139964541, 22.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7003/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючого судді Іванюк І.Д., розглянувши у приміщенні суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє адвокат Усенко Михайло Ігорович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє адвокат Усенко М.І., через систему «Електронний суд» 10.08.2026 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 97959383000 від 03.08.2021 року в розмірі 120 292,00 грн, з яких: 90 172,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 30 120,00 грн заборгованість за комісією, а також понесені судові витрати. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 03.08.2021 року між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 97959383000. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 100 400,00 грн. 25.04.2023 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 242, відповідно до якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 97959383000 від 03.08.2021 року. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, на вимоги про погашення заборгованості не реагує, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 120 292,00 грн, з яких: 90 172,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 30 120,00 грн заборгованість за комісією. Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просить суд стягнути зі ОСОБА_1 120 292,00 грн за кредитним договором та понесені судові витрати.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13.08.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву у визначений судом п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження не подав, заяви про поновлення строку для подання відзиву до суду також не подавав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Клопотань від жодної зі сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить із такого.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 03.08.2021 року відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, в якому його ознайомлено з основними умовами кредитування, вказано інформацію щодо процентної ставки та порядку повернення кредиту (а.с. 1516).

Надалі 03.08.2021 року між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 97959383000, відповідно до умов якого споживачу надано кредит у розмірі 100 400,00 грн, дата повернення кредиту 03.08.2026 року, стандартна процентна ставка становить 0,00001 % річних. Комісія за управління кредитом становить 3 % (а.с. 611).

Відповідно до пункту 3.3 договору кошти кредиту надаються Банком у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Також встановлено, що 25.04.2023 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 242, відповідно до якого АТ «УКРСИББАНК» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні АТ «УКРСИББАНК» права вимоги за договором кредиту (а.с. 22 зворот25).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про споживчий кредит № 97959383000 від 03.08.2021 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом у розмірі 120 292,00 грн, з яких: 90 172,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 30 120,00 грн заборгованість за комісією (а.с. 1922).

Разом з тим, звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за комісією у розмірі 30 120,00 грн, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно з частиною третьою статті 55 зазначеного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної з банком особи як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним у момент його вчинення (ab initio) незалежно від волі будь-якої особи. Нікчемність правочину має абсолютний ефект (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу, набуття, зміни, встановлення чи припинення прав для його сторін. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має враховувати її за власною ініціативою (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, провадження № 61-13417св21).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення у кредитному договорі комісій, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за умови дотримання вимог цього Закону. Саме по собі передбачення комісії у договорі не свідчить про її безумовну правомірність.

На виконання вимог, зокрема пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі має бути визначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які встановлена відповідна комісія. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк має надати докази наявності та переліку таких послуг, а також їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту можуть бути нікчемними.

З постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21, вбачається, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недійсність умови договору щодо плати за управління кредитом, оскільки зі змісту кредитного договору неможливо визначити та встановити, за які саме послуги, надані банком, встановлено комісію. Позичальник сплачував плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених згідно з графіком щомісячних платежів за кредитним договором, однак конкретна ціна кожної послуги не була встановлена.

Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов`язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 (провадження № 61-11866св21).

Відповідні висновки також викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, відповідно до яких у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що умовами кредитного договору, який передбачає необхідність щомісячної сплати позичальником фіксованої комісії за супроводження кредиту, не визначено конкретних послуг, за надання яких стягується така комісія, кожної з таких послуг, а також не надано доказів того, що будь-яка з таких послуг фактично надавалася відповідачу. Отже, такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 90 172,00 грн.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, а в разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позову позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору (платіжна інструкція № 42080 від 14.07.2026 року, а.с. 5).

Враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 1 995,76 грн (із розрахунку: 90 172,00 грн ? 2 662,40 грн : 120 292,00 грн).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, а в разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача адвокатом Усенком М.І. надано договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, акт № 186 від 08.06.2026 року, детальний опис робіт від 08.06.2026 року (а.с. 3031).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи.

За змістом частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України в разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До того ж при стягненні витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим для включення всієї суми гонорару до витрат, що підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їхній розмір є розумним та виправданим.

Більше того, відповідно до правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, зокрема з`ясовуючи, чи були вони фактично понесені та чи були необхідними.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний висновок викладено у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Тобто при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн за участь у цивільній справі за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не можуть вважатися розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також їх необхідністю для постановлення судового рішення.

Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для постановлення цього судового рішення суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог частини другої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 2 248,83 грн (із розрахунку: 3 000,00 грн ? 90 172,00 грн : 120 292,00 грн).

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 12, 13, 19, 81, 89, 141, 263265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 90 172 (дев`яносто тисяч сто сімдесят дві) грн 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 1 995 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто п`ять) грн 76 коп. судового збору та 2 248 (дві тисячі двісті сорок вісім) грн 83 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, р/р НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Іванюк І.Д.