Рішення № 139961471, 16.09.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/10546/26

Провадження № 2-а/175/99/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"16" вересня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

B обгрунтування позовної заяви зазначено, що 20.06.2026 року інспектором, старшим лейтенантом поліції Відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області Бондарем В.В. було винесено постанову серії ЕНА №7409538 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме за порушення правил користування пасками безпеки, та накладено штраф у розмірі 510 грн. Позивач вважає оскаржувану постанову необґрунтованою та протиправною, оскільки на момент зупинки транспортного засобу був пристебнутий ременем безпеки, що підтверджується показаннями свідка. Крім того, під час розгляду справи працівником поліції не було належним чином роз`яснено позивачу суть інкримінованого правопорушення та його процесуальні права, а копію постанови позивачу не вручено. На підставі викладеного позивач вважає, що постанова винесена без належних фактичних та правових підстав, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 року позовну заяву залишено без руху. У зазначений в ухвалі строк недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржувана постанова від 20.06.2026 серії ЕНА № 7409538 відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, а дії інспектора здійснювалися відповідно до вимог законодавства та фіксувалися за допомогою нагрудного відеореєстратора. Водночас відповідач зазначає, що відеозапис не може бути наданий суду у зв`язку із закінченням встановленого строку його зберігання, внаслідок чого відповідний відеоматеріал було видалено відповідно до встановленого порядку зберігання відеозаписів. На думку представника, відсутність відеозапису не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення, оскільки відеофіксація здійснювалася, при цьому позивачем не надано належних і достатніх доказів на спростування обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови.

У судовому засіданні 20.08.2026 року в якості свідка було допитано ОСОБА_2 , який повідомив суду, що 20.06.2026 року перебував разом із ОСОБА_1 в одному транспортному засобі. На блокпосту їх зупинив працівник поліції та ОСОБА_1 повідомив йому пароль, після чого між ними виникла сварка. При цьому свідок зазначив, що складання працівником поліції адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_1 або повідомлення йому про вчинення будь-якого адміністративного правопорушення він не спостерігав.

20.08.2026 року ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області клопотання позивача про витребування доказів задоволено.

28.08.2026 року від позивача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач був обізнаний про наявність правового спору щонайменше з 28.06.2026 року. Незважаючи на це, відповідачем не було вжито передбачених Інструкцією № 1026 заходів для продовження строку зберігання відповідного відеозапису, внаслідок чого його було знищено. Таким чином, відповідач, будучи обізнаним про оскарження постанови, не забезпечив збереження доказу, який безпосередньо стосується обставин, покладених в основу притягнення позивача до адміністративної відповідальності. За відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, та з урахуванням покладеного на відповідача обов`язку доказування, вважає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення є недоведеним, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Позивач розгляд справи просив здійснювати без його участі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2026 року за №4820/8/33/8271, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом, в особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 12.02.2025 року по теперішній час.

20.06.2026 року постановою про адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7409538, складеною інспектором СРПП ВНП № 2 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції Бондарем В.В. було притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 за порушення ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності стало те, що 20.06.2026 року о 12 год 55 хв., ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Hyundai Elantra», номерний знак НОМЕР_2 , за адресою: м. Дніпро, автодорога Н-31, 26 км, був не пристебнутим паском безпеки та не пред`явив для перевірки документи, зазначені в п. 2.1. ПДР, чим порушив вимоги пункту 2.3 в «Порушення правил користування ремнями безпеки» Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію»поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух»учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами, далі Правила).

Відповідальність за ч. 5 ст. 121 КУпАПнастає за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

За змістом пункту 2.3 «в» ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ №1395 від 07.11.2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених деякими статтями КУпАП, у тому числі і ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Виходячи з п. 11 ч. 1 ст.23та п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушивПравила дорожнього руху.

У ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Судом було встановлено, що оскаржуваною постановою про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме за порушення правил користування пасками безпеки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що працівником поліції не було належним чином доведено його вину у вчиненні зазначеного правопорушення, що, зокрема, підтверджується відсутністю належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем цього правопорушення.

За положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Водночас, ст. 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Згідно приписів ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд зауважує, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 КУпАП є доведеність факту керування транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, з непристебнутим ременем безпеки.

Водночас зі змісту оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не вбачається належного та конкретного опису обставин правопорушення. Зокрема, у постанові не наведено конкретних доказів, які б підтверджували факт керування позивачем транспортним засобом із непристебнутим ременем безпеки.

При цьому твердження відповідача про те, що доказом на підтвердження вини ОСОБА_1 є відеозапис, здійснений за допомогою нагрудної відеокамери працівника поліції, з якого вбачається факт вчинення позивачем оспорюваного правопорушення, не заслуговують на увагу суду, оскільки зазначений відеозапис відповідачем суду для огляду та дослідження надано не було.

Враховуючи те, що позивач заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, а відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування цих тверджень, зокрема, доказів які фіксують правопорушення, суд вважає, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесена інспектором поліції без додержання вимог закону, а відтак підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд звертає увагу на те, що згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року зазначено про те, що обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція.

Таким чином, наявність усіх юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив, що жодними належними та допустимим доказами відповідачем не доведено факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, що свідчить про необґрунтованість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що відповідачем не було доведено правомірності свого рішення, суд доходить висновку, що позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з наступного.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання адвокатських послуг від 23.06.2026 року, детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги та акт виконаних робіт за яким загальна сума витрат становить 10500 грн.

При цьому, досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 року у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

За результатами розгляду позовної ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 Дніпровського районого управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24 в якій зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10500 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 3000 грн, оскільки саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу на думку суду є пропорційним до предмета спору.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правовоу допомогу у розмірі 3000 грн та сплачений судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Керуючись статтями 8, 9, 77, 78, 132, 134, 139, 242, 244, 245, 246, 255, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №7409538 від 20.06.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 40108866, місцезнаходження: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Слобожанське, вулиця Василя Сухомлинського, 38) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 665 грн 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тамара ЖУРАВЕЛЬ