Рішення № 139923431, 21.09.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 Справа № 917/1144/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Сьомкіна А.В., розглянувши матеріали справи №917/1144/26

за позовною заявою заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, проспект Свободи, 4 а, м. Кременчук, Полтавська область, 39601

в інтересах держави в особі:

1. Кам`янопотоківської сільської ради, вул. Миру, 19, с. Кам`яні Потоки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39763

2. Державної екологічної інспекції Центрального округу, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 39039

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601, в особі філії "Слобожанський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул. Гулака - Артемовського, 22, м. Полтава, 36018,

про стягнення 271 021,21 грн,

ВСТАНОВИВ:

09.06.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Слобожанський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення збитків, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства у розмірі 271 021,21 грн (вх. №1186/26).

На підтвердження позовних вимог прокурора подав як докази копії виписки з ЄДР, Витягу з ЄДРПОУ щодо Держав.еколог. Інспекц. Центр.округу, Витягу з ЄДРПОУ щодо ДП Ліси Україна, витягу з Статуту по ДП Ліси України, Витягу з Полож. про Філію Слобож.ліс.офіс ДП Ліси Україна, Витягу з Полож. про Держ.еколог. інспекц. Центр. окр., витягу з ЄРДР КП № 12025170540000283, Пост.про розголош. відом. досуд. слідства, прот. огл. місця події від 22.08.2025, Заяви про вчин. Злочину, розрах. збитків, Пост. та Висновку Суд. інж.еколог. експерт., прот. допиту майстра лісу Горобця О.М., рапортів поліції, повід. представ. К.Потоків.сіл. рада, повід. про представн. Еколог. інспекц. та Відповідь, повід.Еколог.інсп. та К.Поток.сіл.ради про подання позову, Наказу № 301 К.

Ухвалою від 15.06.2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив строки подачі заяв по суті.

15.06.2026 року від Державної екологічної інспекції Центрального округу надійшло клопотання (вх. № 8243), в якому інспекція просила суд позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області задовольнити в повному обсязі.

26.06.2026 року від відповідача надійшла заява (вх. № 8917), згідно якої відповідач просив суд позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» про стягнення збитків залишити без розгляду. На думку відповідача прокурор не довів наявності виключних обставин, які відповідно до норми прямої дії п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України надавали б йому право на звернення до суду в інтересах держави у даних правовідносинах.

26.06.2026 року від відповідача надійшов відзив на позов із запереченнями проти позову прокурора. Так, відповідач вказував, що шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев, стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов`язок охороняти ліс, невиконання чого являється якоюсь іншою обставиною. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Позовні вимоги не містять доказів, які вказували на неправомірність поведінки відповідача та не вказують які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив. Відповідач зазначив, що державна лісова охорона хоча і має статус правоохоронного органу проте не займається оперативно-розшуковою діяльністю, тобто не розшукує злочинців. В даному випадку, саме орган який здійснює розшукові дії не виконав свої функції. Фактично прокурором перекладається відповідальність органу досудового розслідування на постійного лісокористувача, однак відповідач не наділений повноваженнями щодо проведення слідчих (розшуковий) дій. Виключно через не встановлення органом досудового розслідування осіб винних у незаконній рубці дерев прокурор вважає, що збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем.

Також відповідач заперечував і проти розміру шкоди, заявленої прокурором. У наявних у справі документах (матеріали кримінального провадження №12025170540000283), на підставі яких експертом проводилась відповідна експертиза не зазначено, в якій частині пня було здійснено заміри (тобто, чи це було біля шийки кореня, чи в іншій частині дерева /наприклад вище шийки кореня/); відсутні посилання на нормативно-правові акти, якими керувались спеціалісти при здійсненні обмірів; у протоколі огляду місця події (а саме в тій частині, що можливо прочитати) відсутня будь-яка інформація щодо вимірювальних приладів, чи проходили вони сертифікацію, ознаки дерев, а саме сухостійні чи сироростучі, як давно було здійснена рубка дерев, у який метод здійснювався замір та інші важливі аспекти та характеристики, які є необхідні для вірного нарахування заподіяної шкоди.

До відзиву відповідач подав як докази (копії) Довіреність № 851 ОСОБА_1 , посадова інструкція юристи, Наказ про прийняття ОСОБА_1 , Виписка ДП Ліси України вересень 2025, Витяг філія 2026, Виписка зміни.

02.07.2026 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. №9140). Прокурор вказав, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.202018 та 19.08.2018 у справах №№ 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою за шкоду, заподіяну внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Відповідач, як постійний лісокористувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконне вирубування дерев (постанова Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17). Вказане спростовує твердження відповідача, щодо перекладання відповідальності на постійного лісокористувача. Відповідач помилково вважає, що згідно матеріалів справи обставини заподіяння шкоди державі у розмірі 271 021,21 грн., не доведено в порядку, передбаченому положенням статей 74, 76-77 ГПУ України, належними і допустимими доказами.

03.07.2026 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №9195), у яких заявлено клопотання про поновлення строку та долучення до матеріалів справи доказів (наказу від 17.06.2025 р. №840/37-2 "Про організацію лісових обходів" та наказів від 13.06.2025 р. №827/37-4, від 22.08.2025 р. №1180/37-4, від 05.09.2025 р. №1265/37-4, від 03.10.2025 р. №1395/37-4 "Про оголошення робочих днів").

Також 03.07.2026 року до суду від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №9202), відповідно до якого останній просив поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи наступні докази: відповідь Кам`янопотоківської сільської ради (вих. №02.1-17/844 від 22.06.2026 року) на лист Кременчуцької окружної прокуратури за вих. №52-7543вих-26 від 13.05.2026 р. (з додатком).

Ухвалою від 23.07.2026 року Клопотання Кременчуцької окружної прокуратури (вх. №9202 від 03.07.2026 р.) та відповідача (вх. №9195 від 03.07.2026 р.) про поновлення строків для надання доказів суд задовольнив, ухвалив поновити Кременчуцькій окружній прокуратурі та відповідачу строки на подання доказів. Суд прийняв до розгляду докази (копії), подані:

- Кременчуцькою окружною прокуратурою, а саме: відповідь Кам`янопотоківської сільської ради (вих. №02.1-17/844 від 22.06.2026 року) на лист Кременчуцької окружної прокуратури за вих. №52-7543вих-26 від 13.05.2026 р. (з додатком);

- відповідачем, а саме: наказ від 17.06.2025 р. №840/37-2 "Про організацію лісових обходів" та накази від 13.06.2025 р. №827/37-4, від 22.08.2025 р. №1180/37-4, від 05.09.2025 р. №1265/37-4, від 03.10.2025 р. №1395/37-4 "Про оголошення робочих днів".

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши і оцінивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

22.08.2025 працівниками Крюківського лісництва Миргородського надлісництва Філії «Слобожанського лісовий офіс» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку 20 сироростучих та 2 сухостійних дерев невстановленими особами в кварталі 43 виділ 4 Крюківського лісництва за межами населеного пункту на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, що входять до складу Державного лісового фонду України, землі яких перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України».

За вказаним фактом 23.08.2025 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12025170540000283 за ч. 1 ст. 246 КК України та розпочато досудове розслідування, під час якого слідчим із залученням представників Філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» проведено огляд місця події кварталу 43 виділ 4 Крюківського лісництва, Миргородського надлісництва за межами населеного пункту на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району. Як вбачається з протоколу огляду місця події (арк. справи 14-17) під час огляду виявлено 22 пнів від незаконно спиляних дерев, з них 20 сироростучих та 2 сухостійних дерев наступних видів: дуб, ясен, акація. При цьому здійснювалось фотографування місця події та пнів (а.с.16-17).

За результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12025170540000283, яка була призначена постановою слідчого від 11.12.2025р. (арк.справи 20-21), судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України 28.01.2026 року складено висновок експерта № СЕ-19/111-26/3364-ФХЕД, у якому зазначено, що розмір шкоди, спричинений внаслідок незаконної, як встановлено слідством, порубки 22 дерев в кварталі 43 виділу 4 Крюківського лісництва, Миргородського надлісництва ДП «Ліси України» становить 271 021,21 грн. (арк. справи 22-24).

Вищевказаний лісовий масив, де виявлено самовільну рубку, знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні Філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

За твердженням прокурора, оскільки в ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено осіб, які здійснили незаконну порубку дерев, тому завдані незаконною порубкою дерев збитки мають бути відшкодовані її постійним користувачем/відповідачем, що й стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Щодо представництва прокурора.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначає про ненадходження до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну відповідачем державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

У даному випадку прокурор, звертаючись до суду, позивачами визначив Кам`янопотоківську сільську раду Кременчуцького району Полтавської області та Державну екологічну інспекцію Центрального округу.

Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.13, 142, 145 Конституції України; ст. 15, 19, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Вказана норма узгоджується з положеннями ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Правопорушення було вчинено на території Крюківського лісництва Миргородського надлісництва Філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України», яка відноситься до Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Державна екологічна інспекція Центрального округу є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Враховуючи викладене, шкода, заподіяна навколишньому природною середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Кам`янопотоківської сільської ради, а факт невідшкодування такої шкоди призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтерес територіальної громади.

Суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

З матеріалів справи вбачається, що Кременчуцькою окружною прокуратурою дотримано порядок встановлення підстав для представництва інтересів держави у даному випадку та повідомлено Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Кам`янопотоківську сільську раду Кременчуцького про виявлені порушення (арк. справи 28-31), однак вказаними органами жодних дій, спрямованих на усунення виявлених порушень не здійснено, що підтверджує їх бездіяльність.

Така пасивна поведінка органу місцевого самоврядування та органу державного контролю безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень останніми щодо захисту інтересів територіальної громади та інтересів держави, оскільки володіючи відповідним повноваженнями та достовірно знаючи про факти заподіяння шкоди незаконною порубкою не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов до висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими, а клопотання відповідача про залишення позову без розгляду є безпідставним та необґрунтованим, отже судом не задовольняється.

Стосовно суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

За статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача шкоди, завданій державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Суд, розглядаючи спір про стягнення збитків, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.

Частиною 1 ст. 16 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі, серед іншого, зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Статтею 63 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За змістом п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, серед іншого, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.

Як вже зазначено судом у даному рішенні, земельна ділянка, на якій виявлено незаконну порубку, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" яке, зі свого боку, відповідно до матеріалів лісовпорядкування, є її постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов`язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій йому території.

Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, та його працівників, серед іншого, покладений обов`язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

Факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність дій відповідача, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.

Згідно з пунктом 3.1. Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (арк. справи 37-40), підприємство створене з метою, зокрема, ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Згідно з підпунктами 3.2.2. та 3.2.3. вказаного Статуту основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.

Суд враховує, що у постанові від 28.09.2023 року у справі №927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.

Однак, факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Суд також враховує, що у пунктах 88 постанови від 13.05.2020 року у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів.

Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

Не можуть свідчити про відсутність вини дії, вчинені ДП "Ліси України" внаслідок виявлення незаконної вирубки лісів, оскільки законом покладено на лісокористувача, в тому числі, і обов`язок вжиття заходів для недопущення/охорони лісу від незаконної вирубки, проте не лише вчинення усіх можливих дій з метою виявлення правопорушника. Cуд підкреслює, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15 лютого 2018 року справа № 927/1096/16, від 20 лютого 2020 року справа № 920/1106/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 906/366/20

Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів. Відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконної вирубки дерева.

А тому доводи відповідача про відсутність його вини у завданні збитків суд відхиляє.

Статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статей 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода передбачено, що заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідач вказував у відзиві, що винні особи невстановлені з причини бездіяльності слідства, а не державної лісової охорони, яка не наділена повноваженнями проведення слідчих (розшукових) дій. Виключно через не встановлення органом досудового розслідування осіб винних у незаконній рубці дерев прокурор вважає, що збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем.

Дійсно, матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлення винних осіб у кримінальному провадженні №12025170540000283. При цьому, наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України.

Суд зауважує, що повідомлення правоохоронних органів про виявлення факту здійснення незаконної порубки лісів не звільняє особу, на яку покладено обов`язок зі здійснення в тому числі охорони від незаконної порубки лісів від відповідальності за завдані збитки через не дотримання покладених обов`язків. Саме відповідач, як постійний лісокористувач має обов`язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території, водночас належних та достатніх заходів не вжив.

Доводи відповідача про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено під час виконання своїх посадових обов`язків працівниками державної лісової охорони в кварталі 43 виділі 4 Крюківського лісництва Миргородського надлісництва філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» та самостійно повідомлено правоохоронні органи, свідчать лише про належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків, однак не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі №918/1356/23 у контексті застосування статті 107 ЛК України також зазначено, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, а отже, не виконав обов`язків, щодо охорони та захисту лісових насаджень, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Оскільки відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, створення сприятливих умов щодо охорони лісу та недопущення самовільної (незаконної) рубки невідомими особами на наданих відповідачу в постійне користування земельних ділянках, суд дійшов до висновку про наявність складу цивільного правопорушення.

Матеріали справи не містять доказів, що вказані дерева на земельних ділянках, що розташовані в адміністративних межах в адміністративних межах Кам`янопотоківської об`єднаної територіальної громади та перебувають в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», були відведені в законному порядку під рубку.

Щодо розміру шкоди, слід зазначити, що експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого оцінюються у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року №53/5 (далі - Інструкція), визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи.

У постанові Верховного Суду від 01.07.2025 року у cправі №924/1334/23 наголошується, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №477/2330/18).

Так, сума збитків у розмірі 271 021,21грн, встановлена у висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12025170540000283 здійснена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, зокрема: незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.

Згідно п. 1.4. Інструкції під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження) належить до компетенції експерта.

Враховуючи вищенаведене, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 року у справі №923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №201/11458/20). Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №918/36/19).

Особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі №450/3032/19, від 07.02.2024 року у справі №201/11458/20).

Відтак, висновок експерта висновок експерта № СЕ-19/111-26/3364-ФХЕД є належним та допустимим доказом, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди в сумі 271 021,21 грн. Котррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.

Щодо заперечень відповідача про те, що прокурором додано до позовної заяви лише витяг

висновку експерта від 28.01.2026 № СЕ-19/111-26/3364-ФХЕД на п`яти аркушах, то згідно ч. 2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Клопотання про витребування доказів (повного тексту висновку) відповідач не заявляв.

Суд також враховує, що висновок судової екологічної експертизи не є єдиним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків внаслідок незаконної порубки дерев. Розрахунок шкоди, заподіяної лісу, та розрахунок обсягу (об`єму) завданої внаслідок незаконної порубки було здійснено й самим відповідачем, та долучено до заяви про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до якого загальна сума шкоди становила 271 021,21 грн. (арк. справи 19).

Суд зауважує, що саме відповідач фіксував кількість дерев, їхні параметри та ознаки, зафіксовані внаслідок незаконної рубки, з урахуванням того, що вказані відомості наведено у протоколі огляду та розрахунку самого відповідача (арк. справи 14-19).

Отже, суд приходить до висновку, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного відповідач суду не надав.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому інші доводи та заперечення відповідача судом почуті, проте не оцінюються як обґрунтовані та правомірні, оскільки не впливають на зроблені судом висновки та не спростовують правомірності позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи та оцінивши, з огляду на положення ст.ст.74, 75-79, 86 ГПК України, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позов повністю, стягнути з відповідача шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 271 021,21грн.

Щодо судового збору.

Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду прокурором за платіжною інструкцією №1409 від 03.06.2026 сплачено 3328,00 грн судового збору, тоді як необхідно було сплатити 3252,25грн. ( з урахуванням коефіцієнта 0,8).

Сума переплати становить 75,75 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд також інформує прокурора, що 07.01.2025 року набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Згідно із статтею 129 Господарського процесуально кодексу України, у разі задоволення позову, судовий збір в сумі 3252,25 грн. підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Гулака-Артемовського, 22, м. Полтава, Полтавської області, 36018, код ЄДРПОУ ВП 45483786) на користь позивача - Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області до спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища на р/р UA 46 899998 0333199331000016690, ГУК у Полтавській області /ОТГ К.Потоки/24062100, МФО 831019 збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів в сумі 271 021,21 грн (двісті сімдесят одна тисяча двадцять одна гривня двадцять одна копійка).

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Гулака-Артемовського, 22, м. Полтава, Полтавської області, 36018, код ЄДРПОУ ВП 45483786) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір в сумі 3252,25 грн.

Видати накази із набранням рішенням законної сили.

Рішення підписано 21.09.2026 року.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. М. Тимощенко