Рішення № 139912000, 16.09.2026, Сновський районний суд Чернігівської області (до 25.04.2025 - Щорський районний суд Чернігівської області)

Справа № 749/944/26

Номер провадження 2/749/614/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.,

за участю секретаря Михалевич М.В.,

представника відповідача Цимбалюка В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сновську порядку загального позовного провадження цивільну справу №749/944/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він з 26 травня 1993 року по 29 травня 2026 року, тобто протягом 33 років, працював на посаді машиніста тепловоза дільниці з експлуатації локомотивів виробничого підрозділу «Локомотивне депо Сновськ» філії «Локомотивна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом начальника депо № 170/ос від 27 травня 2026 року позивача звільнено 29 травня 2026 року у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Зазначеним наказом визначено обов`язок роботодавця виплатити позивачу одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків, передбачені пунктом 8.10 Колективного договору, а також одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів за 2022, 2023 та 2024 роки, передбачену пунктом 3.8 Колективного договору, однак виплату цих сум наказ обумовлює прийняттям окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Позивач зазначав, що між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Сновськ укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2026 роки конференцією трудового колективу від 24 грудня 2025 року, пунктом 8.10 якого передбачено, що при звільненні працівників уперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація зобов`язується виплатити одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а також, у разі звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, розмір якої для чоловіків зі стажем роботи в галузі від 30 до 35 років становить три середньомісячні заробітки.

Оскільки середньомісячний заробіток позивача станом на день звільнення становив 31 055,28 грн, а стаж його роботи в галузі на день звільнення становив 33 роки 02 місяці 19 днів, позивач вважає, що відповідач мав виплатити йому одноразову матеріальну допомогу в сумі 155 276,40 грн (31 055,28 грн ? 5) та додаткову матеріальну допомогу в сумі 93 165,84 грн (31 055,28 грн ? 3).

Крім того, пунктом 3.8 Колективного договору передбачено, що працівникам, які безперервно пропрацювали не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз у календарному році надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня відповідного року (норма діє з 1 січня 2022 року). Позивач звертався із заявами про надання такої допомоги 07.12.2022, 08.12.2023 та 13.03.2024, однак допомогу за 2022 рік у сумі 14 886,00 грн (2 481,00 грн ? 6), за 2023 рік у сумі 16 104,00 грн (2 684,00 грн ? 6) та за 2024 рік у сумі 18 168,00 грн (3 028,00 грн ? 6), а разом 49 158,00 грн, йому не виплачено.

Позивач зазначав, що згідно з повідомленням про нараховані та виплачені при звільненні суми від 29 травня 2026 року, зазначені виплати йому не нараховувались і не виплачувались, а в наказі про звільнення прямо вказано, що вони будуть здійснені лише після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», тобто розрахунок при звільненні в повному обсязі відповідачем не проведено.

Посилаючись на статтю 116 КЗпП України, відповідно до якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення, позивач вважає, що невиплата зазначених сум у день звільнення (29.05.2026) є триваючим порушенням його права, яке дає підстави для стягнення на його користь відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивач визначив цей період з 01 червня 2026 року по 10 липня 2026 року (30 робочих днів) і, виходячи із середньоденного заробітку 2 619,88 грн (обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, за два останні відпрацьовані календарні місяці березень та квітень 2026 року), визначив суму такого відшкодування в розмірі 78 596,40 грн (2 619,88 грн ? 30 робочих днів), з проханням задовольнити цю вимогу станом на день ухвалення рішення у справі.

Заперечуючи можливі доводи відповідача щодо призупинення виплат за колективними договорами рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т), позивач посилався на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва № 757/44171/24-ц визнано протиправним та нечинним рішення відповідача про зупинення виплат за колективними договорами, а постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення суду, яким визнано незаконним пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Просив стягнути з відповідача на його користь одноразову матеріальну допомогу в сумі 155 276,40 грн, додаткову матеріальну допомогу в сумі 93 165,84 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 49 158,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 596,40 грн, а також вирішити питання судових витрат.

Через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив у справі, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив мотивовано тим, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), погодженим із Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, на період дії воєнного стану на підставі статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено, зокрема, нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення (код виплати № 392) та одноразової матеріальної допомоги працівникам, які вперше виходять на пенсію, залежно від стажу роботи (код виплати № 602), про що структурним підрозділам повідомлено листом від 25.03.2022 № ЦЦУП-10/195. Крім того, зазначив, що рішенням правління від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т., пункт 9) призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення (код № 392) втратило чинність з 01.07.2024, тоді як призупинення одноразової матеріальної допомоги (код № 602) станом на дату звільнення позивача не скасовано. Послався на форс-мажорні обставини, засвідчені висновком Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.02.71 щодо військової агресії рф проти України, а також на нормативні акти воєнного часу (Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р, постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 193), вказуючи на складне фінансове становище Товариства в умовах збройної агресії, здійснення ним безоплатних перевезень (евакуація населення, гуманітарні та військові вантажі) та необхідність спрямування обмежених ресурсів на забезпечення обороноздатності держави. Відповідач також просив зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, або відмовити в його стягненні.

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 15 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

03 серпня 2026 року ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду.

У судове засідання позивач не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Цимбалюк В.Г. просив відмовити в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Судом встановлено, що позивач до 29.05.2026 працював у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Сновськ» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця». Стаж роботи в галузі згідно з наказом про звільнення становить 33 роки 02 місяці 19 днів.

Наказом (розпорядженням) від 27.05.2026 № 170/ос позивача звільнено з 29.05.2026 у зв`язку зі змінами в організації виробництва, скороченням чисельності штату (пункт 1 статті 40 КЗпП України), за 1,5 року до досягнення пенсійного віку (06.05.2027).

Цим наказом передбачено виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку (пункт 1 статті 40 КЗпП України), одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу в розмірі, зазначеному в наказі як «два середньомісячні заробітки», передбачені пунктом 8.10 розділу 8 Колективного договору виробничого підрозділу «Локомотивне депо Сновськ», а також одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів згідно з поданими позивачем заявами за 2022, 2023 та 2024 роки, передбачену пунктом 3.8 Колективного договору, - з відміткою про те, що виплати будуть проведені після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до пункту 8.10 Колективного договору дія цього пункту, який гарантує одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, поширюється також на працівників, звільнених у зв`язку зі змінами в організації виробництва, скороченням чисельності (пункт 1 статті 40 КЗпП України) за 1,5 року до досягнення пенсійного віку. Позивач підпадає під цю категорію.

Пунктом 8.11 Колективного договору передбачено виплату додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті працівникам, звільненим за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, на пільгових умовах, за вислугу років), а також, з огляду на застереження цього ж розділу щодо працівників, звільнених за скороченням чисельності за 1,5 року до пенсійного віку, - у розмірах, визначених залежно від стажу роботи в галузі: для чоловіків - від 20 до 25 років - 1 середньомісячний заробіток, від 25 до 30 років - 2, від 30 до 35 років - 3, від 35 до 40 років - 4, понад 40 років - 5 середньомісячних заробітків.

Оскільки стаж роботи позивача в галузі становить 33 роки 02 місяці 19 днів, що відповідає діапазону «від 30 до 35 років», розмір додаткової матеріальної допомоги за пунктом 8.11 Колективного договору становить три середньомісячні заробітки. Зазначення в наказі про звільнення розміру такої допомоги як «два середньомісячні заробітки» суперечить наведеному у самому ж наказі стажу роботи позивача (33 роки 02 місяці) та умовам пункту 8.11 Колективного договору, витяг з якого долучено позивачем до матеріалів справи. Відповідач у відзиві не навів жодних доводів на спростування наведеного позивачем розрахунку розміру додаткової матеріальної допомоги та не оспорював кількість повних років стажу позивача.

Пунктом 3.8 Колективного договору передбачено обов`язок адміністрації виплачувати працівникам, які безперервно пропрацювали не менше шести місяців та подали письмову заяву, матеріальну допомогу на оздоровлення один раз на календарний рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня відповідного року. Позивач подавав відповідні заяви від 07.12.2022 (за 2022 рік), від 08.12.2023 (за 2023 рік) та від 13.03.2024 (за 2024 рік).

Згідно з рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), погодженим із Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, та на виконання листа від 25.03.2022 № ЦЦУП-10/195 на період дії воєнного стану з 24.03.2022 призупинено нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення (код виплати № 392) та одноразової матеріальної допомоги працівникам, які вперше виходять на пенсію, залежно від стажу роботи (код виплати № 602).

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т., пункт 9) призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення (код № 392) втратило чинність з 01.07.2024. Призупинення виплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги (код № 602) станом на дату звільнення позивача (29.05.2026) відповідачем не скасовано.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Пунктом 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (з наступними змінами і доповненнями, чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію залежно від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Відповідно до пункту 2.3 цієї угоди жодна зі сторін у період її дії не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань; згідно з пунктом 2.4 угоди зміни та доповнення до неї вносяться за спільною домовленістю сторін і не повинні погіршувати умови праці, трудові й соціальні гарантії, передбачені законодавством та цією угодою.

Відповідачем не надано доказів внесення в передбаченому пунктом 2.4 Галузевої угоди порядку - за спільною домовленістю сторін угоди - змін чи доповнень до неї щодо призупинення на період дії воєнного стану нарахування та виплати одноразової і додаткової матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 3.2.21 Галузевої угоди.

Станом на день звернення до суду (10.07.2026) відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні: не виплачено одноразову матеріальну допомогу в сумі 155 276,40 грн, додаткову матеріальну допомогу в сумі 93 165,84 грн та матеріальну допомогу на оздоровлення за 20222024 роки в сумі 49 158,00 грн, а всього - 297 600,24 грн.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату, наданою роботодавцем, середньоденний заробіток позивача становить 2 619,88 грн. Суми заборгованості, зазначені позивачем, відповідачем по суті не спростовані; відзив не містить контррозрахунку належних позивачу сум і ґрунтується виключно на запереченні підстав для їх стягнення в принципі.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому разі повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Метою наведеного законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання належних йому сум, що є основним засобом до існування працівника.

Частиною другою статті 97 КЗпП України, статтею 13 КЗпП України, статтями 5, 7, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали, і поширюються на всіх працівників незалежно від їх членства у профспілці.

Суд звертає увагу, що наказ про звільнення є індивідуальним актом роботодавця, яким останній застосував положення Колективного договору безпосередньо до позивача. Включивши до цього наказу положення про виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідач фактично визнав наявність у позивача права на отримання зазначених виплат та виникнення у себе обов`язку щодо їх виплати. Отже, між сторонами відсутній спір щодо наявності у позивача права на отримання цих виплат та їх розміру. Спірним є виключно питання правомірності відкладення їх виплати до прийняття окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», що й підлягає правовій оцінці суду.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Разом з тим суд враховує, що зазначена норма регулює відносини щодо колективного договору окремого підприємства (структурного підрозділу) і не скасовує та не підміняє собою обов`язкового для сторін порядку внесення змін до Галузевої угоди, встановленого її пунктами 2.3, 2.4, який передбачає внесення змін лише за спільною домовленістю сторін угоди.

Оскільки виплати, право на які обстоює позивач, передбачені не лише Колективним договором виробничого підрозділу, а й пунктом 3.2.21 Галузевої угоди, а докази внесення змін до Галузевої угоди в установленому нею порядку відповідачем не надано, суд погоджується з доводами позивача про відсутність у відповідача правових підстав для односторонньої, на підставі власного рішення правління, відмови від виконання зобов`язань, передбачених Галузевою угодою.

Суд бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23, яким визнано незаконним пункт 1.1.4 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) саме в частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Суд відхиляє довід відповідача про те, що зазначена постанова не має жодного значення для цієї справи: хоча відповідно до статті 13, частини третьої статті 53 ЦПК України судове рішення в іншій справі формально не створює обов`язку для осіб, які не брали участі в цій справі, частина четверта статті 263 ЦПК України зобов`язує суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин ураховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема й щодо законності того самого рішення правління, на якому відповідач ґрунтує свої заперечення в цій справі.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини (висновок Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.02.71), суд зазначає, що сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин загального характеру, пов`язаних із введенням воєнного стану, сам по собі не є безумовним доказом об`єктивної неможливості виконання конкретного грошового зобов`язання відповідача перед конкретним працівником; для звільнення від відповідальності відповідач мав довести причинний зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати саме це зобов`язання (стаття 617 ЦК України), чого зроблено не було. Навпаки, встановлені судом обставини - вибіркове й поступове відновлення окремих призупинених виплат (зокрема, матеріальної допомоги на оздоровлення з 01.07.2024) - свідчать про те, що призупинення виплат є дискреційним управлінським рішенням Товариства, зумовленим його господарською доцільністю, а не об`єктивною неможливістю виконання зобов`язання протягом усього періоду дії воєнного стану.

Суд також ураховує, що інформація про обов`язок роботодавця виплатити позивачу одноразову та додаткову матеріальну допомогу відображена в самому наказі про звільнення, тобто відповідач визнає наявність права позивача на ці виплати за принципом, обумовлюючи лише строк їх фактичної сплати прийняттям окремого рішення керівництва. Такий підхід суперечить імперативним вимогам статті 116 КЗпП України, яка не допускає обумовлення строку виплати належних працівникові сум прийняттям будь-яких додаткових управлінських рішень роботодавця. Аналогічний правовий висновок про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, викладений у постанові Верховного Суду від 19.04.2022 у справі № 1640/3365/18.

Щодо розміру додаткової матеріальної допомоги за пунктом 8.11 Колективного договору суд, з огляду на встановлений судом стаж роботи позивача в галузі (33 роки 02 місяці 19 днів), відсутність заперечень відповідача проти цього стажу та наведеної позивачем шкали розмірів залежно від стажу, погоджується з розрахунком позивача про належність до стягнення трьох середньомісячних заробітків (93 165,84 грн), а не двох, як помилково зазначено в наказі про звільнення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач без передбачених законом та Галузевою угодою підстав не нарахував і не виплатив позивачу при звільненні одноразову матеріальну допомогу в сумі 155 276,40 грн, додаткову матеріальну допомогу в сумі 93 165,84 грн та матеріальну допомогу на оздоровлення за 20222024 роки в сумі 49 158,00 грн, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України, а отже, наявні підстави для стягнення цих сум, а також передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відповідно до якого встановлене статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) шестимісячне обмеження періоду нарахування такої компенсації є максимальною межею відповідальності роботодавця, яка не скасовує необхідності оцінки судом співмірності заявленої суми з огляду на конкретні обставини справи за критеріями, визначеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із заявленою до стягнення сумою, тривалість і причини затримки, поведінка сторін).

Застосовуючи наведені критерії, суд враховує, що позивач визначив період нарахування компенсації обмежено лише 30 робочими днями (з 01.06.2026 по 10.07.2026) із шести можливих місяців, тобто скористався найбільш стриманим підходом до обрахунку своїх вимог. Сума заборгованості відповідача становить 297 600,24 грн, а розмір компенсації, заявленої на дату подання позову, - 78 596,40 грн, що становить приблизно 26 % від суми основного боргу - співвідношення, яке з огляду на компенсаційну природу цієї виплати не є явно непропорційним. Причиною та тривалістю затримки є виключно поведінка відповідача, який протягом тривалого часу (з 2022 року й дотепер) без належних правових підстав ухиляється від виконання зобов`язань, гарантованих Галузевою угодою й колективним договором, тоді як позивач жодним чином не сприяв виникненню чи збільшенню такої заборгованості.

Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 16.10.2025 у справі «Басюк та інші проти України» суд відхиляє, оскільки обставини зазначеної справи (втрата державою контролю над територією, на якій здійснював діяльність роботодавець заявників, з 2014 року) є суттєво відмінними від обставин цієї справи, в якій відповідач є діючим суб`єктом господарювання, що зберігає повний операційний та фінансовий контроль на підконтрольній Україні території та демонструє спроможність здійснювати виплати іншим категоріям працівників.

З огляду на викладене підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд не вбачає. Оскільки позивач просив задовольнити цю вимогу станом на день ухвалення рішення у справі, відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд стягує середній заробіток за час затримки розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку 2 619,88 грн та кількості робочих днів у період з 01 червня 2026 року по день ухвалення цього рішення включно, але не більш як за шість місяців з дня звільнення позивача (тобто не пізніше 29 листопада 2026 року), що станом на день подання позову (10.07.2026) становило 78 596,40 грн (2 619,88 грн х 30 робочих днів).

Таким чином, у судовому засіданні встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум одноразової та додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Указані порушення тягнуть за собою передбачену статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Доводи відповідача про наявність правових підстав для призупинення спірних виплат та про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку своєї переконливості в судовому засіданні не знайшли та не можуть слугувати достатньою правовою підставою для звільнення відповідача від обов`язку щодо виплат, належних позивачу.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, а позивачем при зверненні до суду фактично сплачено судовий збір у розмірі 3 762,00 грн, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 3, 4, 12, 13, 76, 81, 141, 174, 235, 258259, 263265, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 13, 18, 97, 116, 117 Кодексу законів про працю України, суд, -

У Х А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ):

- одноразову матеріальну допомогу невиплачену при звільненні у розмірі 155 276 (сто п`ятдесят п`ять тисяч двісті сімдесят шість) грн 40 коп.;

- додаткову матеріальну допомогу невиплачену при звільненні у розмірі 93 165 (дев`яносто три тисячі сто шістдесят п`ять) грн 84 коп.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки невиплачену при звільнні у розмірі 49 158 (сорок дев`ять тисяч сто п`ятдесят вісім) грн 00 коп.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 78 596 (сімдесят вісім п`ятсот дев`яносто шість) грн 40 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 3 761 (три тисячі сімсот шістдесят одна) грн 97 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга поданапротягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Повний тест рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя М.С. Чигвінцев