Рішення № 139886763, 17.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2026Справа № 910/15740/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТУ ТРЕЙД" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 3 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" (0309, просп. Науки, 3, м. Київ)

про стягнення 36 194,00 грн.

Представники сторін: без виклику

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОТУ ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" про стягнення 36 194,00 грн., а саме 32 750,00 грн. основного боргу та 3 444,00 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 123 від 23.01.2025 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 05.01.2026 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 26.12.2025 року надійшла заява б/н від 05.01.2026 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15740/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/15740/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/15740/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 13.01.2026 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 14.01.2026 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 13.01.2026 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 23.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОТУ ТРЕЙД" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір поставки № 123 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю емульгатори (далі - товар), а покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти належний товар та оплатити його на умовах договору.

Розділами 1 - 11 Договору сторони узгодили предмет Договору якість товару, тару і пакування, умови поставки, гарантії, ціну, приймання товару за якістю і кількістю, форс-мажори, відповідальність сторін, вирішення спорів, строки дії договору та інші умови.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до п. 10.1 Договір вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) і діє до 31.12.2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Також 23.01.2025 року сторонами погоджено та підписано Протокол розбіжностей до Договору поставки № 123 від 23.01.2025 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, вказаний Договір та протокол розбіжностей від 23.01.2025 року підписані представниками постачальника і покупця та скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі Господарський кодекс України).

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено в п. 1.2 Договор до поняття товар відноситься вся Договірна кількість товару, партія товару або частина партії товару.

Згідно п. 3.1 Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 23.01.2025 року) умови поставки товару за цим Договором викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТРЕМС» (у редакції 2010 року), застосовуються з урахуванням особливостей внутрішньодержавних поставок EXW за адресою постачальника: Київська область, Бучанський район, с. Чайки, вул. Антонова, 1А.

Відповідно п. 3.2. Підставою для здійснення поставки за договором є замовлення, яке надсилається покупцем постачальнику засобами електронної пошти. У замовленні визначається асортимент (вид) та обсяг Товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаної сторонами специфікації) загальна ціна партії товару та інші умови, які сторони вважають суттєвими для конкретної поставки партії товару.

Згідно п. 2.2 Договору кількість фактично отриманого товару (за яку у покупця виникає зобов`язання з оплати) може бути меншою/більшою за кількість товару, що зазначена в замовленні, не більше, ніж на 5 (п`ять) %, якщо інше не погоджено сторонами у підписаній специфікації.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна, асортимент та інші характеристики Товару, що постачається, відображаються у видатковій накладній на відповідну партію товару, дані якої мають відповідати погодженій Сторонами Специфікації. В разі, якщо асортимент чи кількість поставленого товару не відповідає узгодженому в Специфікації, Покупець має право не приймати Товар або прийняти ту частину, що відповідає Специфікації. В цьому випадку зобов`язання Постачальника щодо поставки такої партії Товару вважаються виконаними в частині, яка стосується узгодженого Товару. Зобов`язання по оплаті неузгодженого Товару у Покупця не виникають. Ціна включає всі витрати на виробництво і доставку товару.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами п. 3.6 Договору строк поставки становить 7 (сім) календарних днів від дати погодження Замовлення постачальником. Постачальник за погодженням з покупцем має право на дострокову поставку товару, зазначеного в замовленні.

Наразі, доказів наявності замовлення покупця, направленого постачальнику згідно п.3.2 Договору, а також погодження специфікації відповідно до п.4.1 Договору, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.

Як передбачено п.3.5 Договору постачальник при поставці товару надає покупцеві наступні документи: видаткова накладна; товарно транспортна накладна; рахунок фактура; копія сертифікату відповідності (якщо товар підлягає сертифікації); копію висновку державної санітарно гігієнічної експертизи на товар або експертний висновок, або протокол випробувань на показники безпеки;декларацію виробника або посвідчення (сертифікат) якості на товар.

За матеріалами даної справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар емульгатор Ervesa GMS-5780 в кількості 500 кг на загальну суму 72 750,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 265 від 26.02.2025 року, яка підписана без зауважень повноважними представниками сторін та скріплена їх печатками.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачу, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про кількість і вартість переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 2.1 Договору постачальник гарантує, що поставлений товар є якісним, відповідає всі санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду.

У разі поставки Товару неналежної якості або Товару, що не буде відповідати умовам цього Договору, Постачальник зобов?язується протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання повідомлення по електронній пошті своїм транспортом та за власний рахунок забрати та обміняти такий Товар на якісний. (п. 2.6. Договору)

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару згідно вказаної видаткової накладної відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару, в т.ч. за відсутності доказів наявності замовлення та специфікації, від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору, позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не спростовано.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товар.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за фактично поставлений позивачем товар.

Згідно з п. 5.1 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленого товару протягом 45 календарних днів з дати поставки згідно видаткової накладної.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов`язань з поставки відповідачу обумовленого Договором обсягу товару на загальну суму 72 750,00 грн. відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі на підставі видаткових накладних в строк до 13.04.2026 року включно (враховуючи вихідні дні).

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, позивачем був виставлений рахунок на оплату товару за Договором, а саме: № 269 від 26.02.2025 року на суму 72 750,00 грн. (з них ПДВ - 12 125,00 грн.).

Наразі, як зазначає позивач в позовній заяві та підтверджується долученими до позовної заяви інформаційними повідомленнями АТ Перший Український Міжнародний Банк в системі «Клієнт-Банк» №№ 521, 690, 1043 про зарахування коштів, відповідачем здійснено часткову оплату за отриманий за Договором товар на загальну суму 40 000,00 грн., а саме: 06.06.2025 року в сумі 20 000,00 грн., 06.06.2025 року в сумі 15 000,00 грн. та 18.08.2025 року в сумі 5 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежів «оплата за емульгатори згідно рахунку № 269 від 26.02.2025, договір № 123 від 23.01.2025, у т.ч. ПДВ 20%...», внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 32 750,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку з неповною оплатою поставленого товару та з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу письмову претензію № 30102025-1 від 30.10.2025 2025 року, з вимогою сплати заборгованості в сумі 32 750,00 грн. та пені в розмірі 2780,48 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

У відповіді № 20 від 07.11.2025 року на вказану претензію відповідач визнав існування заборгованості за договором поставки № 123 від 23.01.2025 року та у зв`язку відсутністю коштів гарантував погашення заборгованості частинами за графіком - щотижнево по 5000,00 грн. починаючи з 10.11.2025 року.

Проте, як вказується позивачем, станом на 16 грудня 2025 року жодного платежу не було отримано, що підтверджує відсутність добровільного виконання зобов`язань.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо сплати позивачу повної вартості поставленого товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 32 750,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 123 від 23.01.2025 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар в сумі 32 750,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині оплати поставленого позивачем Товару у визначені Договором строки.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами п. 8.2. У випадку несвоєчасного виконання Покупцем грошових зобов`язань за цим Договором Покупець сплачує на вимогу Постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі п.8.2 Договору пеню в сумі 3 444,00 грн. за період 13.04.2025 року 16.12.2025 року, які позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У частині 5 статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 30.09.2025 року у справі № 927/1431/23, частина 5 ст. 254 ЦК України щодо перенесення строку виконання зобов`язання на перший робочий день не застосовується до випадків, коли умовами договору визначено термін (конкретну календарну дата) виконання зобов`язання. У такому разі зобов`язання має бути виконане саме у встановлений договором термін, а його невиконання в цей термін є простроченням, з якого починається нарахування 3 % річних, незалежно від того, чи припадає відповідна дата на вихідний, святковий або інший неробочий день.

Наразі, як встановлено судом, умовами п. 5.1 спірного Договору (в редакції протоколу розбіжностей) був визначений саме строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару - протягом 45 календарних днів з дати поставки, який згідно ст. 252 ЦК України визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, проте позивачем при визначенні граничного строку виконання зобов`язань за Договором, а також, відповідно, періодів прострочення та нарахуванні пені за несвоєчасну оплату відповідачем товару, не враховані приписи статті 254 Цивільного кодексу України та початок періоду прострочення визначено без урахування вихідних днів, яким є граничний строк 12.04.2025 року (неділя).

В контексті вищенаведеного та враховуючи наявні в матеріалах справи докази суд зазначає, що граничним строком оплати поставленого товару за видатковою накладною № 265 від 26.02.2025 року є 13.04.2025 року, та, відповідно, початком періоду прострочення є 14.04.2025 року, що не відповідає відповідному періоду прострочення, визначеному позивачем.

За результатами здійсненої судом ретельної самостійної перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, судом встановлено, що її розмір, перерахований судом в межах визначеного судом періоду прострочення з урахуванням приписів ст. 254 ЦК України становить 3435,16 грн. пені, а отже є меншим, нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 3435,16 грн. пені.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум" (0309, просп. Науки, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 39182454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТУ ТРЕЙД" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 3, код ЄДРПОУ 44696777) 32 750,00 грн. (тридцять дві тисячі сімсот п`ятдесят грн. 00 коп.) основного боргу, 3435,16 грн. (три тисячі тридцять п`ять грн. 16 коп.) грн. пені, 3 027,26 грн. (три тисячі двадцять сім грн. 26 коп.) грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 17 вересня 2026 року.

Суддя А.М.Селівон