Рішення № 139924020, 09.09.2026, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/338/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Новик Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу за позовом

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1

до відповідача: Релігійної організації Релігійна громада Парафія Святої Великомучениці Варвари Чернігівської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) селища Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 2139846), вул. Робітнича, 51 смт. Талалаївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17200

про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів

за участю представників сторін:

від позивача: Ковалюх В.М., адвоката;

від відповідача: Краснікова Т.В., адвоката

Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Релігійної організації Релігійна громада Парафія Святої Великомучениці Варвари Чернігівської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) селища Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Варвинської парафії смт. Талалаївка Чернігівської області, оформленого протоколом №2 від 16.08.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п. 5.1. Статуту Релігійної громади Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Варваринської парафії смт. Талалаївка Чернігівської області в редакції станом на 16.08.2025, зміни та доповнення до Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються у тому ж порядку, що і Статут. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 , як настоятель Релігійної громади Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Варваринської парафії смт. Талалаївка Чернігівської області, не скликав загальних зборів, які відбулися 16.08.2025, а інша особа не мала права їх скликати. Вказане, за твердженням позивача, свідчить про те, що оскаржуване рішення прийняте із суттєвими порушеннями Статуту Релігійної громади Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Варваринської парафії смт. Талалаївка Чернігівської області, зареєстрованого 11.12.2009 року.

Ухвалою суду від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.05.2026, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвала суду доставлена до електронних кабінетів сторін 27.04.2026 о 16:45 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У розумінні ст. 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді, про встановлені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

12.05.2026 відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечив.

Так, відповідач посилається на таке:

- Статут Релігійної громади УПЦ смт. Талалаївка в редакції, станом на 16.08.2025, не передбачав фіксованого членства в релігійній громаді (у ньому відсутні будь-який врегульований порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади);

- п. 2.2. Статуту Релігійної громади УПЦ смт. Талалаївка в редакції станом на 16.08.2025 містить аналогічні вимоги до членства в релігійній громаді;

- Позивач не надає доказів того, що участь в загальних зборах Релігійної громади УПЦ смт. Талалаївка 16.08.2025 приймали особи, які не досягли 18 років та/або не проживали в місцевості, де діє релігійна громада;

- саме на Позивача покладався обов`язок доказування, що учасники загальних зборів Релігійної громади УПЦ смт. Талалаївка, які відбулися 16.08.2025 не проживали у с. Талалаївка або наближеній місцевості з метою доведення їх нерегулярного відвідування богослужіння;

- Позивач у своєму позові, зазначає, що ОСОБА_2 (с.Скороходове), ОСОБА_3 (с. Скороходове), ОСОБА_4 (с. Сільченкове), ОСОБА_5 (с. Стара Талалаївка) проживають в інших населених пунктах, однак не надає жодного доказу на підтвердження цього;

- доводи позивача про те, що на зборах були присутні 70 осіб, а в Додатку № 2 до вищевказаного протоколу зазначено 66 осіб не відповідає дійсності, оскільки як у Протоколі № 2 від 16.08.2025, так і у Додатку № 1 і Додатку № 2 вказано 70 осіб, що взяли участь у загальних зборах Релігійної громади смт. Талалаївка 16.08.2025 та голосували за зміну підлеглості шляхом входу до релігійної об`єднання Православна Церква Україна;

- саме на Позивача покладено обов`язок доведення, що кількість осіб, які підтримали рішення загальних зборів Релігійної громади УПЦ смт. Талалаївка про зміну підлеглості на користь Православної Церкви України, становила менше 2/3 від 2/3 загальної кількості членів цієї релігійної громади;

- право релігійної громади на зміну підлеглості не може залежати від волі конкретної людини, у даному випадку, Позивача чи голови парафіяльних зборів;

- доказів же того, що нова редакція статуту Релігійної громади ПЦУ смт. Талалаївка була подана на реєстрацію не уповноваженою загальними зборами Релігійної громади УПЦ смт. Талалаївка особою, Позивач не надає.

Відзив на позов прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи. Справа розглядається з урахуванням поданого відзиву на позов.

Позивач не скористався наданим правом на подання відповіді на відзив.

У зв`язку із перебуванням судді Новик Т.О. в період з 25.05.2026 по 29.05.2026 у відпустці відповідно до наказу голови суду № 57 від 19.05.2026, підготовче засідання, призначене на 28 травня 2026 року на 10 год. 30 хв., не відбудеться.

Ухвалою суду від 19.05.2026 сторін повідомлено про те, що підготовче засідання відбудеться 17.06.2026.

У підготовчому засіданні 17.06.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання до 02.07.2026.

З огляду на вирішення у підготовчому засіданні 02.07.2026 зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті у судовому засіданні на 11.08.2026.

У судовому засіданні 11.08.2026 судом оголошено перерву до 09.09.2026.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом забезпечено можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

09.09.2026 на підставі статті 240 ГПК України судом оголошено скорочене рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

14.07.2008 затверджено Статут релігійної громади Української Православної Церкви Ніжинської єпархії Свято-Варвинської парафії смт Талалаївка Чернігівської області.

11.12.2009 відомості про релігійну громаду Української Православної Церкви Ніжинської єпархії Свято-Варвинської парафії смт Талалаївка Чернігівської області як юридичну особу внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що зроблено запис 10591050001000194.

Указом митрополита Чернігівського і Ніжинського від 10.08.1998 № 212 священник ОСОБА_1 призначений настоятелем парафії Свято-Варвинської церкви м. Талалаївки Чернігівської області.

Відповідно до Статуту релігійної громади Української Православної Церкви Ніжинської єпархії Свято-Варвинської парафії смт Талалаївка Чернігівської області, затвердженого 14.07.2008, релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Свято-Варваринської релігійна організація первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Ніжинської єпархії (п. 1.1. Статуту).

Відповідно до п. 1.3. даного Статуту парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.

Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого Законодавства, Статуту УПЦ, Статут Ніжинської єпархії, а також цього Статуту (п. 1.4. Статуту).

Органами парафіяльного управління є: парафіяльні збори, очолювані настоятелем та парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів (п. 2.1. Статуту).

Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті (п. 2.2. Статуту).

Відповідно до п. 2.8. Статуту Парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей. Настоятель: разом з Парафіяльною радою скликає Парафіяльні збори; повноважно представляє парафію перед органами державної влади і управління.

Пунктом 5.1. Статуту встановлено, що зміни та доповнення до цього Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і Статут.

16.08.2025 проведені Загальні збори релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Варваринської парафії смт Талалаївка Чернігівської області.

Відповідно до Протоколу № 2 від 16.08.2025 Загальних зборів релігійної громади: всього до складу членів релігійної громади входять 100 осіб; на Загальних зборах присутні 70 осіб; Загальні збори правомочні приймати рішення з усіх питань порядку денного.

До порядку денного загальних зборів включені питання, зокрема, про зміну конфесійного підпорядкування релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання Української православної Церкви (Православної Церкви України) та внесення змін і доповнень до Статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Варваринської парафії смт Талалаївка Чернігівської області згідно з якими статут викласти у новій редакції (п.3 порядку денного); про звернення до правлячого Архієрея Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про призначення настоятеля (керівника) релігійної громади (п. 4 порядку денного); про обрання уповноваженого від релігійної громади на подачу документів до Чернігівської обласної військової адміністрації для внесення змін і доповнень до статуту та внесення відомостей в ЄДР (п. 11 порядку денного).

Відповідно до Протоколу № 2 від 16.08.2025 Загальних зборів по 3-му питанню порядку денного проголосувало 70 осіб, у т.ч. 70 - «за»; 0 - «проти»; 0 - «утримались».

Загальними зборами прийнято рішення про зміну конфесійного підпорядкування релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Варваринської парафії смт Талалаївка Чернігівської області у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання Української православної Церкви (Православної Церкви України) та внести зміни і доповнення до Статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Варваринської парафії смт Талалаївка Чернігівської області, згідно з якими Статут викладається у новій редакції з новою назвою Релігійна організація «Релігійна громада Парафія Святої Великомучениці Варвари Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області».

Список учасників загальних зборів релігійної громади, які були присутні на зборах, а також проголосували за зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади на підлеглість у канонічних і організаційних питаннях Українській Православній Церкві (Православній Ценркві України) шляхом внесення відповідних змін до Статуту релігійної громади викладено у Додатку №1 та Додатку №2 і є невід`ємною частиною даного Протоколу.

Відповідно до Протоколу № 2 від 16.08.2025 Загальних зборів по 4-му питанню порядку денного проголосувало 70 осіб, у т.ч. 70 - «за»; 0 - «проти»; 0 - «утримались».

Загальними зборами прийнято рішення про делегування голову зборів гр. ОСОБА_6 до правлячого Архієрея Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) для отримання указу про призначення Настоятеля (керівника) релігійної громади.

Відповідно до Протоколу № 2 від 16.08.2025 Загальних зборів по 11-му питанню порядку денного проголосувало 70 осіб, у т.ч. 70-«за»; 0-«проти»; 0- «утримались».

Загальними зборами прийнято рішення про обрання уповноваженим від релігійної громади гр. ОСОБА_6 для подачі установчих документів на реєстрацію до Чернігівської обласної військової адміністрації для внесення змін і доповнень до статуту релігійної громади та внесення відомостей в ЄДР.

Зі Статуту Релігійної організації «Релігійна громада Парафія Святої Великомучениці Варвари Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області»» (нова редакція), прийнятого на загальних зборах, оформлених протоколом від 16.08.2025 № 2, вбачається, що цей Статут був затверджений Керуючим Чернігівською єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України) 30.09.2025.

02.10.2025 ОСОБА_6 звернувся до Чернігівської обласної військової організації з заявою про реєстрацію статуту релігійної громади.

17.11.2025 Чернігівською обласною військовою адміністрацією прийнято розпорядження № 1319 «Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади», відповідно до якого зобов`язано зареєструвати зміни і доповнення до статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Варваринської парафії смт Талалївка Черінігвської області, згідно з яким статут викладається у новій редакції з найменуванням релігійна організація «Релігійна громада Парафія Святої Великомучениці Варвари Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області».

Державну реєстрацію Статуту релігійної організації «Релігійна громада Парафія Святої Великомучениці Варвари Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області» проведено 21.01.2026, про що внесено запис № 1000591070002000194.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує про наявність підстав для визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Варвинської парафії смт. Талалаївка Чернігівської області, оформленого протоколом №2 від 16.08.2025, оскільки ОСОБА_1 , як настоятель Релігійної громади Української православної церкви Ніжинської єпархії Свято-Варваринської парафії смт. Талалаївка Чернігівської області, не скликав загальних зборів, які відбулися 16.08.2025, а інша особа не мала права їх скликати.

Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. "Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.

Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Аналогічні положення щодо відокремленості церкви від держави містяться у ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Положеннями ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Отже, вимогами чинного законодавства закріплено право релігійної громади скликати загальні збори щодо вирішення питання про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації її членами, а не тільки настоятелем та Парафіяльною радою, як це визначено в пункті 2.8. Статуту Релігійної громади 2008 року.

При цьому, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення та, відповідно, не потребує затвердження єпархіальним архієреєм.

Таким чином, законодавець наділив загальні збори релігійної організації виключною компетенцією відносно визначення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту.

Суд також враховує, що у випадку невідповідності положень Статуту нормам законодавства мають застосовуватись положення закону, які мають вищу юридичну силу.

Аналіз положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» свідчить про те, що особа має право на вільне волевиявлення відносно свого членства в релігійній громаді.

Досліджуючи зміст Статуту Релігійної громади у редакції 2008 року, судом встановлено, що вказаний статут не містить будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

Натомість положеннями пунктів 2.1., 2.2. Статуту у редакції 2008 року органами парафіяльного управління є: парафіяльні збори, очолювані настоятелем та парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів. Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті.

Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не міститься і у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації".

З вище наведеного слідує, що будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у смт Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області, можна вважати членом релігійної громади Свято-Варваринської парафії Ніжинської єпархії Української Православної Церкви, у якій відсутнє фіксоване членство. Більше того, таке фіксоване членство суперечило б положенням ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами обставин членства в релігійній громаді УПЦ смт Талалаївка осіб, які брали участь в загальних зборах 16.08.2025. Також матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що станом на момент проведення зборів від 16.08.2025 кількість членів релігійної громади є більшою, ніж 100 осіб, як це визначено в протоколі № 2 від 16.08.2025.

З приводу тверджень позивача, що такі учасники зборів як ОСОБА_2 ,, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , проживають у інших населених пунктах, а відтак не мали право приймати участь у загальних зборах, суд зазначає таке.

Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв`язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.

Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.

Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.

Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту.

Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд визнає необґрунтованими доводи позивача про те, що на зборах голосували особи, які не є членами Релігійної громади.

Щодо доводів позивача про невідповідність присутніх на зборах відповідно до протоколу № 2 від 16.08.2025 (70 осіб) осіб кількості осіб, які по всім питанням проголосували одноголосно згідно додатку № 2 до протоколу (66 осіб), суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 164 ГПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Згідно з положеннями частин 1, 2, 4 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

У свою чергу, відповідно до ст. 178 ГПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Як убачається з матеріалів справи, до відзиву на позов відповідачем додано додаток №1 та додаток №2 до Протоколу №2 від 16.08.2025, відповідно до якого список учасників загальних зборів релігійної громади, які взяли участь у загальних зборах 16.08.2025 складає 70 осіб (а.с.66-70).

У процесі розгляду справи позивачем клопотання про витребування оригіналу додатку № 1 та № 2 до протоколу № 2 від 16.08.2025 не заявлялось, під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу не ставилась.

Разом з тим, зміст додатків не викликали у суду обґрунтованих сумнів у їх достовірності, а відтак, надані додатки № 1 та № 2 до протоколу № 2 від 16.08.2025 судом визнаються належними та допустимими доказами, а доводи позивача не приймаються судом до уваги.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність фіксованого членства в релігійній громаді Української Православної Церкви Ніжинської єпархії Свято-Варвинської парафії смт Талалаївка Чернігівської області, а також положення ч. 4 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та п. 2.1. Статуту 2008 року, для ухвалення рішення про зміну підлеглості Релігійної громади УПЦ смт Талалаївка було достатньо 67 голосів «за» (2/3 від 100 осіб), в той час як «за» проголосувало більша кількість осіб, зокрема, 70 осіб.

Водночас, суд критично відноситься до тверджень позивача про те, що нова редакція статуту Релігійної громади ПЦУ смт. Талалаївка була подана на реєстрацію не уповноваженою загальними зборами Релігійної громади УПЦ смт. Талалаївка особою з огляду на таке.

Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не містить положень щодо підтвердження існуючої підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, а містить положення лише стосовно наявності можливості змінити таку підлеглість шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади внаслідок проведення членами релігійної громади загальних зборів.

Разом з тим, суд зазначає, що 31.01.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 № 2673-VІІ, згідно з яким визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17.01.2019 у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.

Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

За приписами ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Стаття 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" регулює порядок відмови в реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Відтак, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що Статут у новій редакції було подано на реєстрацію неуповноваженою особою, оскільки з матеріалів справи вбачається, що необхідні для реєстрації документи були подані від імені релігійної організації ОСОБА_6 , який є уповноваженою особою на вчинення відповідних дій згідно з протоколом № 2 Загальних зборів від 16.08.2025.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Європейським судом з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У вказаному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, витлумачену у світлі п. 1 ст. 6 та ст. 11 Конвенції.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд з прав людини визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні у справі "Коккінакіс проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, як визначено у ст. 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин "демократичного суспільства" у значенні, що вживається у п. 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його п. 1 ст. 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі ст. 9 Конвенції згадується лише про "свободу сповідувати релігію чи переконання" (п. 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Із положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" слідує, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), а також вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади. Відтак, сама по собі зміна канонічної підлеглості не може порушувати права на свободу віросповідання. При цьому, законом закріплено право особи, у разі незгоди із рішенням релігійної громади про зміну канонічної підлеглості, утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником.

Відтак, якщо позивач не погоджується із прийнятими на загальних зборах 16.08.2025 рішеннями, оформленими протоколом № 2, то він не позбавлений права на утворення нової релігійної громади з бажаним канонічним підпорядкуванням.

Встановивши, що загальні збори від 16.08.2025, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів), недоведення позивачем невідповідності статуту (у новій редакції) нормам чинного законодавства, а також, встановивши відсутність порушення спірним статутом прав позивача, суд доходить висновку про необхідність відмови в позові.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на встановлені в ході розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Інші доводи позивача судом розглянуто, однак визнано необґрунтованими та такими, що не спростовують вищевикладених загальних висновків суду.

Розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 21.09.2026.

Суддя Т.О.Новик