Рішення № 139902028, 21.09.2026, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/844/26

Провадження № 2/604/624/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сіянко В.М.,

за участю секретаря судового засідання Феньо О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Підволочиськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

20 липня 2026 року до Підволочиського районного суду Тернопільської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 54619480 від 10.12.2024 у розмірі 19 105,59 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 505,59 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 600,00 грн - комісія за надання кредиту, 2 000,00 грн - штрафи. Також позивач просив стягнути судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Ухвалою суду від 23 липня 2026 року відкрито провадження у цій справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

04 серпня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту укладення договору, отримання відповідачем кредитних коштів, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості. Крім того, відповідач заперечувала проти стягнення комісії, штрафів та витрат на правничу допомогу.

10 серпня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги, наполягаючи на тому, що кредитний договір було укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, а кошти перераховано на картковий рахунок відповідача. У відповіді на відзив позивач, зокрема, звернув увагу суду, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» застосовується лише до договорів про споживчий кредит, укладених до тридцятого дня включно з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 23 січня 2024 року. Оскільки спірний договір укладено 10 грудня 2024 року, зазначена норма до нього не застосовується, а підстави для звільнення відповідача від сплати штрафу визначаються виключно пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Справу розглянуто згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України за відсутності представника позивача, який у поданій до суду заяві просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Встановлені обставини справи.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є кредитним договором.

З матеріалів справи встановлено, що 10 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (далі - Товариство або позивач) та ОСОБА_1 (далі - Споживач або відповідач) було укладено договір № 54619480 про надання споживчого кредиту (далі - Договір № 54619480).

За умовами Договору № 54619480 відповідач отримала кредит у розмірі 4 000,00 грн строком 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом, тип процентної ставки - фіксована, із пільговою процентною ставкою 0,8% за кожен день користування кредитом протягом пільгового періоду та стандартною (базовою) процентною ставкою 0,96% за кожен день користування кредитом протягом стандартного періоду, дати повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, первісна редакція якого наведена в Додатку № 1 до цього Договору. Загальні витрати за користування кредитом 14 238,40 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 2 712,37% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 18 238,40 грн. Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 (п. 2.1). Проценти, що нараховуються за цим Договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт" (п. 3.1).

Згідно з п. 4.1.3 Договору № 54619480, Товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Споживача, але з обов`язковим повідомленням Споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону України «Про споживче кредитування», що забезпечить доведення до відома Споживача такого факту.

Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку визначеного в п. 5.3 Договору (п. 5.1).

Відповідно до п. 7.1 Договору № 54619480, Сторонами погоджено, що цей Договір укладається за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт. Електронна ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, що є електронним підписом Споживача та направлений Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході/протягом періоду обслуговування в Товаристві.

За умовами п. 7.3 Договору № 54619480, Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє протягом строку, вказаного в п. 1.3 Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання Споживачем зобов`язань за ним.

Згідно з п. 7.4 Договору № 54619480, цей Договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного зі Сторони Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи з відтиском печатки, що відтворений шляхом електронного копіювання, в Особистий кабінет Споживача для ознайомлення та підписання.

Споживачем були підписані за допомогою одноразового ідентифікатора «C6NUzvro»: кредитний договір № 54619480 від 10.12.2024 та Графік щомісячних платежів за кредитним договором, який є додатком до Договору, інформаційне повідомлення від споживача фінансових послуг, Паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), в якому визначені основні умови кредитування.

Правова кваліфікація спірних правовідносин.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідно до статті 12 цього Закону, якщо згідно з актом цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Щодо укладення договору та доводів відповідача про недоведеність підписання.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивачем не доведено підписання договору саме відповідачем, оскільки ці доводи спростовуються сукупністю наявних у матеріалах справи доказів.

Як убачається з матеріалів справи, у тексті кредитного договору № 54619480 від 10.12.2024 зазначено персональні дані позичальника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , контактний номер телефону НОМЕР_4 , адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також номер платіжної карти № НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про ідентифікацію, виданої ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», одноразовий ідентифікатор «C6NUzvro» було направлено 10.12.2024 о 08:17:51 на номер мобільного телефону НОМЕР_4 .

Згідно з текстом кредитного договору, електронний підпис одноразовим ідентифікатором «C6NUzvro» ( ОСОБА_1 , 10.12.2024 о 08:18:31) було використано для підписання цього договору через 40 секунд після його надсилання.

Таким чином, особа, яка ввела одноразовий ідентифікатор «C6NUzvro», мала доступ до мобільного телефону з номером НОМЕР_4 , вказаного в кредитному договорі як контактний номер позичальника.

Суд також звертає увагу, що відповідно до інформаційної довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» (торгова марка «EasyPay») за вих. № 306225-1523735309-20042026 від 20 квітня 2026 року кредитні кошти в сумі 4 000,00 грн було перераховано 10.12.2024 о 10:30 на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Перерахування коштів відбулося після підписання договору, що узгоджується з умовами Договору та приписами частини другої статті 1054 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання за кредитним договором виникають після надання кредитодавцем кредитних коштів позичальникові. Розбіжність у часі між підписанням договору (08:18:31) та перерахуванням коштів (10:30) становить близько двох годин і не є суттєвою, оскільки відображає послідовність дій: спочатку - акцептування оферти та підписання договору, потім - обробка платіжної операції через оператора платіжних послуг.

Судом також встановлено, що 09 січня 2025 року між Товариством та ОСОБА_1 було укладено Угоду про внесення змін до Договору про споживчий кредит № 54619480 від 10.12.2024 щодо продовження строку повернення кредиту (надалі - Угода від 09.01.2025).

Відповідно до умов зазначеної Угоди, строк повернення кредиту було продовжено до 04.01.2026, встановлено новий пільговий період з 09.01.2025 по 29.01.2025 включно з пільговою процентною ставкою 0,8% на день та новий стандартний період з 30.01.2025 по 04.01.2026 зі стандартною (базовою) процентною ставкою 0,96% на день. Комісія за продовження строку користування та повернення кредиту становила 0,00 грн.

Зазначена Угода була укладена шляхом натискання позичальником кнопки «Пролонгувати кредитний договір» в Особистому кабінеті на вебсайті Товариства, що відповідає вимогам статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Угоду підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «IoxLwJ5C» (Пуковська Анна Олександрівна, 09.01.2025 о 10:08:27).

Суд зазначає, що укладення зазначеної Угоди свідчить про обізнаність відповідача з умовами кредитного договору та її активну участь у його виконанні.

Щодо доводів відповідача про неналежність їй електронного платіжного засобу та номера телефону.

Відповідач у своєму відзиві зазначає, що матеріали справи не містять доказів належності їй електронного платіжного засобу, реквізити якого вказані в договорі, та номера телефону, на який було направлено одноразовий ідентифікатор. Суд критично оцінює ці доводи з огляду на таке.

Відповідач не заперечує належності їй персональних даних, зазначених у кредитному договорі № 54619480 від 10.12.2024, а саме: прізвища, імені, по батькові, РНОКПП НОМЕР_2 , дати народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреси реєстрації: АДРЕСА_1 . Ці ж дані відповідач зазначає і у своєму відзиві на позовну заяву. Отже, між сторонами відсутній спір щодо належності цих персональних даних саме відповідачу.

Відповідач у своєму відзиві не стверджує категорично, що електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 їй не належить або що номер мобільного телефону НОМЕР_4 не є її номером. Відповідач лише вказує, що позивачем не надано доказів належності цих засобів саме їй.

Суд зазначає, що обов`язок довести факт укладення договору та отримання кредитних коштів покладається на позивача відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, закріпленого у статтях 12, 81 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Особа, яка заперечує проти позову, посилаючись на обставини, що мають значення для справи, повинна довести їх належними та допустимими доказами.

Суд оцінює заперечення відповідача в сукупності з іншими доказами у справі, зокрема збігом персональних даних відповідача (РНОКПП, дата народження, адреса реєстрації) з даними позичальника у договорі, а також з фактом підписання Угоди про пролонгацію, що свідчить про обізнаність відповідача з умовами кредитного договору. Сама лише вказівка відповідача на відсутність таких доказів у позивача не спростовує сукупності наявних у справі доказів, які підтверджують укладення договору саме відповідачем.

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 та п. 64 Постанови Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, кредитодавець не має права зазначати у документах повний номер особистого електронного платіжного засобу споживача. Номер зазначається у форматі, що містить перші шість та останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу. Отже, зазначення позивачем у кредитному договорі номера картки у форматі « НОМЕР_1 » відповідає вимогам законодавства України та не може бути підставою для висновку про недоведеність належності цього платіжного засобу відповідачу.

Суд не приймає як самостійну підставу для відмови в позові доводи відповідача про неналежність їй платіжного засобу та номера телефону, оскільки відповідач не надала суду належних та допустимих доказів на спростування цих обставин, зокрема: не надала довідки банку-емітента платіжної картки про те, що картка № НОМЕР_1 їй не належить; не надала довідки оператора мобільного зв`язку про те, що номер НОМЕР_4 їй не належить; не надала доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про шахрайство, втрату мобільного телефону, викрадення персональних даних або неправомірне заволодіння її коштами; не надала виписки з власного банківського рахунку на спростування отримання кредитних коштів. Саме лише заперечення відповідача, не підтверджене доказами, не спростовує наведеної сукупності доказів позивача.

Суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає контактний номер телефону НОМЕР_5 , який також вказано як контактний номер її представника - адвоката Підодвірного Тараса Івановича. Водночас у кредитному договорі № 54619480 від 10.12.2024 та у довідці про ідентифікацію зазначено інший номер мобільного телефону - НОМЕР_4 . Суд не вважає цю розбіжність такою, що спростовує факт укладення договору саме відповідачем, оскільки відповідач прямо не стверджує у своєму відзиві, що номер мобільного телефону НОМЕР_4 ніколи їй не належав або був їй невідомий. Відповідно до частини першої статті 12 Цивільного кодексу України цивільні права здійснюються особою вільно, на власний розсуд. Чинне законодавство України не забороняє особі змінювати номер мобільного телефону чи користуватися одночасно кількома номерами. Зазначення відповідачем у відзиві контактного номера свого адвоката є реалізацією її права на правничу допомогу і не свідчить про те, що номер, вказаний у кредитному договорі при його укладенні, їй не належав.

Щодо достовірності та незмінюваності електронного доказу.

Досліджуючи наданий позивачем електронний договір та паперові копії електронних документів, суд зазначає, що договір підписано одноразовим ідентифікатором у порядку Закону України «Про електронну комерцію», що підтверджується довідкою про ідентифікацію та Паспортом споживчого кредиту з фіксацією дати, часу та номера телефону. Суд дослідив надані електронні докази та встановив, що вони містять усі обов`язкові реквізити, передбачені законом для електронних документів.

При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 щодо перевірки цілісності електронного документа, однак зазначає, що відповідач під час розгляду справи в порядку частин четвертої та п`ятої статті 100 ЦПК України не заявляла клопотань про витребування оригіналу електронного файла, не висловлювала обґрунтованих сумнівів щодо автентичності змісту договору чи внесення змін до його тексту після підписання та не заявляла про підробку доказу. За таких обставин, за відсутності доказів викривлення змісту електронного документа, надані позивачем копії з аналізом персональних даних та відомостей про ідентифікацію є належними, допустимими та достовірними доказами у справі.

Щодо розрахунку процентів та розбіжностей у документах договору.

Суд дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості та встановив, що згідно з довідкою про отримання грошових коштів за Договором № 54619480:

-10.12.2024 видача кредиту, нарахування процентів не здійснювалося;

-у період з 11.12.2024 по 06.01.2025 щоденно нараховувалося по 32,00 грн (пільгова ставка 0,8%);

-07.01.2025 сплачено 896,00 грн;

-08.01.2025 нараховано 38,40 грн, сплачено 32,00 грн;

-09.01.2025 нараховано 32,00 грн, сплачено 38,40 грн;

-у період з 10.01.2025 по 29.01.2025 щоденно нараховувалося по 32,00 грн (пільгова ставка 0,8% відповідно до умов Угоди про пролонгацію);

-у період з 30.01.2025 по 04.12.2025 нарахування здійснювалося за стандартною ставкою 0,96% (38,40 грн на день).

Загальна сума нарахованих процентів станом на 04.12.2025 становить 13 471,99 грн. Загальна сума сплачених процентів становить 966,40 грн (896,00 + 32,00 + 38,40). Залишок заборгованості за процентами становить 12 505,59 грн, що відповідає розрахунку позивача та заявленій сумі позовних вимог.

Суд перевірив зазначений розрахунок і вважає його арифметично правильним та таким, що відповідає умовам Договору № 54619480 та Угоди про пролонгацію від 09.01.2025.

Суд також звертає увагу, що в матеріалах справи наявні розбіжності між окремими документами договору:

-у тексті кредитного договору та Паспорті споживчого кредиту загальні витрати за кредитом зазначені як 14 238,40 грн, а загальна вартість кредиту - 18 238,40 грн;

-у Графіку платежів (Додаток № 1) підсумок процентів становить 13 696,00 грн, комісія - 600,00 грн, а разом із тілом кредиту - 18 296,00 грн.

Зазначені розбіжності стосуються орієнтовних показників, наведених у договорі, та не впливають на фактичний розрахунок заборгованості, здійснений станом на 04.12.2025. Суд зазначає, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, узгоджується з фактично нарахованими та сплаченими сумами і відповідає умовам договору щодо застосування процентних ставок. Зазначені розбіжності не є підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення тіла кредиту та процентів, оскільки стосуються орієнтовних показників, а не фактичної заборгованості.

Щодо оцінки доказів та розподілу тягаря доказування.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України та правовими висновками Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування (зокрема, у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18), обов`язок довести наявність кредитного договору, його умови та факт перерахування коштів покладається на позивача. Суд вважає цей обов`язок виконаним позивачем у повному обсязі, оскільки надана сукупність доказів (кредитний договір, довідка про ідентифікацію з повним збігом персональних даних: РНОКПП, дати народження, адреси реєстрації відповідача, а також платіжна інструкція) за стандартом вірогідності доказів (ст. 79 ЦПК України) є достатньою для висновку про виникнення договірних зобов`язань.

При цьому суд зазначає, що за принципом змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України) після надання позивачем достатніх первинних доказів (prima facie), відповідач має процесуальне право надати докази на спростування цих обставин. Відсутність таких спростувань з боку відповідача оцінюється судом у сукупності з усіма дослідженими доказами, що не є перекладенням обов`язку доказування, а є оцінкою сукупності наданих у справі доказів за правилами статті 89 ЦПК України.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України), суд зазначає, що позивачем надано сукупність узгоджених між собою доказів, які дають змогу дійти висновку про укладення кредитного договору саме відповідачкою.

Щодо вимоги позивача про стягнення 600,00 грн комісії за надання кредиту.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, оскільки у кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності й переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які фінансовою установою встановлена комісія за надання кредиту, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, вимога про стягнення комісії у розмірі 600,00 грн є неправомірною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 2 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафу у розмірі 2 000,00 грн, суд виходить з того, що норми пункту 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX) є імперативними нормами прямої дії.

Оскільки спірний договір укладено після 23 січня 2024 року, спеціальна норма пункту 6-1 Прикінцевих положень Закону України «Про споживче кредитування» до спірних правовідносин не застосовується. Водночас, як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23, пункт 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України повністю звільняє позичальника від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) та відповідальності за статтею 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання у період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення. Нарахування штрафних санкцій у цей період є прямо забороненим законом, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають незалежно від умов укладеного договору.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем під час звернення з цим позовом до суду.

Судом встановлено, що позивач поніс судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2548 від 29.05.2026.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково - на 86,3914% (16 505,59 грн / 19 105,59 грн ? 100%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог: 2 662,40 грн ? 86,3914% = 2 300,09 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення сторони проти доводів інших учасників справи тощо.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується судами України як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (дійсними та необхідними), а їх розмір - обґрунтованим. У рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» ЄСПЛ наголосив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішенні у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц сформулював правовий висновок, згідно з яким розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Водночас Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 наголосив, що суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна позиція викладена в огляді судової практики Верховного Суду: розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

Суд враховує, що відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву висловила категоричні заперечення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на їх явну необґрунтованість, непропорційність та відсутність належних первинних доказів на підтвердження витраченого часу. Зазначені заперечення, викладені у відзиві, суд кваліфікує як належно заявлене клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в розумінні частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Оскільки відповідач у своєму відзиві заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу, зазначаючи про їх необґрунтованість та непропорційність, суд розглядає ці заперечення як клопотання про зменшення розміру таких витрат та, з урахуванням наведених вище критеріїв співмірності, дійшов висновку про необхідність їх зменшення.

При вирішенні питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з такого.

Суд враховує, що наданий позивачем детальний опис робіт не підтверджений первинними документами щодо фактично витраченого адвокатом часу (обліковими документами, таймшитами тощо). Сам лише опис видів робіт із зазначенням кількості годин не є достатнім доказом реальності та неминучості цих витрат у заявленому розмірі. Крім того, такі види робіт, як усна консультація, ознайомлення з матеріалами кредитної справи та погодження правової позиції, значною мірою охоплюються підготовкою позовної заяви та не потребують окремої компенсації.

Справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є справою значної складності. Спірні правовідносини є типовими для цієї категорії справ, що підтверджується сталою судовою практикою та значною кількістю аналогічних справ, які перебувають у провадженні судів.

Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення складних експертиз, без виклику свідків та без дослідження великого обсягу доказів.

Фактично адвокатом позивача складено два процесуальні документи у справі - позовну заяву та відповідь на відзив. При цьому відповідь на відзив за своїм обсягом та змістом значною мірою повторює правову позицію, викладену в позовній заяві, а тому не свідчить про суттєве ускладнення справи. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду не підлягає компенсації правнича допомога за дублювання процесуальних документів, які за своїм змістом повторюють раніше викладену позицію.

Ціна позову становить 19 105,59 грн. Заявлена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн становить понад 40% від ціни позову. Такий розмір витрат є явно непропорційним до предмета спору та не відповідає критерію розумності.

Суд враховує, що відповідно до детального опису наданих послуг до акта № 2314 від 28 травня 2026 року адвокатом визначено такі послуги: усна консультація клієнта (0,5 год.), ознайомлення з матеріалами кредитної справи (2 год.), погодження правової позиції клієнта (0,5 год.), складення позовної заяви (3,5 год.), подання заяви до суду (1 шт.). Загальна вартість цих послуг визначена у розмірі 8 000,00 грн, що становить понад 1 200,00 грн за годину роботи адвоката. Такий розмір гонорару не є співмірним зі складністю справи.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити базовий розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково (на 86,3914%), на підставі частини другої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 5 000,00 грн ? 86,3914% = 4 319,57 грн.

Керуючись ст.ст. 526, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28) заборгованість за Договором № 54619480 про надання споживчого кредиту від 10.12.2024 у розмірі 16 505 (шістнадцять тисяч п`ятсот п`ять) гривень 59 копійок, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок; заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 12 505 (дванадцять тисяч п`ятсот п`ять) гривень 59 копійок; судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 300 (дві тисячі триста) гривень 09 копійок; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 319,57 (чотири тисячі триста дев`ятнадцять) гривня 57 копійки, а всього - 23 125 ,25 (двадцять три тисячі сто двадцять п`ять ) гривень 25 копійка.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення проголошено 21 вересня 2026 року.

Суддя В.М. Сіянко