Рішення № 139963242, 22.09.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4163/26

Провадження № 2/345/2898/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.09.2026 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючої судді Кардаш О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

13 липня 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" Лисенко Олена Сергіївна через систему Електронний суд звернулась до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовуваний тим, що відповідач на підставі укладеного з позивачем кредитного договору №31.10.2025-100001434 від 31.10.2025 року отримав в позику 13 000,00 грн на умовах кредиту, які зобов`язався повернути і сплатити проценти за користування коштами. У зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 43 160,00 грн, яка складається із 13 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 20 150,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, 1170,00 грн заборгованості за комісією пов`язаною із наданням кредиту, 2340,00 грн додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 6500,00 грн відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 14.07.2026 року судом відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і без виклику сторін.

10 серпня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 через систему Електронний суд до суду подана заява, у якій він просить взяти до уваги при вирішенні справи пояснення з приводу заявлених позовних вимог і зазначає, що у матеріалах, наданих Позивачем, докази в необхідному обсязі відсутні, які б встановлювали факт укладення електронного кредитного договору та факт отримання кредитних коштів. З приводу позовних вимог про стягнення комісій зазначає, що умова договору щодо сплати комісії за надання кредиту є нікчемною відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому нарахування позивачем комісії у сумі 1170 гривень є безпідставним. З приводу комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2340 грн. вказує, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що будь-яка з перелічених у договорі додаткових послуг фактично надавалася Відповідачу, була ним замовлена, отримана, прийнята та мала для нього самостійну споживчу цінність. У матеріалах справи відсутні відомості про конкретні звернення Відповідача за консультаціями, факти надання йому індивідуальної інформаційної підтримки, надання будь-яких окремих платних сервісів, отримання ним послуг з відновлення доступу до особистого кабінету, надання інших конкретних супутніх послуг, які могли б бути самостійним предметом оплати. Також у відзиві посилається на неправомірне нарахування відсотків за ст. 625 ЦК України та неправомірне нарахування відсотків по кредиту, які суперечать принципам розумністі та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми, понад 50% вартості кредиту. В зв`язку з викладеним, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором просить відмовити у повному обсязі, а у разі якщо суд дійде висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин, відмовити Позивачу у стягненні комісії за надання кредиту у розмірі 1 170 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2 340 грн., у стягненні 6 500 грн процентів, заявлених Позивачем на підставі статті 625 ЦК України.

11 серпня 2026 року від представника позивача Чехун Ю.В. через систему Електронний суд до суду подані додаткові пояснення, у яких просить взяти до уваги при вирішенні справи пояснення з приводу заявлених позовних вимог і зазначає, що Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Матеріали відзиву не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Тому просить прийняти та долучити дані додаткові пояснення до матеріалів справи та врухувати їх при винесенні рішення.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши наявні у справі матеріали і письмові докази, доводи і пояснення сторін, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) № 31.10.2025-100001434, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 13 000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 31.10.2025, на строк, вказаний в заявці, що підтверджується копією пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), копією Заявки кредитного договору № 31.10.2025-100001434 (кредитної лінії), копією відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 31.10.2025-100001434 (кредитної лінії), копією Паспорту споживчого кредиту та копією Графіку платежів.

Положеннями вказаного Кредитного договору № 31.10.2025-100001434 від 31.10.2025 передбачені наступні істотні умови кредитування: сума кредиту 13 000 грн, процентна ставка 1% за кожний день користування кредитом. Строк, на який надається кредит - 217 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту - 04.06.2026.

Із вказаними умовами договору відповідач ознайомлений, про що свідчить його електронно-цифровий підпис одноразовим ідентифікатором Е 168.

Згідно з копією повідомлення № 1-1804 від 18.04.2026 ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ, та отримало Ліцензію Національного банку України № 3 від 11.11.2013. Між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» укладено Договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Відповідно до зазначеного Договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 31.10.2025 на суму 13 000 грн, номер картки: 5168752091761596, номер транзакції в системі іРау.ua - 906943209, призначення платежу: «Видача за договором № 31.10.2025-100001434».

За змістом Довідки-Розрахунку про стан заборгованості за Кредитним договором № 31.10.2025-100001434 від 31.10.2025 внаслідок невиконання відповідачем обов`язків, передбачених вказаним Договором, загальна сума заборгованості становить 43 160,00 грн, яка складається із: 13 000,00 грн основний борг; 20 150,00 грн проценти; 3510,00 грн комісія; 6500,00 грн залишок відсотків за ст. 625 ЦК України. Проценти по кредиту нараховані за період з 31.10.2025 по 04.06.2026, в межах строку кредитування.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону,вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» направлено ОСОБА_1 31.10.2025 Кредитний договір (оферти) № 31.10.2025-100001434, а ОСОБА_1 підписано (акцепт) такий Кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який містить набір цифрових та буквенних символів. Кредитні кошти перераховано на вказаний рахунок позичальника.

Суд не погоджується із посиланням відповідача на те, що матеріали справи не містять доказів які б встановили факт укладення електронного кредитного договору та факт отримання ним коштів, з огляду на наступне.

Так, заявка споживача ОСОБА_1 , відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) містять реквізити належного позичальнику електронного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним договором 5168-75ХХ-ХХХХ-1596.

Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору №31.10.2025-100001434 від 31.10.2025 року від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій під час укладення саме цього договору позичальник не звертався.

Також не спростовано, що банківська платіжна картка не належить ОСОБА_1 .

У матеріалах справи наявна інформація про переказ 13000,00 грн. на картку № НОМЕР_1 ; призначення платежу: видача за договором кредиту №31.10.2025-100001434.

Відтак, доведеним суд вважає і факт отримання відповідачкою кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1, 3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статей 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до графіку платежів відповідач мав здійснювати погашення кредиту у відповідному порядку. Доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань за кредитним договором відповідачем суду не надано.

У письмових запереченнях відповідача від 10.08.2026 року вказується, що нарахування кредитодавцем комісії за надання кредиту є неправомірним, оскільки саме на це і спрямована діяльність фінансової установи і не є додатковою чи супутньою послугою в розумінні законодавства про споживче кредитування, а тому така умова договору є нікчемною.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на таке.

За змістом п. 4 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, нормами Закону України "Про споживче кредитування" кредитору надано право встановлювати в договорі умову щодо комісії пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а також відносити плату за такі послуги до загальних витрат за споживчим кредитом.

Судом встановлено, що ТОВ "Споживчий центр" здійснює діяльність з надання коштів у позику на умовах кредиту без відкриття рахунків у власній установі. У матеріалах справи наявна копія договору про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 року, укладеного між ТОВ "Споживчий центр" і ТОВ "Універсальні платіжні рішення", відповідно до умов якого останнє надає позивачу платіжні послуги з переказу коштів, за що отримує винагороду.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати нікчемною умову кредитного договору №31.10.2025-100001434 від 31.10.2025 року про встановлення позичальнику комісії за надання кредиту.

Щодо вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2340,00 грн суд бере до уваги наступне.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України "Про споживче кредитування", який набув чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника(за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас, Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті11, частиною 5 статті12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини 5 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Позивачем суду не надані належні і допустимі докази на підтвердження наявності, переліку, порядку та умов надання і фактичного отримання споживачем додаткових та супутніх банківських послугкредитодавця, а тому нарахування відповідачу комісіїв розмірі 2340,00 грн за такі послуги суд вважає безпідставним і відмовляє в задоволенні позову у цій частині.

Позивач також просить стягнути з відповідача 6500,00 грн відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, які нараховані у зв`язку із неналежним виконанням ним взятих на себе зобов`язань. Заявляючи вимогу про стягнення даного виду відсотків позивач покликався на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, на підставі якого, на думку позивача, дозволено здійснювати нарахування неустойки за договорами про споживчий кредит.

Проте, суд у цій частині відхиляє доводи позивача.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України №133/2022від 14 березня 2022 року, №259/2022 від 18 квітня 2022 року, №341/2022 від 17 травня 2022 року, №573/2022 від 12 серпня 2022 року, №757/2022 від 07 листопада 2022 року, №58/2023 від 06 лютого 2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року і діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду даної справи судом положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі №6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12.02.2025 №758/5318/23 (провадження №61-15103св24), відповідно до яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд доходить до висновку про те, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а відтак позичальник, тобто Відповідач, звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця, тобто Позивача, неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 6500,00 грн нарахованої відповідачу неустойки підлягають списанню позикодавцем (позивачем у справі) в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому відсутні підстави для її стягнення з відповідача.

З урахуванням встановлених судом обставин і досліджених доказів у справі, позовна заява ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з нього на користь позивача заборгованості в розмірі 34 320,00 грн, з яких 13 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту і 20 150,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, 1170,00 грн. комісії, а у решті задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що за подання позову позивачем сплачено 2662,40 грн судового збору.

Враховуючи те, що позов ТОВ "Споживчий центр" задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, визначає позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнувши їх із ОСОБА_1 у розмірі 2 117,09 грн судового збору (34 320,00 / 43 160,00 х 2662,40 ).

Керуючись ст.ст. 259,263-268,280,354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833 , МФО 305299 , р/р НОМЕР_3 ) заборгованість за кредитним договором №31.10.2025-100001434 від 31.10.2025 року в розмірі 34 320,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 2 117,09 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: