Рішення № 139887410, 18.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 рокусправа № 380/3502/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державного підприємства «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін`юст), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати п.3 наказу Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2699/5 «Про задоволення скарги», яким анульовано доступ державному реєстратору Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати Міністерство юстиції України поновити доступ державному реєстратору Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що наказом Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2699/5 «Про задоволення скарги» за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 08.07.2025 визнано прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення державного реєстратора Дорош М.М. від 23.11.2022 №65552441, а також анульовано доступ ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивачка не оскаржує наказ у частині визнання її рішення таким, що прийняте з порушенням Закону, та його анулювання (п.2 наказу), а не погоджується виключно із застосуванням до неї заходу реагування у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.3 наказу). Стверджує, що анулювання доступу є найсуворішим заходом реагування, застосованим без урахування характеру порушення, його систематичності, сукупності з іншими порушеннями та наявності негативних наслідків, а також без наведення мотивів, чому не застосовано менш обтяжливий захід - тимчасове блокування доступу, передбачений п. 4 ч. 7 ст. 37 названого Закону. Наголошує, що до неї раніше не застосовувалося дисциплінарних стягнень чи тимчасового блокування доступу, порушення не має систематичного характеру, а висновок Колегії має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для Мін`юсту. Крім того, позивачка зазначає, що на час розгляду скарги та прийняття оскаржуваного наказу вона не перебувала у трудових відносинах із Комарнівською міською радою, оскільки з 24.01.2023 до 31.12.2025 проходила військову службу, у зв`язку із чим не була обізнана про розгляд скарги та була позбавлена можливості надати пояснення. Вважаючи п.3 оскаржуваного наказу протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 04.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

18.03.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Свою позицію відповідач мотивує тим, що за результатами колегіального розгляду скарги ОСОБА_2 . Центральною колегією Мін`юсту встановлено, що державний реєстратор Дорош М.М. прийняла оскаржуване рішення в частині виправлення розділу №1274151246101 та запису про право власності №47587239 з порушенням законодавства у сфері державної реєстрації прав, оскільки таке рішення прийнято на підставі документів, що не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Відповідач зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 7 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі задоволення скарги Мін`юст приймає рішення, зокрема, про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, і що обрання виду заходу реагування належить до дискреційних повноважень Мін`юсту. На переконання відповідача, встановлення факту прийняття державним реєстратором неправомірного рішення, внаслідок якого неможливо відновити порушене право скаржника шляхом прийняття рішень, передбачених п. 2 і 3 ч. 7 ст. 37 Закону, з урахуванням характеру та наслідків такого порушення, є достатньою підставою для застосування анулювання доступу. Відповідач також вказує, що позивачку належним чином повідомлено про розгляд скарги шляхом оприлюднення інформації на офіційному вебсайті Мін`юсту та надсилання повідомлення на електронну пошту державного реєстратора, а надання доступу до Державного реєстру прав не належить до повноважень Мін`юсту, а здійснюється адміністратором реєстрів. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою суді від 20.03.2026 у задоволенні клопотання представниці відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.

Від третьої особи 23.03.2026 на адресу суду надійшли пояснення, в яких вказала, що доступ державного реєстратора Дорош М.М. до Реєстру було закрито ще 07.06.2023 на підставі листа Комарнівської міської ради № 45 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації - тобто до отримання оскаржуваного Наказу. Наказ Мін`юсту від 06.10.2025 № 2699/5 «Про задоволення скарги» (яким анульовано доступ) було отримано підприємством лише 06.10.2025, коли доступ вже фактично був закритий. ДП «НАІС», будучи технічним адміністратором, не уповноважене приймати владно-управлінські рішення, а лише безпосередньо їх виконує. У Підприємства відсутнє право перевіряти законність рішень Мін`юсту та відмовлятися від їх виконання - відповідне зобов`язання встановлене Законом. Зазначила, що підприємство діяло виключно в межах закону, виконуючи припис наказу Мін`юсту, і не має самостійного інтересу щодо предмета спору.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 обіймала посаду державного реєстратора Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області та мала доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

23.11.2022 державний реєстратор Дорош М.М. за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності від 21.11.2022 №53151438, поданої ОСОБА_3 , прийняла рішення №65552441 щодо квартири АДРЕСА_1 , яким зареєстровано виправлення розділу №1274151246101 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на квартиру, та запису про право власності №47587239, і змінено опис квартири: з квартири, що складається з двох житлових кімнат та кухні, комора в підвалі площею 33,7 кв.м, на квартиру, що складається з двох житлових кімнат та кухні, комора в підвалі площею 33,7 кв.м, комора на горищі площею 268,5 кв.м.

До заяви додано довідку від 21.11.2022, видану Товариством з обмеженою відповідальністю «СОРОКА УРБАН ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП», та технічний паспорт від 21.11.2022 №TI01:6302-2372-7539-1284, виданий цим же товариством та отриманий державним реєстратором у порядку взаємодії Державного реєстру прав та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Відповідно до довідки та технічного паспорта складовою частиною квартири є комора на горищі площею 268,5 кв.м.

ОСОБА_3 набув квартиру у приватну власність на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2022, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Маслей Іриною Григорівною та зареєстрованого в реєстрі за №608. За цим договором він придбав квартиру, що складається з двох житлових кімнат та кухні, житловою площею 28,5 кв.м, загальною площею 42,2 кв.м, комора в підвалі площею 33,7 кв.м. Відомості щодо комори на горищі площею 268,5 кв.м у договорі купівлі-продажу відсутні.

08.07.2025 до Міністерства юстиції України надійшла скарга ОСОБА_2 , власниці квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, на зазначене рішення державного реєстратора, зареєстрована 07.08.2025 за №СК-3062-25. Скаржниця зазначала, що про прийняття оскаржуваного рішення дізналася з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.07.2025 №434589915, та вважала це рішення незаконним, оскільки горище є місцем спільного користування співвласників будинку.

15.08.2025 на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України оприлюднено інформацію про дату засідання колегії з розгляду скарги; додатково цю інформацію повідомлено скаржниці засобами електронної пошти і телефонного зв`язку та державному реєстратору ОСОБА_1 засобами електронної пошти, зазначеної у скарзі. Заяв, клопотань і письмових пояснень від заінтересованих осіб до Міністерства юстиції України не надходило.

За результатами колегіального розгляду скарги 02.09.2025 Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) складено висновок. У п.23 висновку зазначено, що оскаржуване рішення в частині виправлення розділу №1274151246101 та запису про право власності №47587239 прийнято державним реєстратором Дорош М.М. з порушеннями законодавства у сфері державної реєстрації прав. У п.27 висновку зазначено, що оскаржуване рішення прийнято за наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав, передбаченої п.4 ч.1 ст.24 Закону, а також з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної п.4 ч.1 ст.3 Закону, а саме щодо внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом, а допущені при його прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою та впливають на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, у зв`язку з чим відновлення порушеного права неможливе шляхом прийняття рішень, передбачених п.2 і 3 ч.7 ст.37 Закону.

Щодо заходу реагування у п.28 висновку Колегія послалася на п.4 ч.7 ст.37 Закону. У п.29 висновку зазначено: «Зважаючи на встановлений факт порушення й оцінюючи його ступінь та характер Міністерство юстиції України виходить із того, що застосування до державного реєстратора Дорош М.М. заходів реагування у вигляді тимчасового блокування або анулювання доступу до Державного реєстру прав, має бути необхідним й достатнім для попередження нових порушень та зловживань у сфері державної реєстрації прав. А тому з огляду на вказану мету й ґрунтуючись на принципах справедливості та співмірності заходи реагування повинні бути пропорційними характеру встановлених порушень». У п.30 висновку зазначено: «Отже, встановлення факту прийняття державним реєстратором Дорош М.М. неправомірного рішення, з урахуванням його характеру та наслідків є підставою для застосування відповідного заходу реагування у вигляді анулювання державному реєстратору ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру прав». Усі члени Колегії голосували «за».

На підставі зазначеного висновку наказом Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2699/5 «Про задоволення скарги», прийнятим відповідно до п.1, 4 ч.1 ст.3, п.4 ч.1 ст.24, ч.3 ст.26, підп.«а», «б» п.1, п.4 ч.7 ст.37 Закону, наказано: скаргу ОСОБА_2 від 08.07.2025 задовольнити (п.1); визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Дорош М.М. від 23.11.2022 №65552441 (п.2); анулювати доступ державному реєстратору ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.3); виконання п.2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству (п.4); виконання п.3 наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи» (п.5).

На виконання п.3 оскаржуваного наказу державне підприємство «Національні інформаційні системи» анулювало доступ ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що з 24.01.2023 ОСОБА_1 проходила військову службу та 31.12.2025 звільнена з військової служби, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 та копією витягу з наказу від 14.01.2026 №15. Розпорядженням міського голови Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області від 11.02.2026 №81 позивача звільнено з посади державного реєстратора відділу «ЦНАП» Комарнівської міської ради з 15.02.2026 в порядку переведення. Розпорядженням Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області від 10.02.2026 №26-к ОСОБА_1 з 16.02.2026 у порядку переведення призначено на посаду державного реєстратора загального відділу Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області.

Як зазначає позивачка у позовній заяві, за результатами розгляду запиту Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області від 15.01.2026 №вих-75/26 щодо відповідності державного реєстратора ОСОБА_1 вимогам установленого законодавства та надання їй доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Міністерство юстиції України за наслідками проведеної перевірки повідомило про наявну можливість надання державному реєстратору Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру прав.

Не погодившись із п.3 наказу Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2699/5 у частині анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є правомірність п.3 наказу Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2699/5 «Про задоволення скарги» щодо анулювання доступу державному реєстратору ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначені Законом України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV).

Суд враховує, що спірні правовідносини охоплюють два різні за часом юридичні факти, до яких підлягають застосуванню норми у відповідних редакціях. Правомірність рішення державного реєстратора від 23.11.2022 №65552441 оцінюється за нормами, чинними на дату його прийняття, тоді як повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги та обрання заходу реагування, а також порядок такого розгляду, визначаються нормами, чинними на дату розгляду скарги (02.09.2025) та прийняття оскаржуваного наказу (06.10.2025).

Пунктом 4 ч.1 ст.3 Закону №1952-IV визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Пунктами 1, 2 ч.3 ст.10 Закону №1952-IV (у редакції, чинній на 23.11.2022) визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, а також перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Абзацами 5 ч.5 ст.12 Закону №1952-IV (у редакції, чинній на 23.11.2022) зазначено, що зміна ідентифікаційних даних суб`єкта речового права, обтяження речового права та/або зміна характеристик об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості не впливають на дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV (у редакції, чинній на 23.11.2022) підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (абз.1 ч.2 ст.24 Закону №1952-IV).

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав визначено ст.37 Закону №1952-IV. Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

За правилами ч. 6 ст.37 Закону №1952-IV за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу: про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про залишення скарги без розгляду по суті.

Відповідно до ч.7 ст.37 Закону №1952-IV у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про: 1) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора, анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України; 2) виправлення технічної помилки, допущеної державним реєстратором, або про зобов`язання державного реєстратора виправити допущену ним технічну помилку; 3) зобов`язання державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав усунути допущені ними порушення з визначенням строків виконання такого зобов`язання; 4) тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; 5) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; 6) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього Закону та анулюванням рішення державного реєстратора, анулюванням рішення територіального органу Міністерства юстиції України, а також у разі відсутності підстав для їх анулювання Міністерство юстиції України може прийняти одне із рішень, передбачених пунктами 4-6 цієї частини (абз. 9 ч.7 ст.37 Закону №1952-IV).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вибір конкретного заходу реагування, передбаченого п.4 ч.7 ст.37 Закону №1952-IV, віднесено законодавцем до повноважень Міністерства юстиції України. Закон не встановлює ані переліку обставин, які підлягають обов`язковому врахуванню при виборі між тимчасовим блокуванням та анулюванням доступу, ані обов`язкової послідовності застосування цих заходів, за якої анулювання доступу було б можливим лише після попереднього застосування тимчасового блокування. Отже, у цій частині Міністерство юстиції України наділене дискреційним повноваженням, тобто у визначених законом межах на власний розсуд обирає одне з кількох юридично допустимих рішень.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Перш ніж перейти до оцінки обраного відповідачем заходу реагування, суд перевіряє доводи позивача щодо порушення процедури розгляду скарги.

Процедуру розгляду скарг визначено Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (далі - порядок №1128). Відповідно до п.10 порядку №1128 для забезпечення можливості участі у колегіальному розгляді скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, або надання зазначеними особами письмових пояснень по суті скарги Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж за два дні, а під час воєнного стану - за 15 днів до дня засідання колегії забезпечує оприлюднення на своєму офіційному вебсайті інформації про дату, час і місце такого засідання, а під час воєнного стану - про дату засідання, та додатково повідомляє зазначену інформацію заінтересованим особам засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Абзацом 5 п.10 порядку №1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб.

Матеріалами справи підтверджено, що інформацію про дату засідання Колегії оприлюднено на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України 15.08.2025, тобто за 15 днів до засідання, що відбулося 02.09.2025, а також додатково надіслано державному реєстратору Дорош М.М. засобами електронної пошти, зазначеної у скарзі. Крім того, складено акт від 21.08.2025 про неможливість здійснення повідомлення телефонограмою у зв`язку з тим, що секретар Комарнівської міської ради повідомила про мобілізацію ОСОБА_1 до лав Збройних Сил України. Інші джерела зв`язку з державним реєстратором у скарзі, доданих до неї документах не зазначені та з інших офіційних джерел не встановлені.

Порядок №1128 не покладає на Мін`юст обов`язку встановлювати місце проходження державним реєстратором військової служби чи повідомляти його в інший спосіб, ніж передбачено п.10 цього Порядку, а розгляд скарги під час воєнного стану прямо передбачено проводити без участі заінтересованих осіб. Основним способом повідомлення про дату засідання колегії відповідно до п.10 порядку №1128 є оприлюднення відповідної інформації на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України, і така інформація є відкритою та доступною. За таких обставин доводи позивача про порушення процедури розгляду скарги та принципу змагальності не знайшли свого підтвердження, а тому суд їх відхиляє.

Суд враховує, що позивачка не оскаржує п.2 наказу від 06.10.2025 №2699/5, яким її рішення від 23.11.2022 №65552441 визнано прийнятим з порушенням Закону №1952-IV та анульовано. Обставини вчинення позивачкою порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав, установлені Колегією, позивачкою не спростовуються та по суті не заперечуються. Отже, факт вчинення позивачкою порушення, за яке до неї застосовано захід реагування, є встановленим.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступним.

Оцінюючи характер порушення, допущеного позивачкою, суд зазначає, що на підставі довідки та технічного паспорта, виданих забудовником, до опису квартири внесено відомості про комору на горищі площею 268,5 кв.м, тоді як загальна площа самої квартири становить 42,2 кв.м, а у правовстановлюючому документі - договорі купівлі-продажу від 12.08.2022 - відомості про таку комору відсутні. Зміна характеристик об`єкта нерухомого майна в такий спосіб не була результатом вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення речових прав, як того вимагають абз. 5, 6 ч. 5 ст. 12 Закону №1952-IV, а подані документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на приміщення площею 268,5 кв.м, що в силу п.4 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV було підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Таким чином, унаслідок оскаржуваного рішення до Державного реєстру прав внесено відомості про належність одному із співвласників багатоквартирного будинку приміщення на горищі, площа якого у понад шість разів перевищує площу самої квартири. З огляду на те, що горище багатоквартирного будинку належить до спільного майна співвласників, наслідки такого рішення поширюються не лише на скаржницю, а й на інших співвласників будинку. Допущене порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою у розумінні абз. 8 ч.7 ст. 37 Закону №1952-IV, а впливає на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, що й було встановлено Колегією у п.27 висновку та не спростовано позивачем.

Суд зауважує, що достовірність відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить самостійний публічний інтерес, оскільки на ці відомості покладаються не лише сторони конкретних правочинів, а й невизначене коло осіб. Внесення до Державного реєстру прав відомостей, не підтверджених правовстановлюючими документами, підриває довіру до реєстру та створює передумови для протиправного заволодіння нерухомим майном.

Стосовно доводів позивачки про невмотивованість оскаржуваного наказу суд зазначає таке.

Відповідно до п. 13 порядку №1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту, та чи підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом. Згідно з абх. 1 п.14 цього порядку за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

У постанові від 29.08.2022 у справі №160/4731/20 Верховний Суд сформував висновок про те, що законодавством не передбачено вимоги щодо зазначення мотивів у рішенні уповноваженого органу про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні, а тільки його форму - наказ; однак висновок комісії з розгляду скарг, на підставі якого приймається рішення, має бути вмотивованим та містити мотиви його прийняття, оскільки тільки такий висновок дає змогу прийняти належне та обґрунтоване рішення уповноваженому органу.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 05.03.2026 у справі №320/11899/24, у якій, розглядаючи спір про анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Верховний Суд визнав помилковою оцінку судами вмотивованості наказу Міністерства юстиції України окремо від документа, що став підставою для його прийняття та який містить перелік порушень, опис нормативних актів і мотиви висновків, та скасував судові рішення з направленням справи на новий розгляд.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду суд оцінює оскаржуваний наказ у сукупності з висновком Колегії від 02.09.2025, який слугував підставою для його прийняття. Такий висновок містить реквізити і суть скарги, встановлені Колегією обставини, перелік застосованих норм законодавства, мотиви рішення у стислому та розгорнутому викладенні, рекомендації щодо задоволення скарги та результати голосування, тобто відповідає вимогам, встановленим п.9 розділу ІІІ Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.01.2020 №71/5.

Доводи позивачки про те, що висновок Колегії має рекомендаційний характер, а тому не є обов`язковим для Міністерства юстиції України, суд відхиляє. Рекомендаційний характер висновку означає, що уповноважений орган не позбавлений права прийняти інше рішення, ніж запропоноване колегією, проте не свідчить про те, що мотиви, викладені у висновку, не є мотивами прийнятого на його підставі наказу. Оскаржуваний наказ прийнято саме на підставі висновку Колегії, про що прямо зазначено у ньому, і рішення відповідача за змістом збігається з рекомендаціями Колегії, а тому мотиви висновку є мотивами наказу.

Стосовно доводів позивачки про порушення принципу пропорційності суд зазначає таке.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З п.29 висновку Колегії слідує, що при обранні заходу реагування відповідач виходив із того, що застосування до державного реєстратора ОСОБА_1 заходів реагування у вигляді тимчасового блокування або анулювання доступу до Державного реєстру прав має бути необхідним і достатнім для попередження нових порушень та зловживань у сфері державної реєстрації прав, а заходи реагування повинні бути пропорційними характеру встановлених порушень. Отже, відповідач не лише навів обидва передбачені п.4 ч.7 ст.37 Закону №1952-IV альтернативні заходи реагування, а й сформулював критерії, якими керувався при виборі між ними, - необхідність і достатність заходу для досягнення мети попередження нових порушень та його пропорційність характеру встановлених порушень. У п.30 висновку відповідач співвідніс ці критерії з обставинами справи, зазначивши, що підставою для застосування анулювання доступу є встановлення факту прийняття неправомірного рішення з урахуванням його характеру та наслідків.

Суд враховує, що характер допущеного позивачкою порушення та його наслідки, детально описані у п.9-23, 27 висновку Колегії, є тими обставинами, з урахуванням яких відповідач обрав захід реагування. Позивачка не наводить жодних обставин, які відповідач мав врахувати, однак не врахував, і які могли б вплинути на вибір заходу реагування, а її доводи зводяться до незгоди з обраним видом стягнення.

Суд відхиляє доводи позивачки про те, що застосуванню анулювання доступу мало передувати тимчасове блокування доступу, а відсутність раніше застосованих до неї стягнень виключає можливість анулювання доступу. Пункт 4 ч.7 ст.37 Закону №1952-IV не встановлює послідовності застосування передбачених ним заходів та не обумовлює можливість анулювання доступу попереднім застосуванням тимчасового блокування чи наявністю повторності порушень. Тлумачення цієї норми у спосіб, запропонований позивачкою, означало б, що анулювання доступу не може бути застосоване за жодне перше порушення незалежно від його тяжкості та наслідків, що не відповідає змісту наведеної норми та позбавляло б відповідача можливості реагувати на грубі порушення у сфері державної реєстрації прав.

Суд також зважає на те, що несприятливі для позивачки наслідки оскаржуваного наказу не є невідворотними. Як зазначає сама позивачка у позовній заяві, за результатами розгляду запиту Оброшинської сільської ради Львівського району Львівської області від 15.01.2026 №вих-75/26 та проведеної перевірки Міністерство юстиції України повідомило про наявну можливість надання їй доступу до Державного реєстру прав за новим місцем роботи. Отже, застосований до позивачки захід реагування не призвів до позбавлення її можливості обіймати посаду державного реєстратора та здійснювати відповідну професійну діяльність, а тому доводи про безстрокове позбавлення права на професію не відповідають фактичним обставинам справи.

Стосовно доводів позивачки про те, що на час розгляду скарги вона не перебувала у трудових відносинах з Комарнівською міською радою, суд зазначає, що захід реагування, передбачений п. 4 ч. 7 ст. 37 Закону №1952-IV, застосовується до державного реєстратора як особи, яка допустила порушення, а не до посади, яку вона обіймає. Припинення трудових відносин із конкретним суб`єктом державної реєстрації не припиняє відповідальності особи за порушення, допущені нею під час здійснення повноважень державного реєстратора, і не позбавляє Міністерство юстиції України права застосувати відповідний захід реагування. Крім того, позивачка після звільнення з військової служби знову обійняла посаду державного реєстратора, що підтверджує, що мета попередження нових порушень, яку переслідував відповідач, не втратила актуальності.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ у частині анулювання позивачці доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прийнято з дотриманням принципів обґрунтованості та пропорційності, а обраний відповідачем захід реагування є співмірним характеру та наслідкам встановленого порушення.

Суд наголошує, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст.2 КАС України. Оскільки відповідач діяв у межах наданих йому законом повноважень, навів мотиви обраного заходу реагування та врахував характер і наслідки порушення, підстав для висновку про протиправність п.3 оскаржуваного наказу немає, а незгода позивачки з обраним видом заходу реагування сама собою не свідчить про його протиправність.

Стосовно посилань позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.11.2019 у справі №826/9263/17, від 27.05.2021 у справі №420/4037/20 та від 02.08.2023 у справі №320/7192/22, суд зазначає таке.

У справі №420/4037/20 Верховний Суд виходив із того, що скаржник просив застосувати до нотаріуса тимчасове блокування доступу на визначений строк, однак Міністерство юстиції України вийшло за межі скарги та застосувало анулювання доступу, не обґрунтувавши підстав такого виходу, а також не надало оцінки доказам щодо відсутності вини особи та можливого несанкціонованого доступу третіх осіб до її ідентифікаторів. У справі №320/7192/22 Верховний Суд встановив, що ані висновок колегії, ані наказ не містили жодних мотивів прийняття рішення саме щодо анулювання доступу.

Натомість у справі, що розглядається, висновок Колегії від 02.09.2025 містить мотиви обрання заходу реагування (п.7, 28-30), відповідач не виходив за межі скарги, а обставин, які свідчили б про відсутність вини позивачки у прийнятті рішення від 23.11.2022 №65552441 або про використання її ідентифікаторів доступу іншими особами, у справі не встановлено та позивачкою не заявлено.

Висновки Верховного Суду, викладені у наведених позивачем постановах, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки викладені за інших обставин справи та доказової бази, а відтак не підлягають застосуванню. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.02.2022 у справі №826/12901/17, відповідно до якої у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних і тих самих норм права залежно від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в іншій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 09.12.2024 у справі №260/10888/23, у якій, розглядаючи спір про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Верховний Суд наголосив на необхідності належного аналізу законності й обґрунтованості застосованих заходів відповідальності та скасував рішення суду апеляційної інстанції, яким позов державного реєстратора було задоволено, з направленням справи на новий розгляд.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що п.3 наказу Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2699/5 «Про задоволення скарги» прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення, та пропорційно, а тому відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України. Відтак позовна вимога про визнання протиправним та скасування п.3 оскаржуваного наказу є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Міністерства юстиції України поновити доступ державному реєстратору Дорош М.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд зазначає таке.

Ця позовна вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування п.3 оскаржуваного наказу, у задоволенні якої судом відмовлено, а тому вона також не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до п.9 Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 №2586/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснюється адміністратором реєстрів шляхом припинення доступу до вказаних реєстрів користувача у день надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України. У разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу про тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно доступ до реєстрів надається не пізніше наступного робочого дня після отримання адміністратором реєстрів відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

Отже, надання та поновлення доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснюється адміністратором реєстрів і не належить до повноважень Міністерства юстиції України, а тому зобов`язання відповідача вчинити дії, які не віднесені до його компетенції, є неможливим. За таких обставин у задоволенні цієї позовної вимоги також слід відмовити.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення, а позивачка не довела обставин, на яких ґрунтуються її вимоги, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

В силу приписів ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.2, 6, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Міністерство юстиції України (місцезнаходження: вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001; ЄДРПОУ 00015622).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство «Національні інформаційні системи» (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, буд. 73, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39787008).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна