Рішення № 139959317, 10.09.2026, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/2059/26

10.09.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді: Дем`янової Ж.М.,

за участі:

секретаря судового засідання: Бірюкової Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію та середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні,встановив:

Стислий виклад позицій учасників справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у трудових відносинах з акціонерним товариством «Українська залізниця», працюючи на посаді слюсаря з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування 5 розряду.

Наказом (розпорядженням) № 10/ос від 23 січня 2025 року його звільнено з 28 січня 2025 року за статтею 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Позивач зазначає, що при звільненні йому було нараховано матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 грн, за 2024 рік 18 168 грн, а також одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 123 390,75 грн та 98 712,60 грн. Однак зазначені суми фактично виплачені не були.

Позивач вказує, що працівниками кадрової та бухгалтерської служб йому було повідомлено про призупинення відповідних виплат у зв`язку з воєнним станом та можливість їх виплати у разі відновлення таких виплат.

19 лютого 2026 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою щодо надання інформації про стан заборгованості та конкретні строки її виплати. Листом від 10 березня 2026 року № 195 йому повідомлено, що виплата одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, а також матеріальної допомоги на оздоровлення буде здійснена після прийняття окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця». При цьому Відповідач послався на призупинення відповідних виплат з 1 квітня 2025 року.

Позивач не погоджується з невиплатою належних йому сум, оскільки вважає, що передбачені колективним договором та галузевими угодами виплати є його трудовими гарантіями, а їх призупинення після дати його звільнення не може бути підставою для невиконання Відповідачем зобов`язань, які виникли на момент припинення трудових відносин.

На думку Позивача, посилання Відповідача на рішення керівництва АТ «Українська залізниця» щодо призупинення виплат не звільняє роботодавця від обов`язку провести з працівником повний розрахунок при звільненні у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З огляду на викладене Позивач вважає, що Відповідач безпідставно не виплатив йому матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 грн, за 2024 рік 18 168 грн та одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію в загальному розмірі 222 103,35 грн, у зв`язку з чим просить суд захистити його порушені трудові права та стягнути належні йому виплати.

До суду 23.06.2026 надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач АТ «Укрзалізниця» повністю заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні з таких підстав:

Пропущено строки звернення до суду: позивач отримав наказ про звільнення 28.01.2025, а звернувся до суду 11.05.2026, тобто після встановлених КЗпП строків. Також відповідач посилається на пропуск граничного річного строку.

Матеріальна допомога за 20232024 роки не була виплачена правомірно, оскільки її нарахування та виплату було призупинено рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 у зв`язку з воєнним станом.

Відповідач вважає, що призупинення виплат відповідало ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та було погоджене профспілкою.

Щодо середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відповідач просить врахувати воєнний стан, фінансовий стан товариства, суспільну важливість діяльності АТ «Укрзалізниця» та принцип пропорційності, а за наявності підстав зменшити суму компенсації.

Витрати на правничу допомогу відповідач вважає завищеними та неспівмірними зі складністю справи й обсягом роботи адвоката, тому просить їх зменшити.

У підсумку відповідач просить застосувати строки звернення до суду та відмовити у позові повністю.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 29.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

До суду 23.07.2026 надійшов відзив на позовну заяву.

До суду 03.08.2026 надійшла відповідь на відзив.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у трудових відносинах з акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Локомотивна компанія», працюючи на посаді слюсаря з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування 5 розряду.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 10/ос від 23 січня 2025 року про припинення трудового договору (контракту) позивача звільнено з 28 січня 2025 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Стаж роботи в галузі 39 років, 05 місяців, 02 дні.

Згідно з довідкою № 225 від 06 лютого 2026 року, виданою виробничим підрозділом «Локомотивне депо Козятин», при звільненні позивачу було нараховано, але не виплачено:

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн;

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 18 168,00 грн;

-одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків 123 390,75 грн;

-додаткову одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків 98 712,60 грн.

Загальна сума зазначених нарахованих, але не виплачених позивачу виплат становить 256 375,35 грн.

19 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання роз`яснення щодо виплати заборгованості за виплатами, передбаченими колективним договором, та зазначення конкретної дати їх виплати.

Листом від 10 березня 2026 року № 195 відповідач повідомив, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію буде нарахована та виплачена після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця». У листі зазначено, що починаючи з 01 квітня 2025 року і до прийняття окремого рішення керівництва виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при першому звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 20232024 роки відповідач також зазначив, що її виплата буде здійснена після прийняття відповідного рішення керівництва АТ «Українська залізниця».

Судом установлено, що протоколом засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, за винятком допомоги на лікування та поховання.

Водночас витягом із протоколу засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 жовтня 2024 року № Ц-82/63 Ком.т. поновлено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Українська залізниця», які звільнилися або підлягали звільненню у період із січня по грудень 2024 року, у порядку черговості.

Позивач звільнений 28 січня 2025 року.

Листом члена правління АТ «Українська залізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 повідомлено про те, що у зв`язку із проведенням заходів щодо оптимізації витрат та забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року і до прийняття окремого рішення керівництва призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при першому звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Таким чином, наведене рішення про призупинення виплат прийнято вже після звільнення позивача та не може саме по собі бути підставою для невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати сум, право на які виникло у позивача у зв`язку із звільненням 28 січня 2025 року.

Відповідач не подав контррозрахунку заявленої заборгованості, не навів обґрунтованих заперечень щодо розміру нарахованих сум та не надав доказів їх виплати.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачу не виплачено належні йому при звільненні грошові кошти на загальну суму 256 375,35 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення. Спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні належних йому сум, а саме матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, одноразового заохочення до ювілейної дати та матеріальної допомоги на оздоровлення, унаслідок чого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Для визначення розміру середнього заробітку суд враховує дані довідки про середню заробітну плату позивача, виданої відповідачем, оскільки саме у цьому документі визначено розмір заробітної плати та кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з довідкою, у листопаді 2024 року позивачу нараховано 24 699,29 грн за 30 фактично відпрацьованих робочих днів, а у грудні 2024 року 24 324,74 грн за 31 фактично відпрацьований робочий день.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить:

(24 699,29 грн + 24 324,74 грн) : (30 + 31) = 803,67 грн.

Отже, наведені позивачем вихідні дані для визначення середньоденної заробітної плати підтверджуються документом, виданим самим відповідачем.

Позивач визначив період затримки розрахунку з 28 січня 2025 року по 28 липня 2025 року та зазначив, що кількість робочих днів затримки становить 132 робочих дні.

Відтак розмір середнього заробітку за час затримки, виходячи з наведених показників, становить:

803,67 грн ? 132 робочих дні = 106 084,78 грн.

Судом установлено, що відповідач не подав контррозрахунку середнього заробітку за час затримки, не заперечив правильності визначеного позивачем розміру середньоденної заробітної плати, який підтверджений виданою самим відповідачем довідкою, та не надав доказів на спростування наведеного позивачем розрахунку.

За таких обставин суд вважає розрахунок позивача в частині визначення середньоденної заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку обґрунтованим і таким, що не спростований відповідачем.

Мотиви, з яких суд виходить, та застосовані норми права

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, виходить із такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір регулює трудові відносини між працівниками і роботодавцями, а також соціально-економічні відносини, які відповідно до законодавства можуть регулюватися колективним договором.

Статтею 13 КЗпП України передбачено, що зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, зокрема ним установлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, у тому числі щодо оплати праці, гарантій, компенсацій та пільг працівникам.

Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Аналогічні положення містяться у статтях 5, 7, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», відповідно до яких умови колективних договорів та угод, укладених відповідно до законодавства, є обов`язковими для сторін, на яких вони поширюються, та підлягають виконанню.

Таким чином, умови галузевої угоди та колективного договору, якими передбачено відповідні виплати працівникам за наявності визначених у них умов, є складовою трудових гарантій працівника та підлягають виконанню роботодавцем у встановленому порядку. Такі виплати не можуть розглядатися виключно як право роботодавця на власний розсуд визначати, чи здійснювати їх працівникові після виникнення передбачених нормативними та локальними актами підстав для їх отримання.

Як установлено судом, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця», працював у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Козятин» на посаді слюсаря з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування 5 розряду.

Наказом № 10/ос від 23 січня 2025 року позивача звільнено з роботи 28 січня 2025 року на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

У зв`язку з припиненням трудових відносин у позивача виникло право на передбачені галузевою угодою та колективним договором виплати, пов`язані з виходом на пенсію, а також на допомогу на оздоровлення за відповідні роки.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивачу було нараховано, але фактично не виплачено одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 123 390,75 грн та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 98 712,60 грн.

Крім того, позивачу не виплачено допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн та за 2024 рік у розмірі 18 168,00 грн.

Загальний розмір нарахованих, але не виплачених позивачу при звільненні коштів становить 256 375,35 грн.

Відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 20022006 роки зі змінами та доповненнями працівникам, які вперше звільняються у зв`язку з виходом на пенсію, передбачалася виплата одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю залежно від тривалості такого стажу.

З урахуванням тривалості трудових відносин позивача з підприємствами залізничного транспорту та встановленого йому розміру відповідних виплат суд вважає доведеним виникнення у ОСОБА_1 права на отримання передбачених галузевою угодою та колективним договором матеріальних допомог у зв`язку з виходом на пенсію.

При цьому матеріалами справи підтверджено, що зазначені суми були нараховані позивачу, однак фактично при звільненні не виплачені.

Сам факт нарахування роботодавцем відповідних сум свідчить про визнання ним наявності у позивача права на такі виплати та визначення їх конкретного розміру.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року на період дії воєнного стану було призупинено окремі додаткові виплати, передбачені галузевою угодою та колективними договорами.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану роботодавець за власною ініціативою може зупинити дію окремих положень колективного договору.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець передбачив можливість зупинення дії саме окремих положень колективного договору на період воєнного стану. Водночас така можливість не означає автоматичного припинення всіх передбачених колективним договором виплат незалежно від змісту відповідного рішення роботодавця, періоду його дії та виду конкретної виплати.

Суд також враховує, що рішення роботодавця про призупинення відповідних виплат має оцінюватися з урахуванням конкретного виду виплати, моменту виникнення у працівника права на неї та чинності відповідного рішення на момент припинення трудових відносин.

У цій справі встановлено, що позивача звільнено 28 січня 2025 року у зв`язку з виходом на пенсію, а відповідні суми матеріальної допомоги були нараховані роботодавцем, однак не виплачені.

За таких обставин посилання відповідача на загальне призупинення окремих виплат у період воєнного стану саме по собі не спростовує встановленого факту нарахування позивачу конкретних сум та виникнення у нього права на їх отримання.

Подальші рішення чи організаційні заходи роботодавця, прийняті після виникнення у працівника права на відповідні виплати, не можуть бути підставою для позбавлення його вже набутого трудового права, якщо інше прямо не встановлено законом.

Отже, суд приходить до висновку, що право ОСОБА_1 на отримання нарахованих йому одноразової та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію виникло на момент припинення трудових відносин 28 січня 2025 року.

Згідно з наявними у матеріалах справи документами розмір одноразової матеріальної допомоги становить 123 390,75 грн, а додаткової матеріальної допомоги 98 712,60 грн.

Таким чином, загальний розмір матеріальної допомоги, пов`язаної з виходом позивача на пенсію, становить:

123 390,75 грн + 98 712,60 грн = 222 103,35 грн.

Щодо вимоги про стягнення допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу також було нараховано, але не виплачено допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн та за 2024 рік у розмірі 18 168,00 грн.

Зазначені суми відповідають розміру допомоги, визначеному відповідно до умов колективного договору із застосуванням установленого законодавством прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідні роки.

Так, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році становив 2 684 грн, а тому розмір допомоги на оздоровлення за 2023 рік становить 16 104 грн:

2 684 грн ? 6 = 16 104 грн.

У 2024 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3 028 грн, тому розмір допомоги на оздоровлення за 2024 рік становить 18 168 грн:

3 028 грн ? 6 = 18 168 грн.

Отже, загальний розмір допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки становить:

16 104 грн + 18 168 грн = 34 272 грн.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що на момент виникнення у позивача права на зазначені виплати відповідні положення колективного договору були належним чином змінені, скасовані або зупинені саме в частині допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки.

Саме по собі посилання на загальне призупинення окремих додаткових виплат у період воєнного стану не є достатнім для висновку про припинення права позивача на конкретні виплати, тим більше з огляду на те, що відповідні суми були нараховані роботодавцем.

За таких обставин суд вважає доведеним право ОСОБА_1 на отримання допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки у загальному розмірі 34 272 грн.

Таким чином, загальна сума належних позивачу та невиплачених відповідачем при звільненні виплат становить 256 375,35 грн, а саме:

222 103,35 грн матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію;

34 272,00 грн допомога на оздоровлення за 2023 та 2024 роки.

Вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок у день звільнення є імперативним. Невиплата належних працівникові сум у встановлений законом строк за наявності вини роботодавця є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Судом установлено, що 28 січня 2025 року, у день звільнення, відповідач не виплатив позивачу нараховані йому матеріальні допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки.

При цьому зазначені виплати були нараховані роботодавцем, а тому відповідач був обізнаний як про їх розмір, так і про обов`язок провести з позивачем остаточний розрахунок.

Суд не встановив обставин, які б свідчили про вину позивача у несвоєчасному проведенні з ним остаточного розрахунку. Навпаки, невиплата належних сум була зумовлена діями та рішеннями відповідача.

Відповідно до розрахунку позивача, середньоденний заробіток визначено виходячи із заробітної плати за листопад та грудень 2024 року:

24 324,74 грн + 24 699,29 грн = 49 024,03 грн.

Кількість відпрацьованих днів за зазначений період становить:

31 + 30 = 61 робочий день.

Таким чином, середньоденний заробіток становить:

49 024,03 грн : 61 робочий день = 803,67 грн.

За встановлений судом період затримки розрахунку з 28.01.2025 року по 28.07.2025 року кількість робочих днів становить 132.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку, виходячи із зазначеного розрахунку позивача, становить:

803,67 грн ? 132 робочі дні = 106 084,44 грн.

Разом з тим у розрахунку позивача зазначено суму 106 084,78 грн. Зазначена різниця у 0,34 грн є наслідком округлення середньоденної заробітної плати.

Таким чином, якщо судом приймається саме наведений позивачем розрахунок із середньоденною заробітною платою 803,67 грн, арифметично отриманий розмір середнього заробітку за 132 робочі дні становить 106 084,44 грн.

Водночас вирішуючи питання про конкретний розмір відшкодування за час затримки розрахунку, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, відповідно до яких при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку суд має враховувати, зокрема, розмір простроченої заборгованості, співвідношення цього розміру із середнім заробітком працівника, тривалість затримки розрахунку, поведінку сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

У цій справі загальний розмір належних позивачу та несвоєчасно виплачених сум становить 256 375,35 грн, тоді як розрахований відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки становить 106 084,44 грн.

Таким чином, розрахований середній заробіток за час затримки становить близько 41,37 відсотка від суми основної заборгованості.

Водночас при визначенні конкретного розміру відшкодування суд бере до уваги характер та тривалість затримки розрахунку, розмір несвоєчасно виплачених сум, їх співвідношення із середнім заробітком за час затримки, поведінку сторін трудових правовідносин, а також інші обставини, встановлені під час розгляду справи.

Суд також враховує об`єктивні обставини діяльності АТ «Українська залізниця» в умовах воєнного стану, пов`язані з пошкодженням залізничної інфраструктури, необхідністю проведення аварійно-відновлювальних робіт та значним фінансовим навантаженням на підприємство.

При цьому суд наголошує, що зазначені обставини не звільняють відповідача від обов`язку своєчасно провести з працівником остаточний розрахунок та не позбавляють позивача гарантованого законом права на компенсацію за затримку виплати належних йому сум.

Вони враховуються судом виключно у сукупності з іншими обставинами справи при визначенні співмірного розміру такого відшкодування.

З урахуванням наведених критеріїв суд вважає, що стягнення всієї розрахованої суми середнього заробітку за час затримки у розмірі 106 084,44 грн за встановлених у цій справі обставин не відповідало б критерію співмірності з розміром основної заборгованості та характером допущеного порушення.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку у сумі 25 637,54 грн, що становить близько 10 відсотків від загального розміру несвоєчасно виплачених позивачу коштів:

256 375,35 грн ? 10 % = 25 637,54 грн.

При цьому суд наголошує, що зазначене співвідношення використане виключно як результат оцінки сукупності конкретних обставин цієї справи та не є встановленням загального, фіксованого чи нормативного розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Визначення суми відшкодування ґрунтується на оцінці сукупності встановлених судом обставин справи та необхідності забезпечення справедливого балансу між захистом майнового права працівника і принципом співмірності відповідальності роботодавця.

Визначена судом сума 25 637,54 грн становить близько 10,00 відсотка від загального розміру основної заборгованості та близько 24,17 відсотка від розрахованого середнього заробітку за час затримки.

За таких обставин суд доходить висновку, що стягнення на користь позивача 25 637,54 грн є достатнім та співмірним способом компенсації наслідків несвоєчасного проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню у розмірі 25 637,54 грн, а в іншій частині, а саме щодо стягнення 80 446,90 грн, відмові.

Щодо дотримання тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір заявлених позивачем майнових вимог становить:

256 375,35 грн + 106 084,44 грн = 362 459,79 грн.

За результатами розгляду справи підлягають задоволенню майнові вимоги на загальну суму:

256 375,35 грн + 25 637,54 грн = 282 012,89 грн.

Таким чином, частка задоволених позовних вимог становить:

282 012,89 грн : 362 459,79 грн ? 100 % = 77,81 %.

Відповідно, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу та сплаченого позивачем судового збору підлягає визначенню відповідно до документів, наявних у матеріалах справи, з урахуванням зазначеної частки задоволених позовних вимог.

Водночас суд враховує, що розподіл судових витрат здійснюється виходячи з фактичного розміру позовних вимог, заявлених та розглянутих судом, а також результатів їх розгляду.

Враховуючи, що частка задоволених позовних вимог становить 77,81 %, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, із заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн підлягає стягненню:

10 000 грн ? 77,81 % = 7 781,00 грн.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 060,85 грн підлягає відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог:

1 060,85 грн ? 77,81 % = 825,43 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 781,00 грн та судовий збір у розмірі 825,43 грн, а всього 8 606,43 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, статтями 47, 116, 117 КЗпП України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 :

-одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 222 103,35 грн;

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн;

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 18 168,00 грн;

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 637,54 грн.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 781,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 825,43 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.09.2026.

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА