Ухвала суду № 139882021, 11.09.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9501/26

Номер провадження 1-кс/711/2984/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м.Черкаси

Слідчий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

підозрюваного ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Придніпровського районного суду м. Черкаси клопотання слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , погодженого прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні №12026250340000054 від 15.02.2026 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Трушівці Чигиринського району Черкаської області, громадянина України, молодшого сержанта, в.ч. НОМЕР_1 , командир відділення зв`язку, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.462-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси з клопотання в якому просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів з утриманням у державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.

Клопотання обґрунтовує тим, що Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, за процесуального керівництва Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026250340000054 від 15.02.2026 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Трушівці Чигиринського району Черкаської області, громадянин України, з вищою освітою, одружений, військовослужбовець військової служби за мобілізацією на особливий період, молодший сержант, інструктор відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.

У такий спосіб, з моменту видання Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 почав діяти воєнний стан, строком на 30 діб, який в подальшому багаторазово продовжувався, відповідно до Указів Президента України, затверджених відповідними Законами України.

Тобто воєнний стан розпочався та діє на всій території України з моменту набрання чинності Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» по теперішній час.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, а обов`язок держави захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Відповідно до ст. 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду та тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, неухильно виконувати вимоги військових статутів, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, поводитися з гідністю й честю, не допускати негідних вчинків та поважати честь і гідність інших людей.

Згідно зі ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин, поводитися з гідністю й честю та не допускати негідних вчинків.

Відповідно до статті 20 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), військовослужбовці під час виконання обов`язків військової служби мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби і зброю в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 21 Статуту застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим.

Відповідно до статті 24 Статуту про застосування фізичної сили та спеціальних засобів військовослужбовець доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові). Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, військовослужбовець зобов`язаний негайно і письмово повідомити свого командира (начальника).

Відповідно до примітки до ст. 425 КК України під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, передбачено, що адміністративне затримання та доставлення громадян до територіального центру комплектування та соціальної підтримки здійснюється органами (підрозділами) Національної поліції у випадках та порядку, встановлених законом; у разі відмови від отримання повістки адміністративне затримання та доставлення здійснює поліцейський, який входить до складу групи оповіщення.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 06.10.2025 № 62-РС ОСОБА_4 призначено на посаду інструктора відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 06.10.2025 № 282 ОСОБА_4 визнано таким, що прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов`язків; штатно-посадова категорія «головний сержант».

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 21.11.2025 № 77-РС ОСОБА_4 присвоєно первинне військове звання сержантського складу «молодший сержант».

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.02.2026 № 70 ОСОБА_4 включено до складу групи оповіщення на 14.02.2026 за маршрутом Канів Грищенці Тростянець Бобриця Пищальники, старшим якої визначено старшого лейтенанта ОСОБА_7 .

Молодший сержант ОСОБА_4 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді інструктора відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно здійснював функції представника влади, у зв`язку з чим відповідно до примітки 1 до ст. 425 КК України був військовою службовою особою.

Пунктами 54, 55 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, передбачено, що у разі відмови громадянина від проходження до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення такого громадянина до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, військовослужбовці територіального центру комплектування та соціальної підтримки не наділені правом самостійно застосовувати до цивільної особи насильство з метою її примусового поміщення до транспортного засобу та доставлення, а фізична сила могла застосовуватися лише у випадках, межах і порядку, прямо встановлених законодавством.

14.02.2026, близько 13 год. 00 хв. у с. Бобриця Черкаського району Черкаської області, поблизу будинку №5 по вул. Миру, група оповіщення на чолі із старшим лейтенантом ОСОБА_7 , у складі старшого лейтенанта ОСОБА_8 , молодшого сержанта ОСОБА_4 та солдата ОСОБА_9 , на автомобілі марки «Hyundai Tucson» чорного кольору зупинила ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою перевірки військово-облікових документів та проведення заходів оповіщення.

Під час спілкування з ОСОБА_10 у старшого лейтенанта ОСОБА_7 та молодшого сержанта ОСОБА_4 виник умисел на примушування останнього прослідувати до автомобіля та подальше доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_4 із застосуванням фізичної сили, попри відсутність у них передбачених законом повноважень на адміністративне затримання та примусове доставлення громадянина.

Реалізуючи зазначений умисел, ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та те, що вони явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, разом із ОСОБА_7 почав хапати ОСОБА_10 за одяг та силоміць тягнути його до автомобіля. Біля відкритих правих пасажирських дверей автомобіля ОСОБА_4 завдав ОСОБА_10 близько 23 ударів кулаком лівої руки в голову, близько 23 ударів кулаком лівої руки в живіт, близько 23 ударів кулаком правої руки в ділянку лівої нирки, а також близько шести ударів правою ногою в ділянку грудної клітки, примушуючи потерпілого сісти до автомобіля.

Намагаючись уникнути протиправного насильства, ОСОБА_10 заліз під автомобіль. Після того як його дістали з-під автомобіля, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 протягом близько 1015 хвилин продовжили застосовувати до нього фізичну силу, завдаючи удари по обличчю, голові та тулубу і примушуючи сісти до автомобіля. Біля задніх дверей автомобіля вони спільно завдали ОСОБА_10 близько п`яти ударів кулаками в ділянки спини та нирок.

Коли ОСОБА_10 повторно опинився під автомобілем, ОСОБА_7 , тримаючись за автомобіль, завдав йому не менше п`яти ударів ногами в ділянку грудної клітки та обличчя. У цей же період хтось із учасників групи розпилив у напрямку ОСОБА_10 сльозогінну речовину, однак особу, яка безпосередньо застосувала газ, під час досудового розслідування достовірно не встановлено.

Надалі ОСОБА_4 разом із ОСОБА_7 силоміць витягнули ОСОБА_10 з-під автомобіля та посадили на заднє пасажирське сидіння. Під час цього ОСОБА_7 застосував до ОСОБА_10 удушення шляхом захвату за шию та поставив ногу в ділянку паху потерпілого, спричиняючи больові відчуття, а ОСОБА_4 разом із ОСОБА_7 завдали потерпілому близько десяти ударів кулаками в голову, живіт та ділянки нирок.

Під час подальшого руху автомобіля ОСОБА_4 , перебуваючи на передньому пасажирському сидінні, продовжив насильницькі дії щодо ОСОБА_10 , завдавши йому загалом близько п`яти-шести ударів кулаком правої руки у грудну клітку, у тому числі в ділянку серця, та близько двох-трьох ударів кулаком правої руки у праву частину обличчя.

Після подолання таким чином волі ОСОБА_10 його всупереч бажанню було доставлено до приміщення, яке використовувалося ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_4 як член групи оповіщення знав порядок дій її членів, межі своїх повноважень і встановлені законом умови застосування фізичної сили, однак не вжив інших ненасильницьких заходів та, за відсутності передбачених законом підстав, особисто застосував до ОСОБА_10 тривале й інтенсивне насильство з метою його примусового поміщення до транспортного засобу та доставлення, продовживши завдавати потерпілому ударів і під час руху автомобіля.

Внаслідок сукупності спільних умисних насильницьких дій молодшого сержанта ОСОБА_4 та старшого лейтенанта ОСОБА_7 . ОСОБА_10 заподіяно тілесні ушкодження, а саме перелом четвертого ребра справа, переломи четвертого, п`ятого та шостого ребер зліва, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, перелом кісток носа, який відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинив короткочасний розлад здоров`я, крововиливи м`яких тканин параорбітальної ділянки зліва та м`яких тканин обличчя зліва, крововиливи в ділянках променево-зап`ясткових суглобів та передпліч, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Вказані дії молодшого сержанта ОСОБА_4 явно виходили за межі його службових повноважень, не були зумовлені необхідністю припинення нападу чи іншої небезпеки та перебувають у прямому причинному зв`язку із заподіянням ОСОБА_10 тілесних ушкоджень. Окрім цього, своїми діями молодший сержант ОСОБА_4 та старший лейтенант ОСОБА_7 заподіяли істотну шкоду нематеріального характеру охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_10 , що виразилася у посяганні на здоров`я потерпілого шляхом заподіяння йому тілесних ушкоджень, порушенні гарантованого статтею 29 Конституції України права ОСОБА_10 на свободу та особисту недоторканність, приниженні людської гідності ОСОБА_10 унаслідок демонстративного застосування до нього насильства службовими особами, у присутності його знайомої, у ситуації фактичної безпорадності й неможливості ефективно припинити протиправні дії, а також спричиненні потерпілому значного фізичного болю, моральних переживань, почуття страху, безпорадності та приниження, пов`язаних як із самим насильством, так і з усвідомленням незаконного обмеження його свободи особами, які діяли з використанням свого службового становища.

Крім того, вчинені молодшим сержантом ОСОБА_4 та старшим лейтенантом ОСОБА_7 дії заподіяли істотну шкоду нематеріального характеру охоронюваним законом державним і суспільним інтересам, оскільки військовослужбовці під час виконання завдань у складі групи оповіщення використали наданий їм службовий статус не для законного виконання визначених повноважень, а для самовільного застосування насильства та примусового доставлення цивільної особи. Такі дії суперечать установленому порядку проходження військової служби, дискредитують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, підривають авторитет органів військового управління й довіру громадян до законності дій військовослужбовців.

Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у перевищенні військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто в умисному вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України.

10.09.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України. Санкцією цієї статті передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Відповідно до ст. 12 КК України інкриміноване умисне кримінальне правопорушення належить до категорії особливо тяжких злочинів.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 підтверджується сукупністю зібраних доказів, зокрема заявою та показаннями потерпілого ОСОБА_10 ; показаннями свідка ОСОБА_11 ; відомостями, зафіксованими у протоколі огляду місця події з фототаблицею; протоколом проведення слідчого експерименту з ОСОБА_10 від 17.08.2026; протоколом проведення слідчого експерименту з ОСОБА_11 від 26.08.2026; висновком судово-медичного експерта № 202-01/693 від 25.08.2026; наказами про призначення військовослужбовців на посади та наказом від 13.02.2026 № 70 щодо складу і маршруту групи оповіщення; показами членів групи оповіщення та медичного парцівника, що надавав ОСОБА_10 медичну допомогу; медичною документацією та іншими матеріалами кримінального провадження.

Метою застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_4 відповідно до ст. 177 КПК України є забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків та запобігання спробам переховуватися від органу досудового розслідування, прокурора і суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення; незаконно впливати на потерпілого та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 особливо тяжкого кримінального правопорушення та конкретних ризиків, передбачених пунктами 15 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обставини, що підтверджують наявність ризиків

Ризик переховування від органу досудового розслідування та суду. ОСОБА_4 усвідомлює тяжкість підозри та реальну перспективу призначення тривалого покарання у виді позбавлення волі. Сам по собі розмір можливого покарання не є єдиною підставою для тримання під вартою, однак разом із характером умисних насильницьких дій, груповим способом їх вчинення та можливістю змінювати місце перебування він істотно підвищує ймовірність ухилення від слідства і суду. Слідство враховує, що ОСОБА_4 одружений, має постійне місце проживання, вищу освіту та проходить військову службу. Водночас ці позитивні соціальні зв`язки не нівелюють конкретних ризиків, зумовлених особливо тяжким характером підозри, реальною загрозою покарання у вигляді позбавлення волі строком від восьми до дванадцяти років, доступом до співслужбовців свідків та можливістю використання службових контактів для протидії розслідуванню.

Ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків. ОСОБА_4 проходив службу в тому самому підрозділі, що й інший підозрюваний та члени групи оповіщення, показання яких мають істотне значення для провадження. Сформовані службові й особисті зв`язки створюють реальну можливість безпосередньо або через інших осіб схиляти цих військовослужбовців до узгодження показань, відмови від раніше наданих відомостей або повідомлення неправдивих даних. Підозрюваному відомі особа потерпілого, місце події та обставини його доставлення. З огляду на характер застосованого насильства існує реальна небезпека тиску на ОСОБА_10 з метою зміни або пом`якшення показань. Цей ризик зберігається до безпосереднього дослідження судом показань потерпілого і свідків.

Ризик знищення, приховування або спотворення речей і документів. ОСОБА_4 проходив службу в підрозділі, документи якого підтверджують склад групи оповіщення, маршрут, використання службового автомобіля, виконання завдання та звітування за його результатами. Наявність службових контактів і доступу до співслужбовців, пов`язаних зі створенням та зберіганням таких документів, створює можливість ініціювати їх приховування, зміну або виготовлення документів із недостовірними відомостями.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Спільний характер інкримінованих дій та тривалі службові контакти між учасниками групи створюють можливість узгодження позицій, координації поведінки, приховування відомостей про окремі епізоди насильства та використання інших військовослужбовців як посередників для впливу на перебіг розслідування.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді, пов`язаній із виконанням завдань оповіщення та безпосередньою взаємодією з цивільними особами. За відсутності дієвого обмеження свободи пересування та службових контактів зберігається можливість повторного використання службового статусу всупереч установленим законом межам повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Особисте зобов`язання, особиста порука, застава чи домашній арешт не усунуть установлених ризиків, оскільки не позбавлять ОСОБА_4 можливості підтримувати зв`язок з іншим підозрюваним та свідками зі складу групи оповіщення, використовувати службові контакти, впливати на потерпілого або координувати приховування відомостей і документів. Покладення окремих обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, з урахуванням характеру службових зв`язків та спільного способу вчинення злочину не забезпечить належного контролю і не нейтралізує сукупність ризиків.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Інкримінований ОСОБА_4 злочин безпосередньо вчинено із застосуванням тривалого групового фізичного насильства, у тому числі численних ударів руками та ногами, примусового поміщення потерпілого до автомобіля та незаконного обмеження його свободи. Наслідком стали множинні переломи ребер, перелом кісток носа, інші тілесні ушкодження та істотна нематеріальна шкода. За таких конкретних обставин визначення застави не забезпечить належної нейтралізації ризиків незаконного впливу й перешкоджання провадженню, тому наявні підстави для застосування тримання під вартою без визначення розміру застави.

Оцінюючи в сукупності вагомість доказів, тяжкість покарання, дані про особу підозрюваного, характер та інтенсивність насильства, службове становище, зв`язки з іншим підозрюваним і свідками, а також наведені ризики, слід дійти висновку, що на цьому етапі лише тримання під вартою здатне забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_12 клопотання підтримав та пояснив, що здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №№12026250340000054 від 15.02.2026. встановлено. що 14.02.2026 ОСОБА_10 було заподіяно тілесні ушкодження із застосуванням насильства ОСОБА_4 , що спричинили легкі та середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. 10.09.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України. Санкцією цієї статті передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Відповідно до ст.12 КК України інкриміноване умисне кримінальне правопорушення належить до категорії особливо тяжких злочинів. Наявні ризики, перелічені в клопотанні про обрання запобіжного заходу, тому просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів з утриманням у державній установі «Черкаський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.

Адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що вважає підозру необґрунтованою. Звертає увагу, що підозра ґрунтується на показах двох осіб, які зацікавлені. Додав, що відсутні ризики, так як підозрюваний не працює в ТЦК, не має вплив на свідків. Вважає, що він не є суспільно небезпечною особою. Додав, що підозрюваного суспільнокорисним, проходить службу.

Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав позицію свого захисника. Додав, що працював в ТЦК, в загоні оповіщення, дійсно був випадок щодо перевірки особи потерпілого, були виявлені порушення, дійсно брав його за руки, намагалися посадити до авто, він розмахував руками, заліз під автомобіль, звертає увагу на розслідування та встановлені обставини, покази свідків.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши копії матеріалів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доводи клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень статті 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч.1 ст.177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до приписів ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положення статті 178 КПК України передбачають, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріали зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні даного кримінального правопорушення, а також наявність доказів, яким обґрунтовуються відповідні обставини.

Виходячи зі змісту зазначених норм вбачається, що виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а застосування таких заходів завжди пов`язане з необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

У судовому засіданні встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України, яке відноситься до особливо тяжких злочинів, за вчинення якого санкцією статті передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

10.09.2026 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України.

На думку слідчого судді, наведені в клопотанні обставини в сукупності та додані до нього матеріали кримінального провадження, якими обґрунтовані доводи клопотання, дають підстави вважати, що підозра у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України є обґрунтованою. При цьому слідчий суддя враховує усталену практику ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom від 30.08.1990 (заяви №12244/86, 12245/86; 12383/86), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04).

Разом з тим, слід наголосити, що слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження.

З положень п.1 ч.1 ст.178 КПК України вбачається, що при застосуванні запобіжного заходу слідчий суддя перш за все має переконатися в наявності доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, в якому він підозрюється. Закон не вимагає, щоб докази були повними, але вони повинні бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у застосуванні того чи іншого запобіжного заходу.

Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).

Рівень обґрунтованості, доведеності підозри (обвинувачення) має корелюватися зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного, що випливають (можуть бути пов`язані) із прийняття відповідного процесуального рішення (вчинення процесуальної дії): чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. При цьому стандарти доказування (переконання) поступово зростають з перебігом ефективного розслідування та потребують більш глибокого обґрунтування, що повного мірою узгоджується із об`єктивним розширенням можливостей сторони обвинувачення в цьому напрямку.

Слідчий суддя також зазначає, що оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованості підозри, враховуючи ст.ст.8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини.

Також слідчий суддя враховує, що за визначенням Європейського суду з прав людини "обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 § 1 (с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин".

Крім того у п.48 рішення "Чеботарь проти Молдови" №35615/06 від 13 листопада 2007 року - Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 § 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання".

Слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення доведено існування ризиків, передбачених п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості ОСОБА_4 переховуватися від органів досудового слідства та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

При встановленні наявності ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, відповідно до ч.1 ст.178 КПК України, слідчий суддя враховує тяжкість покарання за вчинення ОСОБА_13 інкримінованого йому в провину злочину, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 08 до 12 років, у зв`язку з цим останній усвідомлюючи суворість покарання, передбаченого за інкриміноване кримінальне правопорушення, у разі необрання запобіжного заходу, матиме реальну можливість змінити місце проживання, а тому існує обґрунтований ризик, що він з метою ухилення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органу досудового розслідування.

Крім того, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

Викладені обставини вказують про наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.

В свою чергу, підозрюваний ОСОБА_4 , проходив службу в підрозділі, документи якого підтверджують склад групи оповіщення, маршрут, використання службового автомобіля, виконання завдання та звітування за його результатами. Наявність службових контактів і доступу до співслужбовців, пов`язаних зі створенням та зберіганням таких документів, створює можливість ініціювати їх приховування, зміну або виготовлення документів із недостовірними відомостями. Викладені обставини вказують про наявність ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Слідчий суддя вважає цілком обґрунтованим доводи слідчого та прокурора щодо наявності ризиків передбачених п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості незаконно впливати на потерпілого, іншого підозрюваного та свідків в даному кримінальному провадженні, оскільки останній зацікавлений у зміні ними своїх показань та з матеріалів кримінального провадженні йому відомо їх анкетні дані. У зв`язку з цим для ухилення від кримінальної відповідальності він може впливати на потерпілого, іншого підозрюваного та свідків шляхом умовлянь, залякувань, погроз, примусу, з метою зміни останніми їх показань на його користь. Таким чином він матиме можливість уникнення або пом`якшення відповідальності за вчинення інкримінованого йому тяжкого злочину.

Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст.23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Однак, не може погодитися із доведеністю наявності ризиків передбачених п.п. 4,5 даної статті. Так як ОСОБА_4 перестав працювати в ТЦК, змінив місце служби, а тому відсутні підстави стверджувати щодо можливості перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Крім того щодо вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження вчинення такого ж роду кримінальних правопорушень, дані ризики залишаються на рівні припущень та спростовуються тривалістю часу, який пройшов з моменту виявлення протиправних дій та внесення відомостей до часу застосування запобіжного заходу, а тому не встановлена наявність даних ризиків, твердження залишається на рівні необґрунтованих припущень.

Слідчий суддя також бере до уваги й інформацію щодо особи підозрюваного, яку наводить сторона захисту, зокрема, що ОСОБА_4 має міцні соціальні зв`язки, одружений, має зареєстроване місце проживання, учасник бойових дій, діючий військовослужбовець, проте у світлі наведених вище актуальних даних про існування ризику переховуватися, наявність зазначених стороною захисту обставин, не можуть бути вирішальними, що могло б знизити цей ризик до маловірогідного чи до його виключення взагалі.

Також належно оцінено при застосуванні виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і значення для суспільства кримінального правопорушення, у якому підозрюється останній. Тому, на даний час застосування такого запобіжного заходу є вкрай виправданим у світлі нинішніх подій. Таким чином, взяття особи під варту може також бути виправдано, якщо наявні підстави вважати, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, якщо вони реально переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Неможливе допущення таких дій під особами, від яких вимагає суспільство дотримання законів та шанобливого ставлення під час виконання ними своїх обов`язків.

А тому інші запобіжні заходи не здатні забезпечити дотримання обов`язків останнього та відіграти вагомий вплив при обранні запобіжного заходу для особи, на яку покладений обов`язок дотримання законодавства, а тому застосування виключного запобіжного заходу є очікувано виправданим в даній ситуації, не дивлячись на час що пройшов з моменту події, однак оголошено підозру за особливо тяжкий злочин, за який передбачена відповідальність за ч.5 ст. 426-1 КК України.

Слідчий суддя, на підставі наданих матеріалів, оцінює в сукупності всі обставини, зазначені у ч.1 ст.178 КПК України, та враховує вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним ОСОБА_4 кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, особу підозрюваного, вік, стан здоров`я, сімейний стан.

В той же час, слід врахувати, що метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто, до підозрюваного має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст.177 КПК України і встановлених у судовому засіданні, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність.

Слідчий суддя приходить до висновку, з урахуванням наявності ризиків передбачених статтею 177 КПК України, що на даному етапі кримінального провадження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є об`єктивно необхідним з метою забезпечення дієвості відповідного кримінального провадження та запобігання реалізації вказаних ризиків. Крім того, слідчий суддя вважає, що є неможливим застосування до підозрюваного таких запобіжних заходів як особисте зобов`язання, порука чи домашній арешт.

Так, враховуючи особливості події кримінального правопорушення (місце, мету, спосіб, засоби вчинення, участь у його вчиненні, тощо), вбачається, що особисте зобов`язання не забезпечить достатніх гарантій належної процесуальної поведінки підозрюваному, оскільки його поведінка свідчить про нездатність самостійно додержуватись встановлених норм правопорядку та свідоме їх ігнорування.

Запобіжний захід у вигляді особистої поруки не може бути застосований до підозрюваного, оскільки до слідчого судді не надійшло звернень від осіб, які заслуговують на довіру, про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, відповідно до ст.194 КПК України і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування, чи в суд на першу про те вимогу.

Домашній арешт не може бути застосований з огляду на те, що застосування такого запобіжного заходу не забезпечить гарантування усунення вищезазначеним ризикам, а особливо спілкування підозрюваного зі свідками у даному кримінальному провадженні, а також можливості вчинення інших протиправних діянь.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що прокурором доведено наявність усіх обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, що застосування запобіжного заходу у відношенні підозрюваного ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою відповідає конкретній меті, визначеній у КПК України, та застосовується за наявності підстав, передбачених КПК України, є необхідним та достатнім для запобігання існуючим ризикам і жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, у зв`язку з чим вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню.

На момент розгляду клопотання стороною захисту не надано доказів неможливості застосування тримання під вартою за станом здоров`я та серйозного його погіршення.

Водночас, згідно ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваного у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається від трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.7 ст.182 КПК України у випадках, передбачених частинами 3 або 4 ст.183 цього Кодексу підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя повинен, врахувавши положення ст.177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю вчиненого злочину.

При обрахунку розміру застави слідчий суддя враховує частину 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII якою встановлено, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Таким чином, при визначенні розміру прожиткового мінімуму, як розрахункової величини для визначення застави, слід застосовувати розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб встановлений Законом "Про бюджет на 2026 рік" на 1 січня поточного року, тобто 3 328 грн.

За таких обставин, враховуючи майновий та сімейний стан підозрюваного, а саме те що підозрюваний, одружений, військовослужбовець, а також встановлені ризики, передбачені ст.177 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_14 , тому визначити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 грн. 00 коп., яку підозрюваний має право у будь-який момент внести на спеціальний рахунок у порядку, визначеному КМУ, після чого може бути звільнений з-під варти та на нього можуть бути покладені обов`язки, передбачені в ст.194 КПК України і буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. На переконання слідчого судді, задля досягнення дієвості запобігання ризикам негативного впливу підозрюваного на хід досудового розслідування, застава у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб здатна забезпечити виконання останнім покладених на нього обов`язків, передбачених п.п.1-4, 8 ч.5 ст.194 КПК України.

Враховуючи застосування запобіжного заходу підозрюваного затримати в залі судового засідання.

Строк застосування обраховувати з моменту затримання 11.09.2026.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.110, 131, 132, 176-178, 181, 186, 193-194, 196, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , погодженого прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні №12026250340000054 від 15.02.2026 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, в межах строку досудового розслідування, тобто до 08.11.2026, включно.

Враховуючи застосування запобіжного заходу підозрюваного затримати в залі судового засідання.

Строк застосування обраховувати з моменту затримання 11.09.2026.

Визначити альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. 00 коп., у разі внесення якої звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що він або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, вказаному в ухвалі на рахунок: рахунок отримувача UA968201720355249001500003652; Код банку отримувача (МФО) 820172; банк отримувача - ДКСУ, м. Київ; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26261092, та надати документ, що підтверджує внесення застави слідчому, прокурору або суду у провадженні яких перебуває кримінальне провадження №12026250340000054 від 15.02.2026.

У випадку внесення підозрюваним або заставодавцем застави, покласти на ОСОБА_4 , наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, в провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, прокурора та суду за першим викликом;

- не відлучатись із населеного пункту, де він проживає та/чи служить без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- заборонити спілкування у будь-якій формі (особисто, через знайомих, шляхом телефонного зв`язку чи через мережу Інтернет) із потерпілим ОСОБА_10 , свідком ОСОБА_11 , підозрюваним ОСОБА_7 , крім випадків необхідності такого спілкування безпосередньо в ході проведення слідчих чи процесуальних дій за участі ОСОБА_4 , а також участі вказаних осіб у присутності слідчого чи прокурора;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити, що обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України, покладені на підозрюваного на строк 2 місяці, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави, в межах строку досудового розслідування. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, у тому числі продовженого, на який на підозрюваного були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Роз`яснити, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.

Строк дії ухвали в частині застосування тримання під вартою визначити до 08.11.2026, включно.

Контроль виконання ухвали в частині затримання підозрюваного в залі суду та його конвоювання до місця тримання під вартою покласти на процесуального прокурора у кримінальному провадженні.

Копію ухвали негайно вручити підозрюваному, його захиснику, слідчому, прокурору, направити до ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» МЮУ та/або ІТТ №1 м. Черкаси.

Ухвала підлягає до негайного виконання, але може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним, який тримається під вартою - з моменту вручення копії.

Повний текст ухвали складено та проголошено 16.09.2026.

Слідчий суддя: ОСОБА_1