Рішення № 139904102, 11.09.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №702/372/26

2/760/16612/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Сердюк Н.В., за участю секретаря судового засідання Гержової С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Монастирищенська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

ОСОБА_1 через представника - адвоката Розборського Володимира Віталійовича звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 , у якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на грошові кошти в розмірі 454 519,76 грн, які знаходяться на депонентському рахунку військової частини НОМЕР_1 та належали її загиблому сину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати просила покласти на відповідачів.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є матір`ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 . Після смерті сина вона звернулася до Монастирищенської державної нотаріальної контори для оформлення спадкових прав на належне сину грошове забезпечення, однак постановою державного нотаріуса від 17 березня 2026 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через істотні розбіжності у довідках військової частини НОМЕР_1 щодо розміру коштів: 815 533,40 грн, 356 019,76 грн та 454 519,76 грн.

Після звернення позивачки військова частина НОМЕР_1 листом від 03 квітня 2026 року № 2112/4942 пояснила причини попередніх розбіжностей та надала довідку, згідно з якою станом на 31 березня 2026 року на її депонентському рахунку обліковуються належні загиблому ОСОБА_2 кошти в остаточному розмірі 454 519,76 грн. Водночас свідоцтво про право на спадщину на ці кошти позивачці не видано, кошти їй не виплачені.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві проти позову заперечила. Визнала, що станом на 31 березня 2026 року на її депонентському рахунку перебувають кошти в розмірі 454 519,76 грн, які належали загиблому ОСОБА_2 , та що після складення актового запису про його смерть ці кошти підлягають включенню до складу спадщини. Разом із тим вважала позов передчасним, а себе - неналежним відповідачем, посилаючись на те, що виплата може бути проведена після подання позивачкою свідоцтва про право на спадщину. Просила закрити провадження в частині вимог до військової частини у зв`язку з відсутністю предмета спору, а в разі відмови у закритті провадження - відмовити в позові до військової частини.

11 червня 2026 року представник позивачки подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що перешкода в оформленні спадкових прав виникла внаслідок надання військовою частиною НОМЕР_1 нотаріусу довідок із різними сумами депонованих коштів.

У запереченнях на відповідь на відзив військова частина НОМЕР_1 зазначила, що листом від 03 квітня 2026 року № 2112/4942 надала позивачці вичерпне пояснення та довідку про остаточний розмір депонованих коштів - 454 519,76 грн. На думку військової частини, після цього існували всі законні підстави для видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину, на підставі якого військова частина виплатить належні кошти.

Міністерство оборони України у відзиві просило відмовити в задоволенні позову до нього, оскільки не є розпорядником депонованих коштів, не здійснює їх виплату, а військова частина НОМЕР_1 не перебуває в його безпосередньому підпорядкуванні. Також зазначило, що позивачка не оскаржила постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, та заперечило проти відшкодування заявлених витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх неналежне документальне підтвердження.

Монастирищенська державна нотаріальна контора пояснень щодо позову не подала.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року справу передано за територіальною підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 червня 2026 року справу прийнято до провадження, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 03 серпня 2026 року задоволено заяву представника позивачки про участь у підготовчому засіданні, призначеному на 05 серпня 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою суду від 05 серпня 2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 03 вересня 2026 року о 14 годині 00 хвилин.

Ухвалою суду від 01 вересня 2026 року задоволено заяву представника позивачки про участь у судовому засіданні 03 вересня 2026 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Позивачка та її представник, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилися. Представник позивачки подав заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, позовні вимоги підтримав.

Представник військової частини НОМЕР_1 , належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, у відзиві просив розглядати справу без його участі.

Представники Міністерства оборони України та третьої особи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до частини третьої статті 211 та частин першої, третьої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України суд розглянув справу за відсутності учасників на підставі наявних матеріалів.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 3 відділення спеціального призначення І взводу спеціального призначення 2 роти спеціального призначення.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 04 червня 2019 року у справі № 273/665/19, яке набрало законної сили 04 липня 2019 року, ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав щодо сина ОСОБА_2 . Відомостей про поновлення його батьківських прав матеріали справи не містять.

Сповіщенням сім`ї № 106 від 14 серпня 2024 року позивачку повідомлено, що її син 12 серпня 2024 року зник безвісти поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Відомості про зникнення внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Сповіщенням сім`ї № 174 від 15 серпня 2025 року позивачку повідомлено, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.

27 серпня 2025 року Монастирищенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , згідно з яким ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Красногорівка Покровського району Донецької області.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17 жовтня 2025 року № 310 ОСОБА_2 у зв`язку із загибеллю виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 13 серпня 2024 року.

Державним нотаріусом Монастирищенської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу № 70/2025 після смерті ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 20 вересня 2025 року ОСОБА_2 на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою була зареєстрована його матір ОСОБА_1 .

21 січня 2026 року державний нотаріус Монастирищенської державної нотаріальної контори видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 30, на грошові кошти, що знаходилися на банківських рахунках спадкодавця. Отже, факт прийняття позивачкою спадщини після смерті сина в установленому законом порядку підтверджений, учасниками справи не оспорюється.

На запит нотаріуса військова частина НОМЕР_1 послідовно надала відомості про те, що на її депонентському рахунку обліковуються належні загиблому ОСОБА_2 кошти: у листі від 19 грудня 2025 року - 815 533,40 грн; у листі від 27 грудня 2025 року - 356 019,76 грн; у листі від 12 лютого 2026 року - 454 519,76 грн.

Постановою державного нотаріуса Монастирищенської державної нотаріальної контори від 17 березня 2026 року № 71/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на суму грошового забезпечення, яке зберігається на депонентському рахунку військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з розбіжностями в наданих військовою частиною документах щодо розміру коштів та відсутністю безспірності для вчинення нотаріальної дії.

30 березня 2026 року позивачка звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання достовірної інформації щодо суми депонованого грошового забезпечення.

Листом від 03 квітня 2026 року № 2112/4942 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що сума 815 533,40 грн у довідці від 19 грудня 2025 року була зазначена помилково внаслідок технічної помилки, а різниця в довідці від 27 грудня 2025 року пов`язана зі здійсненням виплат матері загиблого відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05 грудня 2025 року № 668. До листа долучено довідку, згідно з якою станом на 31 березня 2026 року на депонентському рахунку військової частини НОМЕР_1 обліковуються кошти в розмірі 454 519,76 грн, що належали загиблому ОСОБА_2 .

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві та запереченнях повторно визнала наявність указаних коштів, їх точний розмір, належність загиблому та включення до складу спадщини. Спору щодо арифметичного розміру коштів між учасниками справи немає.

Водночас станом на час розгляду справи постанова нотаріуса від 17 березня 2026 року залишається нескасованою, свідоцтво про право на спадщину на спірні кошти позивачці не видано, а військова частина коштів не виплатила, посилаючись на відсутність такого свідоцтва.

ІV. Норми права, які застосував суд

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтями 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до спадкоємців. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи; часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною третьою статті 1224 ЦК України встановлено, що не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

За частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого законом строку не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, однак відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною шостою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено збереження виплати грошового забезпечення за військовослужбовцями, зниклими безвісти. За відсутності особистого розпорядження частина грошового забезпечення в загальній сумі до 50 відсотків виплачується, зокрема, батькам військовослужбовця, а порядок виплати та збереження решти визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти.

За змістом пунктів 5, 6 Порядку № 884 належне, але не виплачене грошове забезпечення зберігається військовою частиною шляхом зарахування на депозитні рахунки в органах Казначейства. За відсутності особистого розпорядження визначеним законом членам сім`ї виплачується загалом 50 відсотків грошового забезпечення, а інша частина зберігається за військовослужбовцем. У разі смерті військовослужбовця належне йому збережене та не виплачене грошове забезпечення включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Пунктом 2 розділу XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, передбачено виплату спадкоємцям належного військовослужбовцю та включеного до складу спадщини грошового забезпечення за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв`язок доказів - у їх сукупності.

Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 зазначив, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, який застосовується за наявності перешкод для оформлення права в нотаріальному порядку; у разі відмови нотаріуса в оформленні спадщини спадкоємець вправі звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 674/1307/15-ц Верховний Суд звернув увагу, що чинна постанова нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину є самостійною додатковою перешкодою для нотаріального оформлення спадкових прав, оскільки законом не передбачено повторного вирішення нотаріусом питання, яке вже вирішене по суті. За наявності об`єктивних перешкод суд не може відмовити особі в судовому захисті її спадкового права.

V. Мотивована оцінка та висновки суду

Сукупність досліджених доказів підтверджує, що після смерті ОСОБА_2 залишилися належні йому та не виплачені кошти грошового забезпечення, які військова частина НОМЕР_1 зберігає на депонентському рахунку.

Позивачка як матір військовослужбовця під час його перебування у статусі зниклого безвісти отримувала визначену законом частину грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05 грудня 2025 року № 668. Спірні 454 519,76 грн є залишком, депонованим саме за військовослужбовцем. Після складення актового запису про його смерть цей залишок відповідно до спеціального правового регулювання включено до складу спадщини.

Ці обставини не лише підтверджені довідкою військової частини станом на 31 березня 2026 року, а й прямо визнані військовою частиною у відзиві. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності або добровільності визнання. Таких сумнівів у суду немає.

ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом та прийняла спадщину після смерті сина. Це підтверджено заведенням спадкової справи та виданим їй 21 січня 2026 року свідоцтвом про право на спадщину за законом на інше майно спадкодавця.

Батько спадкодавця ОСОБА_3 позбавлений батьківських прав щодо сина, ці права на час відкриття спадщини не були поновлені, тому відповідно до частини третьої статті 1224 ЦК України він не має права на спадкування за законом. Відомостей про інших спадкоємців першої черги, які прийняли спадщину або претендують на спірні кошти, матеріали справи не містять; жоден учасник справи на їх існування не посилався.

Постанова нотаріуса від 17 березня 2026 року підтверджує існування реальної перешкоди в оформленні права позивачки. На час її постановлення нотаріус мав три офіційні документи військової частини з різними сумами та не міг визначити склад спадкового майна як безспірний.

Надана згодом довідка станом на 31 березня 2026 року усунула невизначеність щодо розміру коштів, однак сама по собі не скасувала постанову нотаріуса, не замінила свідоцтва про право на спадщину та не привела до виплати коштів. Монастирищенська державна нотаріальна контора не повідомила суду про скасування постанови чи видачу відповідного свідоцтва.

Суд враховує, що повторне звернення позивачки до нотаріуса теоретично могло б започаткувати нові процедурні дії після надання виправленої довідки. Однак можливість здійснення додаткової процедури не усуває вже наявної чинної відмови та не означає, що право позивачки одержало належне оформлення і захист. Цивільне законодавство не ставить право на судовий захист після постановлення нотаріальної відмови в залежність від необмеженої кількості повторних звернень спадкоємця до нотаріуса.

У цій справі всі обставини, необхідні для остаточного вирішення спору, встановлені: особа спадкодавця та дата його смерті, склад і точний розмір спадкового майна, факт прийняття спадщини позивачкою, відсутність права на спадкування у батька, а також відсутність даних про інших спадкоємців, які претендують на кошти. Військова частина визнає належність коштів спадкодавцеві та їх спадковий характер, але відмовляється виплачувати їх без свідоцтва, якого позивачка не може одержати внаслідок уже постановленої нотаріальної відмови.

За таких обставин направлення позивачки до нотаріуса для повторного проходження процедури, результатом якої має бути підтвердження вже встановлених судом і визнаних відповідачем фактів, не забезпечило б більш ефективного захисту, а лише невиправдано відтермінувало б поновлення права матері загиблого військовослужбовця. Це суперечило б завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 2 ЦПК України, та вимозі ефективності способу судового захисту, закріпленій у статті 5 ЦПК України.

Тому вимога про визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування за законом на кошти в розмірі 454 519,76 грн є належним та ефективним способом захисту і підлягає задоволенню.

Доводи військової частини НОМЕР_1 про відсутність предмета спору суд відхиляє. Предметом спору є не арифметичний розмір коштів, а належне позивачці суб`єктивне право на них, яке не оформлено нотаріально та не реалізовано шляхом виплати. Визнання відповідачем окремих фактичних обставин не припинило спору щодо можливості судового захисту та не є підставою для закриття провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у цій справі, оскільки саме вона обліковує та зберігає спірні кошти, надала нотаріусу суперечливі відомості, що спричинили відмову у видачі свідоцтва, та є суб`єктом, який після підтвердження права позивачки має видати наказ і здійснити виплату. Посилання військової частини на те, що вона визнає розмір коштів, не змінює її процесуального статусу, оскільки вона заперечує можливість задоволення заявленого позову та ставить реалізацію права позивачки в залежність від документа, у видачі якого вже відмовлено.

Міністерство оборони України не обліковує спірні кошти, не здійснює їх виплату та не приймало щодо позивачки рішень, якими було б порушено або не визнано її право. Саме по собі здійснення Міністерством оборони нормативного регулювання у відповідній сфері не робить його суб`єктом спірного матеріального правовідношення. Тому в задоволенні позову до Міністерства оборони України належить відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат

За частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено до військової частини НОМЕР_1 , з неї на користь позивачки підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір у розмірі 4 542,00 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачка надала ордер серії СА № 1136277, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги № 40 від 19 березня 2026 року; підписаний адвокатським об`єднанням та позивачкою попередній акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) від 20 квітня 2026 року; платіжну інструкцію, відповідно до якої 20 квітня 2026 року позивачка сплатила адвокатському об`єднанню 20 000,00 грн.

Копії самого договору про надання правничої допомоги матеріали справи не містять. Водночас ордер та двосторонній акт містять посилання на цей договір, його номер і дату, а платіжний документ підтверджує фактичну сплату коштів адвокатському об`єднанню. Тому відсутність копії договору за наявності сукупності інших взаємно узгоджених доказів не свідчить про відсутність правовідносин із надання професійної правничої допомоги та не є достатньою підставою для повної відмови у відшкодуванні витрат.

Разом із тим наданий акт названо попереднім та складено 20 квітня 2026 року, тобто до подання позову і до проведення судових засідань. У ньому зазначено: консультація і підготовка документів до військової частини - 2 000,00 грн; вивчення документів - 4 000,00 грн; підготовка позовної заяви та додатків - 10 000,00 грн; підготовка та участь у судових засіданнях, підготовка і направлення документів під час розгляду справи - 8 000,00 грн. Сума наведених позицій становить 24 000,00 грн, тоді як у самому акті загальну вартість визначено в розмірі 20 000,00 грн.

Матеріали справи підтверджують фактичне надання перших трьох видів послуг загальною вартістю 16 000,00 грн: звернення до військової частини, опрацювання документів і підготовку позовної заяви. Натомість на дату складення акта послуги з участі в майбутніх судових засіданнях не могли бути виконані, а в подальшому справа розглянута без участі адвоката. Остаточного акта або іншого детального розрахунку фактично виконаних упродовж розгляду справи робіт позивачка не подала.

Вирішуючи питання про розподіл цих витрат, суд виходить із реально наданого й підтвердженого обсягу правничої допомоги, її необхідності для звернення до суду, складності правового регулювання, ціни позову та істотного значення справи для позивачки. Витрати в розмірі 16 000,00 грн є підтвердженими, пов`язаними з розглядом справи та розумними. У решті заявлені витрати на професійну правничу допомогу належними і достатніми доказами не підтверджені.

З огляду на те, що необхідність звернення до суду виникла внаслідок суперечливих відомостей, наданих військовою частиною НОМЕР_1 , і позов саме до цього відповідача задоволено, з військової частини НОМЕР_1 на користь позивачки підлягають стягненню 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 255, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16, 1216-1218, 1220, 1224, 1261, 1268, 1296, 392 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктами 5, 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Монастирищенська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на грошові кошти в розмірі 454 519 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот дев`ятнадцять) гривень 76 копійок, що обліковуються на депонентському рахунку військової частини НОМЕР_1 та належали ОСОБА_2 .

У задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України - відмовити.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) гривні 00 копійок судового збору та 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

У відшкодуванні решти заявлених витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 вересня 2026 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник позивачки: ОСОБА_4 , адреса: 20300, Черкаська область, м. Умань; РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .

Відповідач: Міністерство оборони України, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022.

Третя особа: Монастирищенська державна нотаріальна контора, адреса: 19101, Черкаська область, Уманський район, м. Монастирище, вул. Соборна, буд. 117; код ЄДРПОУ 02901322.

Головуюча суддя Н.В. Сердюк