Рішення № 139944333, 16.09.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/1190/26

2/154/1005/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючої - судді Лутая А.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бойко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 20.03.2026 звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.10.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №04709-10/2023, згідно з умовами якого відповідачці було надано грошові кошти в розмірі 4300,00 грн, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

ТОВ «Аванс Кредит» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідачка, зі свого боку, не виконала належним чином умов кредитного договору, не вносила платежі на повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом.

У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідачки утворилася заборгованість за кредитним договором. Станом на дату подання позову заборгованість відповідачки перед позивачем становить 23 435,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 4300,00 грн; заборгованість за процентами 19 135,00 грн.

Вказує, що 29.03.2024 ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу №29032024, внаслідок чого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являються боржниками ТОВ «Аванс Кредит», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №04709-10/2023 від 04.10.2023.

Посилаючись на викладені обставини позивач просить суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №04709-10/2023 від 04.10.2023 в сумі 23 435,00 грн, а також понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Ухвалою суду від 24.03.2026 на підставі вказаної позовної заяви відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Крім того, за клопотанням представника відповідача, судом витребувані в АТ «Універсал банк» докази на підтвердження перерахування на банківську картку відповідачки кредитних коштів.

07 квітня 2026 року відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Зазначила, що нею не визнаються позовні вимоги, оскільки:

1) позивачем не доведено факт укладання договору про надання фінансового кредиту з відповідачем, його істотних умов, єдиним доказом чого може бути оригінал примірнику такого договору в електронній формі з усіма реквізитами, в тому числі підписами сторін, згідно зі ст.100 ЦПК України та ч.1 ст.5, абз.1 ч.1 ст.7 та ч.4 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», який дозволить перевірити наявність електронних цифрових підписів обох сторін договору у дату його укладання, щоб встановити достовірний незмінний зміст підписаного сторонами договору і застосувати його умови до правовідносин сторін при прийнятті судом рішення;

2) позивачем не надано доказів надання відповідачу його примірнику оригіналу договору ні під час, ні після його укладення, у редакції, яка б забезпечувала його цілісність та незмінність. Отже відповідач не може бути зобов`язаний виконувати умови, з якими він не був фактично ознайомлений, і такий згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про електронну комерцію», ч.2,6 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» не є підставою виникнення обов`язків у відповідача як споживача кредитних послуг;

3) позивачем не доведено факту видачі кредиту та розміру заборгованості загального та по її складовим;

4) нараховані позивачем суми не відповідають законодавству України, у тому числі ст.1048 ЦК України, ч.3 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування» та заявленим самим позивачем у наданих копіях договорів та графіків платежів умовам кредитування і є непропорційно великою сумою, не відповідають засадам справедливості, добросовісності, та розумності цивільно-правових відносин та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. )

5) позивач не мав права застосовувати в період карантину з 01.03.2020 по даний час неустойку (штраф, пеню), підвищені відсотки та інші платежі, включно по ст.625 ЦК України, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором, і не мав права взагалі підвищувати процентну ставку (якщо він вважає це процентами, а не пенею);

6) позивачем не надано повний текст договору факторингу з додатками та реєстр боржників до цього договору, з яких вбачалося б право вимоги за спірним кредитним договором. Відповідач взагалі не був повідомлений про вимоги позивача до моменту звернення останнього до суду з позовом.

15 квітня 2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідачки, в якій також просив задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача виклав свої аргументи щодо наведених відповідачкою у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення. Зазначив, що перед укладенням договору про надання фінансового кредиту ТОВ «Аванс Кредит» здійснило ідентифікацію та верифікацію Клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу. Наданий позивачем Лист (від сервісу онлайн платежів iPay.ua) про перерахування коштів містить усі необхідні реквізити, а отже може вважатися первинним документом і підтверджувати надання Позичальнику кредитних коштів. Відсутність у матеріалах справи виписок з особових рахунків не свідчить про відсутність у відповідача заборгованості, оскільки згідно з п. 1.6. кредитного Договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки №4441 - 11xx - xxxx - 9869 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами. ТОВ «Аванс Кредит» не створює окремий рахунок для Позичальника, а надає кошти на вже існуючий, а отже не може мати доступу до таких рахунків для того, аби отримати інформацію щодо вчинених фінансових операцій.

Окрім цього, позивачем разом із позовною заявою до суду було направлено клопотання про витребування доказів. Суд вказане клопотання задовольнив та витребував у АТ «Універсал Банк» інформацію по банківській картці № НОМЕР_1 .

На виконання вказаної ухвали АТ «Універсал Банк» надано відповідь №БТ/Е-13068 від 09.04.2026, в якій повідомляється, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), Банком було емітовано картку № НОМЕР_3 . Платіж від 04.10.2023 в сумі 4300 грн. був зарахований на рахунок, що емітований до картки № НОМЕР_3 . Враховуючи те, що платіж проведено не по реквізитах, а через платіжну систему, у Банку відсутня інформація щодо призначення платежу та рахунків відправників. Верифікація власника банківської картки № НОМЕР_3 була проведена Банком під час укладання договору.

Щодо твердження відповідачки про розмір заборгованості та порядок її нарахування представник позивача зазначив, що відповідно до п. 1.2 кредитного Договору №04709-10/2023 від 04.10.2023 року кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту 04.10.2023. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 27.09.2024.

Відповідно до п.1.4.1. Договору процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору. Згідно з п.1.5. Договору клієнт зобов`язується сплачувати проценти - кожні 25 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору.

Станом на дату подання позову у відповідача утворилася заборгованість у сумі 23 435,00 грн, а саме: - заборгованість за тілом кредиту 4300,00 грн; - заборгованість за процентами 19 135,00 грн.

Крім того, позивачем було надано детальний розрахунок заборгованості. Розрахунок заборгованості це письмовий документ, який підтверджує суму боргу, а також рух коштів по рахунку. Розрахунок заборгованості містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такий, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договору, адже містить відомості про Позичальника та номер і дату кредитного договору.

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Отже, відсотки нараховані за умовами кредитування є цілком правомірними. ОСОБА_1 мала можливість користуватися кредитними коштами, а тому строк нарахування є допустимою та погодженою істотною умовою кредитного договору №04709-10/2023 від 04.10.2023.

Підписавши кредитний договір, відповідач засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, що свідчить про свідоме визнання позивачем умов договору, в тому числі й оспорюваних. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідачка не виконала належним чином умов кредитного договору. Тому ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було змушене звернутися до суду задля стягнення заборгованості за кредитним договором №04709-10/2023 від 04.10.2023. З іншими аргументами відповідача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» не погоджується та вважає, що докази додані до матеріалів справи є достатніми для вирішення справи по суті.

21 квітня 2026 року надійшли заперечення відповідачки ОСОБА_1 на відповідь на відзив, у яких відповідачка виклала свої пояснення щодо наведених представником позивача у відповіді на відзив аргументів і мотиви їх відхилення.

Відповідачка проти задоволення позову заперечила та просила у його задоволенні відмовити. На обґрунтування своєї позиції зазначила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між нею та первісним кредитором кредитного договору, отримання нею кредитних коштів, а також наявність у позивача права вимоги до відповідача. Вказала, що надана позивачем копія кредитного договору не підтверджує факту його підписання відповідачкою, оскільки містить лише зазначення про підписання договору одноразовим ідентифікатором, тоді як доказів фактичного отримання, використання та належності такого ідентифікатора саме відповідачці позивачем не надано.

На думку відповідачки, позивач мав надати оригінал електронного договору та інші електронні дані, які дають можливість перевірити спосіб, час та обставини його укладення, а також достовірність електронного підпису. Відповідачка наголошує, що подані до суду паперові копії електронних документів самі по собі не дають можливості перевірити наявність та належність електронного підпису.

Крім того, відповідачка зазначила, що відповідно до вимог законодавства кредитний договір повинен бути укладений у належній письмовій формі, а електронний документ має містити обов`язкові реквізити, зокрема електронні підписи сторін, та зберігатися у формі, яка забезпечує можливість перевірки його цілісності, достовірності й авторства. Оскільки позивач подав до суду лише паперові копії документів, відповідачка вважає, що суд позбавлений можливості безпосередньо перевірити оригінал електронного договору та встановити факт його підписання відповідачкою.

Окремо відповідачка заперечила проти доводів позивача щодо фактичної видачі кредитних коштів. Вона зазначила, що первісний кредитор ТОВ «Аванс Кредит» відповідно до умов договору мав перерахувати кредитні кошти безготівковим способом із власного рахунку. Водночас належних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фактичне перерахування коштів відповідачці, позивач не надав. Надані лист та платіжна інструкція, на думку відповідачки, не містять усіх необхідних реквізитів, зокрема повних відомостей про рахунки та сторони платежу, а тому не дають можливості достовірно встановити факт перерахування кредиту саме відповідачці.

Відповідачка також послалася на те, що розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, а тому сам по собі не може підтверджувати факт видачі кредиту та наявність заборгованості. На її думку, позивач повинен був надати первинні документи, на підставі яких сформовано розрахунок заборгованості, а також документи, що підтверджують рух кредитних коштів та їх фактичне отримання відповідачкою. За відсутності таких доказів, сам розрахунок не може бути достатнім доказом існування боргу та його розміру.

Щодо набуття позивачем права вимоги відповідачка зазначила, що відступлення права вимоги можливе лише щодо реально існуючого права, яке належало первісному кредитору на момент такого відступлення. Оскільки, на думку відповідачки, первісний кредитор не довів факту укладення кредитного договору та фактичної передачі кредитних коштів, у нього не виникло відповідного права вимоги, а отже, таке право не могло бути передане позивачу. У зв`язку з цим відповідачка вважає недоведеним і факт набуття позивачем права вимоги до неї.

Крім того, відповідачка заперечила проти нарахування процентів, комісій та інших платежів, зокрема після закінчення строку кредитування. Посилаючись на положення законодавства про споживче кредитування, вона зазначила, що зміна умов договору, продовження строку кредитування та збільшення процентної ставки повинні здійснюватися у встановленому законом та договором порядку. Також відповідачка вказала на недопустимість нарахування після закінчення строку кредитування платежів, які не передбачені законом, та на необхідність перевірки правильності заявленого позивачем розрахунку заборгованості.

Відповідачка послалася також на положення законодавства про захист прав споживачів, зазначивши, що умови договору, які погіршують становище споживача або передбачають несправедливі платежі, не можуть застосовуватися всупереч імперативним нормам законодавства. На її думку, позивач не довів правомірність нарахування заявленої до стягнення суми, а тому розрахунок заборгованості потребує перевірки з урахуванням строку кредитування, погоджених сторонами умов та встановлених законом обмежень.

Відповідачка також наголосила на тому, що відповідно до принципу змагальності саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. На її думку, позивач не може перекладати на відповідача обов`язок доводити відсутність кредитних правовідносин або збирати докази замість позивача. Зазначила, що не має можливості самостійно отримати оригінали електронних документів, дані інформаційних систем первісного кредитора та документи, що підтверджують рух коштів.

Ухвалою від 01.07.2026 суд частково задовольнив клопотання відповідачки ОСОБА_1 про витребування доказів та зобов`язав ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надати суду оригінали електронних та письмових доказів, зокрема:

1. Договір про надання фінансового кредиту № 04709-10/2023 від 04.10.2023, укладений між кредитодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та позичальником ОСОБА_1 з усіма додатками і додатковими угодами до нього;

2. Докази фактичного підписання та надання позичальнику ОСОБА_1 примірника підписаного Договору про надання фінансового кредиту № 04709-10/2023 від 04.10.2023, додатків та додаткових угод до нього;

3. Заявку на видачу кредиту за вищевказаним кредитним договором від позичальника ОСОБА_1 ;

4. Докази ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з іншими документами по цим кредитним правовідносинам до моменту укладення договору під підпис;

5. Первинний бухгалтерський документ щодо фактичного перерахунку грошових коштів позичальнику ОСОБА_1 від кредитора за Договором про надання фінансового кредиту № 04709-10/2023 від 04.10.2023;

6. Виписку з банківського рахунку кредитора за дату Договору про надання фінансового кредиту № 04709-10/2023 від 04.10.2023, щодо фактичного перерахунку грошових коштів від кредитора позичальнику ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

На виконання вказаної ухвали позивач надав суду наступні документи в електронному форматі НТМL, записані на CD-R диску: Договір про надання фінансового кредиту №04709-10/2023 від 04.10.2023; заявку-анкету Клієнта на отримання фінансового кредиту за Договором №04709-10/2023 від 04.10.2023

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідачка у судове засідання також не з`явилася, у своєму відзиві на позовну заяву просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до вимог часини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що предметом доказування у цій справі є, насамперед, обставини виникнення між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 цивільного зобов`язання саме на підставі договору про надання фінансового кредиту №04709-10/2023 від 04.10.2023, оскільки саме з цього договору позивач виводить право вимагати від відповідачки сплати 4300,00 грн основної суми кредиту та 19 135,00 грн процентів.

Факт укладення такого договору відповідачка заперечує.

Отже, перш ніж вирішувати питання про розмір заборгованості, правильність нарахування процентів та перехід права вимоги до позивача, суд повинен встановити, чи доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами сам факт виникнення договірних правовідносин на умовах, на які посилається позивач.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, укладення договору передбачає наявність узгодженого волевиявлення його сторін щодо відповідного змісту договору.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частина перша статті 207 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Отже, однією з визначальних ознак письмової, у тому числі електронної, форми правочину є саме фіксація його змісту.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, законодавство України допускає укладення кредитного договору в електронній формі, а тому сама по собі відсутність паперового примірника договору з власноручними підписами сторін не може свідчити про його неукладення.

Водночас електронна форма договору не усуває необхідності встановлення того, який саме зміст договору був зафіксований та щодо якого саме змісту відбулося волевиявлення сторін.

Спеціальні правила укладення електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Стаття 3 цього Закону розмежовує поняття одноразового ідентифікатора та електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Так, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію.

Такий одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації в його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором, своєю чергою, є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Таким чином, законодавець пов`язує електронний підпис одноразовим ідентифікатором не лише з існуванням певної комбінації символів. Юридичне значення має те, що така комбінація: отримана відповідною особою; використана саме цією особою; додана або приєднана до інших електронних даних; пов`язана з прийняттям конкретної пропозиції укласти електронний договір; направлена іншій стороні договору.

Отже, сама наявність у представленому електронному документі алфавітно-цифрового позначення не є тотожною встановленню всіх зазначених обставин.

Водночас суд наголошує, що закон не вимагає, щоб електронний підпис одноразовим ідентифікатором обов`язково існував усередині того самого електронного файла у вигляді окремого криптографічного об`єкта.

Такий підпис може бути логічно пов`язаний з іншими електронними даними.

Тому визначальним є не фізичне місце знаходження одноразового ідентифікатора W1305, а можливість за допомогою наданих доказів установити його логічний зв`язок із ОСОБА_1 та з конкретними електронними даними, що становили зміст договору №04709-10/2023.

Відповіддно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені норми, суд враховує правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23, провадження №61-4523св25.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що при вирішенні спору щодо електронного договору необхідно розмежовувати два взаємопов`язані питання:

- перше чи здійснила відповідна особа електронне волевиявлення щодо укладення договору;

- друге який саме зміст електронного договору був зафіксований на момент такого волевиявлення.

Верховний Суд виходив із того, що можливість перевірки достовірності, цілісності та незмінюваності електронного документа залежить, зокрема, від виду електронного підпису, використаного сторонами.

У разі використання такого виду електронного підпису, який сам по собі не забезпечує технічної можливості перевірити цілісність і незмінюваність електронного документа, це не означає, що відповідний електронний договір автоматично є недійсним чи неукладеним.

Проте в такому випадку суд повинен за допомогою інших доказів установити, чи був зміст договору зафіксований та чи виключалася можливість його подальшої односторонньої зміни.

Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на необхідність з`ясування того, чи направлявся відповідачу примірник електронного договору, в якому саме вигляді він направлявся та чи дозволяв відповідний спосіб направлення в подальшому змінити зміст документа.

Верховний Суд розмежував ситуацію, коли особі надається посилання на документ, розміщений на вебсторінці, зміст якого власник вебресурсу технічно може змінювати, та ситуацію, коли контрагенту направляється конкретний електронний файл у спосіб, що дозволяє підтвердити незмінність направленого документа.

Саме тому відсутність у законі вимоги використовувати в усіх електронних договорах виключно КЕП або УЕП не означає, що суд може залишити поза увагою питання фіксації змісту електронного правочину.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для її вирішення.

За частиною другою цієї статті такі дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими та електронними доказами.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають установленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено загальне правило розподілу обов`язку доказування: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини п`ятої цієї статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частина шоста статті 81 ЦПК України прямо передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, оскільки саме позивач стверджує, що ОСОБА_1 04.10.2023 уклала договір №04709-10/2023 шляхом використання одноразового ідентифікатора W1305, обов`язок доведення цієї обставини покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи.

До електронних доказів закон прямо відносить електронні документи, у тому числі текстові документи, графічні зображення, фотографії, відео- та звукозаписи, вебсайти (сторінки), повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.

Частина друга статті 100 ЦПК України встановлює, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законодавства, якщо законом не передбачено іншого порядку засвідчення такої копії.

Відповідно до частини третьої цієї статті учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом, однак паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Частина четверта статті 100 ЦПК України покладає на учасника справи, який подає копію електронного доказу, обов`язок зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу такого доказу.

Особливе значення для цієї справи має частина п`ята статті 100 ЦПК України.

Вона передбачає, що у разі подання копії або паперової копії електронного доказу суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо такий оригінал не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ судом до уваги не береться.

У цій справі відповідачка поставила під сумнів докази укладення електронного договору.

Саме тому ухвалою суду від 01.07.2026 у позивача було витребувано оригінал договору №04709-10/2023, а у випадку його укладення в електронній формі електронний оригінал, а також докази фактичного підписання договору та надання відповідачці його підписаного примірника.

Таким чином, суд вчинив процесуальні дії, необхідність яких щодо спірних електронних доказів підкреслив Верховний Суд у справі №758/14925/23.

При оцінці представлених позивачем електронних файлів у форматі HTML суд також ураховує положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

За змістом статті 5 цього Закону електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Стаття 7 цього Закону регулює питання оригіналу електронного документа.

При цьому сама можливість візуально відтворити текст електронного документа не вирішує автоматично питання про те, чи є відповідний файл саме тим електронним документом, який існував на момент вчинення правочину.

Стаття 8 Закону встановлює, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Тому суд не відхиляє представлені позивачем HTML-файли лише через їх електронний формат.

Питання полягає не у форматі файла як такому, а в тому, які саме обставини цей файл дозволяє достовірно встановити.

Досліджений судом файл містить текст договору №04709-10/2023 від 04.10.2023, персональні дані ОСОБА_1 , умови щодо суми кредиту, строку кредитування та процентної ставки, а також позначення W1305.

Сам по собі формат HTML не позбавляє такий файл доказового значення.

Водночас відповідно до статей 79, 80, 89 та 100 ЦПК України суд повинен установити не лише те, що файл містить певну інформацію на момент його дослідження судом, але й те, чи дозволяє ця інформація достовірно встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Зокрема, для цієї справи має значення, чи дозволяє представлений файл установити, що саме цей текст договору існував 04.10.2023 на момент передбачуваного його акцепту відповідачкою.

Такої можливості сам по собі представлений HTML-файл суду не надає.

У представленому договорі міститься позначення W1305. Проте відповідно до законодавчого визначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором юридичне значення має не саме існування такої алфавітно-цифрової послідовності, а її додавання відповідною особою до інших електронних даних у процесі прийняття пропозиції укласти договір.

Тому для перевірки твердження позивача необхідно встановити щонайменше логічний зв`язок між: ОСОБА_1 ; одноразовим ідентифікатором W1305; конкретними електронними даними; конкретною пропозицією про укладення договору; конкретною редакцією електронних даних, які становили зміст договору.

Надані на виконання ухвали суду електронні матеріали не містять даних, які дозволяють перевірити факт направлення одноразового ідентифікатора W1305 ОСОБА_1 , час такого направлення, засіб зв`язку, на який він був направлений, факт та час його введення.

Однак найбільш істотним є те, що вони не дозволяють перевірити, до якого саме електронного документа та якої саме його редакції був приєднаний одноразовий ідентифікатор W1305.

Саме відображення W1305 у HTML-файлі, представленому суду, доводить наявність цього позначення у цьому файлі на момент його дослідження, але не доводить, що саме ОСОБА_1 додала W1305 до саме цього змісту договору 04.10.2023.

Згідно з пунктом 2.18 представленого договору після його остаточного оформлення примірник договору мав бути направлений (завантажений) клієнту в особистий кабінет.

Доказів такого направлення (завантаження) примірника договору в особистий кабінет ОСОБА_1 , суду не надано.

Відповідно не встановлено і того, чи отримала відповідачка примірник договору у такій формі, яка дозволяла б зафіксувати його конкретний зміст та виключити можливість подальшої односторонньої зміни кредитодавцем.

Саме цій обставині Верховний Суд у справі №758/14925/23 надав істотного значення при визначенні алгоритму перевірки електронного договору.

Відповідно до частин першої третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жоден доказ не має заздалегідь установленої сили.

Суд повинен оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у сукупності та мотивувати врахування або відхилення кожного доказу чи групи доказів.

Застосовуючи зазначені правила, суд не відхиляє наданий HTML-файл як недопустимий лише через його формат та не заперечує передбачену законом можливість укладення договору шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Водночас у сукупності надані електронні матеріали не дозволяють установити: факт направлення та використання одноразового ідентифікатора W1305 саме ОСОБА_1 ; зв`язок НОМЕР_4 з конкретними електронними даними; редакцію договору, яка існувала на момент передбачуваного акцепту; формування остаточного електронного примірника договору; направлення такого примірника ОСОБА_1 ; спосіб такого направлення; відсутність можливості односторонньої зміни змісту договору після його передбачуваного акцепту.

Таким чином, суд не має можливості встановити, що саме представлена під час розгляду справи редакція договору №04709-10/2023 є тим електронним документом, зміст якого був зафіксований на момент передбачуваного волевиявлення сторін.

Суд окремо оцінює докази перерахування грошових коштів, оскільки їх наявність не може бути залишена поза увагою.

З відповіді АТ «Універсал Банк» убачається, що банківська картка № НОМЕР_3 емітована на ім`я ОСОБА_1 та що 04.10.2023 на рахунок, до якого емітована зазначена картка, зараховано 4300,00 грн. Водночас банк повідомив, що платіж проведено через платіжну систему, у зв`язку з чим у банку відсутня інформація щодо призначення платежу та рахунків його відправника. Отже, зазначений доказ підтверджує факт надходження 04.10.2023 на банківський рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 4 300,00 грн, однак сам по собі не дає можливості встановити особу відправника цих коштів та правову підставу їх перерахування. Суд ураховує збіг дати та суми зарахування з датою і сумою кредиту, зазначеними у документах, поданих позивачем, проте такий збіг не є доказом факту вчинення відповідачкою передбачених кредитодавцем дій щодо акцепту електронного договору та не встановлює змісту електронних даних, щодо яких мало відбутися її волевиявлення. Факт руху грошових коштів та факт укладення конкретного електронного договору є різними обставинами предмета доказування.

Суд також враховує лист-повідомлення сервісу онлайн-платежів iPay.ua про успішне перерахування коштів. Відомості цього листа щодо дати та суми платіжної операції узгоджуються з відповіддю АТ «Універсал Банк». Водночас зазначені докази підтверджують обставини здійснення платіжної операції, але самі по собі не доводять факту укладення ОСОБА_1 саме договору №04709-10/2023 у представленій позивачем редакції. Зокрема, лист iPay.ua не підтверджує направлення та використання відповідачкою одноразового ідентифікатора W1305 і його логічного зв`язку з конкретною редакцією електронного договору.

Тому, встановлення факту зарахування 4 300,00 грн не усуває необхідності доведення позивачем того, що ОСОБА_1 уклала саме договір №04709-10/2023 від 04.10.2023 у тій редакції, з якої позивач виводить заявлене право вимоги. Наведене узгоджується з підходом Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23, відповідно до якої у разі оспорювання факту укладення електронного договору встановлення факту отримання коштів не звільняє суд від необхідності належної перевірки електронних доказів, їх цілісності, незмінюваності та фіксації змісту електронного договору.

Суд також враховує, що у справі №758/14925/23 суд першої інстанції, встановивши факт отримання відповідачкою кредитних коштів, стягнув основну суму кредиту, а суд апеляційної інстанції додатково задовольнив вимоги про стягнення процентів.

Верховний Суд постановою від 04.02.2026 скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, оскільки висновки судів були зроблені без належного дослідження оспорених відповідачкою електронних доказів укладення кредитного договору. Касаційний суд наголосив на необхідності перевірки цілісності та незмінюваності електронного документа, способу його направлення позичальнику та можливості подальшого одностороннього редагування його змісту.

Отже, сам по собі встановлений факт отримання грошових коштів не є достатньою підставою для висновку про доведеність укладення конкретного електронного кредитного договору та погодження його умов, якщо відповідні електронні докази оспорюються. Водночас скасування Верховним Судом судових рішень не означає встановлення ним відсутності зобов`язання позичальника, оскільки спір по суті касаційним судом не вирішувався, а справа була направлена на новий розгляд.

За встановлених обставин суд не робить категоричного висновку про те, що електронний договір №04709-10/2023 взагалі не міг бути укладений із використанням одноразового ідентифікатора W1305.

Так само суд не виходить із того, що використання одноразового ідентифікатора є неналежним способом електронного підписання.

Висновок суду є іншим.

Позивач, на якого покладено відповідний обов`язок доказування, не довів належними, достовірними та достатніми доказами факту укладення ОСОБА_1 договору №04709-10/2023 від 04.10.2023 саме у тій редакції, з якої позивач виводить заявлене право вимоги.

Після того як відповідачка поставила під сумнів відповідні електронні докази, суд витребував їх оригінали та докази фактичного підписання договору.

Проте надані позивачем на виконання ухвали матеріали не дали можливості перевірити саме ті обставини, які Верховний Суд у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 визначив істотними для вирішення спору щодо електронного мікрокредитного договору: фіксацію змісту договору, його цілісність та незмінюваність, зв`язок електронного підпису з конкретними електронними даними та спосіб передачі примірника договору іншій стороні.

За правилами частини шостої статті 81 ЦПК України суд не може замінити відсутні докази припущенням про те, що збіг персональних даних, суми та дати платежу автоматично доводить вчинення відповідачкою всіх передбачених кредитодавцем електронних дій та погодження саме представленої суду редакції договору.

Щодо переходу права вимоги суд вважає необхідним зазначити таке.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту наведеної норми випливає, що відступлення права вимоги не створює нового первинного зобов`язання боржника.

Новий кредитор набуває те право, яке існувало у первісного кредитора, у тому обсязі та на тих умовах, у яких воно існувало на момент переходу.

Тому договір факторингу №29032024 від 29.03.2024, акт приймання-передачі та реєстр боржників можуть підтверджувати правовідносини між ТОВ «Аванс Кредит» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» щодо передачі заявленої ними вимоги.

Однак такі документи не можуть самі по собі замінити доказування юридичного факту виникнення первинного зобов`язання ОСОБА_1 .

Оскільки позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту виникнення у первісного кредитора заявленого договірного права вимоги саме на підставі договору №04709-10/2023 у представленій редакції, документи щодо подальшого відступлення такого права не усувають зазначеного недоліку доказування.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №04709-10/2023 від 04.10.2023 у розмірі 23 435,00 грн є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати на відповідачку не покладаються.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №04709-10/2023 від 04 жовтня 2023 року у розмірі 23 435,00 гривень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Копію судового рішення протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі надіслати учасникам справи.

Повне рішення суду складено 21.09.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, Львівська область,79029, ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.М. Лутай