Рішення № 139897225, 21.09.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1096/26

2/212/2598/26

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого - судді Хомченко Л.І., секретаря судового засідання Сівак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг , в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір (оферту) № 10.04.2025-100001572, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 15 000,00 грн строком на 182 дні з кінцевою датою повернення 08 жовтня 2025 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1 % за один день користування кредитом та комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 20 % від суми кредиту, що складає 3 000,00 грн. Свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на реквізити електронного платіжного засобу відповідача, тоді як відповідач узятих на себе зобов`язань належним чином не виконала.

Станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 становить 46 293,15 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 15 000,00 грн, заборгованості за процентами 22 950,00 грн, заборгованості за комісією 843,15 грн та неустойки 7 500,00 грн.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою судді від 05 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, при поданні позовної заяви просив розглядати справу без участі позивача та його представника за наявними у матеріалах справи доказами, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Статтями 43, 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не зявилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена, відзив на позов не надала, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за її відсутності від неї не надходило, у зв`язку з чим, відповідно до положень ч. 8 ст. 178, ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів, за згоди позивача, судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10 квітня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 10.04.2025-100001572, за умовами якого товариство надало відповідачу кредит у сумі 15 000,00 грн строком на 182 дні з дати його надання, з кінцевою датою повернення 08 жовтня 2025 року.

Відповідно до умов договору (заявки, яка є його невід`ємною частиною) сторони погодили: фіксовану незмінну процентну ставку у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит; комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 20 % від суми кредиту, що дорівнює 3 000,00 грн, яка нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту; денну процентну ставку 0,88 %; неустойку в розмірі 150,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Згідно з п. 3.1 договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти і комісію. Пунктом 4.1 договору визначено, що кредит надається на умовах строковості, платності і поворотності, а способом надання коштів є перерахування на рахунок споживача, у тому числі з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-49ХХ-ХХХХ-1447.

Пунктом 6.1 договору передбачено обов`язок позичальника забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів і комісій у терміни та строки, вказані у заявці, а неустойки негайно з моменту пред`явлення кредитодавцем відповідної вимоги.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем у його інформаційній системі від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепту), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону, вказаний при реєстрації в інформаційній системі кредитодавця.

Судом встановлено, що документи, які складають кредитний договір, підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого у смс-повідомленні на вказаний нею номер мобільного телефону НОМЕР_1 , а ідентифікацію відповідача проведено з використанням Системи BankID Національного банку України, абонентом якої ТОВ «Споживчий центр» є з 26 жовтня 2020 року, що підтверджується відповідним скриншотом та роздруківкою з офіційного вебсайту Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Частиною третьою цієї статті встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, згідно з яким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і літер, яку заявник отримує, зокрема, у вигляді смс-коду, надісланого на телефон, а підписання договору про надання фінансового кредиту за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора підтверджує факт укладення між сторонами відповідного правочину.

За таких обставин суд доходить висновку, що кредитний договір № 10.04.2025-100001572 від 10 квітня 2025 року між сторонами укладено з дотриманням вимог законодавства, а його умови є обов`язковими для виконання сторонами.

Факт видачі кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією про перерахування коштів від 10 квітня 2025 року, сформованою за результатами платіжної операції з використанням інтернет-еквайрингу, на суму 15 000,00 грн на реквізити електронного платіжного засобу відповідача.

Суд враховує, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює діяльність з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунків, а тому позбавлене обєктивної можливості надати первинні банківські документи (виписку по рахунку), у звязку з чим наданий суду розрахунок заборгованості разом із квитанцією про перерахування коштів є належними та допустимими доказами як факту видачі кредиту, так і розміру заборгованості. Будь-яких заперечень чи претензій щодо невиконання позивачем обов`язку з надання коштів відповідач не заявляла.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № 10.04.2025-100001572 від 10 квітня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 46 293,15 грн, яка складається з 15 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 22 950,00 грн заборгованості за процентами, 843,15 грн заборгованості за комісією та 7 500,00 грн неустойки.

Судом встановлено, що 08 травня 2025 року відповідачем здійснено часткову сплату за вказаним кредитним договором на суму 6 506,85 грн, яку позивачем зараховано в погашення вимог у черговості, визначеній ч. 1 ст. 534 ЦК України, та враховано при обрахунку заявленої до стягнення суми. Перевіривши наданий розрахунок, суд визнає його арифметично правильним та таким, що відповідає погодженим сторонами умовам договору.

Крім того, суд зазначає, що часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій належить до дій, що свідчать про визнання боргу, на що вказав Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо стягнення комісії.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальними витратами за споживчим кредитом є витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Частиною 2 ст. 8 цього ж Закону визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Розмір комісії, підстави та порядок її нарахування погоджені сторонами у пункті 7 заявки, яка є невід`ємною частиною кредитного договору, з умовами якого відповідач ознайомилась та які прийняла шляхом підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 виснувала, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення відповідної плати нікчемною ані з огляду на приписи ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи ст. 228 ЦК України; така умова є недійсною як оспорювана. Позов про визнання відповідної умови договору недійсною відповідачем не заявлявся, зустрічний позов не подавався, а тому умови договору в частині комісії є чинними та підлягають застосуванню.

За таких обставин вимога позивача про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 843,15 грн є обґрунтованою.

Щодо стягнення неустойки.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023 і діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18.

Пункт 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також цим Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

У подальшому пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023.

Суд зазначає, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). (ст. 4 ЦК України).

Отже, оскільки Договір укладено 10.04.2025 року , а штрафи нараховані у 2025 році, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин мають застосовуватись положення п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України про звільнення позичальників від відповідальності у вигляді неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.

Виходячи з таки міркувань, суд відхиляє доводи позивача про наявність підстав для застосування до боржника заходів забезпечення договору у вигляді неустойкі у розмірі 7500 гривень

Відповідачем ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконано, кредит у визначений договором строк не повернуто, проценти та комісія у повному обсязі не сплачені, доказів погашення заборгованості повністю або в частині, більшій за враховану позивачем, суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач наданий позивачем розрахунок не спростувала, доказів на його спростування не подала.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково , а саме про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 10.04.2025-100001572 від 10 квітня 2025 року яка складається з 15 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 22 950,00 грн заборгованості за процентами, 843,15 грн заборгованості за комісією а в іншій частині позову слід відмовити Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача пропорційна задоволенню позову , тому необхідно стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування його витрат по сплаті судового збору 2228,42 гривень (3879315:46293,15=84 % 2662,4o83,7:100+2228,42 )

Керуючись ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 10.04.2025-100001572 від 10 квітня 2025 року у розмірі 15 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 22 950,00 грн заборгованості за процентами, 843,15 грн заборгованості за комісією ,а всього 38 793,15 гривень ,а в іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати зі сплати судового збору в сумі 2228,42 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення ухвалено та проголошено 21.09.2026 року.

Суддя: Л. І. Хомченко