Рішення № 139894911, 18.09.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/9740/26

Провадження № 2-о/361/180/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 р. м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

Головуючої судді Ведмідь Н.В.

за участі секретаря судового засідання Чуняк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просить встановити факт смерті її чоловіка - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Щастя Луганської області, на тимчасово окупованій території України.

Обґрунтовуючи заяву, зазначає, що Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області не має можливості здійснити державну реєстрацію смерті її чоловіка відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки він помер на тимчасово окупованій території України у місті Щастя Луганської області.

Встановлення факту смерті необхідне заявниці для подальшої державної реєстрації смерті в органі державної реєстрації актів цивільного стану, отримання свідоцтва про смерть та реалізації її цивільних прав як дружини померлого.

Ухвалою суду від 25 серпня 2026 року відкрито провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 317 ЦПК України справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

У судові засідання призначені до розгляду 08.09.2026, 11.09.2026, 14.09.2026 та 18.09.2026 заявниця ОСОБА_1 не з`явилася, причини неявки суд не повідомила.

Представник заінтересованої особи Броварського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, направив заяву про розгляд справи за відсутності представника (а.с. 37).

З огляду на те, що відповідно до частини другої статті 317 ЦПК України справи про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України розглядаються невідкладно, а також враховуючи неодноразову неявку заявниці в судові засідання без повідомлення причин, суд вважає можливим розглянути справу за її відсутності та за відсутності представника заінтересованої особи на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглянув справу у судовому засіданні за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу технічними засобами.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 20).

Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим 17 квітня 2025 року Жовтневим відділом запису актів цивільного стану м. Луганська департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Ворошилівська область, Станично-Луганський район, с. Великочернігівка, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зазначеному документі також вказано місце смерті м. Луганськ, м. Щастя, Луганської Народної Республіки. Про смерть складено актовий запис № 170259940000300682001 (а.с. 21).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами, якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси, до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою, або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час чи про оголошення її померлою.

Відповідно до п. 1 розділу І Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів, зокрема смерті.

Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні встановлено, що підставами для проведення державної реєстрації смерті є, зокрема, лікарське свідоцтво про смерть, фельдшерська довідка про смерть, рішення суду про оголошення особи померлою або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання щодо правових наслідків актів, виданих органами, які фактично здійснюють владні повноваження на окупованих територіях, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки».

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, однак недійсність офіційних дій, вчинених урядом Південної Африки, не може бути застосована до таких актів, як, зокрема, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений підхід до оцінки актів de facto органів на окупованих територіях. Якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, § 45) ЄСПЛ обмежився посиланням на відповідний пункт Консультативного висновку Міжнародного суду ООН, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що зобов`язання ігнорувати або не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів не є абсолютним. Для людей, які проживають на відповідній території, життя триває, а тому в інтересах самих мешканців цієї території певні дії de facto органів не можуть повністю ігноруватися, зокрема судами (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). Визнання таких актів у обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій не означає легітимізації відповідної влади (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92).

Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина такої території знаходиться під ефективним контролем іншої держави (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Таким чином, з урахуванням наведених принципів («Намібійських винятків»), сформульованих у практиці Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, документи, видані органами, які функціонують на тимчасово окупованій території, можуть бути враховані судом як докази фактичних обставин, якщо їх оцінка необхідна для захисту прав та інтересів осіб, які проживають на такій території. Врахування таких документів як доказів не означає визнання законності діяльності відповідних органів чи легітимізації окупаційної влади.

Встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, а рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи на підставі всіх поданих доказів у їх сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами, які функціонують на тимчасово окупованій території України.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21.

Разом з тим, звертаючись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 вказує, що факт смерті її чоловіка зафіксовано органами окупаційної влади, на підставі чого було видано свідоцтво про смерть, копію якого вона долучила до матеріалів справи.

Водночас інших доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 саме в місті Щастя Луганської області, а також обставин, за яких настала його смерть, заявницею не надано.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Такий висновок викладено у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі № 753/8033/22.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 квітня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Правова оцінка документів, поданих заявником на підтвердження факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, зокрема документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України в порядку ст. 317 ЦПК України.

Також, з правового висновку, сформованого Верховним Судом у постанові від 12.05.2021 року у справі № 220/1582/20 щодо використання в процесі доказування документів, виданих (посвідчених) на непідконтрольних територіях, вбачається, що встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням інформації, яка міститься у документах, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Крім того, у постанові від 20.12.2018 року у справі № 707/1607/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що посилання заявника на застосування «намібійського винятку» не дає підстав для висновку, що факт смерті може підтверджуватися лише документами, виданими органами на непідконтрольній території України. Заявник зобов`язаний надати суду також й інші докази, які не отримані від органів тимчасово окупованої території. Такими доказами можуть бути пояснення свідків, фототаблиці тощо. Розгляд судових справ про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України повинен відбуватися за загальними правилами здійснення цивільного судочинства з врахуванням окремих винятків, їй притаманних, а отже, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Отже, надане заявницею свідоцтво про смерть, видане органом, утвореним на тимчасово окупованій території України, може бути враховане судом при оцінці доказів у справі, однак з огляду на наведені вище положення закону та правові висновки Верховного Суду підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

У даному випадку інших доказів, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 саме у місті Щастя Луганської області, заявницею не надано.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що надані заявницею докази у своїй сукупності не дають достатніх підстав для достовірного встановлення факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 саме в місті Щастя Луганської області на тимчасово окупованій території України.

У зв`язку з цим заява про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , який, за твердженням заявниці, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Щастя Луганської області на тимчасово окупованій території України, задоволенню не підлягає.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273,317-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскарження судового рішення не перешкоджає його виконанню.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заінтересована особа: Броварський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місце знаходження: м. Бровари, вул. Київська, 155, ЄДРПОУ 33341526.

Суддя Ведмідь Н. В.