Рішення № 139922797, 21.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026Справа № 910/7224/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННИЙ СЕРВІС І ПРОТИПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА БУДІВНИЧА КОМПАНІЯ»

про стягнення 672 000,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННИЙ СЕРВІС І ПРОТИПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА БУДІВНИЧА КОМПАНІЯ» про стягнення 672 000, 00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором № 23925026М від 27.11.2025, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 672 000,00 грн, яка складається з: 560 000,00 грн суми боргу згідно договору та 112 000,00 грн штрафних санкцій

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2026 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7224/26, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Визначено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

08.07.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

13.07.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

21.07.2026 до суду від відповідача надійшла заява про продовження процесуального строку, встановленого судом для подання заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 заяву відповідача про продовження строку на подання заперечень на відповідь на відзив задоволено, продовжено відповідний процесуальний строк до 10.08.2026.

04.08.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННИЙ СЕРВІС І ПРОТИПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА БУДІВНИЧА КОМПАНІЯ» (замовник) укладено договір № 23925026М (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого виконавець зобов`язався виконати за завданням замовника, а замовник зобов`язався прийняти і оплатити проектні роботи на об`єкті замовника, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Полярна, буд. 12.

Ціна Договору визначена в сумі 560 000,00 грн з ПДВ (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору замовник перераховує виконавцю суму в розмірі 100% від вартості робіт (ціни Договору), що передбачена в п. 2.1. даного Договору, в день його підписання обома сторонами.

Пунктом 4.1. Договору визначено строк виконання робіт - до 19.12.2025 включно, з урахуванням положень, передбачених п. 4.2.1. даного Договору.

Так, п. 4.2.1. Договору передбачено, що виконавець приступає до виконання робіт за даним Договором не пізніше 4 (чотирьох) робочих днів після зарахування на розрахунковий рахунок виконавця суми коштів в розмірі передбаченому п. 2.1. даного Договору у строки, визначені в п. 3.1. даного Договору, та за умови повної будівельної готовності об`єкту до виконання робіт за Договором.

Відповідно до п. 4.3. Договору роботи за цим Договором вважаються виконаними після підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт. Виконавець надає замовнику Акт приймання-передачі виконаних робіт, а замовник протягом 2 (двох) днів підписує цей Акт або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну Акти приймання-передачі виконаних робіт не будуть підписані чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то Акти приймання-передачі виконаних робіт вважатимуться підписаними, а дані роботи виконані належним чином та у повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій в повному обсязі зі сторони замовника. Правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт.

За умовами пп. 5.1.1. п. 5.1. Договору виконавець зобов`язаний виконати усі роботи в обсязі і строки, передбачені цим Договором і забезпечити здачу робіт робочій комісії в складі представників замовника та виконавця. Замовник, у свою чергу, відповідно до пп. 5.2.1., 5.2.3. п. 5.2. Договору зобов`язаний вчасно та у повному обсязі в терміни та на умовах, визначених Договором, провести необхідні платежі й розрахунки за здійснені виконавцем послуги; прийняти виконані роботи по Об`єкту протягом 2 (двох) днів з дати одержання повідомлення від виконавця.

За невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства України (п. 6.1. Договору).

Зокрема, за несвоєчасну оплату або неналежне виконання своїх обов`язків по Договору, замовник має сплатити на користь виконавця штраф у розмірі 20% від ціни Договору, визначеної у п. 2.1. цього Договору (п. 6.2. Договору).

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по даному Договору (п. 4.2. Договору).

Сторони погодили Специфікацію № 1, яка є додатком № 1 до Договору, у якій визначили найменування робіт, які підлягають виконанню позивачем, та їх загальну вартість у розмірі 560 000,00 грн з ПДВ.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказав, що ним були виконані у повному обсязі передбачені Договором роботи без здійсненої відповідачем 100% передоплати, однак останній порушив свої зобов`язання по оплаті робіт, оскільки визначену Договором суму робіт відповідач не сплатив ані у погоджені Договором терміни, ані після виконання позивачем робіт, у зв`язку з чим за Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА БУДІВНИЧА КОМПАНІЯ» обліковується непогашена заборгованість у розмірі 560 000,00 грн. Також позивач вказує про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 112 000,00 грн, нарахованого на підставі п. 6.2. Договору.

Відповідач заперечував щодо задоволення позову, вказуючи, що позивач, здійснивши виконання робіт до отримання повної передоплати, фактично здійснив односторонню зміну умов Договору щодо порядку та строків виконання робіт, що не допускається. Оскільки оплата робіт відповідачем не здійснювалась, відтак у позивача не виникло обов`язку розпочинати виконання проєктних робіт, а у відповідача - обов`язку із оплати таких робіт. Крім того, відповідач вказував на порушення позивачем строків виконання робіт, що зумовило втрату відповідачем інтересу до результату виконання Договору, а також зауважував на порушенні позивачем порядку прийняття результатів робіт та скликання передбаченої пп. 5.1.1. п. 5.1. Договору комісії для такого прийняття.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду на проведення проектних робіт.

Статтею 887 ЦК України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).

Частиною 1 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, не дочекавшись здійснення відповідачем 100% передоплати, ним було здійснено повне виконання робіт за Договором.

08.05.2026 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу № 08.05/1-8 про сплату заборгованості за Договором, до якої долучено Акт № ER-871 від 16.04.2026 на суму 560 000,00 грн та рахунок на оплату № ER-669 від 16.04.2026 на вказану суму.

Відповідач, у свою чергу, Акт приймання-передачі виконаних робіт не підписав та всупереч вимогам п. 4.3. Договору - мотивованої відмови від підписання акта не надав.

При цьому суд вказує, що позивачем виконано свій обов`язок з надіслання акта та рахунка на належну адресу замовника, яка відповідає офіційній адресі місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА БУДІВНИЧА КОМПАНІЯ» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тоді як неотримання останнім поштового відправлення є виключно суб`єктивною поведінкою сторони.

Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 18.03.2019 по справі № 911/3142/19, якою визначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, на підставі встановлених судом вище обставин, враховуючи те, що позивачем направлявся на адресу відповідача акт та рахунок за Договором, а також з огляду на відсутність вмотивованої відмови від підписання Акта та підстав для не оплати виконаної позивачем роботи, суд дійшов висновку, що роботи за Договором виконані позивачем, що свідчить про виникнення у відповідача обов`язку з їх оплати.

При цьому, як вже було вказано вище, умовами Договору сторони прямо погодили, що у разі ненадання замовником протягом двох днів мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт, такий акт вважається підписаним замовником.

Водночас, та обставина, що позивач розпочав виконання робіт до отримання передбаченої Договором 100% попередньої оплати, не спростовує факту виконання таких робіт та не усуває обов`язки відповідача оплатити фактично виконані роботи. Встановлення договором попередньої оплати як умови початку виконання робіт надавало позивачу права не приступати до їх виконання до отримання відповідної суми, однак реалізація позивачем свого права шляхом виконання робіт без отримання авансу сама по собі не є підставою для звільнення замовника від оплати результату належним чином виконаних робіт.

Так, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 538 ЦК України).

Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими ст. 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ч. 3 ст. 538 ЦК України).

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (ч. 4 ст. 538 ЦК України).

Відтак, враховуючи зазначені приписи законодавства та умови Договору, за даних обставин щодо невнесення відповідачем повної передоплати саме позивач мав право зупинити виконання свого обов`язку або ж відмовитись від його виконання. При цьому, із конструкції ч. 3 ст. 538 ЦК України вбачається, що таке зупинення виконання є правом, а не обов`язком позивача, та, відповідно, у разі виконання позивачем своїх зобов`язань без отримання передоплати, застосуванню підлягає ч. 4 ст. 538 ЦК України щодо обов`язку відповідача здійснити виконання свого зобов`язання.

Заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог та посилання на порушення позивачем порядку виконання робіт, суд відхиляє як необґрунтовані та такі, що не звільняють відповідача від обов`язку оплатити виконані позивачем роботи, сам факт виконання яких до того ж відповідачем не спростований.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Із урахуванням викладеного вище, враховуючи відсутність доказів на спростування заявлених вимог, суд дійшов висновку щодо порушення відповідачем умов Договору в частині оплати виконаних позивачем робіт, а відтак і необхідності стягнення з відповідача існуючої заборгованості у розмірі 560 000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як вже зазначалось, сторони у п. 6.2. Договору обумовили відповідальність замовника за несвоєчасну оплату та визначили, що у такому випадку відповідач має сплатити на користь позивача штраф у розмірі 20% від ціни Договору, визначеної у п. 2.1. цього Договору.

З огляду на встановлені при розгляді даної справи обставини, суд доходить висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 112 000,00 грн штрафних санкцій у розмірі 20% від ціни договору в порядку п. 6.2. договору, адже відповідач не виконав своїх зобов`язань з оплати робіт, виконаних позивачем.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та від 04.02.2021 у справі №910/11534/18.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином в установленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що решта доводів та заперечень відповідача визнані судом необґрунтованими та такими, що не спростовують вищевикладених висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА БУДІВНИЧА КОМПАНІЯ» (вул. Шевченка, 3, оф. 2, м. Ірпінь, Київська область, 08205; ідентифікаційний код 32764157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННИЙ СЕРВІС І ПРОТИПОЖЕЖНИЙ ЗАХИСТ» (вул. Драгоманова, 2, кв. 124, м. Київ, 02059; ідентифікаційний код 43599178) 560 000,00 грн заборгованості, 112 000,00 грн штрафу та 8 064,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано: 21.09.2026.

Суддя Т. Ю. Трофименко