Рішення № 139916824, 10.09.2026, Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 682/1390/26

Провадження № 2/682/1239/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої - судді Маршал І.М.,

секретаря судового засідання Захарчук С.П.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Рівнячка Л.С.,

представника відповідача Ільницької Ю.Ю.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Славута цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог, які були позивачем та його представником підтримані в судовому засіданні, вказував на те, що із відповідачем він перебував у трудових відносинах понад 44 роки. Відповідно до наказу ( розпорядження) №342/ос від 25.11.2024 року позивач звільнений за ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 03.12.2024 року. Повний розрахунок на день звільнення із позивачем роботодавцем проведено не було і він звернувся із позовом до суду. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14.04.2026 року апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено стягнути із АТ «Українська залізниця) на користь позивача ОСОБА_1 нараховані та невиплачені при звільненні з роботи грошові кошти в загальній сумі 305 574,4 грн., з яких необхідно провести утримання податку з доходу фізичних осіб й інших обов`язкових платежів ( з урахуванням ухвали від 20.04.2026 про виправлення описки). Фактичний розрахунок працівнику роботодавцем проведено 05.05.2026 року, тобто через 516 днів із дня звільнення. Позивач просив стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 227 473,2 грн. за період з 04.12.2024 до 01.05.2026 року, а також понесені позивачем витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.

Представник відповідача подала до суду заяву про застосування строку позовної давності, де із покликанням на ст. 233 КЗпП України вважала, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, а також відзив на позов у якому також просила застосувати позовну давність та відмовити у позові. Таку ж позицію представник відповідача висловила і у судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно з копією наказу( розпорядження) №342/ос від 25.11.2024 року ОСОБА_1 звільнений відповідачем з роботи за ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 03.12.2024 року. У наказі від 25.11.2024 року не зазначено суми розрахунку коштів належних позивачу при звільненні.

Повний розрахунок на день звільнення із позивачем роботодавцем проведено не було і він звернувся із позовом до суду. Рішенням Славутського міськрайонного суду від 15.01.2026 року ( суддя Шевчук В.В. ) у позові було відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14.04.2026 року апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 15.01.2026 року скасовано та постановлено стягнути із АТ «Українська залізниця) на користь позивача ОСОБА_1 нараховані та невиплачені при звільненні з роботи грошові кошти в загальній сумі 305 574,4 грн., з яких необхідно провести утримання податку з доходу фізичних осіб й інших обов`язкових платежів ( з урахуванням ухвали від 20.04.2026 про виправлення описки).

Фактичний розрахунок працівнику роботодавцем проведено 05.05.2026 року, тобто через 516 днів із дня звільнення, що сторонами в судовому засіданні не заперечувалося.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 94 КЗпП України, обумовлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівникам здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач покликався на те, що оскільки в день звільнення і до 05.05.2026 року заробітна плата та інші належні до її числа виплати не були виплачені в повному розмірі, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.12.2024 року по 05.05.2026 у розмірі 227 473,2 грн. ( які обраховані позивачем в межах строку у шість місяців з дня звільнення, відповідно до положень ст.117 КЗпП України).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року №100. Середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становить 1 263,74 грн.

Оскільки, розрахунок наданий позивачем, стороною відповідача не спростовано, а тому такий взято судом до уваги з огляду на що, сума за шість місяців затримки розрахунку при звільненні складає 227 473,2 грн.

Частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

і дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, позовні вимоги знайшли підтвердження у судовому засіданні, тому з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 227 473,20 грн. за період з 04.12.2024 року по 05.05.2026 року.

Покликання сторони відповідача на наявність підстав для застосування строку позовної давності за заявленим позивачем позовом є не обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Однак у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) № 1-р/2025 вказано, що «Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.

Установлення строків звернення працівника до суду щодо вирішення трудового спору є допустимим лише за умови дотримання принципу домірності (пропорційності): вони мають бути застосовані з легітимною метою (юридична визначеність, ефективність судочинства), бути потрібними (захист від утрудненого доказування через плин часу) та не виходити за межі, виправдані в демократичному суспільстві. Окремим критерієм, що конкретизує пропорційність, є розумність установленого строку: його визнають конституційно допустимим лише тоді, коли він забезпечує реальну можливість звернення до суду, не створює надмірного чи несправедливого тягаря для особи та відповідає об`єктивним умовам суспільного життя на час ухвалення закону. Отже, строки звернення до суду мають забезпечувати ефективний судовий захист та застосовуватися пропорційно, не позбавляючи особу реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та захистити порушене право. Строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю; вони повинні бути вмотивовані легітимною метою юридичної визначеності й ефективності судочинства, залишати працівникові реальну і достатню можливість для звернення до суду, забезпечувати баланс інтересів працівника, роботодавця та суспільства.

Застосовуючи ці критерії до оспорюваних приписів Кодексу, Конституційний Суд України констатує: законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким.

Конституційний Суд України також зазначає, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.».

Хоча Конституційний Суд України і не визнав не конституційною норму ч. 2 ст. 233 КЗпП, суд вважає за можливе послатись на мотивувальну частину даного рішення з огляду на обставини справи.

Суд відхиляє покликання сторони відповідача на постанову ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.06.2026 року у справі № 520/25416/25, оскільки таке не містить релевантну практику та не змінює розуміння та тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Та вважає, що позивач не пропусти тримісячний строк звернення до суду, оскільки лише 05.05.2026 року отримав від відповідача грошові кошти нараховані та невиплачені при звільненні з роботи за рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 14.04.2026 року у сумі 305 574,4 грн., з проведенням утримання податку з доходу фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, позивачем сплачено 2 274,73 грн. судового збору, який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-289, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 227 473,20 грн. за період з 04.12.2024 року по 01.05.2026 року, а також 2274,73 грн. судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Маршал І. М.