Рішення № 139894978, 14.09.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/498/26

Провадження № 2/364/441/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

учасники справи не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі АТ «ПУМБ»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 19.05.2026 надійшов зазначений позов АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 24.12.2020 № 1001776045701 у загальному розмірі 39 344,75 грн, а також судові витрати.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача Донцова Є.О. (довіреності від 15.10.2025, 07.04.2025, а.с. 5, 7-9) у позовній заяві зазначила, що Відповідачем 24.12.2020 з Позивачем було укладено Договір про споживчий кредит за № 1001776045701. За умовами цього Договору Відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 50 000,00 грн, проте не надав своєчасно та у повному обсязі грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом згідно із своїми зобов`язаннями за Договором. У зв`язку з цим Відповідач, як стверджено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість за зазначеним Договором у загальному розмірі 39 344,75 грн, що включає в себе:

22 892,58 грн заборгованості за кредитом;

7,17 грн заборгованості за нарахованими процентами;

16 445,00 грн заборгованість за комісіями.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надіслано Відповідачеві, суду надано докази на підтвердження (а.с. 59).

Після виконання вимог частин шостої восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) та усунення Позивачем недоліків на виконання ухвали суду від 27.05.2026 про залишення позовної заяви без руху, ухвалою суду від 03.06.2026 відкрито провадження в справі, вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та їх виклику у судове засідання за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву з викладенням заперечень проти позову, строки для подання інших заяв по суті справи, роз`яснено право подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також роз`яснено строки розгляду справи, визначені статтею 275 ЦПК України, не пізніше 03.08.2026 (а.с. 60-62).

Водночас, враховуючи, що Відповідач копії зазначеної ухвали суду від 03.06.2026 про відкриття провадження не отримав, повідомлення його про надходження до згаданого позову не вдалось і не вбачалось можливим, тому ухвалою суду від 07.08.2026 було змінено порядок розгляду справи та вирішено розглядати надалі цю справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін з метою забезпечення рівності сторін, права особи на захист, забезпечення належного повідомлення всіх учасників справи, в тому числі Відповідача, із застосуванням, у разі необхідності, правових механізмів, передбачених статтею 128 ЦПК України; встановлено Відповідачеві новий строк для подання відзиву; призначено розгляд справи на 26.08.2026 (а.с. 68-70), надалі відкладено на 14.09.2026 через неявку Відповідача.

У судові засідання 26.08.2026 і 14.09.2026 представник Позивача не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені, що підтверджено, зокрема, довідкою про доставку електронного документа в електронному кабінеті (а.с. 71, 78, 87); у позовній заяві викладено клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с. 3).

Відповідач у судові засідання 26.08.2026 і 14.09.2026 також не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом направлення судових повісток за адресою місця реєстрації, що поверталися без вручення з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 79-80, 88), а також шляхом розміщення оголошень про його виклик у судові засідання на офіційному вебсайті Володарського районного суду Київської області вебпорталу судової влади України (а.с. 72-73, 85-86).

За наведених обставин Відповідач, місце фактичного проживання (перебування) якого невідоме, вважається належно повідомленим про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою місця проживання з отриманням відмітки на повістках про відсутність особи за цієї адресою (пункт 2 частини сьомої, пункт 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України), а також шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (частина одинадцята статті 128, частина десята статті 130 ЦПК України).

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених положень статей 128, 130 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов`язку особи зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до норм статей 3, 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Таке декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.

Згідно вимогами пункту 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (зі змінами), особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою; у разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором; за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Строки виконання особою обов`язку щодо декларування/реєстрації свого місця проживання визначені в пункті 5 названого Порядку.

З огляду на це обов`язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов`язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи, зокрема суди) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції; невиконання особою такого обов`язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (статті 55, 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою Позивача, викладеною у позовній заяві (а.с. 3), вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що АТ «ПУМБ» здійснює діяльність з надання банківських та інших фінансових послуг (крім послуг у сфері страхування), іншу діяльність, визначену статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що підтверджено відповідно копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 29) та копією статуту АТ «ПУМБ» (а.с. 30-34).

Між АТ «ПУМБ», з одного боку, та Відповідачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія паспорта громадянина України та картки платника податків додано до позовної заяви, а.с. 13-14), з іншого боку, укладено кредитний договір від 24.12.2020 № 1001776045701 шляхом подання останнім відповідної заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (копія заяви та Публічної пропозиції на укладення зазначеного Договору додано до позовної заяви, а.с. 12, 15-21).

Згідно із зазначеною заявою Відповідача (а.с. 12) та копією відповідного паспорту споживчого кредиту (а.с. 13) Відповідач просив надати йому споживчий кредит у розмірі 50 000,00 грн, яка була задоволена Позивачем. Такі кредитні кошти були надані Відповідачеві у названому розмірі на строк 24 місяці; розмір процентної ставки, відсотків річних 0,01 %; комісія за обслуговування кредиту, щомісячна 2,99 % від суми кредиту, що надається; реальна річна процентна ставка 77,0417 %; загальні витрати за кредитом 35 885,08 грн.

Як вбачається з доданих до позовної заяви, Розрахунків заборгованості (а.с. 24-26) та Виписки про рух коштів на рахунок ОСОБА_1 (а.с. 26-28), останній частково вносив гроші на погашення кредитної заборгованості лише до лютого 2024 року.

Через невчасне та неповне внесення платежів Позивачем направлено письмову вимогу (повідомлення) від 10.04.2025 Відповідачу на адресу його місця проживання (а.с. 21-22).

Виконання переказу кредитних коштів Відповідачеві у розмірі 50 000,00 грн згідно з умовами зазначеного Договору підтверджено копією відповідної платіжної інструкції від 24.12.2020 № TR.46476067.57640.8810 (а.с. 24).

При цьому, Відповідачем не було здійснено всіх платежів на погашення кредитної заборгованості. Тому виникла заборгованість за кредитним договором, розрахунок якої за станом на 09.04.2025 додано до позовної заяви (а.с. 24-26).

Таким чином, Відповідач не надав своєчасно та в повному обсязі кошти для погашення його заборгованості за кредитним договором згідно з умовами цього договору, у зв`язку з цим за станом на 10.04.2025 має перед Позивачем заборгованість у загальному розмірі 22 899,75 грн, що складається з такого:

22 892,58 грн заборгованості за кредитом;

7,17 грн заборгованості за нарахованими процентами.

При цьому правильність нарахування зазначених сум заборгованості за кредитом та за нарахованими відсотками за згаданими кредитними договорами не викликає у суду сумніву та не заперечується Відповідачем, яким відзиву із запереченнями проти позову, включаючи і щодо розміру заборгованості, до суду не подано.

Крім того, Позивачем заявлено позовну вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за комісією у розмірі 16 445,00 грн, правомірність та можливість стягнення якої судом буде оцінено нижче.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалі суду від 03.06.2026 про відкриття провадження у цій справі, також в ухвалі суду від 07.08.2026 про зміну порядку розгляду сторонам було роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (а.с. 62, 70).

Згідно з частиною першою статті 509, частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Учасниками справи не ставиться під сумнів додані до позовної заяви копії укладеного в електронній формі кредитного договору від 24.12.2020 № 1001776045701; укладення цього договору сторонами підтверджено також сукупністю зазначених вище доказів, які суд вважає належними і допустимими.

З огляду на це, надана Позивачем копія платіжної інструкції про перерахування суми кредиту від 24.12.2020 № TR.46476067.57640.8810 (а.с. 24), відповідно до якої Позивачем було перераховано 50 000,00 грн, що у сукупності з іншими доказами, такими, як укладений договір і розрахунок заборгованості, належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів Відповідачеві.

За загальним правилом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зроблено висновок про те, що щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. При цьому Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання.

Щодо стягнення з Відповідача заборгованості за комісією за Кредитним договором від 24.12.2020 № 1001776045701 у розмірі 16 445,00 грн, суд виходить з того, що Закон України «Про споживче кредитування» надає право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі, зокрема, комісію за обслуговування кредиту. Так, згідно з приписами частини другої статті 8 названого Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Але підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У названій постанові Верховним Судом проаналізовано положення законів України «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів», а також Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені постановою Правління Національного банку України 08.06.2017 № 49 (зі змінами), та зроблено висновок з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20 про нікчемність положень відповідного договору споживчого кредиту через те, що у цих договорах не було зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія.

Такого переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що мали надаватися Відповідачу та за які банком встановлена комісія за надання кредиту, у досліджуваному у цій справі договорі (від 24.12.2020 № 1001776045701) так само не зазначено.

При цьому суд звертає увагу на те, що, як встановлено і наведено вище, Відповідачеві були надані кредитні кошти на строк 24 місяці; розмір процентної ставки, відсотків річних 0,01 %; а комісію за обслуговування кредиту встановлено щомісячну у розмірі 2,99 % від суми кредиту, що надається, без зазначення жодних послуг, які надавалися Відповідачу та за надання яких з нього щомісячно стягувалась комісія (пункт 4 заяви Відповідача про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та розділу 4 відповідного Паспорту споживчого кредиту, а.с. 12-13).

Крім того, як вбачається із згаданих вище Розрахунків заборгованості за кредитним договором (а.с. 24-26) Відповідач згідно з графіками повернення сум кредитів повинен був сплачувати щомісячно такі платежі:

2 083,14 грн повернення суми кредиту;

0,41 грн. (перший платіж і далі менше) проценти за користування кредитом;

1 495,00 грн щомісячне погашення комісії;

Тобто всього комісії нараховано 35 880,00 грн, з яких Відповідач фактично частково сплатив 19 435,00 грн (а.с. 25).

У зв`язку з цим суд зауважує, що частиною третьою статті 509 ЦК України вимагається, щоб зобов`язання ґрунтувалося на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Слід також враховувати, що справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (зокрема, постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Статтею 3 ЦК України передбачено засади цивільного законодавства, до числа яких пункт 6 частини першої цієї статті відносить добросовісність певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (зокрема, постанова Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 449/1154/14).

У постанові від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 Верховний Суд виснував, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

А враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними (постанова Верховного Суду від 08.0.2018 у справі № 552/2819/16-ц).

Таким чином, зважаючи на наведене та очевидну несправедливість умов кредитного договору про стягнення з Відповідача щомісячних платежів на погашення комісії за надання послуг (назва і перелік яких відсутній), що очевидно порушує принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві, а також беручи до уваги, що Позивач не зазначив у позові та не надав суду доказів наявності і переліку згаданих послуг, за надання яких з Відповідача щомісячно стягувалась комісія, а так само погодження переліку цих послуг зі споживачем при укладенні кредитного договору, тому пункти названого договору в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

За таких обставин вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за комісією за Кредитним договором від 24.12.2020 № 1001776045701 у розмірі 16 445,00 грн задоволенню не підлягають.

Зважаючи на усе викладене вище, суд вважає, що Відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов`язання, а заявлений Позивачем до стягнення розмір заборгованості за основним зобов`язанням та процентами відповідає визначеним Договором умовам, що підтверджено належними і допустимими доказами, які не оспорювались Відповідачем, а відтак наявні підстави для задоволення позову частково, оскільки у стягненні заявленої суми комісії за обслуговування кредиту слід відмовити.

Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (58,20 %).

Враховуючи, що розгляд справи здійснено за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось (частина друга статті 247 ЦПК України).

Повне рішення суду складено у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).

Відповідно до статей 15, 16, 509, 525, 526, 626, 629, 639, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, статей 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями 2-4, 12, 13, 124, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 289, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути:

з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДРПОУ: 14282829; адреса місцезнаходження: вул. Андріївська, 4, м. Київ, 04070,

заборгованість за кредитним договором від 24.12.2020 № 1001776045701 у загальному розмірі 22 899,75 грн та судові витрати за сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 549,59 грн; загальний розмір до стягнення 24 449 (двадцять чотири тисячі чотириста сорок дев`ять) грн 34 (тридцять чотири) коп.

В іншій частині позову відмовити.

Направити копії повного заочного рішення суду учасникам справи.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення; така заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного тридцятиденного строку, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.

Повне рішення суду складено 21.09.2026.

Суддя Л.А. Макаренко