Ухвала суду № 139928776, 21.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

"21" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3765/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши матеріали заяви

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача-1: Фермерського господарства "Пролісок" (код ЄДРПОУ 22500341, 67311, Одеська обл., Березівський р-н, с. Михайлівка, вул. Зарічна, буд. 13)

відповідача-2: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 )

про визнання недійсним рішення та скасування державних реєстрацій

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів Фермерського господарства "Пролісок" та ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення та скасування державних реєстрацій.

Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про залишення її без руху, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 цього Закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

За змістом статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Позовна заява, яка подана через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС, містить три немайнові вимоги, відтак судовий збір у цій справі, який повинен сплатити позивач, становить 7987,20 грн. (3328 х 3 х 0,8).

Позивачем не надано доказів на підтвердження сплати судового збору.

Натомість до позовної заяви долучено клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке вмотивоване тим, що позивач є фінансово неспроможною, позбавленою джерела доходу особою, на підтвердження чого ОСОБА_1 до позовних матеріалів надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 15.05.2026, із якої вбачається, що за період з жовтня 2025 року по березень 2026 року (6 місяців) інформація щодо джерел/сум виплачених доходів та утриманих податків в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків відсутня.

Відповідно до даних Відомостей, у період з жовтня 2025 року по березень 2026 року у ОСОБА_1 був відсутній дохід.

Також на підтвердження вказаних у заяві обставин позивачем надано довідку за формою ОК-5 Пенсійного фонду України від 25.05.2026.

Розглянувши дане клопотання, суд зазначає наступне.

За умовами частин першої, другої статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю;

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Наведена норма містить виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору.

Відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, а також звільнення від його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Указані норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Аналогічний правовий висновок викладено в пунктах 3.12 - 3.13 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2021 у справі № 912/1061/20.

Положення частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачають право суду з урахуванням майнового стану сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк лише за наявності викладених вище умов, а не тільки виходячи з майнового стану сторони.

Даний висновок суду повністю узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 18.06.2020 у справі №905/6165/13.

Отже, Законом України "Про судовий збір" суду надано право відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, звільнити заявника від його сплати за наявності відповідних обставин (умов), визначених частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір", перелік яких розширювальному тлумаченню не підлягає.

Відстрочення (розстрочення) або звільнення від сплати судового збору є правом суду, а не його обов`язком, при цьому вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин.

Інститут відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору є винятком із загального правила про обов`язковість сплати судового збору всіма учасниками процесу. Застосування такого винятку можливе лише за умови належного підтвердження особою існування відповідних обставин, оскільки інший підхід створював би необґрунтовані процесуальні переваги одній стороні спору та суперечив би принципам рівності учасників судового процесу і змагальності сторін.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі (ухвали Верховного Суду від 25.07.2022 у справі №927/911/21 та від 02.05.2022 у справі №903/522/21).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.

Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в ухвалі від 12.12.2022 у справі №910/11069/21.

Заявляючи клопотання про зменшення розміру судового збору та клопотання про відстрочення його сплати, заявник повинен надати докази важкого майнового стану, зокрема, про те, що останній є безробітним, не отримує заробітну плату чи інший прибуток; у заявника відсутнє рухоме чи нерухоме майно, цінні папери, кошти на банківських або депозитних рахунках тощо.

Даний сталий правовий висновок Верховного Суду міститься у постановах від 30.11.2022 у справі №905/1060/21 та від 21.10.2022 у справі №905/1059/21.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.

Так позивачем на підтвердження своїх доводів про наявність підстав для звільнення її від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду подано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з жовтня 2025 року по березень 2026 року.

Між тим вказані відомості не є тим документом, який може повністю та достовірно відображати розмір всіх доходів скаржника і констатувати той факт, що їх сукупність не перевищує 5% від розміру судового збору, оскільки, по перше, зазначений документ не містить інформації щодо розміру річного доходу, джерел/сум виплачених доходів за попередній календарний рік заявника, по друге, не виключена можливість отримання позивачем інших видів доходів. Надані ОСОБА_1 відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків самі по собі не дають суду можливості встановити майновий стан особи в цілому, оскільки не містять відомостей щодо наявності або відсутності у неї рухомого та нерухомого майна, корпоративних прав, банківських рахунків, грошових заощаджень, цінних паперів, майнових прав чи інших активів, які можуть свідчити про її фактичну платоспроможність.

Відтак зазначені відомості не є беззаперечними доказами, які свідчать про скрутний майновий стан позивача та відсутність у нього можливості сплатити судовий збір, адже не надають суду змоги в повній мірі оцінити майновий стан ОСОБА_1 . За таких обставин, вищезазначених документів недостатньо для аргументованого висновку щодо визнання майнового стану позивача таким, щоб звільнити його від сплати судового збору.

Навіть у випадку посилання особи на критерій, передбачений пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", сам по собі факт перевищення розміру судового збору над п`ятьма відсотками річного доходу фізичної особи не породжує автоматичного обов`язку суду відстрочити, розстрочити, зменшити судовий збір чи звільнити від його сплати. Зазначена норма надає суду дискреційні повноваження, реалізація яких потребує оцінки всіх обставин конкретної справи, зокрема, реального майнового стану особи, її активів, майнових можливостей та достатності поданих доказів. Тобто навіть за наявності відомостей про дохід особи суд зобов`язаний перевірити не лише формальне співвідношення суми збору та доходу, а й фактичну спроможність особи виконати обов`язок зі сплати судового збору.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи наведені норми та практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції, суд зазначає, що сплата судового збору за подання позову, необхідність якої передбачена положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір", не може вважатися обмеженням доступу до суду.

Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання позовної заяви певних дій, в тому числі щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені.

У статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, всіх учасників справи поставлено законом у рівні умови в частині обов`язку сплачувати судовий збір, у зв`язку з чим вибіркове надання господарським судом суб`єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи фінансове становище ОСОБА_1 на підставі наданих позивачем доказів, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення її від сплати судового збору за подання позову. З огляду на це, суд відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Отже, позивачу слід усунути недоліки позовної заяви та надати докази сплати судового збору у розмірі 7987,20 грн.

Згідно з п.9 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява, серед іншого, має містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Отже, положення ст.162 ГПК України покладають на позивача обов`язок при поданні позовної заяви надати суду не тільки розрахунок витрат, які останній вже поніс у зв`язку з поданням позову, а ще надати розрахунок витрат, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи. При цьому, з урахуванням положень ст.129 ГПК України, визначення позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, має значення при вирішенні судом питання розподілу судових витрат між сторонами за результатами вирішення спору по суті.

В даному випадку позивачем не наведено попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Позивачу слід навести орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п.8 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

В порушення наведеної норми процесуального закону позовна заява не містить відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.

Для усунення вказаного недоліку позивачу слід зазначити відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про поштовий зв`язок", послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.

Згідно п.47 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення.

За змістом п.17 Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою, згідно з тарифами оператора поштового зв`язку. Послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв`язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей.

Згідно п.62 Правил надання послуг поштового зв`язку, підтвердженням оплати послуг поштового зв`язку з пересилання письмової кореспонденції є: поштові марки, наклеєні на письмову кореспонденцію або нанесені типографським способом на поштові конверти, поштові картки; електронні марки; відбитки державного знака, нанесені маркувальними машинами; відбитки про оплату письмової кореспонденції, нанесені друкарським чи іншим способом; розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв`язку.

Відповідно, якщо копію позовної заяви надіслано поштою, то документом, який підтверджує надсилання, є встановлений у п.62 Правил спосіб поштової оплати, опис вкладення у цінний лист. Крім того, підтвердженням, що відправлення надіслано на адресу одержувача є саме накладна (службовий чек), в якому зазначено номер накладної, інформацію про відправника та одержувача, інформацію про відправлення, а також міститься підтвердження (підпис) відправника з підтвердженням, що інформація у даній накладній зазначена правильно.

В порушення означеного вище, позивачем не надано суду належних доказів направлення відповідачам копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Для усунення означеного недоліку позивачу слід надати докази направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачам (опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, фіскальний чек, поштову накладну).

Частиною 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

При цьому, залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Господарським процесуальним кодексом України.

За таких обставин, оскільки позивачем не дотримано вищезазначених вимог, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення допущених недоліків позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 162, 164, 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

3. Позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху усунути вказані в мотивувальній частині ухвали недоліки шляхом подання відповідних доказів.

4. Роз`яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається згідно з п.5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

5. Копію ухвали направити позивачу.

Суддя М.Б. Сулімовська

Ухвала суду набрала законної сили 21.09.2026, оскарженню не підлягає.