Рішення № 139904475, 21.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/48270/25

Провадження № 2/761/5742/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульбі К.В.

за участі:

позивачки: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права власності в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 42-45) до відповідача Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просила суд:

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві приватної власності гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований у АДРЕСА_3.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема на гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований у Гаражно-будівельному кооперативі «Тюльпан-2».

У встановленому законом порядку, позивачка звернулась до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори, з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, проте 07 червня 2025р. державним нотаріусом цієї нотаріальної контори було винесено постанову про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний вище гаражний бокс, оскільки право власності на зазначене майно не було зареєстровано за спадкодавцем ОСОБА_2 .

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2025р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

06 січня 2026р. на адресу суду надійшла виправлена редакція позову.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2026р. відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2026р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав наведених у позові, просила суд позов задовольнити.

Відповідач, про час та місце розгляду справи оповіщався в установленому законом порядку, подав на адресу суду клопотання про розгляд справи у відсутність свого представника.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони відповідача.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом встановлено, що з заявами про прийняття спадщини, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , звернулися до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори, позивачка, дружина померлого - ОСОБА_3 , та син померлого - ОСОБА_4 , як спадкоємці першої черги за законом.

З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2025р. державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С., було винесено постанову про відмову позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний вище гаражний бокс, оскільки право власності на зазначене майно не було зареєстровано за спадкодавцем ОСОБА_2 .

Відповідно до положень ст. 7 Закону СРСР «Про власність в СРСР», що набрав чинності з 01 липня 1990р., ст.ст. 15, 16 Закону України «Про власність», що набрав чинності з 15 квітня 1991р. та втратив чинність з 20 червня 2007р., член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Згідно довідки Гаражно-будівельного кооперативу «Тюльпан-2», ОСОБА_2 був членом зазначеного кооперативу з 02 вересня 2008р., сума пайового внеску ним була сплачена в розмірі 500,0 грн. - 02 вересня 2008р., гаражний бокс № НОМЕР_1 побудований господарчим способом, відведення земельної ділянки Кооперативу для будівництва гаражів по АДРЕСА_1 , проведено, згідно рішення Виконавчого комітету Київської міської ради № 842 від 11 вересня 1989р. (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:179:0005).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.ст. 1217, 1218 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1222, ч.1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

На підставі ст. 19-1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992р. № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення».

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992р., не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду (в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України), наведені, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021р. в справі №759/19779/18 (провадження №61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування». Зазначені правові висновки, також були наведені судом і в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2205р. по даній цивільній справі, при залишенні первісної редакції позову без руху.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 жовтня 2020р. у справі № 705/3876/18, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У п. 40 постанови від 17 квітня 2018р. у справі № 523/9076/16 Велика Палата Верховного Суду прийшла до правового висновку, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачкою, всупереч зазначених вимог закону, не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідач Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація порушила її права, як особи, яка вважає, себе спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , при цьому судом враховано, що відповідач Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація не є органом місцевого самоврядування, а є органом державної виконавчої влади. Крім того, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача, не були надані належні і допустимі докази, що введення зазначеного вище гаражного боксу в експлуатацію, враховуючи час його будівництва. В свою чергу, суд вважає, що довідка Гаражно-будівельного кооперативу «Тюльпан-2», не є належним доказом, на підтвердження фату введення гаражного боксу в експлуатацію.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову, враховуючи те, що Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація є неналежним відповідачем.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 392, 1216-1218, 1220-1222, 1261 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 37405111, місцезнаходження: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24) про визнання права власності в порядку спадкування - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: