Рішення № 139929103, 10.09.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 Справа № 917/783/26

за позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, вул. 1100-річчя Полтава, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000 в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, вул. Затишна, 23, м. Полтава, 36039

до 1. Благодійної організації "Благодійний фонд "СМІЛИВА УКРАЇНА", пр. Свободи, 79, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

2. Гребінківського відділу Державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), вул. Ярослава Мудрого, 16, м. Гребінка, Полтавська область, 37400,

про витребування 1/2 частини земельної ділянки,

Суддя Кльопов І.Г.

Секретар Назаренко Я.А.

Представники сторін згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи: Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з позовом до Благодійної організації "Благодійний фонд "СМІЛИВА УКРАЇНА" та Гребінківського відділу Державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якому просить суд: витребувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га від загальної площі 5,6821 га, розташованої у с. Стукалівка Гребінківського району Полтавської області, зареєстрованої на праві власності за БО «БФ СМІЛИВА УКРАЇНА».

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 05.05.2026 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.06.2026.

08.05.2026 за вхід. № 6322 від Гребінківського відділу Державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) надійшов відзив на позов. Відповідач зазначає, що він не є належним відповідачем у даній справі та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що відділ ДВС не є власником, набувачем, користувачем або володільцем спірної частини земельної ділянки. Виконавче провадження № 74348990 було відкрито на підставі виконавчого листа № 544/88/22, виданого 22.02.2024 Пирятинським районним судом Полтавської області на виконання вироку суду в частині конфіскації майна. Дії Гребінківського відділу державної виконавчої служби здійснювалися у межах примусового виконання судового рішення про конфіскацію майна. Такі дії за своєю правовою природою є виконавчими та організаційними діями у межах виконання виконавчого документа. Вони не є здійсненням органом ДВС правомочностей власника земельної ділянки, не є самостійним розпорядженням землею як об`єктом державної власності та не свідчать про набуття відділом ДВС будь-якого майнового права чи інтересу щодо спірної земельної ділянки.

13.05.2026 за вхід. № 6547 від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшли пояснення щодо позову прокурора, в яких управління просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора та здійснювати розгляд справи без участі представника. Третя особа в поясненнях зазначає, що органи державної виконавчої служби, чи створені ними комісії не наділені повноваженнями щодо передачі земельних ділянок державної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Земля (земельні ділянки) є особливим видом майна, яке є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Тому правовий режим даного майна (земель) визначається не нормами загальних законодавчих актів, які визначають правовий режим майна у розумінні Цивільного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», тощо, а нормами спеціального законодавства, яким є Земельний кодекс України та прийняті відповідно до нього законодавчі та інші нормативно-правові акти, і саме Земельним кодексом України врегульовані питання передачі земель у власність чи користування.

Так, комісії, посадові особи Гребінківського відділу ДВС та створена відповідно до п. п. 11, 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2002 № 985, Комісія не мали повноважень щодо платної чи безоплатної передачі БО «БФ СМІЛИВА Україна» 1/2 частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га. В свою чергу БО «БФ СМІЛИВА Україна» в силу приписів чинного законодавства, не могла безкоштовно набути у власність частину земельної ділянки, яка була конфіскована.

18.05.2026 за вхід. № 6741 від Гребінківського відділу Державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) надійшли заперечення на письмові пояснення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

29.05.2026 за вхід. № 7377 від Благодійної організації "Благодійний фонд "СМІЛИВА УКРАЇНА" надійшов відзив на позов. Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні. Відповідач зазначає, що він є добросовісним набувачем у розумінні ст. ст. 387-388 ЦК України. Так, відповідач вважав, що орган державної виконавчої влади діє у межах своїх повноважень, а можливість самостійно встановити незаконність дій органу виконавчої влади є нерозумним і непропорційним тягарем, покладеним на приватну особу.

Відповідач зазначає щодо відсутності підстав, передбачених ст.388 ЦК України, для витребування майна від добросовісного набувача. Так, спірна земельна ділянка була конфіскована вироком суду, тобто вибула з власності засудженого та набула статусу державної власності примусово, на законній підставі. Подальша передача органом державної виконавчої служби - суб"єктом владних повноважень, наділеним правом розпоряджатися конфіскованим майном в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 №985 - не може кваліфікуватися як вибуття майна "не з волі держави" Саме держава через уповноважений орган прийняла рішення про передачу майна і здійснила таку передачу. Так, держава реалізувала свою волю щодо розпорядження конфіскованим майном. Також, відповідач зазначає, що питання про відповідність дій Комісії нормам Земельного кодексу є дискусійним, оскільки спірне майно набуло особливого статусу - конфісковане майно, правовий режим розпорядження яким визначається спеціальним актом - Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 №985. Навіть якщо визнати порушення повноважень, це не є підставою для витребування майна від добросовісного набувача без встановлення відповідності умовам ст. 388 ЦК України. Крім того, відповідач зазначає, що витребування майна є непропорційним втручанням у право власності та на відсутність підстав для представництва прокурора.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 30.06.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.09.2026.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив

Полтавською обласною прокуратурою, при виконанні повноважень визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за наслідками опрацювання інформації Національного агентства з питань запобігання корупції від 14.01.2026 № 36-02/2025-26, встановлено наступне

На виконання вироку Пирятинського районного суду Полтавської області від 31.03.2023 у справі № 544/88/22, проведено конфіскацію майна, належного на праві власності ОСОБА_1 .

У межах виконання вказаного вироку, Пирятинським районним судом 22.02.2024 видано виконавчий лист, на підставі якого Гребінківським відділом державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 74348990.

У подальшому, державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, зокрема, частини земельної ділянки приватної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га від загальної площі 5,6821 га, розташованої у с. Стукалівка Гребінківського району Полтавської області.

З метою виконання вироку, Гребінківським відділом ДВС конфісковане майно передано на реалізацію до ДП «Ргозогго.Продажі» через ТОВ «Публічні процедури».

Відповідно до протоколів про результати земельних торгів № LAP00l-UA-20240806-85950 від 17.09.2024, № LAP00l-UA-20240930-4781.0 від 30.10.2024, № LAP00l-UA-20241104-81026 від 05.12.2024 та № LAP00l-UA-20241213-71826 від 14.01.2025 четверті електронні торги з реалізації земельної ділянки кадастровий номер 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га не відбулись.

Розпорядженням начальника Гребінківського відділу ДВС від 03 .01.2025 № 14 утворено комісію з розпорядження конфіскованим майном у способи, відмінні від реалізації (далі -Комісія).

Комісією 23.01.2025 прийнято рішення про розміщення повідомлення про безоплатну передачу вказаної нереалізованої частини земельної ділянки на Державному підприємстві «СЕТАМ» Міністерства юстиції України за № 104963.

Згідно з протоколом засідання Комісії від 19.03.2025, на підставі заяви Благодійної організації «БФ СМІЛИВА Україна» від 04.02.2025 № 011, частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га безоплатно передано цій благодійній організації.

Відповідно до акту приймання-передачі описаного та арештованого майна боржника від 27.03.2025 старшим державним виконавцем Гребінківського відділу ДВС Шерстюк Т.О., у присутності понятого ОСОБА_2 , зазначену земельну ділянку передано БО «БФ СМІЛИВА Україна».

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним реєстратором виконавчого комітету Гребінківської міської ради 14.04.2025 проведено державну реєстрацію права власності за БО «БФ СМІЛИВА УКРАЇНА» на частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га, конфіскованої судом у ОСОБА_1 , реєстраційний номер речового права 59531716.

Таким чином, конфіскована у власність держави за вироком суду частина земельної ділянки вибула у приватну власність благодійної організації.

Прокурор зазначає, що законодавством не передбачено такої підстави для реєстрації права власності на земельну ділянку як протокол засідання Комісії від 19.03.2025 та акт приймання-передачі від 27.03.2025

Порушення інтересів держави у даному випадку полягає у незаконному вибутті із державної власності земельної ділянки площею 2,84105 га, вартістю 184 697,31 грн., яка згідно з актом прийому-передачі описаного та арештованого майна боржника від 27.03.2005 неправомірно передана у власність БО «БФ СМІЛИВА Україна», чим заподіяно шкоди державним інтересам.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Порядок проведення електронних аукціонів та реалізації майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 Закону, крім цінних паперів, визначається Міністерством юстиції України за погодженням із Міністерством фінансів України та Національним банком України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з п. 3 ст. 62 Закону реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановлено цим Законом.

Розпорядження конфіскованим майно та майном, як не підлягає реалізації, здійснюється відповідно до Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2002 № 985 (далі-Порядок).

Для забезпечення розпорядження конфіскованим майном у способи, відмінні від реалізації, керівник органу державної виконавчої служби відповідно до п. 11 Порядку утворює комісію.

Відповідно до п. 14 Порядку у разі коли майно, у тому числі транспортні засоби, не реалізовано у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», державний виконавець вносить на розгляд комісії пропозицію про безоплатну передачу майна органам державно влади, закладам охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавленні батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім`ям, будинкам дитини при установах виконання покарань, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі.

При цьому передача об`єктів нерухомості, у тому числі земель, безоплатно, а також на благодійні цілі як суб`єктам господарювання, так і фізичним особам, зазначеним Порядком не передбачена.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Статтею 143 Земельного кодексу України визначені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Так, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Відповідно до ст. 148 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно з п. г ч. 5 ст. 84 Земельного кодексу України, держава набуває права власності на землю у разі конфіскації земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Тому право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Статтями 118 і 122 Земельного кодексу України визначено, що правом на здійснення розпорядження земельною ділянкою державної власності шляхом передачі її у власність іншій особі наділені органи виконавчої влади - державні районні і обласні адміністрації, державні органи земельних ресурсів (щодо земель сільськогосподарського призначення) та Кабінет міністрів України.

Таким чином, органи державної виконавчої служби, чи створені цими комісії не наділені повноваженнями щодо передачі земельних ділянок державної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Окрім цього, положеннями Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної передачі земель державної та комунальної власності у приватну власність громадян та юридичних осіб. Зокрема, юридичні особи можуть набувати такі землі безоплатно у власність у випадках передачі земель загального користування садівницького товариства у власність останнього (ст. 35 Земельного кодексу України) та земель загального користування дачного кооперативу (ст. 52 Земельного кодексу України).

Таким чином, юридичні особи не можуть безоплатно набувати у власність земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності, якщо інше прямо не передбачене законом.

Відповідно до положень ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України право безоплатної приватизації земель передбачене лише для громадян України. Юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності на підставі цивільно-правових угод або через земельні торги (ст. 134 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Земля (земельні ділянки) є особливим видом майна, яке є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України).

Тому правовий режим даного майна (земель) визначається не нормами загальних законодавчих актів, які визначають правовий режим майна у розумінні Цивільного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», тощо, а нормами спеціального законодавства, яким є Земельний кодекс України та прийняті відповідно до нього законодавчі та інші нормативно-правові акти, і саме Земельним кодексом України врегульовані питання передачі земель у власність чи користування.

З урахуванням вказаного, комісії, створені з представників відповідних органів влади у порядку, передбаченому п. п. 11, 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2002 № 985 не мають повноважень щодо платної чи безоплатної передачі громадянам та юридичним особам у власність земельних ділянок, конфіскованих на користь держави за рішенням суду.

Таким чином, посадові особи Гребінківського відділу ДВС та створена відповідно до п. п. 11, 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2002 № 985, Комісія не мали повноважень щодо платної чи безоплатної передачі БО «БФ СМІЛИВА Україна» частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га. В свою чергу БО «БФ СМІЛИВА Україна» в силу приписів чинного законодавства, не могла безкоштовно набути у власність частину земельної ділянки, яка була конфіскована.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перелік документів, необхідний для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 81-2 зазначеної постанови встановлено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Таким чином, як і в ст. 122 Земельного кодексу України, в даній постанові КМУ визначено, що підставою для передачі земельних ділянок державної власності у власність громадян і юридичних осіб є рішення відповідного органу виконавчої влади.

Рішення комісії або іншого органу влади, крім тих, які зазначені у ст. 122 Земельного кодексу України, не є підставою для передачі земельної ділянки державної власності у власність громадянина чи юридичної особи.

Окрім указаного, підстави державної реєстрації права власності та інших речових прав визначені і ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, законодавством не передбачено такої підстави для реєстрації права власності на земельну ділянку як протокол засідання Комісії від 19.03.2025 та акт приймання-передачі від 27.03.2025.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу У країни встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Таким чином, власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 Цивільного кодексу У країни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 914/1658/15.

У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо відновити той стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Власник з дотриманням вимог ст. 387 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 Цивільного кодексу України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речова правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.387 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17».

При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027 /14-ц.

Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.

У постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону У країни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027 /14-ц зазначено, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»),

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Щодо посилання відповідача на втручання у право власності.

Пред`явлення даного позову обумовлено порушенням державних та громадських інтересів, оскільки надання у приватну власність юридичній особі земельної ділянки усупереч установленому законом порядку та компстениії суперечить основним засадам земельного законодавства, яке наголошує на тому, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права користування майном шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 1 О Цивільного кодексу У країни застосовується судами У країни як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ( серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право користування особи майном повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт; що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право користування особи майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право особи на користування майном, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави ( суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення ( обгрунтованої пропорційності) між метою. що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обгрунтованої компенсації.

Водночас ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

В даному випадку, з огляду на характер спірних правовідносин, суд не вбачає невідповідності заходу втручання держави в право користування землею відповідачем критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки дане право користування не є мирним, з огляду на порушення законодавства при його набутті.

Прийняття рішення про передачу частини земельної ділянки у власність без дотримання встановленої Законом процедури та за відсутності повноважень на прийняття рішення про передачу у власність, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або державу правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної або комунальної власності.

В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами У країни ( статті 14, 19 Конституції України).

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а саме незаконної передачі земельних ділянок в користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Відповідач БО БФ «СМІЛИВА УКРАЇНА» не мав перешкод у доступі до законодавства і міг знати про те, що передача частини спірної земельної ділянки є незаконною, а тому земля передана у власність з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність набувача майна під обгрунтований сумнів.

Одночасно суд вважає також за необхідне зауважити на тому, що питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Наведений порядок при поданні заступником керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області даного позову був дотриманий, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідними листами прокурора Полтавської обласної прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до Полтавської обласної прокуратури щодо даного спору.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, наведених обґрунтувань та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що правова позиція прокурора підтверджується належними та допустимими доказами, а тому позов підлягає задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233,237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Затишна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5320885300:00:005:0534, площею 2,84105 га від загальної площі 5,6821 га, розташованої у с. Стукалівка Гребінківського району Полтавської області, зареєстрованої на праві власності за Благодійною організацією "Благодійний фонд "СМІЛИВА УКРАЇНА" ( пр. Свободи, 79, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 44821993)

3. Стягнути з Благодійної організації "Благодійний фонд "СМІЛИВА УКРАЇНА" ( пр. Свободи, 79, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 44821993) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул.1100 річчя Полтави, 7, р/р №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3328,00 грн. судового збору

Видати накази з набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.09.2026

Суддя Кльопов І.Г.