Рішення № 139932605, 22.09.2026, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/1906/26

провадження у справі № 2/0285/1662/26

22 вересня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді………………..........Літвин О. О.,

секретаря…………………………......Клечковської М. М.,

розглянувши заочно цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження

без повідомлення сторін

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,

поданим в його інтересах представником Столітнім Михайлом Миколайовичем,

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі за текстом ТОВ «Фінтраст») через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до відповідача з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором №5213956 від 30.12.2024 у розмірі 70636,39 грн, яка складається з тіла кредиту, процентів та штрафних санкцій.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі по тексту ТОВ «Лінеура») та відповідачем укладено договір в електронному вигляді, відповідно до умов якого ввін отримав грошові кошти, які у строк не повернуто.

В подальшому первісний кредитор відступив право вимоги за цим договором позивачу, у зв`язку з чим він набув статусу нового кредитора.

Позивач посилається на те, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати платежів, унаслідок чого утворилась заборгованість, яку просить стягнути на свою користь, а також витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн.

Сторони в судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про слухання справи, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, у зв`язку з чим розгляд справи проведено у їхній відсутності.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, в судове засідання повторно не з`явився, причини неявки не повідомив.

Згідно з постановою Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 надіслання листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб говорити про належне повідомлення, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю суду.

Правова позиція Європейського суду з прав людини виходить із принципу належної процесуальної обачності (due diligence): сторона, яка знає або повинна знати про існування судового провадження відносно неї, зобов`язана виявляти розумну уважність до його перебігу та вживати заходів для участі в ньому. Неявка такої особи до суду без поважних причин за відсутності будь-яких активних дій з її боку свідчить про самоусунення від участі в процесі, а тому розгляд справи за її відсутності не порушуватиме гарантій ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на викладене, суд згідно із положеннями ч.1 ст.223 ЦПК України вважає за доцільне розглянути справу по суті за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить такого висновку.

Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (ст.3 ЦК), яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК). Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

За змістом ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором фінансова установа надає позичальнику кредит на визначених договором умовах, а позичальник зобов`язаний його повернути та сплатити проценти у встановлені строки.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи встановлено, що 30.12.2024 між ТОВ «Лінеура» та відповідачем укладено договір №5213956 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 15000 грн строком на 360 днів. Стандартна ставка 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування. Кошти надаються шляхом переказу на банківську картку клієнта.

Підписанням договору відповідачем підтверджено ознайомлення та згоду з усіма його умовами.

Договір підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Пунктом 1.2.1. договору сторони передбачили, що сума кредиту може бути збільшена шляхом укладення додаткового договору.

Враховуючи, зазначені вище умови договору №5213956 31.12.2024 між ТОВ «Лінеура» та відповідачем було укладено додатковий договір до договору №5213956 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в сумі 4000 грн.

Враховуючи внесені зміни до основного договору, які оформлені додатковим договором, сума кредиту склала 19000 грн.

Після укладання договорів відповідачем отримано: 31.12.2024 кредитні кошти в сумі 15000 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленнями платіжної системи I.Pay.ua ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 03.11.2025, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків; та кредитні кошти в сумі 4000 грн на ту ж платіжну карту, що підтверджується повідомленнями платіжної систем Рay.Tech ТОВ «Пейтек» від 03.11.2025, яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків.

Отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується також випискою по рахунку, наданою АТ КБ «Приватбанк» за ухвалою суду в порядку витребування доказів за клопотанням позивача.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц).

Отже, виписка є належним доказом щодо заборгованості відповідача за кредитом.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту в електронній формі і, за умови підписання у порядку, визначеному законом, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ст.3,12).

Використання одноразового ідентифікатора прирівнює електронний договір до письмового. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20.

Згідно зі ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.

Додані до кредитного договору правила надання коштів у позику/кредит, таблиця/графік обчислення загальної вартості кредиту, паспорт кредиту та додатковий договір, які підписані відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, містять розмір суми кредиту, процентну ставку, строк кредитування, відповідальність за порушення умов договору.

Відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» споживач, укладаючи договір, повинен діяти добросовісно та відповідально, з`ясувавши всі істотні умови кредитування.

Матеріалами справи підтверджується, що до укладення договору відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, порядком погашення кредиту, розміром і порядком нарахування процентів, орієнтовною загальною вартістю кредиту та добровільно приєднався до умов договору.

Відповідачем самостійно обрано запропонований товариством кредитний продукт, акцептовано його умови та отримано кредитні кошти. Отже, укладення договорів було наслідком його вільного волевиявлення та реалізації принципу свободи договору.

Доказів того, що ТОВ «Лінеура» діяло недобросовісно, ввело відповідача в оману чи спонукало його до укладення договору на явно невигідних умовах, матеріали справи не містять.

Підстав вважати, що грошові кошти отримано сторонньою особою внаслідок шахрайський дій, а персональні дані відповідача у ІТС кредитора були введені не ним особисто, матеріали справи не містять. Зазначені у договорі реєстраційний номер облікової картки платника податків та адреса реєстрації відповідача відповідає даним, що містяться у справі.

Із вищенаведеного вбачається, що позивачем надано суду належні та допустимі докази укладення між ТОВ «Лінеура» та відповідачем договорів і отриманням кредитних коштів.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

За змістом ст.ст.634, 638 ЦК України кредитний договір може бути укладений як договір приєднання шляхом приєднання позичальника до визначених кредитодавцем умов, а договір є укладеним у разі досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов.

Укладення кредитних договорів в електронній формі відповідає вимогам законодавства України, а зобов`язання за таким договором є обов`язковими для виконання сторонами.

У ст.629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Оскільки кредитодавець та позичальник у цій справі досягли домовленості згідно з положеннями чинного на момент укладання договору кредиту ЦК України та уклали його, у якому передбачені певні умови, то вони підлягають виконанню.

В передбачені строки відповідачем не повернуто кредитні кошти та не сплачено обумовлені проценти.

Як вбачається з розрахунку заборгованості ТОВ «Лінеура» станом на 30.10.2025 заборгованість за кредитом становила 62017,99 грн, яка складається з тіла кредиту 16199,95 грн, процентів 36318,04 грн та 9500 грн штрафних санкцій.

Згідно зі ст.ст.12, 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, допустимими доказами, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування презумпції правомірності укладеного договору, зокрема таких, які б спростовували факт надання кредиту у визначеному розмірі чи правильність проведеного розрахунку заборгованості. Будь-яких клопотань щодо перевірки чи спростування останнього відповідачем не заявлено, власного розрахунку також не надано.

Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (ст.512 ЦК України). Відступлення права вимоги відбувається на підставі правочину, зокрема, внаслідок укладення договору купівлі-продажу чи міни; дарування; факторингу.

Право вимоги за кредитним договором №5213956 від 30.12.2024 було відступлено на підставі укладеного 30.10.2025 договору факторингу №30/10/2025 між ТОВ «Лінеура» та позивачем, у відповідності до умов якого останнє зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Лінеура» за плату, яке, в свою чергу, зобов`язується відступити позивачу право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до останнього ТОВ «Фінтраст» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 62017,99 грн.

Отже, позивач набув статусу нового кредитора та право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). За правилами ст.ст.525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов`язання має виконуватись відповідно до умов договору та вимог закону.

Також, звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтував своє право на стягнення відсотків за період з 30.10.2025 по 25.12.2025 у сумі 8618,40 грн тим, що на момент укладення договору факторингу строк кредитування не закінчився, а до нього перейшло право грошової вимоги, у тому числі щодо плати за користування кредитом.

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст.1077, 1078 ЦК України укладення договору факторингу не змінює змісту кредитного зобов`язання, а лише замінює кредитора. Умовами кредитного договору передбачено право первісного кредитора відступити право вимоги третій особі, а договором факторингу визначено перехід до позивача права вимоги, зокрема щодо суми кредиту, процентів та інших платежів.

Отже, як правонаступник первісного кредитора позивач набув право нараховувати та вимагати сплати процентів за користування кредитом до закінчення погодженого сторонами строку кредитування. Оскільки спірні проценти нараховані в межах строку дії кредитного договору, вони є платою за правомірне користування кредитними коштами, а не штрафними санкціями.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі №775/7704/15 від 23.01.2018), суд здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.

Згідно розрахунку заборгованості, зробленого (первісним кредитором), сума процентів становить 36318,04 грн, яка нарахована за період з дати укладення кредитного договору до дати укладення договору факторингу. Згідно розрахунку, зробленого позивачем, як фактором, сума процентів складає 8618,40 грн, яка нарахована за період з дати укладення договору факторингу до закінчення строку кредитування.

Обидва розрахунки зроблені за стандартною процентною ставкою 0,95% в день, що повністю відповідає вимогам закону.

Згідно наданих розрахунків заборгованості встановлено, що в період з 30.12.2024 по 30.10.2025 відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 13448,89 грн, які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 2800,05 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 10648,84 грн.

Відтак, наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог підтверджено його право вимоги до відповідача та правомірність нарахування заборгованості за кредитом, а саме стягненню підлягає заборгованість за договором №5213956 від 30.12.2024 в розмірі 61136,39 грн, яка складається із основного боргу в сумі 16199,95 грн та відсотків в сумі 44936,44 грн.

Одночасно, обов`язку відповідача сплачувати позивачу 9500 грн штрафних санкцій судом не встановлено, оскільки вказане прямо суперечить вимогам п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо заборони стягнення неустойки (штрафу, пені) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Верховний Суд у постанові від 21.04.2025 у справі №727/1788/23 зазначав, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної ст.625 ЦК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов?язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану.

Таким чином, відповідач в силу закону звільнений від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Встановлення судом обставин неналежного виконання відповідачем кредитного зобов`язання та відсутності доведеності зворотного, дає підстави дійти висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту та процентів на загальну суму 61136,39 грн.

У силу приписів ст.141 ЦПК України судові витрати стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 2662,4 грн. Оскільки судом задоволено позовні вимоги частково, тому пропорційно задоволених вимог слід стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 2304 грн.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн, на підтвердження чого надано договір про надання правничої допомоги, документи, що підтверджують повноваження адвоката, а також документи щодо обсягу наданих послуг та їх вартості.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, витраченим часом та значенням справи для сторони і ціною позову. Суд враховує, що предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, а дана категорія справ є типовою та не потребує значного обсягу юридичної і технічної роботи. З огляду на принципи співмірності, розумності та необхідності судових витрат, заявлений розмір витрат є завищеним.

Відтак суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн, що буде відповідати принципу співмірності, виваженості та розумності.

Керуючись статтями 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ),

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ЄДРПОУ 44559822)

заборгованість за договором №5213956 від 30.12.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 61136,39 грн та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2304 грн?і 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.?

В задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення, а позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, рішення набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на нього безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення або з дня його складення.

Головуюча суддя О. О. Літвин