Ухвала суду № 139894731, 21.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5336/26

Провадення № 2-з/357/81/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2026 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши заяву представника позивача адвоката Пилипчук Лесі Мінівни про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей Костопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Судом 10.09.2026 р. за вх.№59580 отримано заяву про забезпечення позову, в якій представник позивача адвокат Пилипчук Л. М. просила вжити заходи забезпечення позову шляхом: Тимчасового визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання батька ОСОБА_1 , яке для дитини є звичайним місцем проживання та відвідування дитячого навчального закладу на даний час. Заборони ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб вивозити за межі України сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до закінчення розгляду справи. Зобов`язання ОСОБА_2 невідкладно повідомити суд та ОСОБА_1 про адресу теперішнього місця проживання (перебування) дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та заборони змінювати місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без попереднього повідомлення про це суд та ОСОБА_1 . Заява мотивована тим, що не дивлячись на перебування на розгляді в Білоцерківському міськрайонному суді Київської області та на усталене місце проживання та реєстрації малолітнього ОСОБА_3 з батьком, відвідування ним дошкільного навчального закладу та стан його здоров`я, відповідачка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 вивезла дитину в невідомому напрямку, стверджуючи, що місце проживання дитини визначено з нею судовим рішенням. При цьому, матір`ю дитини повністю нівелювалися інтереси самої дитини , та вилучено дитину зі звичного середовища. ОСОБА_1 , батьку дитини, на сьогоднішній день невідоме місце перебування його дитини та існує високий ризик вивезення дитини за межі України. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження прав відповідачки, оскільки такий вид забезпечення позову носить тимчасовий характер - до вирішення даної справи по суті.

Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 10.09.2026 матеріали передані для розгляду судді Кошелю Б. І та згідно контрольного журналу передачі судових справ та матеріалів переданих для розгляду судді, були отримані останнім 21.09.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи вважає, що дана заява є безпідставною та до задоволення не підлягає з таких підстав.

Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії.

Представник відповідача звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб вивозити за межі України сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до закінчення розгляду справи, як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, посилалася на те, що відповідачка може вивезти дитину за кордон, що зробить неможливим виконання судового рішення у справі за її позовом про позбавлення відповідача батьківських прав.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, обраний заявницею спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитині не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

У той же час слід зазначити, що метою забезпечення позову за змістом ч. 2 ст. 149 ЦПК України є саме запобігання такому ускладненню чи унеможливленню виконання майбутнього рішення суду за наслідками розгляду справи, якщо є достатні підстави вважати, що у разі не вжиття відповідних заходів ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся буде ускладненим або неможливим.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17), конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21.

Окрім того, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац 13 пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №383 від 29.03.2022 року).

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3, 4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 п. 4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.

Таким чином, Законом визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу просить всупереч Закону заборонити дитині виїзд за кордон України.

Щодо забезпечення позову у частині тимчасового визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання батька ОСОБА_1 суд зазначає про те, що на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.05.2025 у справі №357/1552/24 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , тому підстав для визначення тимчасового місця проживання малолітньої дитини з батьком немає, оскільки дане питання уже було вирішено судом.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа № 381/4019/18), співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що обраний позивачами спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду дитини за межі України та визначення її тимчасового місця проживання, не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України та інтересам дитини.

Відтак у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви представника позивача адвоката Пилипчук Лесі Мінівни про забезпечення позову, - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Особи, які не були присутніми в судовому засіданні при оголошенні ухвали мають право на її оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Суддя Б. І. Кошель