Рішення № 139886760, 25.03.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2026Справа № 910/13248/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ Український продукт" (узвіз Вознесенський, 14, оф. 16/53, м. Київ, 04053)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» (узвіз Вознесенський, 14, офіс 16/58, м. Київ, 04053)

про стягнення 1 006 742, 59 грн.

Представники сторін:

від позивача: Максимчук С.П.

від відповідача: Борисевич Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ Український продукт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» про стягнення 1 006 742,59 грн., а саме 999 097,96 грн. основного боргу, 6 651,53 грн. процентів річних та 993,10 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Також разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів згідно ст. 81 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 24.11.2025 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 12.11.2025 року надійшла заява б/н від 22.11.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 року за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13248/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.01.2026 року.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 09.12.2025 року від позивача надійшла заява б/н від 09.12.2025 року про забезпечення позову, в якій ТОВ "ТМ Український продукт" просить суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських установах або інших фінансово - кредитних установах та/або банках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у тому числі на р/р НОМЕР_1 в Філії - Головне управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк".

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду заява про забезпечення позову передана на розгляд судді Селівону А.М. як судді, в провадженні якого перебуває справа № 910/13248/25.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ Український продукт" про забезпечення позову у справі № 910/13248/25 та вжито заходи забезпечення позову у справі № 910/13248/25 шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог в розмірі 1 006 742,59 грн. на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» (узвіз Вознесенський, 14, офіс 16/58, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 45262372) та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у тому числі на р/р НОМЕР_1 в Філії - Головне управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк".

Судом повідомлено, що до початку підготовчого засідання 07.01.2026 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява б/н від 07.01.2026 року, у якій останній повідомляє про неможливість надати до суду копії специфікації, рахунків - фактур, товарно - транспортних накладних, складених відповідно до умов п.п. 3.1, 3.5, 3.6 Договору поставки товару № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року, оскільки після відчуження єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ Український - ОСОБА_1 частку (100 %) у статутному капіталі товариства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРЛАЙН ПАК С.Р.Л. » (Румунія) та зміни керівника, первинні документи на підтвердження зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ Український продукт» за договором № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року не передавались, а також зазначає, що ним подано клопотання про витребування від відповідача договору поставки № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року та видаткових накладних.

У підготовчому засіданні 15.01.2026 року частково задоволено клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та протокольною ухвалою оголошено перерву до 29.01.2026 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» 29.01.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 28.01.2026 року, з доказами направлення до електронного кабінету позивача, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» зазначає, що між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем було укладено договір поставки № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року, за умовами якого позивач зобов`язався поставити сіль та на виконання вказаного договору у період з 26.12.2024 року по 15.07.2025 року позивачем поставлено товар на загальну суму 2 304 120,18 грн., а відповідачем частково оплачено отриманий товар на суму 1 305 022,22 грн.

При цьому відповідач зазначає, що відповідно до текстової версії договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року, підписантом від ТОВ "ТМ Український продукт" вказана гр. ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності, однак жодна довіреність вказаній особі не видавалась та до суду не надана, відтак, такий документ не має жодного доказового значення у справі. Також у відзиві відповідач повідомляє, що директор та єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» - гр. ОСОБА_1 проходить службу в Збройних Силах України, у зв`язку з чим з ним відсутній зв`язок, що ускладнює для представника отримання інформації стосовно обставин, що є предметом даного спору.

Одночасно, у відзиві відповідач зазначає, що ТОВ «Ренесанс Стар Україна» не відмовляється від обов`язку сплати грошових коштів позивачу, однак така можливість відсутня через наявність заборгованості контрагентів відповідача перед ним.

Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 року частково задоволено заяву позивача про витребування доказів від 25.10.2025 року та витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві належним чином засвідчені копії податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками "Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)" за грудень 2024 року та січень-липень 2025 року, поданих ТОВ «Ренесанс Стар Україна» щодо контрагента ТОВ "ТМ Український продукт" та, відповідно, відкладено підготовче засідання у справі на 25.02.2026 року.

Судом встановлено, що до початку підготовчого засідання через систему "Електронний суд" 04.02.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 03.02.2026 року, з доказами з доказами направлення до електронного кабінету відповідача, у якому позивач стверджує, що відображення відповідачем податкового кредиту за господарськими операціями поставки товару з позивачем є допустимим доказом факту прийняття товару від позивача та навіть за умови відсутності положень щодо строку оплати товару або відсутності самого договору підлягає застосуванню ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Також, до початку підготовчого засідання засобами електронного зв`язку 19.02.2026 року, а також 20.02.2026 року через канцелярію суду від Головного управління ДПС у м. Києві на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 року надійшли витребувані документи, які були долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі №910/13248/25 та призначено розгляд справи по суті на 25.03.2026 року.

Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань на процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на час розгляду справи 25.03.2026 р. до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судове засідання з розгляду справи по суті 25.03.2026 з`явились представники сторін.

Представник позивача у даному судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові та інших заявах по суті справи.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.03.2026 року проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в позові.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.03.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, що діяв на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, зазначено позивачем в позовній заяві та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМ Український продукт» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» як покупцем було укладено Договір поставки № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити товар - сіль, а відповідач - прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Поряд із цим, позивачем наголошено в позовній заяві та клопотанні про витребування доказів, що у позивача відсутній екземпляр підписаного як позивачем, так і покупцем Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року, на який позивач посилається як на підставу виникнення зобов`язань між сторонами, а також копії підписаних з боку покупця видаткових накладних на підтвердження здійснення фактичної поставки товару за таким договором.

При цьому, обґрунтовуючи неможливість надання суду копії вказаного договору, позивач зазначав, що станом на момент укладення договору єдиним учасником та директором ТОВ «ТМ Український продукт» був - ОСОБА_1 , а єдиним учасником та директором ТОВ «РЕНЕСАНС СТАР Україна», як станом на момент укладення договору, так і на даний час, є також ОСОБА_1 , а відтак - фактично господарські операції з поставки товару відбувалась між юридичними особами, власником та директором була одна і та сама фізична особа - ОСОБА_1 .

Проте, у серпні 2025 року ОСОБА_1 відчужив свою частку (100 %) у статутному капіталі ТОВ «ТМ Український продукт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРЛАЙН ПАК С.Р.Л.» (Румунія), після чого відбулася зміна керівника позивача, однак ОСОБА_1 не передав первинні документи на підтвердження зобов`язань ТОВ «Ренесанс Стар Україна» перед ТОВ «ТМ Український продукт» за Договором № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року.

Також у процесі розгляду справи представником позивача було подано клопотання про витребування у відповідача копії договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року та видаткових накладних, однак, за твердженням представника відповідача, вказані документи у підприємства відсутні, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні такого клопотання.

Разом з тим, у відзиві на позов, підписаному представником ТОВ «Ренесанс Стар Україна» - адвокатом Борисевичем Д.В., який діє на підставі ордеру АН № 1860989 від 11.12.2025 року (виданий на підставі договору б/н від 05.11.2025року; повноваження адвоката не обмежуються) зазначається про укладення між ТОВ «ТМ Український продукт» як постачальником та ТОВ «Ренесанс Стар Україна» як покупцем договору поставки № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року на постачання сілі позивачем, а також підтверджуються обставини поставки позивачем у період з 26.12.2024 року по 15.07.2025 року товару на загальну суму 2 304 120,18 грн. та часткової оплати отриманого товару відповідачем суму 1 305 022,22 грн.

Одночасно в матеріалах справи містяться виписки з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ Український продукт» в Акціонерному товаристві «Ощадбанк» та Акціонерному товаристві «Кристалбанк», з яких вбачається зарахування на рахунки позивача грошових коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» в якості оплати за товар (сіль), поставлений відповідно до Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року, а саме з зазначенням в призначенні платежів «за сіль з-но дог № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 р. у т.ч. ПДВ 20.00%...»

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем та відповідачем не заперечувалось, що на виконання вказаного в позовній заяві Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року позивачем поставлено, а відповідачем як покупцем прийнято товар - сіль кухонну кам`яну, сіль харчову, сіль харчову екстра, сіль кам`яну йодовану, сіль кам`яну, сіль таблетовану на загальну суму 2 304 120,18 грн. згідно видаткових накладних: № 1286 від 26.12.21024 року, №2 від 06.01.2025 року, № 4 від 30.01.2025 року, № 37 від 20.02.2025 року, № 46 від 03.03.2025 року, № 51 від 10.03.2025 року, № 9 від 17.03.2025 року, № 63 від 24.03.2025 року, № 2 від 31.03.2025 року, № 21 від 07.04.2025 року, № 73від 14.04.2025 року, № 79 від 22.04.2025 року, № 80 від 23.04.2025 року, № 5 від 25.04.2025 року, № 81 від 28.04.2025 року, № 82 від 28.04.2025 року, № 84 від 28.04.2025 року, № 10 від 05.05.2025 року, № 12 від 13.06.2025 року, № 13 від 06.05.2025 року, № 14 від 07.05.2025 року, № 15 від 08.05.2025 року, № 16 від 07.05.2025 року, № 17 від 12.05.2025 року, № 19 від 13.05.2025 року, № 23 від 13.06.2025 року, № 86 від 06.05.2025 року, № 92 від 19.05.2025 року, № 100 від 02.06.2025 року, № 110 від 16.06.2025 року, № 121 від 30.06.2025 року, № 131 від 08.07.2025 року, № 136 від 10.07.2025 року, № 138 від 14.07.2025 року, № 139 від 15.07.2025 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Наразі, у наведених видаткових накладних має місце зазначення сторін договору (постачальника та покупця), міститься посилання на реквізити договору - Договір № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року, найменування, кількість та вартість товару, що відповідає положенням частини 2 та частини 3 статті 180 ГК України щодо визначення істотних умов.

Проте, надані копії видаткових накладних не містять підпису відповідача як покупця товару.

За правилами ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц, відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до ч. 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається в простій письмовій формі, але за бажанням сторін може бути нотаріально засвідчений (ст. 208 Цивільного кодексу України). Договір уважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити його нотаріально - тоді з моменту такого засвідчення.

Згідно із ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно якого не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

В свою чергу, відповідачем не надано суду заперечень щодо факту укладення Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року та/або доказів наявності іншого договору поставки, укладеного між позивачем та відповідачем у спірний період, предметом якого є постачання солі, відтак суд, виходячи з принципу змагальності сторін, а також належності, достовірності та вірогідності доказів приймає Договір № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року в якості підстави виникнення правовідносин сторін і виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, щодо постачання солі.

Проте, зважаючи на відсутність в матеріалах справи тексту укладеного та підписаного сторонами Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року, суд позбавлений можливості здійснювати вирішення даного спору з урахуванням змісту та положень останнього, а саме в частині строку його дії, кількості та якості товару, умов поставки та оплати товару, а також порядку розрахунків за поставлений товар, у зв`язку з чим зміст зобов`язальних відносин сторін визначається згідно загальних положень цивільного та господарського законодавства.

Отже, аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень та засвідчена печатками обох сторін.

Тобто, в контексті наведеної норми, первинними документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, мають бути підписані сторонами видаткові накладні.

Однак, у даному випадку, в матеріалах справи відсутні підписані сторонами видаткові накладні на підтвердження постачання позивачем товару відповідачу, оскільки, за твердженням позивача, попередній керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ Український продукт» не передав первинні бухгалтерські документи.

Відповідач в свою чергу також вказані первинні документи на підтвердження отримання від позивача товару за договором № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року не надав, посилаючись на їх відсутність на підприємстві та відсутністю зв`язку з керівником Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна», який проходить службу у складі Збройних Сил України.

Як зазначалось судом вище, на виконання умов Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року позивачем було поставлено відповідачеві товар (сіль в асортименті) на загальну суму 2 304 120,18 грн., на підтвердження чого позивачем надані відповідні видаткові накладні.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якісних показників товару, упаковки (пакування), маркування, транспортування, зберігання ознак псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Окрім цього, у поданому відзиві відповідач підтвердив як факт отримання ним товару, так і факт здійснення часткової оплати.

Судом враховано зміст постанови Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15 про стягнення заборгованості з оплати поставленого за договором товару, в якій Верховний Суд зазначив, зокрема, про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. При цьому, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

У відповідності до висновків Великої палати Верховного суду України щодо застосування положень п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (постанова від 29.06.2021 р. у справі № 910/23097/17) аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно постанови Верховного Суду від 03.06.2022 року у справі № 922/2115/19, податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

З долучених до позовної заяви податкових накладних, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних вбачається, що позивачем відображено господарські операції щодо постачання Товариству з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» (код ЄДРПОУ 45262372) товару на загальну суму 2 304 120,18 грн., а саме: № 31 від 26.12.2024 р. на суму 176 175, 00 грн. (ПДВ - 29 362, 50 грн.) № в ЄРПН 9394781809; № 1 від 06.01.2025 р. на суму 164 430, 00 грн. (ПДВ - 27405,00 грн.) № в ЄРПН 9000594390; № 22 від 20.02.2025 р. на суму 105 722, 40 грн. (ПДВ - 17 620, 40 грн.) № в ЄРПН 9046879797; № 1 від 03.03.2025 р, суму 46 452, 00 грн. (ПДВ - 7 742,00 грн.) № в ЄРПН 9058048569; № 5 від 10.03.2025 р. на суму 47 001, 60 грн. (ПДВ - 7 833, 60 грн.) № в ЄРПН 9068255488; № 19 від 24.03.2025 р. на суму 45 468, 36 грн. (ПДВ - 7 578,06 грн.) № в ЄРПН 9082744962; № 3 від 07.04.2025 р. на суму 21358,08 грн. (ПДВ - 3559,68 грн.) № в ЄРПН 9099585994; № 5 від 14.04.2025 р. на суму 24700,38 грн. (ПДВ - 4116,73 грн.) № в ЄРПН 9107979532; № 10 від 22.04.2025 р. на суму 179107,20 грн. (ПДВ - 29851,20 грн.) № в ЄРПН 9112756656; № 11 від 23.04.2025 р. на суму 179107,20 грн. (ПДВ - 29851,20 грн.) № в ЄРПН 9112758796; № 13 від 28.04.2025 р. на суму 179107,20 грн. (ПДВ - 29851,20 грн.) № в ЄРПН 9122730761; № 14 від 28.04.2025 р. на суму 100747,80 грн. (ПДВ - 16791,30 грн.) № в ЄРПН 9122722971; № 17 від 28.04.2025 р. на суму 35825,88 грн. (ПДВ - 5970,98 грн.) № в ЄРПН 9122727948; № 1 від 06.05.2025 р. на суму 21358,08 грн. (ПДВ - 3559,68 грн.) № в ЄРПН 9133029561; № 8 від 19.05.2025 р. на суму 53140,56 грн. (ПДВ - 8856,76 грн.) № в ЄРПН 9148717307; № 2 від 02.06.2025 р. на суму 44431,80 грн. (ПДВ - 7405,30 грн.), № в ЄРПН 9163085492; № 11 від 16.06.2025 р. на суму 65448,72 грн. (ПДВ - 10908,12 грн.), № в ЄРПН 9182164540; № 23 від 30.06.2025 р. на суму 92771,52 грн. (ПДВ - 15461,92 грн.). № в ЄРПН 9196220084; № 9 від 08.07.2025 р. на суму 235200,00 грн. (ПДВ - 39200,00 грн.), № в ЄРПН 9207690837; № 12 від 10.07.2025 на суму 24150,00 грн. (ПДВ - 4025,00 грн.), № в ЄРПН 9211853076; № 17 від 14.07.2025 р. на суму 87566,40 грн. (ПДВ - 14594,40 грн.), № в ЄРПН 9214846307; № 18 від 15.07.2025 на суму 374850,00 грн. (ПДВ - 62475,00 грн.) № в ЄРПН 9217810737.

В свою чергу, з наданого на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2026 року Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києва листа № 4417/5/26-15-04-04-03 від 19.02.2026 року та доданих до нього податкових декларацій з податку на додану вартість вбачається, що відповідачем відображено податковий кредит на підставі господарських операцій за контрагентом - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Український продукт» (код ЄДРПОУ 44902836) за період грудень 2024 року - липень 2025 року.

Тобто, у відповідності до вимог податкового законодавства позивачем було відображено господарські операції щодо постачання Товариству з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» товару на загальну суму 2 304 120,18 грн. в податкових накладних, які були належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відповідачем, в свою чергу, в податкових деклараціях з податку на додану вартість відображено відповідний податковий кредит на підставі господарських операцій за контрагентом - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМ Український продукт» за період грудень 2024 року - липень 2025 року.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року позивачем виконано зобов`язання щодо поставки товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару та його отримання відповідачем на вказану суму відповідачем не заперечується.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

За правилами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Також судом враховано, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного Договору № 225-12/2024-1 від 25.12.2024 року, погоджений текст якого в матеріалах справи відсутній та сторонами не наданий, та оскільки за змістом договору не вбачається за можливе визначений сторонами правочину строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, а доказів погодження сторонами іншого порядку розрахунків ними не надано, останній визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, які застосовуються в даному випадку та згідно яких відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.

Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджується сторонами, поставка товару здійснювалась позивачем у період з грудня 2024 року по липень 2025 року та в силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України кожна поставлена партія товару мала бути оплачена після його прийняття,

Судом встановлено за матеріалами справи та відповідачем не заперечувалось, що ТОВ «Ренесанс Стар Україна» як покупцем було здійснено часткову оплату поставленого позивачем відповідно до Договору № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року товару (сіль в асортименті) на суму 1 305 022,22 грн., що підтверджується наданими позивачем виписками з банківських рахунків ТОВ «ТМ Український продукт» в АТ «Ощадбанк» та АТ «Кристалбанк».

Отже, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем товару та здійснену часткову оплату відповідачем станом на 01.08.2025 року у відповідача утворилась заборгованість за отриманий від позивача за Договором № 25-12/2024-1 від 25.12.2024 року товар на загальну суму 999 097,96 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, встановлено судом та відповідачем не заперечувалось, свої зобов`язання щодо повної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений законом строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач виконав не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 999 097,96 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2,3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Наразі, судом враховано на фактичні дії відповідача щодо відображення ним в податковому обліку прийняття товару, здійснення часткової оплати отриманого від позивача товару, що підтверджується документально, а також те, що відповідач не заперечує ані факт поставки товару, ані факт наявності заборгованості.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи та безпосередньо представниками сторін підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого товару, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар сумі 999 097,96 грн. підлягають задоволенню.

В свою чергу, судом не приймаються до уваги посилання відповідача як на підставу невиконання зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару наявність заборгованості контрагентів відповідача перед ним, оскільки відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Суд наголошує, що згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов зобов`язань перед позивачем в частині своєчасної оплати товару, у тому числі, з урахуванням обставин невиконання зобов`язань перед відповідачем його контрагентів та наявності заборгованості.

При цьому нормами законодавства, що регулюють спірні відносини, не передбачено, що порушення зобов`язань контрагентами сторони зобов`язальних відносин, є обставинами, які є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання такою стороною.

Поряд з цим суд зазначає, нормою частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Натомість, доказів погодження сторонами будь - якої відкладальної обставини в розумінні ст.212 ЦК України для оплати покупцем поставленого товару.

Відтак, порушення або невиконання зобов`язань контрагентами відповідача, очевидно не звільняє останнього від обов`язку виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем та не змінює встановлений законом строк їх виконання.

Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Крім того, згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 року № 910/13071/19, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Тобто, умовою нарахування процентів річних та інфляційних втрат за статтею 625 Цивільного кодексу України є прострочення виконання саме грошового зобов`язання боржника.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Суд зазначає, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним здійсненням поставки товару у покупця виникло зобов`язання сплатити позивачу (постачальнику) вартість такого товару (грошові кошти) відповідно до ст. ст. 691, 692 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати і 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений приписами цивільного законодавства, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано проценти річних в розмірі 6651,53 грн. за період 01.08.2025 - 20.10.2025 року та 993,10 грн. втрат від інфляції за період 01.08.2025 - 20.10.2025 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Як встановлено судом, за результатами самостійно здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 651,53 грн. процентів річних та 993,10 грн. втрат від інфляції є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Стар Україна» (узвіз Вознесенський, 14, офіс 16/58, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 452623720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ Український продукт" (узвіз Вознесенський, 14, оф. 16/53, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 44902836) 999 097, 96 грн. (дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`яносто сім грн. 96 коп.) основного боргу, 6 651, 53 (шість тисяч шістсот п`ятдесят одна грн. 52 коп.) процентів річних, 993, 10 (дев`ятсот дев`яносто три грн. 10 коп.) втрат від інфляції та 15 101, 14 (п`ятнадцять тисяч сто одна грн. 14 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2026 року.

Суддя А.М. Селівон