Рішення № 139896278, 15.09.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

ЄУ № 712/9990/26

Провадження № 2-о/712/200/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 вересня 2026 року

Соснівський районний суд м. Черкаси

у складі головуючого судді Стеценко О.С.

присяжні Ніколенко Є.В., Безкровна А.М.

за участю секретаря Ігнатьєвої Е.В.,

заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог

Заявник звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з заявою, в якій просить оголосити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, померлим з дня набрання рішенням суду законної сили.

У обґрунтування своїх вимог посилається на те, що за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані: заявник, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дружина; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син.

ОСОБА_1 разом із своєю дружиною та сином є співвласниками квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до акту опитування сусідів від 20.04.2015, який засвідчено начальником дільниці №4 КП «ССУБ», ОСОБА_2 не проживає у вказаному домоволодінні вже 5 років.

Актом опитування сусідів від 13.07.2026, який засвідчено підписами сусідів, а також головного спеціаліста та заступника директора департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, підтверджено факт, що в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживають лише Заявник та його дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Починаючи з 2010 року і до теперішнього часу, тобто протягом більше ніж 16 років, ОСОБА_2 , який є сином Заявника, за місцем свого постійного проживання та реєстрації не з`являвся. Будь-які відомості про місце його перебування, фактичне проживання чи працевлаштування у Заявника та інших членів родини повністю відсутні. Протягом усього вказаного періоду ОСОБА_2 жодним чином не виходив на зв`язок, не проявляв інтересу до свого колишнього місця проживання, майна та близьких родичів.

Заявником неодноразово вживалися доступні заходи з метою встановлення місцезнаходження сина, які не дали жодних позитивних результатів.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.06.2026 у справі № 712/17689/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, виконавчий комітет Черкаської міської ради про встановлення факту державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 03.07.2026 в задоволенні заяви було відмовлено.

Оскільки факт смерті ОСОБА_2 , так само, як і факт державної реєстрації смерті останнього не підтверджено відсутні прямі докази, а також беручи до уваги відсутність останнього за місцем своєї реєстрації більше ніж 16 років, то в даному випадку можна говорити лише про наявність припущення про смерть такої особи, що є підставою для оголошення фізичної особи померлою.

Окрім цього, слід також зазначити, що на теперішній час Заявник одноособово несе весь тягар утримання вищевказаного нерухомого майна, сплачуючи в повному обсязі вартість житлово-комунальних послуг за всю квартиру. Інші співвласники майна не мають змоги брати участь у цих витратах, оскільки дружина Заявника є непрацюючою особою та отримує мінімальну пенсію за віком, а співвласник ОСОБА_2 відсутній з 2010 року.

Окрім того, через відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_2 та неможливість отримання його особистої заяви і декларації про доходи, Заявник позбавлений законного права на оформлення житлової субсидії для оплати комунальних послуг, що ставить його родину у скрутне матеріальне становище.

Тривала відсутність ОСОБА_2 та невизначеність його правового статусу повністю блокують реалізацію прав Заявника, як співвласника нерухомості.

Відповідно до вимог чинного законодавства, без згоди ОСОБА_2 . Заявник позбавлений можливості здійснити реєстрацію місця проживання інших осіб у вищевказаному домоволодінні, а також реалізувати своє право на відчуження (продаж) належної йому частки у праві спільної часткової власності, оскільки це потребує дотримання процедури переважного права купівлі та нотаріального посвідчення правочину за участі всіх співвласників.

Таким чином, оголошення ОСОБА_2 померлим у судовому порядку є єдиним можливим способом захисту та відновлення прав Заявника.

Ухвалення судового рішення у цій справі є необхідним для відкриття спадщини після померлого, що дозволить його спадкоємцям реалізувати своє право на вступ у спадщину, оформити право власності на його частку в квартирі в порядку спадкування та в подальшому врегулювати питання користування й розпорядження спільним майном.

Короткий зміст позиції заінтересованих осіб

Заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надала пояснення по справі, у яких заперечує проти задоволення вимог заявника.

У обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що факт державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Ростов-на-Дону Ростовської області російської федерації розглянуто судом та встановлено справою 712/17689/25. За результатами розгляду якої суд погодився із запереченнями віддділу ДРАЦС щодо встановлення факту смерті.

Актовий запис про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений органом Міським (Кіровським) відділом РАЦС держави російська федерація, що вбачається із доданих до заяви документів, а саме копії свідоцтва про смерть (з відміткою «згідно з оригіналом») громадянина російської федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , виданого 19.01.2023 органом Міським (Кіровським) відділом РАЦС, яким підтверджується, що факт смерті зареєстровано іноземним органом реєстрації.

Відповідно до п. 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2000 за № 719/4940 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 № 3307/5) (далі Правила), документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Тобто свідоцтво про смерть, видане на території російської федерації, має юридичну силу на території України за умови його засвідчення апостилем.

Крім того, відповідно до п. 3.13 Правил, у разі якщо витребувати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану від компетентних органів іноземної держави неможливо (відповідь не надходить тривалий час, стихійне лихо, військові дії тощо), що підтверджується відповідними документами, актовий запис цивільного стану поновлюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника.

Заінтересована особа вважає, що заявником знову неправильно обрано спосіб судового захисту, оскільки факт смерті вже зареєстровано, а отже відсутні правові підстави оголошувати його померлим.

Свідоцтво про смерть, видане на території російської федерації, має юридичну силу на території України за умови його засвідчення апостилем.

У випадку, якщо оригінал свідоцтва про смерть відсутній і його не можливо витребувати, рішення суду про встановлення факту державної реєстрації акту цивільного стану може бути підставою для поновлення актового запису цивільного стану.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 липня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд в порядку окремого провадження.

Заяви учасників справи

У судовому засіданні заявник просив задовольнити його заяву, зазначив, що його син у 2010 році поїхав до російської федерації, де проживав постійно, мав там роботу у релігійній організації. 16 січня 2023 року син помер у російській федерації, заявнику колеги сина засобами месенджера «Вайбер» переслали світлину свідоцтва про смерть сина.

Фактичні обставини, встановлені судом

Заявник є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

За указаною адресою також зареєстрований заявник.

Відповідно до акту опитування сусідів від 20.04.2015, в квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 не проживає п`ять років.

Відповідно до акту опитування сусідів від 13.07.2026 ОСОБА_1 проживає разом із дружиною ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Син заявника з 2010 року постійно проживав у російській федерації, про що зазначив заявник у судовому засіданні.

Відповідно до листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.07.2026 актових записів, де у графі «батько» зазначений ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявлено.

Відповідно до довідки про результати розгляду матеріалів за зверненням ОСОБА_1 (ЄО №60927 від 11.08.2026), наданої Черкаським РУП ГУНП в Черкаській області, 11.08.2026 до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області надійшли матеріали за зверненням ОСОБА_1 . Під час розгляду указаного звернення проведено перевірку за всіма наявними базами НПУ, МВС, ДРАЦ, будь-яка інформація відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня. У подальшому було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер на території рф.

Соснівським районним судом м. Черкаси у рішенні від 26.03.2026 у справі № 712/17689/25, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 03.06.2026, встановлено, що заявник стверджує, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. ростов-на-дону рф, на підтвердження чого надав фотокопію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19.01.2023, виданим відділом записів актів цивільного стану м. ростов-на-дону, актовий запис № 170239610005500579007, отриману заявником, з його слів, у мобільному застосунку "Вайбер" від невстановленої особи.

Наразі у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України передбачено застосування положень Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та їх засвідчення апостилем згідно з Конвенцією.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, видане свідоцтво про смерть на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації.

Згідно пояснень заявника, вказана копія ним отримана телефонним зв`язком від невідомої суду особи, будь-яких медичних чи інших документів щодо події або причин смерті особи заявником не надано.

Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність заявником переконливими об`єктивними доказами заявлених вимог про встановлення факту державної реєстрації смерті особи.

При цьому суд також враховує, що зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року не дає підстав для висновку про можливість встановлення факту державної реєстрації смерті за наявності реєстрації смерті в іноземній державі. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оцінка аргументів учасників сторін

Згідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватись за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає у порядку окремого провадження справи про оголошення фізичної особи померлою.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Отже, обов`язковою підставою для звернення до суду щодо вирішення питання про оголошення фізичної особи померлою є відсутність відомостей про її місце перебування.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час та за певних обставин, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, зазначених у ст. 21 Цивільного кодексу України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав без вісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.

Оголошення особи померлою має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою.

Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

Тобто особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи (правова презумпція).

Як встановлено судом у судовому засіданні, заявнику відомо, що останнє місце проживання його сина було у російській федерації з 2010 року, зв`язок син та батько не втрачали протягом цього строку, постійно спілкувалися, ІНФОРМАЦІЯ_4 син заявника помер у російській федерації. Заявник не може отримати оригінал свідоцтва про смерть сина.

Матеріали справи не містять підтвердження того, що заявник протягом цього періоду, як він зазначає у заяві, вживав заходів з метою встановлення місцезнаходження сина. До правоохоронних органів заявник звернувся лише після відкриття провадження у цій справі.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III.

Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 01 грудня 2022 року прийнято закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 ЦК України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Верховний Суд у постанові у справі № 635/4475/25 від 04 серпня 2026 року зазначив, що відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що свідоцтво про смерть, видане уповноваженими органами рф, є дійсним на території України.

Колегія суддів зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. ОСОБА_1 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України.

Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі № № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25).

Ураховуючи вищевикладене, встановлені обставини справи про те, що син заявника з 2010 року не проживав на території України, місцем постійного проживання сина заявника є російська федерація, зв`язок із сином заявник не втрачав, йому було відомо про місце знаходження сина протягом усього періоду, підстав для задоволення заяви про оголошення ОСОБА_2 відсутні, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 11-13, 80,81, 89, 258, 265, 268, 273, 293, 294, 305,306, 315, 316, 319, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовити.

Заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 .

Заінтересовані особи Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, м. Черкаси, вул. Небесної Сотні, 3, ЄДРПОУ 05387096.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано Черкаському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 21 вересня 2026 року.

Суддя: О.С. Стеценко

Присяжні Є.В. Ніколенко

А.М. Безкровна