Ухвала суду № 139927289, 22.09.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

22 вересня 2026 року Справа № 903/325/26 Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представника стягувача: Боровика Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області заяву Приватного підприємства Вільна Україна-Р про розстрочення виконання рішення по справі №903/325/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ерідон до Приватного підприємства Вільна Україна-Р про стягнення 3280148,87 грн,

В С Т А Н О В И В:

02.04.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ерідон сформувава в системі Електронний суд позовну заяву до Приватного підприємства Вільна Україна-Р про стягнення 3280148,87 грн, в т.ч.: 2086464,00 грн основна сума заборгованості; 382447,12 грн 36% річних, 509929,48 грн проценти за користування товарним кредитом, 301308,27 грн пеня.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №314/25/241 від 19.03.2025.

Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.06.2026, позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства Вільна Україна-Р (вул.Колгоспна,24, селище Іваничі, Волинська область, 45300, код ЄДРПОУ 36523236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ерідон (вулиця Богдана Хмельницького, 35, село Чопилки, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08467, код ЄДРПОУ 43106699) 3280148,87 грн (три мільйони двісті вісімдесят тисяч сто сорок вісім гривень 87 коп.) заборгованості, в т.ч.: 2086464,00 грн основна сума заборгованості; 382447,12 грн 36% річних, 509929,48 грн проценти за користування товарним кредитом, 301308,27 грн пеня, а також 39361,78 грн (тридцять дев`ять тисяч триста шістдесят одна гривня 78 коп.) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

01.07.2026 на виконання вищевказаного рішення видано наказ про примусове виконання рішення.

17.09.2026 зареєстровано заяву Приватного підприємства Вільна Україна-Р про розстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 у справі №903/325/26, в якому боржник просить суд розстрочити виконання Рішення Господарського суду Волинської області від 09 червня 2026 року по справі № 903/325/26 на строк шість місяців. Затвердити графік щомісячних платежів у наступному порядку:

1. До 30.11.2026 року 546691,49 грн.;

2. До 30.12.2026 року - 546691,49 грн.;

3. До 30.01.2027 року - 546691,49 грн.;

4. До 30.02.2027 року - 546691,49 грн.;

5. До 30.03.2027 року - 546691,49 грн.;

6. До 30.04.2027 року - 546691,49 грн.

Заява обгрунтована, що на дату звернення із заявою про розстрочення виконання судового рішення Боржник уже має ряд судових рішень, які набрали законної сили та знаходяться на примусовому виконанні, а від так ПП Вільна Україна - Р, як Боржник опинилося в фінансово скрутному становищі. Негайне примусове звернення до виконання по даному Рішенні суду є неможливим, оскільки існує брак вільних обігових коштів на рахунках Товариства та це призводить до того, що можлива зупинка господарської діяльності Боржника. Вказує, що ПП «Вільна Україна - Р» спеціалізується на вирощуванні культур, які мають пізній термін дозрівання, то саме запропонований ним графік погашення боргу за рішенням суду надасть можливість виконати свої боргові зобов`язання перед Кредитором.

Ухвалою суду від 17.09.2026 заяву Приватного підприємства Вільна Україна-Р про розстрочення виконання рішення суду прийнято до розгляду. Розгляд заяви призначено в судовому засіданні на 22 вересня 2026 року о 09:50 год. Запропоновано стягувачу в строк до 21.09.2026 обґрунтовані пояснення (заперечення) щодо заяви та докази в їх обґрунтування.

Ухвала суду від 17.09.2026 доставлена до електронних кабінетів стягувача та боржника 17.09.2026, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

18.09.2026 представник стягувача сформував в системі «Електронний суд» заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення, в якій вказав, що Боржник не довів обставин, які істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, не доведено реальної можливості виконати запропонований графік, розстрочення непропорційно обмежить права стягувача, запропонований графік є арифметично та календарно некоректним, а посилання заявника на судову практику не замінює доказування конкретних обставин, а тому просить суд відмовити Приватному підприємству «Вільна Україна-Р» у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 09.06.2026 у справі № 903/325/26 у повному обсязі.

22.09.2026 зареєстровано клопотання ТОВ «Вільна Україна-Р» про долучення доказів, в якому вказано, що для обгрутнування своїх заперечень на доводи ТОВ Фірма "Ерідон викладені в запереченні на заяву, представнику заявника необхідно долучити письмові докази, які на дату проведення судового засідання будуть відсутні. Крім того, у представника на зазначені дату та час є визначене судом раніше судове засідання по справі № 681/1006/26, тому прийняти участь у засіданні не має можливості. У зв`язку із зазначеним вище прошу суд перенести розгляд заяви на іншу дату визначену судом.

Представник стягувача в судовому засіданні в режимі відеоконференції в задоволенні заяви просив відмовити з підстав викладених у запереченнях.

Щодо перенесення розгляду заяви, судом враховано наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Отже відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін та учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В той же час суд звертає увагу на те, що згідно положень статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Суд відхиляє наведені божником в обґрунтування відкладення розгляду справи доводи про неможливість участі його представника в судовому засіданні з причини знаходження в іншому судовому засіданні, оскільки заявник не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, а не з`явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача (боржника) та за наявними матеріалами.

З огляду на вказаний висновок суду, клопотання Боржника про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Заслухавши представника стягувача, дослідивши матеріали заяви, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.06.2026, позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства Вільна Україна-Р (вул.Колгоспна,24, селище Іваничі, Волинська область, 45300, код ЄДРПОУ 36523236) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ерідон (вулиця Богдана Хмельницького, 35, село Чопилки, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08467, код ЄДРПОУ 43106699) 3280148,87 грн (три мільйони двісті вісімдесят тисяч сто сорок вісім гривень 87 коп.) заборгованості, в т.ч.: 2086464,00 грн основна сума заборгованості; 382447,12 грн 36% річних, 509929,48 грн проценти за користування товарним кредитом, 301308,27 грн пеня, а також 39361,78 грн (тридцять дев`ять тисяч триста шістдесят одна гривня 78 коп.) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

01.07.2026 на виконання вищевказаного рішення видано наказ про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України вказує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 225.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013).

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Принцип обов`язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997.

Згідно ст.331 ГПК України, За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання боржником судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

При розгляді заяв щодо відстрочення або розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності як застосування самого механізму відстрочення виконання рішення суду, так і строків відстрочення його виконання, в цілому. Наявність підстав для розстрочення має бути доведена боржником. Оцінюючи доводи заяви про відстрочення виконання судового рішення судом повинно враховуватись, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилення від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, а й його намір, що свідчить про бажання виконати рішення.

Аналіз вищенаведеного свідчить, що відстрочення виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Таким чином, законодавець, у будь-якому випадку, пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, які повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки з урахуванням доводів боржника, а й з огляду на заперечення кредитора. Зокрема, необхідно врахувати наслідки невиконання рішення у встановлений строк для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання розстрочення або відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість відстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

Суд зазначає, що при розгляді заяв про надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення суд повинен встановити чи не порушує це інтереси обох сторін, оскільки, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, наявність вказаних обставини не підтверджується відповідачем (боржником) жодними доказами.

Крім того, суд погоджується з стягувачем, що боржником не надано жодних доказів, що свідчили б про неможливість виконання рішення суду.

Суд погоджується з доводами стягувача, що запропонований графік є арифметично та календарно невірним, оскільки шість платежів по 546 691,49 грн становлять 3 280 148,94 грн, що на 0,07 грн більше суми основного присудженого боргу 3 280 148,87 грн. При цьому графік узагалі не охоплює 39 361,78 грн присудженого судового збору. Отже, запропонований порядок не забезпечує точного й повного виконання рішення суду.

Крім того, один із платежів визначено «до 30.02.2027 року», хоча такої календарної дати не існує. Ця помилка створює невизначеність щодо строку виконання відповідної частини рішення.

Боржник посилається на вирощування культур із пізнім строком дозрівання, однак не зазначає видів культур, площ посіву, прогнозованої врожайності, очікуваної ціни реалізації, покупців, строків надходження коштів та витрат, що мають пріоритетне погашення. Тому запропонований графік ґрунтується на припущеннях, а не на перевірюваному фінансовому плані.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Суд враховує, що здійснюючи діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на ці умови.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, господарський суд також повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Також суд зазначає, що при вирішенні питання про розстрочення необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п.1 ст.6 Конвенції та ст. 1Протоколу №1 їх практичного змісту.

Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу №1 були порушені. ("Анацький проти України". N 10558/03, пп.22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).

Отже, внаслідок невиконання рішення суду, порушуються права стягувача у виконавчому провадженні та вимоги ст.124 Конституції України, 3акону України "Про виконавче провадження", ст.6 Конвенції, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, що може призвести до завдання збитків.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене та враховуючи те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, суд зазначає, що з урахуванням інтересів стягувача та ступеня вини боржника у виникненні спору розстрочення виконання рішення суду суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Керуючись ст. ст.234-235, 331 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Приватного підприємства Вільна Україна-Р про розстрочення виконання рішення по справі №903/325/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Ерідон до Приватного підприємства Вільна Україна-Р про стягнення 3280148,87 грн, відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її оголошення відповідно до ч.1 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повна ухвала суду виготовлена 22.09.2026.

Суддя І. О. Гарбар