Рішення № 139907663, 18.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року

справа №380/13230/26

провадження № П/380/13355/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32; ЄДРПОУ: 08410370), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування та невиплати солдату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до абзацу 3 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 у розмірі, обчисленому пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 мільйона гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях (сумарно за 60 днів участі) станом на 13.02.2025;

зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити солдату ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до абзацу 3 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 у розмірі, обчисленому пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 мільйона гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях (сумарно за 60 днів участі) станом на 13.02.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за контрактом. Зазначає, що у зв`язку із тим, що вона була прийнята на військову службу у віці до 25 років та брала безпосередню участь у бойових діях та у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації, та на момент набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» загальна тривалість участі позивача у вказаних заходах склала більше 60 днів, остання набула права на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1/6 від 1 мільйона гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях. Проте відповідач протиправно не виплатив вказану винагороду, що зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.

Ухвалою від 30.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач 14.07.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що первинне прийняття позивача на військову службу за контрактом відбулося 27.02.2019, тобто до введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022. Строк дії зазначеного контракту, який мав закінчитися 27.02.2022, був продовжений понад встановлений строк у зв`язку з настанням особливого періоду та введенням воєнного стану. Таке продовження є наслідком прямої дії закону і не створює нового юридичного факту прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану. Позивач під час дії воєнного стану строкову військову службу не проходила, до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант» не атестувалася, спеціального звання або класного чину не мала та до присвоєння офіцерського звання не переатестовувалася. За таких обставин відповідач правомірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди за постановою № 153. Крім того, рапорт позивача про виплату одноразової грошової допомоги був розглянутий, а за результатами розгляду позивачу надано мотивовану відповідь із зазначенням правових підстав відмови. Отже, відповідач не ухилявся від розгляду звернення, не залишив його без реагування та діяв у межах наданих повноважень.

Представник позивача 23.07.2026 подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що дата первісного прийняття на службу не впливає ані на тривалість бойової участі, ані на інтенсивність виконаних завдань, ані на понесені ризики. Тому позбавлення винагороди виключно за цим критерієм не має розумного зв`язку з названою у постанові метою - підвищенням мотивації до проходження військової служби та винагородженням тривалості служби в бойових умовах. Позивач після спливу первісного трирічного строку продовжувала проходити військову службу не на підставі вільного вибору сторін, а внаслідок спеціального імперативного регулювання, запровадженого для особливого періоду та воєнного стану.

Відповідач 24.07.2026 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що позивачка була прийнята на військову службу за контрактом 27.02.2019, тобто до введення воєнного стану. Ця обставина сторонами не заперечується. Сам факт того, що позивачка надалі проходила службу в умовах воєнного стану, не змінює дати та правової підстави її прийняття на військову службу.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

27.02.2019 між ОСОБА_1 (прізвище до одруження ОСОБА_2 ) та Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки.

У зв`язку із введенням на території України воєнного стану та оголошенням загальної мобілізації контракт позивача було продовжено понад встановлені строки на період її проведення.

З 27.03.2023 позивач проходить військову службу на посаді кухаря їдальні Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_3 від 19.12.2025 №8105 позивач в період з 24.02.2022 до 28.02.2022, з 01.03.2022 до 31.03.2022, з 14.05.2022 до 26.05.2022 та з 01.09.2022 до 11.09.2022 брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій. Всього брала безпосередню участь в бойових діях 60 днів. Станом на 10 листопада 2022 року за позивачем не обліковано випадків притягнення до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарних правопорушень за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та строк дії яких не закінчився.

Позивач звернулась до відповідача із рапортом від 17.03.2026, у якій просила виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1/6 від 1 000 000 грн, що передбачена постановою КМУ від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» за кожні 30 днів участі у бойових діях в районах ведення бойових дій.

Листом від 14.04.2026 №738/ВихЗВГ/2878 відповідач повідомив позивача, що 27.02.2019, відповідно до ст. 19, 20 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, нею було укладено контракт строком на 3 (три) роки. Тобто контракт був укладений до введення Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 воєнного стану. Крім того, позивач під час дії воєнного стану строкову військову службу не проходила, до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант не атестувалась, спеціальних звань або класних чинів не мала, до присвоєння офіцерського звання не переатестовувалася. Зважаючи на вище викладене, правові підстави для задоволення рапорту від 17.03.2026 щодо виплати одноразової грошової винагороди до Постанови №153 відсутні.

Оскільки відповідач не виплатив одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У Рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначив, що частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки" (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини); а також, що з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказом міністра оборони України від 07.06.2018 №260 було прийнято Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: -щомісячні основні види грошового забезпечення; -щомісячні додаткові види грошового забезпечення; -одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: -посадовий оклад;-оклад за військовим званням; -надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: -підвищення посадового окладу; -надбавки; -доплати; -винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; -премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: -винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; -допомоги.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, від 20.10.2025 №793/2025, від 12.01.2026 №40/2026, від 27.04.2026 №342/2026, від 13.07.2026 №596/2026) з 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Підпунктом 2 пункту 4 Указу №64/2022 Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Пунктом 4 Постанови №153 визначено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

З аналізу норм Постанови № 153 випливає, що одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які станом на 13.02.2025 були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців. У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13.02.2025. При цьому, військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, системний аналіз вказаних норм Постанови №153 дозволяє зробити висновок, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, запровадженої Постановою №153 забезпечується у разі одночасного існування чотирьох умов, а зокрема, заявник має:

(1) бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

(2) бути прийнятою або призваною на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років;

(3) проходити військову службу;

(4) брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Таким чином, однією з імперативних вимог для набуття військовослужбовцем права на виплату вказаної одноразової грошової винагороди є прийняття або призов особи на військову службу під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач зазначає, що була прийнята на військову службу за контрактом у 2019 році у віці 21 рік (тобто до 25 років), після закінчення строку первісного контракту його дія була автоматично продовжена на період дії воєнного стану відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що забезпечує безперервність проходження військової служби, а після введення воєнного стану дія контракту позивача продовжувалася відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджує безперервність проходження нею військової служби у період воєнного стану.

Суд зазначає, що частиною другою статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять:

військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти);

військову службу за контрактом осіб рядового складу;

військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

При цьому, пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період проведення мобілізації, крім випадків, визначенихпунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону та на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Синтаксичний розбір вказаної норми дозволяє зробити висновок, що у вказаному випадку має місце саме продовження контракту, укладеного між позивачем та Міністерством оборони України на проходження військової служби, а не його переукладення чи укладення нового контракту. Суд також наголошує, що для укладення чи переукладення вказаного контракту необхідне волевиявлення обох його сторін на вчинення відповідних дій, про що не можна зазначити в контексті спірних правовідносин, оскільки продовження дії контракту відбулося відповідно до норм Закону №2232-XII, а не за згодою позивача та військової частини, у якій останній проходить військову службу.

При цьому, як вже зазначалось судом, однією із визначених пунктом 4 Постанови №153 умов для набуття військовослужбовцем права на отримання одноразової грошової винагороди є саме прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, починаючи з 24.02.2022, а не сам факт проходження військової служби у вказаний період. Водночас, як вже встановлено судом, позивач станом на 24.02.2022 вже перебувала на військовій службі у Збройних Силах України на підставі укладеного 27.02.2019 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, а не була прийнята на військову службу в період воєнного стану, тому на неї не поширюється дія пункту 4 Постанови №153.

Суд також зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» (далі Постанова №942), пункт 4 Постанови №153 доповнено абзацами наступного змісту:

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання..

Зважаючи на внесені Постановою № 942 зміни до Постанови № 153, суд звертає увагу, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі проходження військової служби військовослужбовцями під час дії воєнного стану і які були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант» незалежно від часу вступу на військову службу.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази проходження позивачем строкової військової служби та подальшого вступу її на військову службу за контрактом під час воєнного стану, атестування її до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант на час проходження військової служби та/або наявності у неї спеціального звання чи класного чину, що додатково вказує на відсутність у неї права на виплату їй одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до норм Постанови №153.

Суд також враховує, що метою прийняття Постанови №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.

Суд також вважає за належне зазначити, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи. Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисту малої людини від великої держави, в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору.

Проте, відсутність у законі приписів щодо певного права, яке слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Таким чином, оскільки відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд приходить до висновку, що відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачеві одноразової грошової винагороди в розмірі 1 (один) мільйон гривень на підставі вимог пункту 4 Постанови КМУ №153 від 13.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» була правомірною, а тому заявлені позовні вимоги щодо визнання її протиправною є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до наведених вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, спростовано позовні вимоги та аргументи позивача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32; ЄДРПОУ: 08410370) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п. 15.5 п.15 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.