Рішення № 139917253, 18.09.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/8895/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного (у письмовому провадженні) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також позивач) до Національної поліції України (далі також відповідач) про:

- визнання протиправними дії Національної поліції України щодо ненадання інформації на запит на інформацію та скаргу ОСОБА_1 від 09.05.2026 та 18.06.2026;

- зобов`язання Національну поліцію України повторно розглянути запит на інформацію та скаргу ОСОБА_1 від 09.05.2026, 18.06.2026 та надати відповідь по суті в термін, передбачений Законом №2939-VІ.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що незважаючи на звернення позивача щодо належного виконання судового рішення у справі 620/13628/25, ГУНП в Чернігівській області, порушуючи вимоги законодавства, рішення суду не виконує. Позивач констатує, що у зв`язку із бездіяльністю ГУНП в Чернігівській області щодо невиконання вказаного судового рішення, позивач 09.05.2026, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», вимушено звернувся із запитом до керівника Національної поліції України із заявою про повідомлення результатів розгляду запиту від 25.03.2026. Не отримавши відповідь, 18.06.2026 в порядку Закону України «Про звернення громадян» позивач звернувся до Національної поліції України зі скаргою та просив надати письмову відповідь по суті. На думку позивача, відповідач не виконав обов`язок суб`єкта владних повноважень діяти у спосіб, що забезпечує належний розгляд звернення особи та надання їй обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивачу до суду.

Ухвалою суду від 10.08.2026 провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов. Національна поліція України вважає безпідставними доводи позивача, що до теперішнього часу його запит та скарга не розглянуті та відповіді позивачем не отримано, адже їх розгляд відбувся відповідно до положень пункту 1 розділу V Порядку розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції, затвердженого наказом МВС України від 15.11.2017 № 930, яким передбачено, що скарга на дії рішення органу (підрозділу) поліції або їх посадових осіб подається в порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі. Так, начальник ГУНП в Чернігівській області перенаправив скаргу ОСОБА_1 від 07.03.2026 до НПУ (вх. від 17.03.2026 № Н-6356) для належного розгляду. Листом НПУ від 15.04.2026 № 55017/04-2026 ОСОБА_1 надано відповідь за наслідками розгляду його скарги від 07.03.2026 а також з інших питань. Роз`яснено послідовність дій та прийнятих рішень, а також повідомлено, що в ході розгляду порушених питань не отримано фактичних даних, які б указували на можливе недотримання працівниками поліції службової (трудової) дисципліни при розгляді попередніх звернень ОСОБА_1 .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 у справі № 620/13628/25 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не направлення ОСОБА_1 відповіді на заяву від 10.09.2025 та на запит від 20.10.2025. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області направити ОСОБА_1 відповіді на заяву від 10.09.2025 та на запит від 20.10.2025.

07.03.2026 позивач звернувся до начальника ГУНП в Чернігівській області зі скаргою щодо невиконання судового рішення у справі № 620/13628/25, за результатами якої отримав відповідь від 03.03.2026, яка, на думку позивача, не підписана першою особою ГУНП в Чернігівській області, як передбачено чинним законодавством України. За вказаних обставин просив повідомити на якій підставі (нормативно правового акту) був зроблений підпис Шавро, який перебрав на себе повноваження першої особи ГУНП в Чернігівській області , до якого, із скаргою звернувся позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни.

ГУНП в Чернігівській області листом від 13.03.2026 №51333-2026 повідомила, що скарга позивача скерована в порядку підлеглості до Національної поліції України (а.с. 11).

25.03.2026 позивач звернувся до начальника ГУНП в Чернігівській області із запитом, в якому зазначив про відсутність відповіді на поставлені питання в його скарзі та просив роз`яснити: « … фразу «Ваша скарга від 12.03.2026 року була скерована в порядку підлеглості до центрального органу Національної поліції України для розгляду по суті»? Що це означає? Та чому розглянути скаргу та провести службове розслідування не було можливим провести на місці? Чому відсутні відповіді на поставлені ряд конкретних питань? Коли я зможу нарешті отримати ці відповіді? Коли фактично та юридично буде виконане рішення Чернігівського окружного суду по справі №620/13628/25 яке набрало законної сили від 21.01.2026 року» (а.с. 12).

За результатами розгляду запиту позивача від 25.03.2026, ГУНП в Чернігівській області надано відповідь від 01.04.2026 № 64012-2026, якою повідомлено, що відповідно до вимог наказу МВС України № 930 заборонено надсилати скарги громадян для розгляду тим органам (підрозділам) поліції або їх посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються, а також тим, що не мають повноважень для їх розгляду. Зважаючи на це, звернення скеровано для розгляду до Національної поліції України, а 13.03.2026 за вих. № 51333 надіслано позивачу відповідь. Позивач має право оскаржити дане рішення до органу або посадової особи вищого рівня або до суду в термін, передбачений законодавством України (а.с. 14).

09.05.2026 позивач звернувся до керівника Національної поліції України із запитом на інформацію, в якій просив надати інформацію з таких питань: « …На якій стадії розгляду знаходиться мій запит від 25.03.2026 року? Коли нарешті я зможу отримати фактичну письмову відповідь щодо розгляду мого запиту від 25.03.2026 року? Коли фактично я зможу ознайомитись в повному обсязі з матеріалами розгляду мого запиту на інформацію від 25.03.2026 року» (а.с. 15).

За результатами розгляду запиту, 16.05.2026 НПУ надано відповідь № 73171/04-2026, в якій повідомлено, що «відповідь за наслідками розгляду його скарг від 07.03.2026 та на інші питання надано у відповіді НПУ від 15.04.2026 № 55017/04-2026».

18.06.2026 позивач звернувся до Національної поліції України зі скаргою з метою отримання письмової відповіді на його запит від 25.03.2026 у термін, встановлений законодавством.

За результатами розгляду скарги, 31.07.2026 за вих. № 116738/04-2026 НПУ надано відповідь ОСОБА_1 , якою повідомлено останньому, що: «вищевказаний запит зареєстровано в НПУ від 15.05.2026 за вх. № 799зі-2026. Про результати розгляду Вас поінформовано листом ДДЗ від 16.05.2026 за вих. № 73171/04-2026».

Вважаючи свої права порушеними позивач, звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Основного Закону України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 5 Закону № 2657-XII установлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частина перша статті 6 цього Закону передбачає, що право на інформацію забезпечується, зокрема: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Положеннями статті 10 Закону № 2657-XII обумовлено, що за змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; критична технологічна інформація; інші види інформації.

Щодо звернення позивача до відповідача із запитом про надання інформації від 09.05.2026.

Важливим аспектом розгляду звернень є обов`язок державних органів та посадових осіб своєчасно, об`єктивно та відповідно до чинного законодавства перевіряти викладені в них факти, ухвалювати необхідні рішення та забезпечувати їх виконання. Відповідь на заяву чи клопотання обов`язково надає той орган, який отримав звернення та має повноваження вирішувати зазначені у ньому питання. Якщо ж звернення стосується питань, що не належать до компетенції відповідного органу, воно в термін не більше п`яти днів пересилається за належністю, а суб`єкт звернення отримує відповідне повідомлення.

Зазначений підхід висловлений Верховним Судом у рішенні від 18 березня 2025 року у справі №280/10836/24.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес передбачено Законом № 2939-VI, стаття 1 якого визначає, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (стаття 4 Закону № 2939-VI).

Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Згідно зі статтею 12 цього Закону, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Зі змісту частини першої статті 13 Закону № 2939-VI убачається, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, серед іншого: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI установлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Водночас у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено таке:

«Статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР). Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону. Тому він є спеціальним у цій сфері, але ним не вичерпується поняття «спеціальний закон», що вживається у частині другій статті 2 Закону № 2939-VI.

Одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.

У разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону № 393/96-ВР та Закону № 2939-VI, то такий «запит-звернення» повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п`ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом № 393/96-ВР».

З огляду на викладене, суд зазначає, що вирішуючи питання щодо закону, який підлягає застосуванню до конкретних правовідносин, що виникли у зв`язку з реалізацією особою її конституційних прав в інформаційній сфері, повинно бути досліджено зміст порушених у листі заявника питань на відповідність їх ознакам інформаційного запиту чи звернення, незалежно від того, як сам заявник ідентифікував своє звернення чи запит. При цьому, ключовим є належне надання (ненадання) вмотивованої відповіді на такі звернення (запити).

Верховним Судом неодноразово надавалося тлумачення положенням Закону № 2939-VI, у контексті яка саме публічна інформація надається особі на відповідний запит.

Зокрема, у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 127/13810/17, від 26 березня 2020 року у справі № 826/12147/16 та від 13 червня 2024 року у справі № 480/2283/20 Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь повинна бути зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти. Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. При цьому норми Закону № 2939-VI регулюють відносини щодо допуску до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію.

Окрім цього у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 805/4044/17-а Верховний Суд виснував, що розпорядник публічної інформації може надати тільки ту інформацію, якою володіє (яка уже відображена/зафіксована на носіях інформації (паперових, цифрових, аналогових). Для надання відповіді на запит розпорядник не зобов`язаний створювати нову інформацію (як-от аналізувати, систематизувати наявні у нього факти, дані про будь-що чи будь-кого для того, щоб отримати потрібний запитувачу результат). Тому якщо відповідач не володіє запитуваною інформацією (саме в такій площині, як того просить позивач), він не зобов`язаний її створювати. Водночас відповідач як розпорядник публічної інформації повинен надати максимально вичерпну інформацію на запит в тому обсязі, який допустимий з урахуванням обмежень, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.

Таким чином, суд констатує, що суб`єкт владних повноважень (розпорядник) не зобов`язаний створювати нову інформацію у відповідь на запит чи звернення, якщо вона не існувала раніше. Його обов`язок обмежується наданням уже наявної, задокументованої інформації, якою він реально володіє або зобов`язаний володіти за законом. Цей обов`язок повинен відповідати таким правилам і межам:

- «відсутність обов`язку на створення» означає, що законодавство про доступ до публічної інформації не вимагає проводити нові дослідження, створювати якісно нові масиви даних чи виконувати складну аналітичну роботу під час відповіді;

- «межа компетенції» означає, що якщо запит вимагає створення чогось нового, що виходить за межі повноважень органу, це не є доступом до інформації;

- «виняток щодо обов`язку володіти» слід розуміти так, що орган зобов`язаний надати інформацію, навіть якщо її спеціально попередньо не виготовляли на окремому носії, але за своїм статусом і функціями він повинен був її створити чи мати у своєму розпорядженні;

- «технічна обробка» означає, що простий підрахунок, вибірка або збір даних із наявних у базах документів без створення нового змісту зазвичай не вважаються створенням нової інформації, тому їх виконати зобов`язані.

Аналізуючи загальні положення Конституції України та норми Закону № 2657-XII убачається, що законодавець визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Право на інформацію може бути обмежене законом лише у виключних випадках: в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Також, спеціальний Закон № 2939-VІ, що регулює відносини щодо доступу до публічної інформації, передбачає, що підстави для відмови у задоволенні запиту є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню. Відмова можлива лише в разі, якщо розпорядник не володіє інформацією і не зобов`язаний нею володіти, якщо інформація належить до категорії з обмеженим доступом, якщо не відшкодовано фактичні витрати на копіювання або якщо не дотримано мінімальних вимог до оформлення запиту. Більш того, відмова має бути вмотивованою, містити дані посадової особи, відповідальної за розгляд запиту, дату, чітке посилання на підставу відмови, порядок оскарження та надаватися у письмовій формі.

Отже, право на доступ до публічної інформації в Україні є цілісним правовим механізмом із чітко визначеними процедурами, строками, гарантіями та способами захисту. Його ефективність залежить не лише від формального дотримання приписів закону, а й від готовності розпорядників діяти з дотриманням принципів відкритості, добросовісності та пропорційності. Саме така практика формує довіру до держави, забезпечує реальну підзвітність публічної влади та зміцнює принцип верховенства права.

Аналогічно, положення спеціального закону, що регулює питання реалізації громадянами права на звернення, а саме - Закон № 393/96-ВР установлює, що звернення особи вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявнику надані вичерпні відповіді. При цьому орган, до якого громадянин звернувся із відповідним зверненням, зобов`язаний надати мотивовану та обґрунтовану відповідь або прийняти рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні).

Дійсно, чинним законодавством України розмежовуються види інформаційно-правових відносин, які можуть скластися між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, на відносини, що виникають у зв`язку із зверненнями осіб у порядку, передбаченому Законом № 393/96-ВР, і відносини, що виникають у зв`язку із поданням інформаційних запитів, передбачених Законом № 2939-VI.

В аспекті викладеного суд зазначає, що метою інформаційного запиту, у розумінні Закону № 2939-VI, є одержання попередньо створеної суб`єктом владних повноважень інформації (або інформації, яка мала бути ним створена відповідно до законодавства), що не передбачає вжиття будь-яких заходів, окрім пошуку та надання такої інформації у відповідній формі. Водночас розгляд звернення у порядку Закону № 393/96-ВР з огляду на його вид (заява, скарга, пропозиція) вимагає вжиття певних заходів реагування: сприяння в реалізації суб`єктивних прав чи їх поновлення у випадку порушення, проведення перевірки, оцінки дій осіб, щодо яких подано скаргу, визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод, усунення недоліків в діяльності підприємств, установ, організацій, надання роз`яснень та (або) відомостей щодо питань, які містяться у зверненні, тощо.

Як вже встановив суд, позивач 09.05.2026 звернувся до керівника Керівника національної поліції України із запитом на інформацію з метою отримання інформації на підставі ЗУ «Про доступ до публічної інформації». 18.06.2026 позивач звернувся зі скаргою з метою отримання письмової відповіді на запит від 09.05.2026.

Однак, зі змісту листів від 16.05.2026 № 73171/04-2006 та від 31.07.2026 №116738/04-2026 убачається, що надаючи письмову відповідь на запит позивача від 09.05.2026 відповідач обмежився тим, що «відповідь за наслідками розгляду його скарг від 07.03.2026 та на інші питання надано у відповіді НПУ від 15.04.2026 № 55017/04-2026», а за результатами розгляду скарги від 18.06.2026, відповідь надано 31.07.2026 за вих. № 116738/04-2026, якою повідомлено, що: «вищевказаний запит зареєстровано в НПУ від 15.05.2026 за вх. № 799зі-2026. Про результати розгляду Вас поінформовано листом ДДЗ від 16.05.2026 за вих. № 73171/04-2026».

Будь-яких інших вмотивованих обґрунтувань щодо відмови у наданні інформації через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), передбачених статтею 22 Закону № 2939-VI, та неможливості її надання, відповідач не зазначав, що, у свою чергу, не може вважатися належним виконанням ним вимог, установлених як Законом № 2939-VI так і Законом № 393/96-ВР.

Щодо звернення позивача зі скаргою від 18.06.2026.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).

Статтею 1 цього Закону встановлено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону № 393/96-ВР).

Отже, звернення можуть мати різні форми, зокрема пропозиції, заяви (клопотання) та скарги, які дозволяють громадянам як висловлювати рекомендації, так і вимагати відновлення своїх порушених прав.

Статтею 12 Закону № 393/96-ВР визначено сферу його застосування і вказано, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, КАС України, законами України «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».

У свою чергу відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Таким чином, оскільки заявлені позивачем у скарзі до відповідача вимоги стосуються зобов`язання відповідача надати відповіді по суті стосовно неналежного виконання посадовими особами ГУНП в Чернігівській області судового рішення у справі № 620/13628/25, таке звернення не підлягає розгляду в порядку, передбаченому Законом № 393/96-ВР, право ж на оскарження таких дій слід реалізовувати у встановленому відповідним процесуальним законодавством порядку, у даному випадку відповідно до статті 383 КАС України.

Також слід враховувати, що з набранням чинності Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) діяльність органів виконавчої влади та інших суб`єктів, уповноважених здійснювати функції публічної адміністрації, підпорядкована, зокрема, принципам верховенства права, законності, юридичної визначеності, обґрунтованості, безсторонності, пропорційності, офіційності та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні. Зазначені принципи поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.

Законом № 2073-ІХ визначено, що його дія поширюється на відносини суб`єктів владних повноважень з фізичними та юридичними особами у сфері публічного управління, які виникають у зв`язку з розглядом і вирішенням адміністративних справ шляхом видання адміністративних актів, крім випадків, прямо передбачених частиною другою статті 1 цього Закону.

Спірні правовідносини, що виникли у цій справі, підпадають під дію Закону № 2073-ІХ.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 2 Закону №2073-IX, Національна поліція України є адміністративним органом, а скарга позивача про надання відповіді на запит є адміністративною справою, що підлягає вирішенню в порядку адміністративної процедури.

З огляду на частини першу та третю статті 8 Закону № 2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи; під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

При цьому належна мотивація адміністративного акта, в тому числі рішення про відмову у вчиненні певної дії, передбачає: (а) зазначення фактичних підстав і посилання на відповідні правові норми; (б) врахування прав, свобод і законних інтересів осіб та вибір рішення з найменш негативними наслідками (принцип пропорційності); (в) інформування про порядок оскарження.

Юридичне значення встановленого адміністративним органом факту визначається не джерелом його отримання, не автором документа, у якому такий факт відображено, і не процедурою його встановлення, а нормою матеріального права, яка пов`язує з відповідною обставиною можливість прийняття конкретного адміністративного акта.

Згідно зі статтями 4, 6, 8, 13 та 16 Закону №2073-IX адміністративний орган зобов`язаний:

діяти з дотриманням принципу верховенства права та забезпечувати справедливий баланс між публічними інтересами та правами особи;

офіційно з`ясувати всі обставини справи, у тому числі шляхом витребування необхідних документів;

прийняти мотивоване рішення у розумний строк;

забезпечити належне інформування особи про результати розгляду заяви та про її права.

У контексті Закону №2073-IX Національна поліція України, розглядаючи скаргу позивача, зобов`язана:

офіційно з`ясувати всі обставини справи;

забезпечити заявнику можливість участі у процедурі;

витребувати додаткові документи у разі потреби;

ухвалити мотивоване та оформлене рішення, яке може бути оскаржене.

Самоусунення від цих дій, у тому числі неприйняття рішення суб`єктом владних повноважень, суперечить принципам Закону №2073-IX та свідчить про протиправну бездіяльність.

За таких обставин суд дійшов висновку, що невчинення відповідачем дій, прямо передбачених Закону №2073-IX, та відсутність рішення за результатами розгляду скарги, свідчать про протиправну бездіяльність органу відповідача, що порушує встановлені законодавством стандарти адміністративної процедури та права позивача на належний розгляд скарги.

Посилання відповідача лише на відповідь, викладену у листі від 16.05.2026 №731171/04-2026, само по собі не усуває необхідності дотримання принципів, встановлених Законом №2073-IX.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Підстави для відшкодування судового збору відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо належного розгляду запиту ОСОБА_1 09.05.2026 та скарги від 18.06.2026.

Зобов`язати Національну поліцію України розглянути запит від 09.05.2026 та скаргу від 18.06.2026 ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Національна поліція України вул. Богомольця Академіка, 10,м. Київ,01601 код ЄДРПОУ 40108578.

Повний текст рішення виготовлено 18 вересня 2026 року.

Суддя І.І. Соломко