Рішення № 139929107, 21.09.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 Справа № 917/915/26

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРТІАГРО", вул. Г. Мазепи, 10, офіс 504, м. Тернопіль, 46009

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Яковлівські Лани", вул. Шевченка, 39, с. Мар`ївка, Полтавський район, Полтавська область, 38731,

про стягнення 2 417 218, 38 грн,

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Сьомкіна А. В.

Представники учасників справи:

від позивача: Шкварок Т. М.

від відповідача: не з`явився.

Обставини справи: 08.05.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРТІАГРО" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Яковлівські Лани" про стягнення заборгованості за договором поставки №ФА30/01/2024-1 від 30.01.2024 р. у розмірі 2 417 218, 38 грн, з яких: 1 290 000,00 грн - основна заборгованість, 85 230,70 грн - 3% річних, 331 731,86 грн - інфляційні втрати, 710 255,82 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами (вх. №951/26).

Ухвалою суду від 12.05.2026 року було залишено позовну заяву без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 3 дні з дня вручення даної ухвали та зазначено спосіб усунення недоліків. Позивачу необхідно було надати належним чином засвідчену копію рахунку №57 від 30.01.2024 року на суму 1 942980,00 грн, а також надати відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.

12.05.2026 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 12.05.2026 року про залишення позовної заяви без руху (з додатками) (вх. № 6466).

Ухвалою від 13.05.2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 11.06.2026 року на 10:00 год. та встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

27.05.2026 року до Господарського суду Полтавської області від представника ТОВ "ФЕРТІАГРО" Шкварка Т. Р. надійшла заява про його участь у судовому засіданні, призначеному на 11.06.2026 року, та в усіх інших судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі №917/915/26 (вх. №7207).

Ухвалою від 28.05.2026 року в задоволенні заяви про участь у судовому засіданні, призначеному на 11.06.2026 року, було відмовлено у зв`язку з відсутністю вільного майданчика в господарському суді Полтавської області для проведення відеоконференції.

09.06.2026 року до Господарського суду Полтавської області від представника ТОВ "ФЕРТІАГРО" Шкварка Т. Р. надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх. № 7958).

Ухвалою від 11.06.2026 року суд продовжив строки підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 21.07.2026 року 10:00 год.

Підготовче засідання 21.07.2026 року не відбулося у зв`язку технічними неполадками програмного забезпечення суду, що унеможливило проведення судового засідання у режимі відеоконференції, а тому суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 28.07.2026 року на 09:30 год.

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 28.07.2026 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 15.09.2026 року на 09:05 год.

У зв`язку з ввімкненням 15.09.2026 року автоматизованої системи централізованого оповіщення "повітряна тривога" у м. Полтава та Полтавській області судове засідання по даній справі не відбулося.

Ухвалою суду від 15.09.2026 року суд відклав судове засідання у справі № 917/915/26 на 21.09.2026 року на 09:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Відповідач належним чином повідомлявся судом про розгляд справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів (ухвал суду) в електронний кабінет відповідача (арк. справи 48,57,65,73,76,79,85,88). Явка відповідача судом обов`язковою не визнавалась.

Відповідач відзив на позов не надав, строки подачі відзиву закінчились. Представник відповідача в судові засідання не з`явився.

Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі строк не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

30.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕРТІАГРО» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яковлівські Лани» (Відповідач) укладено Договір поставки №ФА30/01/2024-1 (Договір, арк. справи 8-9). За умовами Договору Позивач зобов`язався поставити Відповідачу товар (мінеральні добрива), а Відповідач зобов`язався оплатити отриманий товар на умовах Договору та Специфікації.

Цього ж дня між Позивачем та Відповідачем підписаний додаток №1 до Договору (специфікація) на поставку товару на суму 1942980,00 грн. (арк. справи 10).

На виконання умов Договору Позивач виставив Відповідачу рахунок №57 від 30.01.2024 року на суму 1942980,00 грн. (арк. справи 51).

В обґрунтування позову Позивач вказував, що 19.02.2024 року на виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу товар на суму 388596,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №128 від 19.02.2024 року. Окрім цього, 18.03.2024 року Позивач поставив Відповідачу товар на суму 1554384,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №233 від 18.03.2024 року. Всього, Позивач поставив Відповідачу товару на суму 1942980,00 грн. (арк. справи 11 з обох сторін). Також факт поставки підтверджується транспортними накладними (арк. справи 17-20).

Відповідно до п.2.1 Договору покупець здійснює оплату вартості товару шляхом банківського переведення коштів у національній валюті України на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунка-фактури Постачальника в терміни і на умовах згідно Специфікацій/ Додатків до цього Договору. Відповідно до п.2 додатку №1 до Договору (специфікації) від 30.01.2024 року Покупець оплачує вартість Товару наступним чином: передоплата в розмірі 25% від загальної вартості Товару відповідно до специфікації та згідно виставленого рахунка Постачальника здійснюється до 02.02.2024 року. остаточний розрахунок в розмірі 75% від вартості товару, відповідно до Специфікації та згідно рахунка Постачальника здійснюється до 05.04.2024 року.

Покупець здійснив оплату за поставлений товар несвоєчасно та не в повному розмірі Так, 12.03.2024 року перераховано 482980,00 грн., 26.12.2024 року перераховано 70000,00 грн., 02.10.2025 року перераховано 100000,00 грн., всього перераховано 652980,00 грн. У листі від 22.10.2024 року відповідач зобов`язувався погасити заборгованість в сумі 1 460 000 грн. до 30.11.2024 року (арк. справи 13).

Станом на дату подання позовної заяви сума основного боргу у Відповідача перед Позивачем становить 1290000,00 грн.

Відповідно до п.5.1. Договору - за порушення умов даного Договору винна Сторона несе відповідальність, передбачену даним Договором, а також чинним законодавством України. Крім того, винна Сторона компенсує іншій Стороні усі виниклі по її провині збитки, якщо величина і причина їх виникнення буде підтверджена відповідними документами. Відповідно до п.5.3. Договору - у випадку прострочення строків платежу більше чим на 5 (п`ять) календарних днів, Покупець сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25 (двадцять п`ять) % річних за кожен день прострочення.

08.04.2026 року на адресу електронної пошти Позивача надійшов підписаний Відповідачем акт звірки, в якому останній підтвердив суму основного боргу в розмірі 1290000,00 грн.

27.04.2026 року представником Позивача на адресу Відповідача надіслано відповідну претензію (на зазначену в договорі електронну пошту Відповідача). Станом на дату написання вказаної позовної заяви інформації щодо розгляду претензії на адресу Позивача та його представника не надходило.

За даними Позивача сума основного боргу відповідача становить 1290000,00 грн. Також позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 710255,82 грн. 24% річних за користування чужими грошовими коштами; 85230,70 грн. 3% річних; 331731,86 грн. інфляційних втрат.

Відповідач заперечень проти позову не надав.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд зазначає, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Як вже зазначив суд вище, за Договором позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1942980,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №128 від 19.02.2024 року та видатковою накладною №233 від 18.03.2024 року, транспортними накладними (арк. справи 11,17-20).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України)

Для оплати отриманого товару Позивачем було виставлено Відповідачу рахунок №57 від 30.01.2024 року на суму 1942980,00 грн.

Відповідно до п.2 додатку №1 до Договору (специфікації) від 30.01.2024 року Покупець оплачує вартість Товару наступним чином: передоплата в розмірі 25% від загальної вартості Товару відповідно до специфікації та згідно виставленого рахунка Постачальника здійснюється до 02.02.2024 року. остаточний розрахунок в розмірі 75% від вартості товару, відповідно до Специфікації та згідно рахунка Постачальника здійснюється до 05.04.2024 року.

Взяті на себе зобов`язання Відповідач виконав неналежним чином, здійснив оплату за поставлений товар несвоєчасно та не в повному розмірі. Так, Відповідачем 12.03.2024 року перераховано 482980,00 грн., 26.12.2024 року перераховано 70000,00 грн., 02.10.2025 року перераховано 100000,00 грн., всього перераховано 652980,00 грн. Залишок боргу становить 1290000,00 грн.

Наведене відповідачем не спростовано та не заперечується.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 08.04.2026 року відповідач підтвердив наявність заборгованості у розмірі 1 290 000 грн (арк. справи 30-31).

Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором не повністю оплатив отриманий товар у встановлені строки, заборгованість останнього складає 1 290 000 грн.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт виконання своїх зобов`язань з оплати в повному обсязі отриманого Товару, пред`явлення претензій щодо його якості та кількості, неотримання Товару за вказаними накладними.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позовні вимоги в цій частині відповідачем не спростовані, докази оплати отриманого товару відповідач суду не надав.

Жодних доказів у спростування позовних вимог відповідач суду не надав.

Отже, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 1 290 000 грн. - суми основного боргу обґрунтованими та правомірними, а тому задовольняє їх в цій частині.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими коштами суд враховує таке.

Невиконання відповідачем зобов`язання з оплати отриманого товару, є порушенням виконання грошового зобов`язання, і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема, згідно з приписами ст. ст. 611, 625 ЦК України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 331 731,86 грн. інфляційні втрати та 85230,70 грн. три проценти річних за період прострочення з 06.04.2024 року по 24.04.2026 року.

Відповідач контррозрахунку не надав.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань та річних за допомогою програми "Ліга. Закон" в межах періодів, визначених позивачем, встановив, що заявлений позивачем до стягнення розмір та 3% річних є арифметично вірним. Проте, при розрахунку інфляційних нарахувань позивачем допущено математичну помилку, за розрахунками суду вірний розмір інфляційних нарахувань становить 327 204,49 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 710255,82 грн. - сума процентів за користування чужими грошовими коштами згідно п.5.3 Договору.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п.5.3. Договору - у випадку прострочення строків платежу більше чим на 5 (п`ять) календарних днів, Покупець сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25 (двадцять п`ять) % річних за кожен день прострочення.

Таким чином, сторонами договору, поряд з істотними умовами про предмет, ціну та строк його дії, погоджено та досягнуто, в силу ст.ст. 628, 638 ЦК України, згоди щодо відповідних умов про окремі особливості відповідальності сторін, зокрема, відповідальності за прострочення строків платежу більше чим на 5 (п`ять) календарних днів у вигляді сплати 25% річних за користування грошовими коштами за кожен день прострочення.

Судом перевірено розрахунок позивача в цій частині позову, помилок при розрахунку 710255,82 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами згідно п.5.3 Договору не виявлено.

Отже, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 1 290 000 грн. основного боргу, 85230,70 грн. три проценти річних, 327 204,49 грн. інфляційних втрат, 710255,82 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами згідно п.5.3 Договору.

В іншій частині підстави для задоволення позову відсутні ( в частині стягнення 4 527,37грн. інфляційних нарахувань).

Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір в розмірі 28 952,29 грн, сплачений позивачем, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем також заявлено судові витрати на правову допомогу в сумі 20 000 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (у п. 3.2 рішення) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

На підтвердження факту надання правничої допомоги позивачем до позовної заяви було додано копію Договору про правничу допомогу від 10.04.2026 № 01-10/04//26, додаткову угоду до цього Договору, платіжну інструкцію про оплату правничої допомоги №7778 від 24.04.2026, ордер (арк. справи 33-35,39).

З поданих доказів вбачається, що між позивачем та адвокатом Шкварок Тарасом Романовичем, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №000281, видане Радою адвокатів Тернопільської області 29 .03.2018 року (на підставі рішення № 118/6 від 29 .03.2018 року) укладено Договір від 10.04.2026 № 01-10/04//26 про надання правничої допомоги (адвокатських послуг).

10.04.2024 року позивач та адвокат Шкварок Т.Р. підписали Додаткову угоду до Договору №01-10/04/26 про надання правничої допомоги (адвокатських послуг). Так, згідно цієї Додаткової угоди сторони визначили порядок оплати правничої допомоги (адвокатських послуг) при представленні інтересів Замовника в Господарському суді Полтавської області по справі за позовом ТзОВ «ФЕРТІАГРО» до ТзОВ «Яковлівські Лани» про стягнення боргу.

1. За надання правової допомоги (адвокатських послуг) в суді першої інстанції Замовник сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 20 000,00 грн.

2. Розмір винагороди (гонорару) за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми та не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого Адвокатом часу.

3. Вартість наданих Замовнику послуг включає в себе аналіз документів, підготовку, написання та подання до Суду позовної заяви, представництво інтересів Замовника в Суді першої інстанції.

4. В розмір винагороди не входять витрати на відрядження. В разі наявності таких витрат, сторони погоджують їх суму, про що укладають відповідні акти прийому-передачі.

5. Сторони домовились що оплата в розмірі 10000,00 грн. здійснюється протягом трьох діб з моменту підписання цієї додаткової угоди, інша частина суми сплачується після набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.

За платіжною інструкцією №7778 від 24.04.2026 позивач сплатив адвокату 10 000 грн. (арк. справи 39).

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Згідно з ч. 4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач клопотання про зменшення розміру витрат не заявляв.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (зокрема, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5- 7, 9 ст. 129 ГПК України (зокрема, пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Суд вважає заявлену позивачем суму 20 000 грн. адекватною та співмірною до складності справи та обсягу наданої правової допомоги. Витрати на правничу допомогу відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 19 962,54 грн.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яковлівські Лани" (вул. Шевченка, 39, с. Мар`ївка, Полтавський район, Полтавська область, 38731, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40685997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРТІАГРО" (вул. Г. Мазепи, 10, офіс 504, м. Тернопіль, 46009, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41444937) 1 290 000,00 грн основного боргу, 327 204,49 грн інфляційних нарахувань, 85 230,70 грн 3% річних, 710 255,82 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 28 952,29 грн судового збору та 19 962,54 грн витрат на правничу допомогу.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення підписано 22.09.2026 року

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. М. Тимощенко