Рішення № 139907601, 18.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 рокусправа № 380/5061/26місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання протиправним та скасування рішення

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба код ЄДРПОУ 24980799, адреса: Харківська область, місто Харків, вулиця Сумська, 77/79, 61023, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба № 54 від 23.02.2026 в частині, що стосується стягнення грошового забезпечення з ОСОБА_1 як витрат, пов`язаних з його утриманням за період навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в розмірі 273855,57 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, фактичні витрати, пов`язані з утриманням позивача, складають: 273 855,57 грн за грошовим забезпеченням, 24 046,98 грн за продовольчим забезпеченням, 262,43 грн за медичним забезпеченням та 10 352,39 грн за оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Зазначає, що згідно з чинним законодавством, військовослужбовці, які на момент вступу у вищий військовий навчальний заклад проходять військову службу, отримують грошове забезпечення за останньою займаною ними посадою. Відповідно, і університет виплачує таким особам грошове забезпечення, як військовослужбовцям, а не як курсантам. Законодавство встановлює диференціацію в розмірах грошового забезпечення військовослужбовців курсантів та військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського та старшинського складу військової служби за контрактом, що свідчить про їх різне правове становище та фактично унеможливлює стягнення з останніх відповідних витрат, оскільки це суперечить нормам права.

10.04.2026 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування витрат, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Отже, Університетом відповідно до вимог Порядку відшкодування витрат та Порядку розрахунку витрат були розраховані фактичні витрати , пов`язані з утриманням позивача в Університеті з дня його зарахування до Університету по день виключення зі списків особового складу. Враховуючи те, що позивач не закінчив навчання в Університеті та подав рапорт про виключення у зв`язку із небажання продовжувати навчання, згідно з вимогами частини десятої статті 25 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, він зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням в Університеті, зокрема, але не виключно фактичні витрати на грошове забезпечення. Відмінність у характері військової служби курсантів в порівнянні з іншими військовослужбовцями обумовлені відмінностями програм фінансування, за рахунок яких здійснюється виплата їх грошового забезпечення. Грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають відшкодуванню, оскільки саме в кошторисі ВНЗ передбачаються кошти на виплату грошового забезпечення курсантів ВНЗ.

13.04.2026 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Вказана відповідь обґрунтована тим, що для настання обов`язку з відшкодування витрат має настати дві умови: дострокове розірвання контракту (зокрема, з підстав небажання продовжувати навчання) та відмова від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу. Водночас, у випадку з позивачем настання цих двох умов не відбулось, оскільки він не відмовлявся від подальшого проходження військової служби, а чітко зазначив у рапорті про відрахування про своє бажання проходити службу у військовій частині НОМЕР_2 військовій частині, з якою ним підписано контракт про проходження військової служби перед вступом на навчання до відповідача. Однак, як слідує з наказу начальника ХНУПС № 54 від 23.02.2026, ОСОБА_1 після відрахування з навчання з незрозумілих причин було направлено до Військової частини НОМЕР_3 . Оскільки у спірний період позивач отримував грошове забезпечення за нормами, передбаченими для військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, відповідно до останньої займаної посади, вимоги про стягнення таких сум є юридично безпідставними та призводять до прямого порушення його майнових прав.

16.04.2026 від представника відповідача до суду надійшли заперечення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Вказані заперечення обґрунтовані тим, що відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування витрат, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Відповідно до п.1 (абз.6) Контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, укладеного між Міністерством оборони України, в особі начальника Університету, і позивачем, позивач попередньо та добровільно взяв на себе зобов`язання відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу. Враховуючи те, що позивач не закінчив навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба та відрахований з нього достроково, згідно з вимогами частини 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», позивач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням у Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 30.03.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 17.11.2017 по 15.04.2019 проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом.

02.03.2022 позивача призвано на військову службу за мобілізацією, а в подальшому, 21.01.2025 знову прийнято на військову службу за контрактом у Військову частину НОМЕР_2 , що підтверджується відповідними відмітками у військовому квитку ОСОБА_1

10 серпня 2025 року позивача зараховано до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, де він навчався протягом вересня 2025 року лютого 2026 року.

При зарахуванні в заклад освіти, позивач підписав контракт про проходження військової служби (навчання) в Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу.

Наказом начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба № 54 від 23.02.2026 ОСОБА_1 , курсанта 314 навчальної групи (набору 2025 року) факультету зенітних ракетних військ, відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання (власне бажання) та відповідно до п. 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з 24 лютого 2026 року припинено чинність дії контракту. Вказаним наказом з позивача також стягнуто суму в розмірі 308517,37 грн за період навчання в університеті, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 та п. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Вважаючи протиправним наказ начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба № 54 від 23.02.2026 в частині, що стосується стягнення грошового забезпечення, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2232-XII підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 25 Закону № 2232-XII з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.

Частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 та підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №964 (далі - Порядок №964).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом із Мінфіном, МВС, Управлінням державної охорони, СБУ та Службою зовнішньої розвідки.

Розрахунок фактичних витрат здійснюється закладом вищої освіти згідно з нормами утримання курсантів (пункт 4 Порядку № 964).

За умовами пункту 5 Порядку № 964 витрати відшкодовуються у повному розмірі:

курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у заклад вищої освіти, курсантами жіночої статі - за весь період навчання;

курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк;

особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII - за весь період навчання.

Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю:

курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання;

курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби (пункт 6 Порядку № 964).

У разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення цих сум здійснюється у судовому порядку (пункт 7 Порядку № 964).

На виконання вимог пункту 3 Порядку №964 наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - Порядок №419/831/240/605/537/219/534).

За правилами пункту 2.1. Порядку №419/831/240/605/537/219/534 відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

У підпункті 2.1.1 пункту 2.1. Порядку №419/831/240/605/537/219/534 указано, що витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання. Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Положеннями підпунктів 2.1.1. - 2.1.6. пункту 2.1. Порядку №419/831/240/605/537/219/534 визначені види витрат, що підлягають відшкодуванню курсантами, та порядок розрахунку сум, що підлягають відшкодуванню, який законодавець поставив у залежність від умов, визначених пунктами 5, 6 Порядку № 964.

За правилами пункту 2.3 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534 у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба № 54 від 23.02.2026 ОСОБА_1 , курсанта 314 навчальної групи (набору 2025 року) факультету зенітних ракетних військ, було відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання (власне бажання) та відповідно до п. 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з 24 лютого 2026 року припинено чинність дії контракту..

Суд встановив, що відповідно до загального розрахунку коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 №566 від 24.02.2026 фактичні витрати складають:

за грошовим забезпеченням 273855 грн. 57 коп.

за продовольчим забезпеченням 24046 грн. 98 коп.

за речовим забезпеченням 0 грн. 0 коп.

за медичним забезпеченням 262 грн. 43 коп.

за перевезенням з місця щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку - грн. 0 коп.

за оплатю комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 10352 грн. 39 коп.

Всього: 308517 грн. 37 коп.

Зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень статті 25 Закону № 2232-XII, пунктів 3, 5, 6 Порядку №964, у зіставленні з пунктами 2.1, 2.3 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, сформовану у справі №400/4280/20, суд у вимірі встановлених обставин цієї справи додатково зазначає, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, відшкодуванню підлягають усі понесені ВНЗ фактичні витрати за усіма видами забезпечення, у тому числі і грошове забезпечення (Постанова КАС ВС від 30.04.2025 у справі № 240/33278/23).

Суд висновує, що спірний наказ начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба № 54 від 23.02.2026 в частині, що стосується стягнення грошового забезпечення позивача як витрат, пов`язаних з його утриманням за період навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, в розмірі 273 855,57 гривень відповідає чинному законодавству.

Посилання представника позивача на те, що позивачу виплачувалось грошове забезпечення саме як військовослужбовцю військової служби за контрактом, а не як курсанту не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного наказу в цій частині, бо Закон № 2232-XII та Порядкок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах такої підстави звільнення від витрат, пов`язаних з утриманням за період навчання, не передбачають.

Посилання представника позивача на те, що позивач не відмовлявся від подальшого проходження служби є помилковим, так як частиною десятою статті 25 вказаного Закону регламентує таку відмову після закінчення закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а не відрахування через небажання продовжувати навчання.

Суд зазначає, що стосовно обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.

Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04 червня 2015 року, заява №51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.

У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Таким чином, враховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 у справі №440/14068/21.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові необхідно відмовити повністю.

V. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у позові повністю, судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

у позові ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович